2015-05-05
888(до практичної роботи)
| Несприятливі процеси | Фактори протікання | Райони поширення |
| Геолого- геоморфічні: 1. Водна ерозія (площина - переважає за об’ємом; лінійна) | Нахил поверхні; легко розмивні гірські породи; зливові опади і швидке танення снігу; розораність, або деградований грунтово рослинний покрив; для лінійної кори, довший час. | Гори; зони степу і лісостепу; особливо на правобережжі Дніпра, Донецькому Кряжі, відрогах Середьо-російської височини. Змив пересічно 15 т/га |
| 2. Вітрова ерозія (дефляція) | Сухі і сипкі слабо закріплені рослинністю гірські породи (піски, розорані ґрунти); вітер понад 6 м/сек. | Полісся; Борові тераси річок;степова зона |
| 3. Зсувоутворення | Сила тяжіння; круті схили; виклинювання підземних вод над водотривкими гірськими породами (глинами, мергелями та ін.) підмив поверхневими водами крутосхилів; діяльність людини (підрізання схилів дорогами, знищення рослинного покриву) | Праві круті схили річок: Дніпра, Ворскли, Псла; побережжя морів і водосховищ; гори; ПБК. |
| 4. Карстоутворення | Розчинні гірські породи (а- вапняки; б-крейда; в- гіпси; г- кам’яна сіль). Рух агресивних вод по тріщинах (карстова корозія і ерозія). | А) Гірський Крим, Карпати, Поділля; Б)Волинське і Новгород-Сіверське Полісся, Середньоросійська височина; В) Поділля, Прикарпаття; Г) Передкарпаття, Закарпаття, Доно-Дніпровський гребень, Бахмутська западина. |
| 5. Суфозія | Просадкові гірські породи (леси і лесовидні суглинки). Недреновані вододіли і лесові тераси річок. Застій води. | Придніпровська і Причорноморська низовини |
| 6. Абразія | Хвилі морів та озер, водосховищ; руйнування берегів | Побережжя морів та водосховищ |
| Гідрологічні: 7. Селі | Інтенсивні дощі; швидке танення снігу; прорив забруднених озер, що викликають стрімкі потоки води, грязі, щебеню | Карпати, Гірський Крим, Каневські гори, схід Донбасу. |
| 8. Снігові лавини | Крутосхили; Інтенсивні снігопади і танення снігу під час відлиг | Карпати, Гірський Крим |
Тема ІІІ: Сучасні (антропогенні) ландшафти України.
1. Вступ
Тема вивчається в курсі "Фізична географія України" після розгляду поняття про ландшафти та їх класифікацію. Вчитель наголошує, що сучасні ландшафти вже не є природними (ПГК), оскільки їх функціонування значною мірою зумовлюють анропічні фактори (діяльність людини).
В залежності від природно-ресурсного потенціалу, ландшафти в процесі природокористування були розподілені для виконання певної соціально-економічної функції (іноді кількох функцій). Вони є природно-антропогенними територіальним комплексами (або антропогенними ландшафтами), які виконують функції відтворення певних природних ресурсів виробництва та умов життя населення.
Механізм антропогенної трансформації ландшафтів слід пояснювати таким чином. Людина, використовуючи певний вид природних ресурсів потенціалу, надає відповідний соціально-економічний статус ландшафтам. Кожний тип природокистування зумовлює різний механізм формування антропогенних ландшафтів, які за багатьма властивостями відрізняються від природних. Функціональний ланцюг трансформації ландшафтів виглядає так: ПТК à оцінка їх, як джерела природних ресурсів à формування певного типу природокористування à зміна ПТК під впливом технології природокористування à формування певного типу антропогенних ландшафтів.
Перед розглядом екологічних проблем кожного типу природокористування доцільно ознайомити учнів із таблицею №1, в якій відображений механізм формування різних типів антропогенних ландшафтів та їх поширення.
| Вид потенціалу ландшафтів (вид природних ресурсів) | Тип природокористування. Соціально-економ. Тип сучасних (в тому числі антропогенних) ландшафтів | Площа (в %), на 1992 рік. | |
| Україна | Полтавщина | ||
| Біотичний | Лісогосподарський сільськогосподарський | 14,3 69,5 | 9,4 76,2 |
| Водний | водогосподарський | 4,0 | 5,1 |
| Мінерально-сировинний | гірничопромисловий | 0,37 | 0,25 |
| Потенціал розміщення (будівельний) | Силетебний, індустріальний, дорожний | 7,1 (2+3,5+1,6) | 5,1 (2,6+0, 8+1,7) |
| Рекреаційний | рекреаційний | … | … |
| Генетичний | Природоохоронний-заповідний | 2,1 | 0,8 |
| Потенціал самоочищення | Розсіювання техногенних викидів водними і повітряними потоками, зони непрямого впливу природокористування (сильного, середнього, слабкого) |
На протязі тривалої історії освоєння території в межах одних і тих же ландшафтних контурів неодноразово змінився як тип, так і механізм (спосіб) їх трансформації. Але найбільший вплив на стан ландшафтів має сучасне природокористування. Слід зазначити, що на стан ландшафтів часто впливає не один, а кілька видів природокористування (в т.ч. через водні і повітряні потоки).
В цілому, за ступенем впливу антропічного фактору переважають дуже перетворені ландшафти (45% площі України); в той же час слабо перетворені ландшафти становлять 3% її площі.
Раніше за інші почалась інтенсивна антропічна трансформація лісостепового типу ландшафтів (з ХУІ ст.); а мішанолісових і степових – з початку ХІХ ст.
2. Екологічні проблеми сільськогосподарських ландшафтів.
Сільськогосподарське природокористування всіх форм власності займає 41,97 млн.га. (1992р); або 69,5% площі України. На території Полтавщини с/г природокористування займає 21,92 тис.км2 (1992р.) або 76,2% площі області, в т.ч. у суспільній власності 20,37 тис.км2 (71,3%). Для порівняння с/г угіддя у Франції становлять 48%; Угорщини – 37%; США – 25%; в світі – 30 від загальної площі суші.
Із цієї площі орні землі становлять в Україні 33,3 млн.га (79,7%) від площ с/г земель або 55,4% всієї площі. В США розораність земель лише 16,9%, В ФРН – 32,3%, Франції – 32, в світі – 11%. На Полтавщині рілля становить 18,33 тис.км2 (63,7% площі; в т.ч. присадибні ділянки – І, ІІ тис км2, або 3,7% площі області).
Понад 60 % площі орних земель України і понад 90% Полтавщини становлять чорноземи.
Площа орних земель на душу населення України скоротилась з 1,0 га в 1950 році до 0,8 га в 1960 році; 0,68 га в 1985 році; 0,65 га в 1992 році. А загальна площа орних земель за 30 років зменшилась майже на 2 млн. га. На Полтавщині цей показник 1,04 га. Найвища по Україні землезабезпеченість на Херсонщині – 1,4 га; мінімальна на Закарпатті – 0,15 га.
Площа сіножатей і пасовищ 7,33 млн.га (12% площі України). В світі цей показник 19%. Багаторічні насадження, включаючи колективні сади, займають 0,81 млн.га (1,3%). На Полтавщині сіножаті і пасовища займають 11,1%; багатолітні насадження – 0,7%.
Поширення орних земель (агроландшафтів) в Україні не рівномірне: в зоні мішаних лісів –38,3%; лісостепу – 61,9%; степу – 63,7%; Карпатах – 16,8%; Гірському Криму – 21,4%; (на 1989р.). Не однаковий і природний потенціал різних зональних типів ландшафтів (таблиця №2). Агроландшафти значно відрізняються від доаграрних ПТК. Відбулись суттєві зміни мікроклімату, режиму ґрунтових вод, характеру поверхневого стоку, повна зміна природних біоценозів на агробіоценози і т.д. Змінився і ресурсний потенціал ландшафтів (в сторону зниження, чи підвищення). На підвищення потенціалу ландшафтів направлена їх меліорація.
Основні екологічні проблеми агроландшафтів – ерозія, дегумініфікація, забруднення, несприятливий водний режим і фізико-хімічні властивості ґрунтів.
Ерозією (водною і лінійною площинною; вітровою) охоплено близько 12 млн.га орних земель (1/3 їх площі). Всього уражено водною ерозією 13, млн.га, вітровою – 19,1 млн.га. Особливо інтенсивна ерозія в Правобережному Придністров’ї та відрогах Середньоросійської височини.
Відносна оцінка природно-ресурсного потенціалу агро ландшафтів України
| Агроклі-матична зона (за В. П. Поповим) | Коефіцієнт зволоже-ності (за В.П.Поповим) | Біотичний потенціал клімату (за М.М. Івановим) | Ефективна родючість ґрунті (в балах) | Біомаса (ц/га) річний приріст (ц/га) | Розораність (в %) | Урожайність озимої пшениці (1971-85р ц/га) |
| Полісся | 1,9…2,8 | 17-45 | 90-110 | 38,2 | 22-26 | |
| Зах. Лісостеп | 1,9…2,8 | 52-80 | 4000-250 110-130 | 61,9 | 31-32 | |
| Центр. Сх Лісостеп | 1,9…1,2 | 25…18 | 73-94 | 2000-3500 | 30-37 | |
| Пн. Степ | 1,3…1,0 | 17..16 | 73-94 | 63,7 | 28-29 | |
| Пд. Степ | 1,2…0,8 | 12…16 | 73-59 | 100-60 | 26-28 | |
| Донецький Кряж | 1,1…1,0 | 38-80 | … | 63,3% | ||
| Полтавська область | 1,6…1,2 | 38-80 | … | 63,7% | 30,3 |
В середньому за рік змивається 15 т/га родючого ґрунту (на Полтавщині 3,5 т\га). Площа еродованих земель щорічно зростає на 1,5%. Загальні втрати ґрунту по Україні складають 600 млн.т. на рік, в т.ч. 45 млн. т. гумусу. Наприклад, антропогенна ерозія в сотні разів перевищує темпи в цілинному степу. Площі уражених ерозією земель в степу 67%, в лісостепу 25%, в Поліссі – 8%.
Підходи до вирішення проблем ерозії:
а) контурно-меліоативне землевлаштування на ландшафтній основі (проектування контурів полів у відповідності до ландшафтних контурів підбір для кожного контуру сівозмін; комплекс меліоративних заходів);
б) лісова меліорація; засипка та обвалування ярів;
в) щілювання, борізнування, розорювання впоперек схилів і т.д.
Дегумініфікація ґрунтів протікає не тільки внаслідок змиву, але й “спрацювання” гумусу (як результат безповоротної втрати фітомаси з урожаєм; прискорення мінералізації, активізованої розорюванням і внесенням мінеральних добрив і т.п.). Так, в типових чорноземах вміст гумусу сягав 6-10% до розорювання, а зараз 3…5%. За останні 25 років вміст в цих ґрунтах знизився на 1/3, а структура із водотривкої зернисто-грудочкуватої перетворилась на пилувату, менш агрономічну цінну. Причому втрати гумусу збільшилися (в лісостепу за 1961-1982 рр. Вони були в 1,65 рази більші, ніж за 1882-1961рр.). Під впливом важкої техніки відбувається зщільнення ґрунтів.
Забруднення агроландшафтів (особисто культурної рослинності) штучними хімічними речовинами, шкідливими для здоров’я людини, пов’язане із використанням заході захисту рослин (пестицидів), мінеральних добрив, нітратів, а також із забрудненням середовища викидами промисловості. На початку 1990-х років в середньому вносилось 158 кг добрив і 6,2 кг пестицидів на гектар. Особливо висока концентрація пестицидів в ландшафтах південних рисосіючих областей. Для попередження забруднення необхідне нормування доз хімічних речовин, що використовуються в сільському господарстві. 89 млн.га с/г забрудненні внаслідок аварії на ЧАЕС; із них 3,5 млн. га практично назавжди (тут вироблялось 1/5-1/3 всієї с/г продукції України). В 1992 році вже виведено з обороту 123 тис. га угідь.
Окремою проблемою є наслідки некомплексних меліоративних заходів, особливо водних меліорацій, які проведені на 9% площі України (на Полтавщині – 3%).
На рубежі 80-х і 90-х років зрощувалось 2,5 млн. га земель (близько 10% всіх с/г угідь); на Полтавщині всього 43,7 тис.га (2,4% орних земель). За статистичними даними приріст урожаю пшениці на них становив в середньому 9,4…12 ц/га (в США –0 зріс в 2 рази); кукурудзи на зерно 13…18 ц/га (в США на 50%). Вирощувалось 58% овочів, 27% плодів, ягід і винограду.
Водночас, внаслідок недосконалості гідротехнічних споруд на фільтрацію витрачається 36…48% води, що зумовлює ряд негативних змін в ландшафтах: зщільнення, підлуження, вторинне засолення і осолодіння, поверхневе оглеєння та інші.
На першому етапі зрошення спостерігається витіснення іригаційними водами парових розчинів, вилучовування важкорозчинних солей і порід. Відбувається зниження засоленості ґрунтових вод, яке супроводжується поступовим підвищенням їх рівня. При досягненні рівня критичної глибини інфільтраційний режим змінюється випітним, що призводить до концентрації солей біля поверхні (вторинне засолення). В зниженнях на вододілах починається активне заболочення, оглеєння або утворення солончаків.
Регульований режим зрошення повинен супроводжуватись внесенням органічних і мінеральних добрив та гіпсу.
На той же час осушувальні меліорації проводились на площі 3,18 млн.га (в т.ч. 2,16 млн.га із закритим дренажем). Осушено і освоєно 0,65 млн.га боліт. На Полтавщини осушено 31,4 тис.га (долини Оржиці, Удаю, Хоролу, Грунь-Ташані).
В перші 1-5 років спостерігається “спрацювання” шару торфу із швидкістю 0,4…3,8 см за рік. В подальшому швидкість руйнування знижується, але відбувається підвищення кислотності ґрунтів; погіршується їх фізико-хімічний режим. Для підвищення родючості осушених земель необхідне внесення мінеральних домішок (піску, глини, вапна, мінеральних добрив).
Пересушення зумовлює зменшення стоку річок; зниження рівня ґрунтових вод; погіршення водогосподарського балансу; водну ерозію; суховершинність лісів; зниження біопродуктивності; втрати генофонду флори і фауни та погіршення умов їх існування. Найбільш ефективне спорудження осушувально-зрошувальних систем, прикладом яких є Трубіжська, Остерська, Латорицька.
Іншими проблемами сільськогосподарського природокористування є:
1.Підвищена кислотність земель. За останні 30 років площа цих земель зросла на 30% і складає 31% площі с/г угідь. Це явище характерне для Полісся і лісостепу;
2.Засолення ґрунтів характерне для південної частини України (на Полтавщині – для пониззя Сули, Псла, Ворскли, Терас, Дніпра). Засолені 7,5% орних земель України. Причиною прогресуючого засолення є підвищення рівня ґрунтових вод в районах зрошення, будівництва каналів і водосховищ. Природним джерелом засолення в приморських районах є випадання з опадами легкорозчинних солей (8…80т на км2). Близько половини с/г земель потребують меліорацій.
3.Заболочення і перезволоження ґрунтів (10,9% с/г земель на Україні, переважно на півночі).
Таким чином меліорація повинна носити зональний характер. В Поліссі це осушувальні і осушувально-зрошувальні (на торфовищах) меліорації, вапнякування; закріплення пісків. У лісостепу – протиерозійні меліорації, засипка ярів, вапнування; гіпсування. В північному степу – протиерозійні меліорації; зрошення, засипка ярів, полезахисне лісорозведення. На півночі Полтавщини актуальні протиерозійні заходи, боротьба з надлишковою кислотністю; місцями – зниження рівня ґрунтових вод в долинах річок. На знижених рівнинах півдня області необхідне проведення заходів по зрошенню земель, місцями – розсолення ґрунтів.
3. Екологічні проблеми лісогосподарських ландшафтів.
Лісистість території України складає 14,3%, що в два рази нижче за середню в світі. На одного жителя припадає 0,17 га лісу і 20 м3 деревини (на Полтавщині 0,13 га). Лісистість Полісся – 26,1%; Карпат – 40,5%; Гірського Криму – 32%; Лісостепу – 12,2%: (Полтавщини – 8%), степу – 3,8%. Природна лісистість України становила 44%. Оптимальна лісистість повинна бути за нинішніх умов не менше 20%. Близько половини площі займають експлуатаційні, іншу половину захисні ліси.
Під впливом природокористування в лісах відбувається ряд змін в структур рослинного покриву – (віковій динаміці, складі, співвідношенні його екологічних груп). Тобто вони відносяться до похідних. 47% площі становлять молодняки.
Власні потреби в деревині задовольняються лише на 20…30 %. Але ліси заходу і півночі України відрізняються високою продуктивністю деревини (4,2 куб.м. в рік; тоді коли в світі в середньому 2 куб.м). Середні запаси деревини 125 м3/га. При цьому поширені цінні види – сосна (36%), дуб (27,1%), ялина (10%), бук (9%) площі всіх лісів. Тож є резерви підвищення ефективності лісокористування.
Крім похідних, значну площу займають штучні ліси. В 1986-1990 роках лісовідновлення здійснювалось на площі 257 тис.га, а вирубка – 113 тис.га. Площа насаджень на землях, де раніше не було лісу становить 11,4%, а лісистість Полтавщини на початку ХХ століття становила 4,5%. В останні 70 років посаджено 5,3 млн. га лісів. Їх площа в степу зросла в 3,4 рази.
Ліс є джерелом деревини. Лікарських, харчових ресурсів.
Крім того, він виконує водоохоронні, захисні, кліматорегулюючі, реакційні, санітано-гігієнчні та інші функції.
Особливе значення мають лісомеліоративні заходи (формування полезахисних, протиерозійних, водоохоронних, снігозахисних і пісковозакріплювальних насаджень. Перші дослідження в галузі лісомеліорації розпочав В.Є. Графф, який в 1843 році заклав Великоанадольське лісництво (нині Донецька область)).
Площа захисних лісонасаджень становить 1,3 млн.га (в т.ч. 0,42 млн.га полезахисних). 1 га лісосмуги захищає 25-30 га орних земель. В межах лісосмуги вологість повітря вища на 5-9 %; температура повітря нижча на 2..3°. Це дозволяє щорічно зберігати від випаровування до 100 мм вологи і дає підвищення урожаю на 2…5 ц/га. Оптимальна площа полезахисних лісонасаджень становить 3..3,5% від площі орних земель. Полезахисні смуги створені на 86% від необхідної площі.
Прикладом піскозакріплюваних насаджень є лісомеліорація Нижньодніпровських пісків (83 тис.га сосняків). Із збільшення лісистості басейнів рік 10% їх річковий стік зростає на 10…15 мм за рік.
Важливим завданням є: інтенсифікація лісового господарства, розширення площ лісонасаджень на малопродуктивних землях, та території рекреаційних лісів.
4. Ландшафти рекреаційного призначення..
Рекреаційне природокористування включає як відносно слабо трансформовані ПТК (наприклад, ліси національних парків, так і ціленаправлено сконструйовані культурні ландшафти (лісопарки, пляжі, гідропарки, забудова)). Підтримання високої естетичної цінності цих ландшафтів вимагає постійного догляду за ними. Разом з тим надмірний рекреаційний вплив зумовлює дегресію грунтово-рослинного покриву.
За даними КиївНДІПмістобуду, потенційна площа ландшафтів рекреаційного призначення могла б становити 8,86 млн.га. Серед ландшафтів рекреаційного призначення нині найбільшу площу займають рекреаційні ліси. Більш стійкими до регресії є свіжі добрива і мішані ліси. Близько 1000 км становить довжина морських пляжів (ємкістю 4 млн. чол. одночасно).
Рекреаційне природокористування на Україні недостойне як за площею, так і за ступінню догляду за ландшафтами. Райони його найбільшого зосередження – Гірський Крим, Карпати, побережжя морів, північно-західне Полісся, Придніпров’я.
5. Проблеми селитебного призначення.
Селитебні ландшафти (або природно-технічні геосистеми населених місць) включає сільську і міську забудову, виробничу і соціальну інфраструктуру. Природні територіальні комплекси в містах, докорінно перебудовані. Змінені рельєф, гідрологічний режим, ґрунти, рослинність, приземний шар атмосфери – всі компоненти ПТК.
Основні екологічні проблеми сетилебного природокористування – хімічне, теплове, електромагнітне, шумове, місцями радіоактивне та ін. забруднення довкілля; недостатнє врахування структури ПТК при містобудуванні; необхідність оптимізації ландшафтної архітектури, вдосконалення сніпів; покращення догляду за селитебними ландшафтами.
Площа селитебних ландшафтів становить 1…10% від території адміністративних областей. В середньому в Україні вони займають понад 2% її площі. Селитебне природокористування має велику комплексоутворюючу роль. Навколо населених пунктів групуються інші типи антропогенних ландшафтів: промислово-транспортних (3,5% площі України), дорожніх (1,6%), рекреаційних, та ін. Навколо міст виникли зони непрямого впливу природокористування на ландшафти через водні і повітряні потоки.
6. Проблеми водогосподарських ландшафтів.
Формування водогосподарських ландшафтів (природно-антропогенних акваторіальних комплексів) було зумовлено необхідністю стабілізації водного стоку та збільшення водних ресурсів. Водогосподарські ландшафти займають 2,4 млн.га (близько 4% площі України). До їх числа належить 1060 водосховищ (площею близько 7 тис. кв2), 27 тис. ставків, канали, зрошувальні системи. У водогосподарське природокористування включене також практично всі природні водойми. Потенційні водні ресурси на рік становить 94 куб.км., а доступні для використання – 56,2 куб.м.
Щорічне використання становить 36 км3 (в т.ч. безповоротне – 14 км3). Водокористування на Полтавщині – 1,8 км3 (за іншими даними – 0,5 км.м.).
Основними негативними соціально-екологіними наслідками водогосподарського природокористування є:
- затоплення родючих земель (тільки в басейні Дніпра 700 тис. га);
- підтоплення лучних ландшафтів (пасовищ і сінокосів);
- підтоплення довколишніх ландшафтів (близько 100 тис.га.); зміна режиму заплав;
- інтенсифікація берегових процесів – абразії, зсувів (на протязі 1400 км);
- понад 30% площі водосховищ займають мілководдя. Це зумовлює більше випаровування (до 4 км щорічно, або до 8 стоку);
- зменшення швидкості току води і в зв’язку з цим – зниження потенціалу самоочищення, евтрофізація та цвітіння води, зменшення біологічної продуктивності;
- зменшення об’єму стоку в моря (на 15-20%).
Для вирішення цих проблем необхідно припинити будівництво водосховищ на рівнині; інтенсифікувати будівництво очисних споруд та вдосконалення зворотного водокористування; досконалий ландшафтно-екологічний аналіз при проектуванні водогосподарських геотехнічних систем.
Окремою проблемою є захист малих річок. За останні 20-30 років з карти України зникло майже 20 тис. водопотоків, які замулюються і пересихають.
7. Проблеми гірничо будівної промисловості.
В державний кадастр України внесено 5,5 тис. родовищ корисних копалин. В кінці 80-х років із надр щорічно видобувають понад 1,5 млрд.м3 гірничої маси (до 3 млрд. т.), з якої 60-70% відправлялося до відвалів. Кар’єрами і відвалами зайнято близько 230 тис. га с/г.
Крім того створювались ємності відходів гірничо переробної промисловості, шламо-, шлако- і золото відвали, які займають площу понад 50 тис. га. Половина їх розташована в Донбасі.
В Крив басі на І т. видобутої гірничої маси виводяться із с/г обороту 0,03-0,04 м2 поверхні; підтоплюється 0,03-0,05 м2 земель; відкачується 1,05 м3 шахтних вод (середньою мінералізацією понад 21 г/л); 0,1 м3 кар’єрних вод; викидається в атмосферу 2-2,5 кг пилу та 1,4-1,8 кг ядовитих газів.
Внаслідок недосконалості технології мінеральні ресурси використовуються неповно і некомплексно. Накопичились великі резерви вторинних сировинних ресурсів. Освоєння мінеральних ресурсів передбачає корінне перетворення літологічної основи ПТК, руйнування природних компонентів. Одночасно створюються передумови (техногенний рельєф, суміші гірських порід з різними якостями) для формування нових техногенних ландшафтів з іншими властивостями. Для повернення порушених земель в продуктивні види природокористування необхідна їх рекультивація. Ландшафтний підхід до рекультивації цих земель полягає у конструюванні таких початкових умов (техногенного рельєфу, складу гірських порід та їх чергування), які зумовлювали б у подальшому формування високопродуктивних ландшафтів певного типу – лісових, ступових, лучних, землеробських, садів і т.д.
Ландшафтознавче вивчення порушення земель націлене на обґрунтування їх рекультивації, виходячи із аналізу природних факторів ландшафтоутворення, технології гірничих робіт, складу гірських порід, соціально-економічних проблем регіону. На Україні переважають лісовий і землеробський напрями рекультивації. Цікавий досвід рекультивації нагромадження в Нікопольському марганцевому басейні, Донбасі.
8. Проблеми заповідної справи..
Головною функцією заповідних ландшафтів є збереження генетичного потенціалу флори і фауни, інших компонентів, а також цілісних ПТК, що репрезентують фізико-географічний регіон. Заповідність території України складає 2,1% (1992р.), а в США наприклад – 7,8%. Площа заповідного фонду понад 1,2 млн.га. Налічується близько 5,5 тис. Природоохоронних територій і і об’єктів. Серед них 2 біосферні заповідники (Асканія-Нова і Чорноморський), а також 13 природних заповідників: Карпатський, Розточчя, Поліський, Медобори, Дунайські плавні, Канівський, Дніпровсько-Орільський, Ялтинський, Кримський, Мис Март’ян, Український степовий (з філіями – Михайлівська цілина, Кам’яні могили, Хомутівський степ); Луганський (з філіями – Стрільцівський, Провальський степ, Станично-Луганський). Заповідники становлять 0,37 % площі України. Створені 4 національні природні парки (Карпатський, Швацький, Сине вір, Азово-сивашський) і в їх межах - зони: заповідна, регульованої і стаціонарної рекреації, господарська. Є понад 16 тис. Заказників та 2,7 тис. Пам’яток природи загальнодержавного і місцевого значення. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, іхтіологічні, гідрологічні, карстово-спелеологічні, палентеологічні та геологічні в залежності від головного компоненту, що підлягає охороні. Пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, геологічні, гідрологічні. На нашу думку такий підхід є невиправданим, оскільки об’єктом охорони в будь-якому випадку повинні бути ландшафти різного рангу, чи ї частини. Охорона природи повинна проводитись комплексно.
Іншими природоохоронними територіями, за сучасною класифікацією (16) є регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендропарки, зоопарки, парки-пам’ятники садово-паркового мистецтва, заповідні урочища. Охороняється також понад 200 тис. га водноболотних угідь, 130 тис. га осередків лікарських рослин.
Поряд із природоохоронними територіями слід відзначити об’єкти і території, що виконують функції охорони навколишнього середовища і входять до екологічного каркасу регіону – зелені зони міст; санітарно-захисні насадження різного призначення, водоохоронні зони, лісосмуги і т.д.
Площа заповідних територій України недостатня. Норма заповідності, за розрахунками (8), повинна становити до 10 %, тобто до 6…6,5 млн.га. Необхідна паспортизація слабо антропогенізованих ландшафтів та заповідання найбільш цінних. Ця робота певною мірою виконана.
Недосконала і система догляду за збереженням режиму заповідності.
На Полтавщині понад 230 природоохоронних об’єктів загальною площею 23,6 тис. га (1993р.). Серед них 17 – республіканського значення. Колишні заповідники Полтавщини – Академічний степ Парасоцький ліс втратили цей статус в кінці 50-х років. Перший був розораний, другий є пам’яткою природи загальнодержавного значення. Ведуться роботи по уточненню природоохоронної мережі.
Із 4,5 тис. видів вищих рослин на території України охороняється 530 видів (12% флори), а із 45 тис. видів тварин (в т.ч. 650 хребетних) охороняється 380 видів.
Рідкісні, зникаючі і типові угрупування рослинності, що потребують охорони, занесені до “Зеленої книги” України (6).
На Полтавщині виявлено 1,5 тис. видів вищих рослин. З них 96 є рідкісними; 115 знаходяться під загрозою зникнення, а майже 6 зникли. І близько 400 видів хребетних до Червоної книги занесено 27. Серед них гадюка степова, сокіл балабан, дрохва, журавель сірий, яструб змієїд, лелека чорний, орел могильник, орлан-білохвост, пугач, скопа, кулик ходуличник, шуліка рудий; летючі миші-вечерниці велетенська і мала та нічниця ставкова; комахоїдна тваринка – кутора мала; тхір степовий та перегузня звичайна.
9. Зміна ландшафтів під впливом забруднених водних і повітряних потоків.
За впливом на здоров’я людини та стан ландшафтів шкідливих речовин (викидів підприємств, радіонуклідів, пестицидів та ін.) вчені інституту географії АН України виділяють сім зон з різною ступінню забруднення (характером екоситуації). Зона катастрофічної екоситуації виділяється навколо Чорнобильської АЕС (30-ти кілометрова зона 2,8 тис. км2). Зона екологічного лиха (кризової екоситуації) – це північна Житомирської і Київської областей та місто Дніпродзержинськ. Загальна площа двох вказаних зон – 7,4 тис. км2 (1,2% площі України). Близько 15 % площі республіки (61 тис.км2) відноситься до надзвичайно забруднених ландшафтів (критичної екоситуації). Це території постійного контролю за забруднення навколо ЧАЕС (29 тис.км2); 18 тис.км2 в Донбасі; стільки ж у Промисловому Придніпров’ї, та 83 тис.км2 в південному приморському степу (де ГДК забруднення ґрунтів пестицидами перевищене в 1,5…8,5 раз). 116,7 тис. км2 віднесено до категорії дуже забруднених (19,3% площі України), 121,2 тис. км2 – до забруднених, і лише 49,1 тис. км2 (8%) – до зони умовно-чистих ландшафтів (Карпати, Шапцьке поозір’я, ділянки Гірського Криму, Східне Поділля, басейн річки Оржиці та ін.).
Навкруги промислових центрів і окремих підприємств формуються підзони сильного, середнього і слабкого забруднення ландшафтів (непрямого впливу природокористування).
а) Забруднення атмосфери
На Україні нараховується понад 4,5 тис. об’єктів – джерел шкідливих викидів в атмосферу. На початку 90-х років промислові викиди в атмосферу за різними даними складали 12..20 млн.т., або в середньому 23 т/км2. (В Донбасі 77; в Промисловому Придніпров’ї – 56, на Криворіжжі – 380 т/км2.) В 12 містах (Авдіївці, Дніпродзержинську, Макіївці, Комунарському, Маріуполі, Лисичанському, Єнакієве, Запоріжжі, Кривому Розі та ін.). ГДК забруднення повітря перевищені у 16 разів і більше.
На Полтавщині об’єм викидів в 1990 році був 212 тис.т. (7,4т/км). Це ІІ місце в Україні. На 1 жителя України викиди становили 230…400 кг (на Полтавщині 120 кг; в Кременчуці 1530 кг.). Понад 3,3 млн.т. сполук сірки щорік надходять із зарубіжної Європи, що збільшує кислотність опадів.
Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС викинуто в атмосферу 8-10% загального об’єму радіоактивних речовин (77 кг). За даними окремих вчених територія України забруднена радіонуклідами. Згідно національної доповіді України в ООН за 1992 р., відчутно забруднено 8,9 млн.га с/г угідь (в т.ч. 7,3 орних земель), та 2,2 млн.га лісів. Постраждали 74 районів, 11 областей. На цій території проживає близько 10 млн. чоловік. Сильно забруднено радіонуклідами 5 мнл.га (3,5 млн.га с/г угідь і 1,5 млн. га лісів), в межах 32 районів 6 областей. Ізоляція забруднення ґрунтів цезієм 1 кюрі/км2 простирається на 500 км від ЧАЕС на захід і північ; 60 км на південний схід і 300 км на південь. Лише за радіоактивним цезієм потужність аварії на ЧАЕС у 300 разів перевищує потужність бомби, скинутої на Хіросіму. Наслідки аварії будуть відчуватись на протязі сотень років. За оцінкою Р.Гейле, Чорнобильська аварія зумовить в найближчі десятиріччя 50-75 тис. смертей від раку. Тільки за 1986-1990 роки в зоні строгого контролю захворюваність лейкемією зросла на 50%. В умовах Полісся радіонукліди швидко переходять із ґрунту в рослинність і вимивають водами, забруднюючи мули водосховищ дніпровського каскаду. Біологами доведена підвищена мутагенність біоти. Проводиться дезактивація забруднених земель.
б) забруднення через водні потоки.
Майже ¾ загального об’єму місцевого стоку перебуває в в водогосподарському обороті. В річкову сітку щорічно скидається за різними підрахунками 17-22 км3 вод (в т.ч. 11 км3 в басейн Дніпра). 2,6-2,9 км3 вод скидається без очистки. Приблизно половину стоків дає комунальне господарство; 1/3 – металургійний комплекс; 13% - хіміко-лісовий комплекс.
Навіть в місцях водозаборів понад 30% проб не відповідає нормам по хімічному і 27,4% - по бактеріальному забрудненню. На Полтавщині 47,4% проб води дали перевищення ГДК по нітратах. Критичні ситуації склались на ділянках зрошувальних систем і рисових чеках. В десятках міст ГДК по воді перевищена в 12 і більше разів. В місті Полтава потужність очисних споруд значно менше за об’єм стічних вод (5,2 млн. м3). Близько 40% підприємств міста не мають системи зворотного водопостачання. Це основна проблема, що стоїть в зв’язку із охороною вод. 60 міст України та понад 500 смт взагалі не мають централізованої каналізації.
Під впливом викидів відбувається деградація грунтово-ролинного покриву. Різко погіршується здоров’я населення. Так, за останнє десятиліття загальна захворюваність зросла на 1/5 – 1/3, в т.ч. бронхіальною астмою – на 85%. Онкозахворюваність щорічно зростає на 3%. Нині загальна захворюваність складає 1100 випадків на тисячу населення. Відбувається швидке старіння основних фондів підприємств і зниження питомих витрат на охорону довкілля. Головний напрям вирішення проблем – корінні технологічна реконструкція підприємства, врахування при їх розміщенні комплексу природних і соціально-економічних чинників.
10. Організація проблеми навколишнього середовища..
Державна система охорони навколишнього середовища повинна забезпечувати: збереження здоров’я населення; національне використання і відтворення природно-ресурсного потенціалу; різноманіття і стійкість ландшафтів. В сучасному розумінні охорона природи – система заходів (технологічних, економічних, адміністративно-правових, проектних, біотехнічних і пропогандиських), що забезпечують попередження змін ландшафтів і їх природних компонентів, можливість виконання ландшафтами функцій відтворення природних ресурсів, середовища, генофонду, а також збереження невідновних ресурсів. Цю роботу організує Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Основні принципи охорони природи: 1) повсідність заходів; 2) переважання екологічного критерію розміщення виробництва над будь-яким економічним; обов’язкова екологічна експертиза проектів; 3) профілактичності заходів; 4) територіальна диференційованість заходів (в залежності від особливостей експлуатації); 5) охорона природних ресурсів в процесі їх використання.
Державна природоохоронна система включає три взаємопов’язані ланки:
1. Вивчення екоситуацій, зумовлених властивостями ландшафтів, їх природно-ресурсним потенціалом та наслідками галузевого та регіонального природокористування;
2. Моніторинг – систем контролю і нагляду за станом навколишнього середовища та його впливом на життя, здоров’я і діяльність населення. Моніторинг передбачає нагляд, оцінку стану і прогноз всіляких змін середовища. Умовно моніторинг поділяється на глобальний, регіональний та локальний.
Організації, що здійснюють моніторинг поділяють на ті, що контролюють санітарно-токсичний стан середовища і його вплив на організми; і ті, що здійснюють контроль за станом ландшафтів (екосистем). До перших відносяться організації гідрометеослужби, санепідемстанції, лабораторії радіологічного контролю, відомчі служби; до других – служби заповідників, лабораторії науково-дослідницьких інститутів (ботаніки, географії, зоології) та вузів. Координуючу роль покликаний виконувати Державний комітет по охороні навколишнього середовища України, обласні і районі комітети цього відомства, які мають право накладати санкції передбачені природоохоронним законодавством.
3. Технологічні, інженерні, планіровочні, рішення та заходи.
Основні напрями географічних досліджень в галузі охорони природи і раціонального природокористування в Україні:
- ландшафтно-екологічний моніторинг в заповідниках (Карпатському, Канівському, Ялтинському, Розточчі та інші);
- розробка схем районної планіровки; територіальних комплексних схем охорони природи (Терксоп);
- дослідження впливу аварії на ЧАЕС на ландшафти;
- обґрунтування схем контурно-меліоративного перевлаштування підприємств;
- екологічні експертизи проектів природокористування;
- екологічна освіта і пропаганда.
Тема IV: Фізико-географічне районування.
Одним із найважливіших завдань науки є систематизація знань про природні об’єкти. Завданням фізико-географічного районування є виділення і дослідження системи об’єктивно існуючих співпорядкованих природних регіонів, для яких притаманні водночас і внутрішня єдність і своєрідні індивідуальні риси природи.
Чим дрібніша одиниця районування, тим більше спільних рис природи внутрі регіону, і навпаки.
Фізико-географічне районування базується на комплексному (ландшафтному) підході. Воно проводиться як результат детального вивчення ландшафтів і природних компонентів території. Головний метод фізико-географічного районування - використання ландшафтних карт, а також накладення карт окремих природних компонентів. Фізико-географічне районування відображає нерівнозначність впливу чинників ландшафтоутворення і природних компонентів. Тому на кожній ступіні районування враховується вплив різних чинників і особливостей різних природних компонентів. Між критеріями виділення одиниць класифікації ландшафтів та одиницями фізико-географічного районування є певна відповідність (таб 4.). Тобто в межах фізико-географічної зони переважає один тип; підзони - один підтип ландшафтів і т. д.
Найважливішими принципами фізико-географічного районування є:
ü Комплексний (врахування всього комплексу ознак);
ü Відносної фізико-географічної єдності та спільності розвитку регіону (історико-генетичний принцип);
ü Об’єктивного виділення меж (геологічних, орографічних, геологічних, тектонічних та їх накладення);
ü Територіальної цілісності (нерозривності меж).
Територія України розташована в межах трьох фізико-географічних країн. В межах Східно-Європейської рівнинної країни П.Г.Шищенко (10) виділяє 5 фізико-географічних зон. В межах Полтавщини автори виділяють 2 фізико-географічні зони, 3 провінції, 4 області, 16 фізико-географічних районів.
Схеми фізико-географічного районування слугують для систематизації знань про природу регіонів і полегшують їх описання. Тому зразу ж після розгляду даної теми вивчаються великі природні регіони України (фізико-географічні країни, зони, підзони, провінції).
Фізико-географічне районування має також прикладне значення, оскільки воно відображає взаємозв’язки всіх природних компонентів. Воно використовується для наукового обґрунтування спеціалізації сільського господарства, меліоративних заходів і т.д.
Таблиця 4. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (таксономічні одиниці і критерії).
| Таксономічна одиниця | Критерії виділення | Приклади |
| Фізико-географічна країни | 1. Положення в межах великих геоструктур, які мають спільну історію розвитку за неотектонічний етап; 2. Орографічна єдність (гори, рівнини); 3. Спільність макроциркуляційних процесів (тепло- і вологообміну). 4. Своєрідність набору природних зон або висотних поясів | Східно-Європейська рівнина (південний захід) – 93,4% площі України; Українські Карпати (схід Альпійсько-Карпатської гірської країни) – 1,0%. Відповідає класу ландшафтів. |
| Фізико-географічна зона Фізико-географічна підзона | В межах фізико-географічного поясу, за переважанням одного типу ландшафтів. В межах зони, за переважанням одного підтипу ландшафтів | Мішаних лісів (15% площі України); Широколистяних лісів (7,3%); Лісостепу (32,1%); Степу (32,1%); Сухого степу (7.40%). В межах степової зони: підзона північного степу; підзона південного степу. |
| Фізико-географічна провінція (край) | Частина зони (чи підзони) з різною ступінню континентальності клімату та трансформації повітряних мас, а також з різною історією розвитку природи в антропогенному періоді | Див. Рис.6 |
| Фізико-географічна область | Частина провінції, яка відрізняється геолого-геоморфологічною будовою (частково відповідає підкласу і роду ландшафтів). | Див рис. 4 |
| Фізико-географічний район | Частина області (підоблдасті), однорідна в зональному і азональному відношенні, в межах якої переважає один вид ландшафтів. |
Таким чином, зональними одиницями фізико-географічного районування (залежними від співвідношення тепла та вологи) є: ф.-г. зона і підзона; секторними (залежними від континентального клімату) – ф.-г. провінція; азональними (залежними від тектонічного чинника, геологічної будови і рельєфу) – ф.-г. країна, область. Відносно однорідною територією в зональному, секторному і азональному відношенні є фізико-географічний район.
Тема V: Природні зони.
Проводити дану практичну роботу доцільно в кілька етапів. При вивченні кожної із природних зон учням потрібно, згідно типового плану, послідовно заповнити відповідні колонки запропонованої нижче таблиці (користуючись підручниками і картами). Після вивчення всіх трьох природних зон проводиться порівняння показників і якісних особливостей природних компонентів і ландшафтів. Слід звернути увагу на головну причину відмінностей – різницю у співвідношенні тепла і вологи. Типовий план характеристики природної зони вчитель роздає на кожну парту, або виготовляє його у вигляді настінної таблиці чи стенду. Таблиця виконується на перших двох уроках вивчення кожної природної зони.
Таблиця1.
| Пункт плану: | Зона мішаних лісів | Зона лісостепу | Зона степу |
| 1. Розміри (% від площі України) | 15,0 | 38,9 | 39,5 |
| 2. Між якими широтами розташована: а) на заході; б) на сході. | а) 50…52° сх.д. б) 50°30¢-52°23¢ | 47°…50° 49°…52° | 45°40¢…48°20¢ 45°40¢…50° |
| 3.Зумовленість проходження південної межі | Між піщаними низовинами і лесовими рівнинами | По ізолінії Кзвол.=0,6, (з пд.-з. На пн.-сх.) | Передгір’я, побережжя морів. Державний кордон |
| Клімат: 4. Тривалість сонячного сяйва (годин) | 1750…1800 | 1800…2000 | 2000…2400 |
| 5. Сумарна сонячна реакція (ккал/см.кв.) | 96…100 | 100..110 | 110…125 |
| 6.Пересічна температура повітря °С, а) в липні; б) в січні. | +18…19° -4 (зах) -8°(сх.) | +18(зах)…21°(сх) -4 (зах) -8°(сх.) | 21…23° -1°(пд.)…-8°пн.сх |
| 7. Тривалість літа (дні) | 90…110 | 95(зах)-125 (пд.сх) | 120…140 |
| 8. Кількість опадів (рік) | 550…650 мм | 700(зах)-500(сх) | 500-300мм |
| 9. Коефіцієнт зволоження (за М.М.Івановим) | 1,2,… | 1,25(зах)-0,6(пд.сх) | 0,6…0,3 |
| 10. Індекс континентальності клімату (в балах) | 24…26 | 25(з)…15(с) | 25(пн.з)-10 (пд) |
| 11.Біокліматичний потенціал (в балах) | 24…26 | 25(з)…15(с) | 25(пн.з)-10(пд) |
| 12. Кліматична зона | Атлантикр-континентальна європейська | Атлантикр-континентальна європейська | Континентальна європейська |
| 13. Агрокліматична характеристик зони | Волога, помірно тепла | На заході – волога помірно-тепла, на сході недостатньо волога, тепла | На півночі посушливо тепла; на півдні дуже посушлива жарка з м’якою зимою |
| Внутрішні води: | |||
| 14. Середній шар стоку (мм) | 43(до 0) | ||
| 15. Густота річкової сітки (км/км2) | 0,25…0,5 | 0,8…0,4 | 0,5…0 |
| 16. Структура водного живлення | Спд (захід) Спд (схід) | Сдп (захід) Спд (схід) | Спц (північ) Сп, С (південь) |
| 17. Якісна характеристика | Велика заболоченість, тихі повноводні річки | Річкова сітка досить густа | Річкова сітка розвинена слабо |
| 18. Зональні типи ґрунтів | Деревно-підзолисті, дернові, болотні | Сірі лісові; Чорноземи спідзолені і типові | Чорноземи звичайні і південні; темно каштанові і каштанові. |
| 19. Вонітєти ґрунтів (в балах) | 22..43 | 48…100 | 45..77 |
| 20. Зональні типи рослинності | Субори, бори, низинні болота | Широколистяні ліси, лучні степи | Різнотравно-злакові, Злакові, полинно-злакові, степи, солонці. |
| 21. Лісистість, %. | 26,1 | 12,2 | 3,8 |
| 22. Характерні види тварин | Великі лісові копитні (лось, олень, козуля), бурий ведмідь, лісова кішка, рись, тетерук, глухар, рябчик | Великі лісові копитні, степові тварини (поєднання) | Гризуни (ховрахи, хом’як, сліпак, полівки). В минулому – копитні; дрохва, стрепет, полози, гадюка степова |
| 23. Несприятливі фізико-географічні процеси | Заболочування, дефляція, карст, водна і солова акумуляція | Водна ерозія, суфозія, зсуви, окремі посушливі роки | Водна ерозія, дефляція ґрунтів, суфозія, посухи і суховії, засолення ґрунтів. |
| 24. Ландшафти | Зандрові і алювіальні низовини з дерновими ґрунтами під борами; Моронно-зандрові рівнини з дерново-підзолистими ґрунтами розор., в минулому під суборами; болота низинні; заплавні болотні і справжні луки; Лесові “ острові з сірими лісовими ґрунтами розораними (спіллн) | Розчленовані лесові рівнини з опідзоленими ґрунтами під широколистими лісами; Слабо розчленовані лісові рівнини з чорноземами типовими, в минулому під лучними степами; Лесові тераси з солонцюватими ґрунтами під луками; піщані тераси під борами | Лісові рівнини з чорноземами звичайними, в минулому під різнотравно-злаковими степами; те ж, з чорноземами південними під типчаково-ковиловими степами; лесові низовини з каштановими ґрунтами під злаковими і полинно-злаковими степами; западини із солонцями і солодями; приморські солончаки. |
| 25. Коефіцієнт антропогенної перетвореності | 5,1 | 7,2 | 7,5 |
| 26. Розораність, %. | 38,2 | 61,9 | 63,7 |
| 27. Головні с.-г. культури | Льон, картопля, кормові трави, жито. | Озима пшениця, цукровий буряк, соняшник, кукурудза на силос | Яра пшениця, кукурудза на зерно і соняшник, на поливі – рис. |
| 28. Природоохоронні заходи | Осушувальні і зволожувально-осушувальні меліорації, вапнування, внесення міндобрив, ліквідація радіоактивного забруднення | Конурно-меліоративне землеробство, розширення лісонасаджень, протиерозійні заходи, місцями водні меліорації | Контурно-меліоративне землеробство, протиерозійні заходи, регульоване зрошення, розслонення ґрунтів, полезахисні лісонасадження, рекультивація |
| 29. Природоохоронні території | Поліський заповідник, Шацький національний парк | Заповідник Розточчя, Медобори, Канівський | Заповідник Український степовий, Асканія-Нова, Луганський, Дніпровсько-Орільський, Дунайські плавні |
При характеристиці внутрішньозональних відмінностей слід розглянути зони мішаних лісів на фізико-географічні області (оскільки в її межах лише одна провінція і немає підзон); зони лісостепу – на фізико-географічні провінції (оскільки поділ зони на підзони не дуже чітко виражений); зони степу – на підзони (можливо - провінції). Результат виявлення внутрішньозональних відмінностей також доцільно сформувати у вигляді таблиць. Ці роботи проводяться на третьому уроці, відведеному на вивчення кожної зони.
При характеристиці областей Полісся – єдиної фізико-географічної провінції зони, вчитель запитує: “Згадайте критерії виділення ф.-г. областей” (Геолого-геоморфічна будова, її відмінності). Загальноприйнятий поділ Полісся на 5 ф.-г. областей. При виконанні роботи учні користуються картами: фізико-географічного районування, тектонічною, геологічною, фізичною.
Таблиця №2.
| Фізико-географічна область | Геологічна основа | Характеристика інших компонентів |
| Волинське Полісся | Волинсько-Подільська плита | Поширений льодовиковий рельєф; карст у крейдових відкладах. Найбільш м’який клімат. Велика заболоченість, густа річкова сітка. Лісистість 45%. Поширені родючі дерново-карбонатні ґрунти. |
| Житомирське Полісся | УКЩ | Східна частина – моренна-рівнина; західна – зандрова рівнина; є горби – останці кристалічних порід. Менша заболоченість. Переважають бори на дернових ґрунтах |
| Київське Полісся | Схил УКЩ | Морево-зандрова і акумулятивна річкова рівнина |
| Чернігівське Полісся | Д-ДЗ | Поєднання морево-зандрових рівнин, акумулятивних заболочених низовин і лесових островів. Висока заболоченість |
| Новгород-Сіверське Полісся | Воронезька антекліза | Моренно-зандрові рівнини; характертерні карст і ерозія. Континентальний клімат. |
При вивченні природи лісостепу характеризуються фізико-географічні провінції. Вчитель нагадує, що провінція є частиною зони, яка відрізняється ступенем континентальності клімату і всіх природних біотичних компонентів. Тому, перш за все, характеризується їх клімат та грунтово-рослинний покрив:
Таблиця №3.
| Фізико-географічна провінція | Індекс континентальності | Температура січня липня | Рослинність | Рельєф |
| Річна к-сть опадів | ||||
| Західноукраїнська* | 82…93 575…700 | -4…-6 18…18,5 | Букові, буково-дубові, дубові | Височини (захід Поділля) |
| Дністровсько-Дніпровська | 83…84 575…450 | -5…-6,5 19…21 | Дубові і дубово-грабові ліси, лучні степи | Схід Поділля, Придністр. вис. |
| Лівобережно-Дністровська | 84…85 525…450 | -6…-7 19…21 | Лучні степи; Дубові, грабово-дубові і кленово-липово-дубові | Придніпровська низовина |
| Середньо-російська | 5000…550 | -7…-8 19…20 | Кленово-липово-дубові ліси, лучні степи | Середньоросійська височина |
* За П.Г.Шищенко – зона широколистяних лісів.
В межах степової зони більш швидко змінюється співвідношення тепла і вологи (внаслідок зменшення впливу океану, збільшення континентальності клімату і ролі радіаційного чиннику кілматоутворення). Тому досить чітко виражена зміна коефіцієнтів зволоження, поділ зони на підзони:
Таблиця №4.
| Підзони | Коефіцієнт зволоження | Річна кількість опадів | Грунтово-рослинний покрив |
| Сер. т-ра липня | |||
| Північно-степова | 0,6-0,5 | 500…425 21…22° | Різнотравно-типчаково-ковилові степи на чорноземах звичайних; байрачні ліси |
| Південно-степова | 0,5-0,4 | 425..375 22…23° | Тичаково-ковилові степи на чорноземах південних; в подах луки на лучно-чорноземних ґрунтах солонцюватих |
| Сухотепо-ва | 0,4-0,3 | 375…300 23…23,5° | Злакові і полинно-злакові степи на темно-каштанових і каштанових ґрунтах; солонці і солончаки западин та побережжя морів. |
· За П.Г.Тищенком – як окрема зона
Тема VI: Карпати і Кримські гори.
На території України розташовані порівняно невеликі ділянки двох гірських фізико-географічних країн: Альпійсько-Карпатської (Східні або Лісисті чи Українські Карпати) та Кримсько-Кавказької (Гірський Крим). На їх вивчення відведено по 3 уроки і дві практичні роботи. Із них по 1 уроку слід відвести на вивчення географічного положення і характеристику природних умов; по одному – на вивчення екологічних проблем та несприятливих процесів, оцінку природних ресурсів.
Практичну роботу “Аналіз висотної поясності гірських ландшафтів” проводять на другому уроці кожної теми. Для цього учням пропонують в масштабі за даними таблиці 5 побудувати графік висотної поясності спочатку одного, а потім іншого макросхилу гір (для південно-західного макросхилу Карпат характерні висотні пояси 1а, 2. 3а, 4а, 5а, 6а; для північно-східного – 1б, 3б, 4б, 5б, 6б. Для гірського Криму в таблиці спочатку вказані висотні пояси північного макросхилу). Можливий також шлях аналізу уже готових схем висотної поясності (розмножених і розданих на кожну парту). На картосхемі вказані показники елементів клімату для кожного висотного поясу. Учні аналізують зміну цих показників з висотою, та їх вплив не ґрунти і рослинність.
Після вивчення висотної поясності Карпат доцільно провести практичну роботу (окремий урок 1 год.), на виявлення спільних рис і відмінностей в наборі висотних поясів теплих і холодних макросхилів, а потім і гірських систем в цілому. При вивченні питання вчитель, за можливістю використовує дидактичний матеріал, кінофрагменти, діапозитиви, гербарій.
На останньому восьмому уроці проводиться практична робота “Порівняльна характеристика основних рис природи Українських Карпат та Гірського Криму”. Результати роботи оформляються у вигляді таблиці. За бажанням вчитель може дати завдання спочатку заповнити частину таблиці, присвяченої природі Українських Карпат, а при вивчені наступної теми – Гірського Криму (перший і четвертий уроки). На восьмому ж уроці залишається виконати лише порівняльний аналіз.
Таблиця 6.
| Пункти плану | Українські Карпати | Гірський Крим |
| 1. Розміри, % від площі України | 6% | 1% |
| 2. Відносне географічне положення | В межах середньої Європи | В межах південно-східної Європи |
| 3. Орографія | Складаються із гірської системи (4-х смуг хребтів, орієнтованих із пн.сх. на пд.з.: середньовисотних: Полонинський, Чорногора, Свидівець та ін. та низькогірних: Вулканічний, Верховинський); міжгірної Закарпатської низовини та передгірної (Прикарпатської височини, Вершина – г.Говерла,2061) | Складається із Головного середньогірно-низькогірного пасма, та передгір’я (Зовнішнього Внутрішнього пасм), розташованих дугою з пд.з. на схід. Вершина – г.Роман-Кош, 1545. |
| 4. В який геотектонічний цикл утворилися? | Альпійський | Кімерійський (відродились в альпійський) |
| 5. Геологічна структура | Карпатська складчаста система Середземноморського рухливого поясу | Кримська складчаста система |
| 6. Які гірські породи переважають? | Грубсулямкові осадові (пісковики, аргіліти, конгломерати, мергелі); В Закарпатті – Вулканогенні породи | Осадові: вапняки, доломіти, мармури; конгломерати, аргіліти і алевроліти; зрідка – вулканогенні породи (г. Аю-даг, Кастель, Карадаг) |
| 7. Корисні копалини | В Передкарпатті і Закарпатті великі родовища кам’яної меншікалійної солі; нафта, газ, озокерит, сірка. В гірських Карпатах – поліметалеві руди, золото, марганець, ртуть, барит | Вапняки і мергелі (будівельна, цементна сировина, флюси), кам’яне вугілля, декоративно-виробниче каміння. |
| 8. Загальні риси клімату | М’яка зима і прохолодне літо (на вершинах холодний клімат). В Закарпатті тепліше (взимку вплив Середньоземноморської депресії, влітку азорського максимуму), В Передкарпатті прохолодніше. Опади на протязі року розподіляються відносно рівномірно | М’яка зима і тепле літо (на пд.-з. Яйлах вологе і прохолодне). На пд. Схилі і побережжі тепліше, з рисами субтропічного клімату. Максимум опадів в холодну ору року. Континентальність клімату наростає швидко з пд.-з. на схід. |
| 9. Поверхневі води | Густа річкова сітка. Живлення переважає дощове. Паводковий режим стоку (паводки у всі сезони, переважно весною). Озера карові і завальні. | Негуста річкова сітка. Живлення переважно дощове. Паводковий режим стоку (паводки переважно в холодне півріччя). Озер мало (карстові). |
| 10. Ґрунти | Переважають буреземи кислі. В передгір’ях буреземно-підзолисті, на полонинах –деревно-буроземні | Переважають буроземи слабонасичені. В передгір’ях чорноземи і сірі лісові ґрунти; на яйлах – чорноземовидні, на ПБК – коричневі. |
| 11. Рослинність | Широколистяні середнбоєропейські ліси, гірська тайга; В передгір’ях – лісостеп; На полонинах альпійські і субальпійські луки. Лісистість 40,5%. | Широколистяні середньоєвропейські ліси. В передгір’ях лісостеп і степ; на яйлах – лучні степи; на ПБК збіднілі середньоземноморські рідколісся, чагарники. Лісистість 32%. |
| 12. Типові тварини | Карпатський благородний олень, бурий ведмідь, дика лісова кішка, рись, полівка снігова, бурозубка альпійська, горіхівка, глухар, рябчик, оляпка, саламандра плямиста, тритон альпійський і карпатський | Кримський благородний олень, муфлон, кримська гірська лисиця, чорний гриф, білоголовий сип, кеклик, жовтопузик безногий, полоз леопардовий, ящірки скельна і кримська, гекон кримський, кримський скорпіон. |
| 13. Типи ландшафтів | Низовинні і передгірні лісостепові; низько- і середньогрні широколистяні середньоєвропейські; ішано лісові і грськотайгові; полонинські лучні і альпійські | Передгірні лісостепові. Низько- і середньогірні широколистянолісові середньоєвропейсько-кавказькі прибережно-схилові середнбоземноморські; яйлинські лучно-степові і степові. |
| 14. Несприятливі фізико0географічні процеси | Землетруси, селі, лавини, зсуви, обвали, ерозія, катастрофічні паводки, буреломи, шквали і сильні вітри | Землетруси, селі, лавини, зсуви, обвали і осипи, сильні вітри |
| 15. Розораність | 16,8% | 21,4% |
| 16. Природо-охоронні території | Карпатський заповідник; Природні національні парки: Карпатський і Синевір | Заповідники: Кримський, Ялтинський, Мис Мартьян, Карадаг |
Тема VII: Моря
На наш погляд тему “Моря” слід вивчати останньою, оскільки ці об’єкти є не тільки гідрологічними, але і більшою мірою характеризуються як великі природні комплекси, можливо рангу ф.-г. країни.
| Пункт плану | ЧОРНЕ МОРЕ | АЗОВСЬКЕ МОРЕ |
| 1. Розміри | 423 тис.км2 | 39 тис.км2 |
| 2. Глибина максимальна | 2245м | 15м |
| 3. Глибина пересічна | 1197м | 7,4м |
| 4. Об’єм води | 555 тис. км3 | 290 км3 |
| 5. Походження котловини | Три гіпотези: 1) залишок океану Тетис; 2) занурена структура на місці серединного масиву байкальної складчастості; 3) рифтова структура | Неотектонічна депресія на межі Східно-Європейської платформи і Середньоземноморського рухливого поясу (затока Чорного моря на континентальній земній корі) |
| 6. Геотектонічні структури | Ложе – глибоководна западина не зовсім ясн6ого походження (вірогідно молода); шельф – занурені ділянки Східно-Європейської платформи, Скіфської плити, Кримської гірської системи | На півночі – Приазовський блок УКЩ; в середній частині – Скіфська плита, в південній – Індоло-Кубанський прогин |
| 7. Пересічна сольоність | 17-18% | 13-14% |
| 8. Льодовий режим | В окремі зими замерзає прибережна смуга | Повністю замерзає в найбільш сурові зими |
| 9. Поверхневі течії | Проти часової стрілки; в напрямку Мармурового моря через Босфор | Проти часової стрілки; в Чорне море через Керченську протоку. |
| 10. Число видів риб | 180 (оселедець, хамса, шпроти, тюлька, кефаль, ставрида, скумбрія, камбала, бички) | 79 (тюлька, хамса, осетрові, судак, камбала) в минулому одне з найбагатших морів світу |
| 11. Екологічні проблеми | Сірководневий шар (п
Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:
 Сейчас читают про:
  6401 6199 |
