2015-04-30
523
Український літературний журнал «Всесвіт» у 2009 році відзначив 100-річчя українського авангарду. У журналі був поданий перелік європейських міст, які відіграли значну роль у становленні авангардного мистецтва та авагардної естетики. Йшлося про Барселону, Белград, Берлін, Брюссель, Будапешт, Київ, Лісабон, Лондон, Москву, Нью-Йорк, Париж, Рим, Санкт-Петербург, Харків, Цюріх. Цілком природнощо до європейських міст потрапили Київ та Харків, які на початку ХХ сторіччя були справжніми форпостами нового мистецтва в Україні. Київ та Харків подарували європейській авангардній скарбниці українські доробки (йдеться не лише про авангардні футуристичні угруповання, а й про сам спосіб модерного письма, нові форми художньої репрезентації, які маємо в Юліана Шпола, Майка Йогансена, Валер’яна Підмогильного тощо.
У цьому ж журналі наведена хронологічна таблиця, в якій події історичного життя європейських країн на початку ХХ століття співставлені з етапами розвитку мистецтва європейського авангарду.
|
|
|
| Рік | Події суспільного життя | Події мистецького життя |
| Росія захоплює Маньчжурію | У Парижі відбулася виставка Пікассо | |
| Завершується будівництво Транссибірської залізниці | Зۥявляється твір Аполлінера «Пікассо». | |
| Початок роботи Першої російської Думи | Відбувається виставка Кандинського в Берліні; починає роботу виставка Архипенка та Богомазова в Києві | |
| Австрія анексує Боснію та Герцеговину | Організовано виставку групи «Звено» в Києві |
Дана хронологічна таблиця допомагає побачити історичну ходу європейського та українського авангарду в зіставленні та відносній хронології. Поряд із європейськими подіями суспільного та мистецького життя ми спостерігаємо за аналогічними подіями, що розгорталися в Росії та в Україні. Подібне зіставлення не тільки сприяє формуванню цілісного бачення розвитку авангардного мистецтва. Такий прийом доводить, наскільки українська традиція існувала в гармонії (якщо це поняття припустиме для авангарду) з європейськими та світовими тенденціями.
Розглянемо більш детально окремі факти з історії українського авангарду.Перша публічна виставка робіт московських та київських художників-авангардистів під назвою «Звено» відбувалася у Києві 2 листопада 1908 року. Безпосереднім організатором виставки стала художниця Олександра Екстер. Московський авангард презентували художники Давид, Володимир та Людмила Бурлюки, Михайло Ларіонов, Наталя Гончарова, а київський – Олександра Екстер, Олександр Богомазов та їхні однодумці. У дослідженні О. Кашуби, присяченій першим виставкам авангардного мистецтва Києві 1908-1910 років зазначається: «Київські глядачі та критики шквалом обурених відгуків накинулися на учасників цієї акції… Епітети, якими критики наділяли живопис, були суто негативними: «потворне, дике явище», «виставка стає огидною», «нездарні живописці» і таке інше» [29, с. 112]. Найбільш активно критикували Володимира Бурлюка, котрий саме тоді, у 1908 році, винайшов нову манеру живописної виразності – геометризацію, метод оздоблення речей, або навіть людських тіл геометричними та негеометричними фігурами. Другою авангардною акцією в Україні стало проведення у Одесі та Києві «Інтернаціональної виставки картин, скульптур, гравюр та малюнків» («Салон»), яку організував скульптор Володимир Іздебський у 1909 та 1910 роках. Перша виставка відкрилася 4 грудня в Одесі й включала близько 800 полотен французьких, італійський, німецьких, російських та українських малярів. Переважали французи – Ж. Брак, М. де Вламінк, А. Матісс, Ж. Метценже та інші, з італійців – Дж. Балла, мюнхенська група – В. Кандинський, Г. Мюнтер. Із росіян були представлені Л. Бакст, І. Білібін та інші, українські художники – П. Волокидін, Г. Нарбут, В. Заузе й багато інших. З авангардистів можна назвати В. і Д. Бурлюків, М. Ларіонова, О. Екстер та інших. Твори охоплювали практично всі тогочасні напрямки живопису, давали уявлення про розмаїття пошуків митців. Крім виставок живопису в місті проводилися й інші культурні заходи, націлені на популяризацію нового мистецтва: читалися лекції, влаштовувалися концерти. Відтак у атмосфері міста сформувалося чекання «нового», й авангардистські прийоми зарубіжних та вітчизняних малярів змогли знайти підтримку у глядачів. У Києві «Салон» пройшов більш спокійно, відкрившись 12 лютого 1910 року, та викликав навіть доброзичливе ставлення у деяких критиків. Було надруковано статтю В. Іздебського «Новий живопис», де він намагався охарактеризувати тодішній стан справ у мистецтві. Другий одеський «Салон», що відкрився у лютому 1911 р., свідомо підкреслив модерністське спрямування вибраних полотен. В.Іздебський прагнув реалізувати ідею синтезу мистецтв: каталог цієї виставки включав статті В. Кандинського, переклад статті А. Шенберга, котрий займався пошуками зіставлення звуку й кольору, та декларації самого Іздебського, які було висловлено у «Прийдешньому місті». На жаль, заплановане друге турне містами України та Росії здійснити не вдалося. Виставка «Салон» припинила своє існування, але значення цих мистецький заходів було великим – так вдалося зруйнувати неприступну стіну між авангардним мистецтвом та глядачем й визначити шлях новаторських пошуків українських митців.
|
|
|
Попри тривалу історію розвитку авангардного мистецтва в Україні, поняття «український авангард» як самостійне було застосоване значно пізніше. До цього поняття одним із перших звернувся французський мистецтвознавець А. Наков. У 1973 році в Лондоні проходила виставка під назвою «Tatlin's dream». Тоді Захід уперше побачив праці світового рівня безвісних на той час авангардистів України Василя Єрмилова і Олександра Богомазова. І це змусило науковців та мистецтвознавців згадати про відомих у всьому світі майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов'язаних з Києвом, Харковом, Львовом, Одессою. Йшлося про одного із лідерів футуристичного руху Давида Бурлюка, фундатора «супрематизму» Казимира Малевича, засновницю української школи конструктивістської сценографії Олександру Екстер. Йшлося також про феномен Олександра Архипенка, митця, що був «просякнутим» художніми враженнімя української землі. У творах майстра знайшли відображення і магія трипільської культури, й архаїка половецьких статуй, мозаїки Софії Київської, рельєфи Михайлівського Золотоверхого собору, кольори селянської кераміки..
|
|
|
Питання для самоконтролю:
1. Назвіть напрямки та стилі мистецтва, що існували на зламі 19 – 20 століть.
2. Назвіть відомих Вам митців, представників мистецтва кінця 19 – початку 20 століть.
3. Назвіть провідні твори мистецтва, що були створені на зламі 19 – 20 століть.
4. Які суспільно-політичні події спонукали щодо кардинальних змін в мистецтві, обумовили оновлення художньої мови мистецтва, виникнення нових напрямків художньої творчості?
5. Яку функцію виконало свого часу мистецтво авангарду?
Висновки. У ході викладення матеріалу девۥятої темими розглянули один із найскладніших і спірних періодів в історії мистецтва, період зламу ХІХ – ХХ століть. Даний період був відмічений багатьма змінами в усіх сферах суспільно-політичного й культурного життя багатьох країн світу. Кардинальні зміни позначилися також і у мистецькому житті. Ми показали, що на початку ХХ століття в мистецтві співіснували жанри класичного мистецтва із жанрами мистецтва некласичного, що формувалося на той час. Основне протиріччя, що виникало на той час у структурах мистецького життя можна позначити як протиріччя між формами класичного та некласичного мистецтва. Твори некласичного мистецтва, з огляду на їх незвичність, викликали палке заперечення з боку прихільників класики. Поширення форм некласичного мистецтва розцінювалося багатьма тогочасними фахівцями, цінителями й аматорами мистецтва як загальний занепад культури, симптом неминучої загибелі художньої творчості.
Ми відмітили, щона процеси формування некласичного мистецтва значний вплив здійснили авангардні рухи, що ставили на меті рішуче оновлення всіх мистецьких форм, висували нечувані раніше мистецькі завдання. Авангардними рухами були охоплені жанри літератури, образотворчого мистецтва, архітектри, скульптури й музики. Митці-авангардисти не обмежували себе певним видом художньої творчості, а прагнули втілити власні задуми у різних видах мистецтва, сміливо обۥєднували в одному творі елементи художньої мови різних видів мистецтв. Чи не головним прагненням тогочасних авангардних митців було прагнення щодо подолання статичності просторових мистецтв, зокрема образотворчого мистецтва і мистецтва скульптури. Статичні, нерухомі образи просторових мистецтв вважалися застарілими, такими, що не відповідають тогочасній бурхливій порі суцільних змін, порі безперервного руху в різних галузях життя. Тяжіння щодо втілення руху, загальної динаміки спонукало багатьох тогочасних митців, з одного боку, відмовитися від настанов клисичного мистецтва, а з іншого, з метою втілення власних творчих задумів звернутися до нового на той час мистецтва кінематографу. Кінематограф на той час був чи не єдиним видом мистецтва, здатним до образного втілення самих різноманітних рухів. Відтак, відходячи від певних видів мистецтва, до мистецтва кіно зверталися О. Довженко (Україна), І. Кавалеридзе (Україна), О. Курбас (Україна). Для певної кількості тогочасних митців звернення до мистецтва кіно виявилося тимчасовим, інші, подібно до О. Довженка, набули світової слави.
|
|
|
Значну увагу ми приділили митцям українського авангарду. Ми наголосили на тому, що, за обۥєктивних причин мистецтво українського авангарду є маловивченим. Ми навели хронолічну таблицю, котра, на нашу думку, має сприяти формуванню цілісного погляду на історію європейського авангарду, допоможе визначити творчий доробок українських митців в історичній ретроспективі. З метою більш детального засвоєння питань українського авангарду ми звернулися до викладення фактів із мистецького життя крупних українських міст початку ХХ століття, в яких відбувалися виставки авангардного мистецтва. Ми наголосили на заходах, котрі вживалися організаторами й авторами для популяризції нового мистецтва. Ми дійшли висновку про поєднання в роботах українських авангардистів традицій українського національного образотворчого мистецтва із кращими здобутками європейської та світової художньої культури як стильову ознаку українського авангарду Подібний синтез надав українським митцям-авангардистам початку ХХ століття О. Архипенку, О. Богомазову, М. Бойчуку, В. Єрмілову, К. Малевичу, І. Падалці, В. Пальмову, А. Петрицькому, О. Екстер та багатьом іншим статусу класиків світового образотворчого мистецтва ХХ століття.
Тема 10. „Мистецтво першої половини ХХ століття, його стилі та напрямки”
Зміст
10.1. Трансформація культури і мистецтва в першій половині ХХ століття. 10.2. Масовізація мистецтва
10.3. Мистецтво у 20-30 роки ХХ століття.
10.4. Мистецтво радянського кіно періоду Великої Вітчизняної війни.
Ключові слова: масова культура; масовізація мистецтва; масові жанри мистецтва; авангард, модерн, модернізм; кіножанри; пісенні жанри.
Цілі і завдання вивчення розділу: вивчення цього розділу дозволяє Вам:
· одержати уявлення стосовно оновлення жанрів і видів мистецтва першої половини ХХ століття;
· ознайомитися ознайомитися з процесами масовізації мистецтв, функціонауванням кіножанрів та жанрів масової пісні
· володіти ключовими словами масовізація мистецтва; авангард, модерн, модернізм; кіножанри; пісенні жанри.
Методичні рекомендації до вивчення теми 10. При вивченні теми десять слід, звернути увагу на об’єктивні процеси трансформації культури, що впливали на функціонування мистецтва, на специфіку форм мистецького життя. Вивчаючи пункт 10.1. ознайомитесь з теоріями художньої творчості, що виникали на тлі новітніх філософських концепцій першої половини ХХ століття. Проаналізуйте суть цих теорій. У чому полягає їх відмінність від класичних теорій художньої творчості? Для належного опрацювання теоретичних питань даної теми зверніться до роботи: Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003.
Вивчаючи пункт 10.2 проаналізуйте основні положення роботи: Бердяев Н. Кризис искусства (Репринтное издание), - М.: СП Интерпринт, 1990. – 48 с. Які характеристики новітнього мистецтва М. Бердяєв розцінює як ознаки кризи? Які аргументи приводить автор на користь своїє думки? Чи згодні Ви з оцінкою науковця, виходячи із сучасного стану мистецтва? Аргументуйте свою думку. Для більш детального знайомства з питаннями щодо масовізації мистецтва зверністься до довідкової літератури: Кононенко Б.И. Большой толковый словарь по культурологии. – М.: ВЕЧЕ-АСТ, 2003.
Вивчаючи пункт 10.3. зверніть увагу на формування жанрів масового мистецтва, зокрема жанру плакату в образотворчому мистецтва, кіножанрів та пісенних жанрів. Проаналізуйте теми і сюжети мистецтва 20-30-х років ХХ століття, знайдить відмінності тематики порівняно з класичним мистецтвом минулих століть. У чому полягає значення плакату, пісні кіножанрів для мистецтва 20-30-х років ХХ століття? Для належного опрацювання даної проблеми зверніться до підручника: Кормич Л., Багацькій В. Теорія та історія культури ХХ століття. – К.: вид. ПАРАПАН, 2006. – 289 с.
Вивчаючи пункт 10.4. зверніть увагу на зміни, що відбулися в мистецтві 40-х років ХХ століття в звۥязку із початком Великої Вітчизняної війни. Проаналізуйте героїко-патріотичну тему в мистецтві кіно даного періоду, ознайомтесь з діяльністю провідних режисерів та акторів даного періоду Визначте формування нових кіножанрів, безпосередньо повۥязаних із воєнними подіями 1941-1945 рр.. Зверніться до видання: Довженко і світ: Творчість О.П.Довженка в контексті світової культури. - К.: Радянский письменник, 1984. - 222 с. Перегляньте документальний фільм О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943 р.).
Навчальний матеріал.
Прочитайте та законспектуйте основні положення. Зверніть увагу на зміст ключових слів
Багато діячів культури у першій половині ХХ століття аналізували ті чи інші аспекти цивілізації, що виникала на їх очах. Предметом уваги здебільшого ставали питання, пов'язані з трансформацією культури. Зокрема аналізувалися питання формування так званої „техносфери”, вивчався вплив технократичного суспільства на загальний стан людини, на її свідомість та поза-свідомість, на її естетичні смаки та духовні потреби. Місце мистецтва в нових культурно-історичних умовах, його суспільне значення, його вплив багатьом дослідникам вбачалося суперечливим. Багато міркувань присвячувалось процесу політизації та надмірної ідеологізації художньої творчості. Разом із тим сьогодні ми маємо звернути увагу на ще один складний процес, що визначав місце мистецтва в складних умовах першої половини ХХ століття. Більшість дослідників позначили цей процес за допомогою понять „дегуманізація” або „масовізація” мистецтва.
Прочитайте наступний текст і докладно проаналізуйте феномен масовізації. Зверніть увагу на існування значної кількості наукових джерел, присвячених аналізу процесу масовізації мистецтва.
Одним з перших процеси дегуманізації та масовізації мистецтва почав вивчати відомий іспанський філософ першої половини ХХ століття Хосе Ортега-і-Гассет. Відповідно до його ідей, дегуманізація мистецтва означає „вилучення з творів мистецтва елементів людського, тобто такого, що орієнтоване на звичайне, неспотворене сприйняття, такого, що відтворює життя у формах самого життя” ( Цит за: Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003 – с. 56). Як бачимо, у наведеному фрагменті йдеться про вилучення із мистецтва такого елементу, як реалістичність, правдивість, або ширше – людино мірність.
Концепція масовізації є похідною від концепції масової культури, що напрацьовувалася впродовж першої половини ХХ століття багатьма дослідниками. Зокрема, крім Ортегі-і-Гасета, слід згадати вчених Оскара Шпенглера, Миколу Бердяєва, Альберта Швейцера, Еріха Фромма, Герберта Маркузе. Розглянемо зміст поняття „маса”. За Ортегою „маса” – це натовп, що не має власного обличчя. Формування „маси”, вважає дослідник, викликане технічним прогресом, масовою міграцією сільського населення до міста, руйнуванням сільських громад зі своїми усталеними звичками, традиціями. Людина „маси” відрізняється від знедоленого робітника-пролетарія або люмпенізованого представника міської бідноти минулого. Робітник-пролетарій або селянин-пролетарій у минулому, наприклад, намагалися висловити стихійний, а пізніше, під впливом політичної пропаганди, свідомий протест проти нестерпних соціальних умов. Революційні події, що відбувалися на зламі 19-20 століть, поширення класових змагань на початку 20 ст. сприяли формуванню у таких людей чітко зорієнтованої політичну свідомості, готовності до боротьби за краще майбутнє. Людина „маси”, навпаки, задоволена власною долею, власним суспільним станом. Формуванню такого почуття задоволення, за Ортегою, слугує технічний прогрес, зокрема певне покращення життя широкого загалу людей в індустріально розвинених країнах Західної Європи та у США. У даному випадку йдеться про поступове зникнення важкої фізичної праці внаслідок розвинення техніки, скорочення робочого часу від 10-12 годин до 8 годин у день, відповідне збільшення вільного часу. Тим не менш, вважає Ортега, умови життя та праці в індустріально розвиненому суспільстві за часів технічного прогресу не слід ідеалізувати, і ось чому. Життя в умовах індустріального суспільства вимагає від людей психічного напруження внаслідок одноманітної праці. Все це, з одного боку потребує відпочинку, відновлення фізичних і психічних сил, а з другого - сприяє нівелюванню, тобто уодноманітненню духовних потреб людей. Саме для задоволенню таких штучно знівельованих духовних потреб „масових індивідів” слугує „масове мистецтво”. У той же час, завдяки широкому попиту внаслідок реклами, моди, відвертого „нав’язування” у засобах масової інформації масове мистецтво першої, а потім і другої половини ХХ століття перетворюється на прибуткову галузь економіки. У наш час для визначення такої галузі існують поняття „індустрія дозвілля”, „індустрія розваг” тощо.
