2015-05-15
301
Контроль за проведенням негласних слідчих (розшукових) дій покладається на відповідних прокурорів. Так, відповідно до ч. 5 ст. 249 КПК 2012 р., прокурор зобов’язаний прийняти рішення про припинення подальшого проведення негласної слідчої (розшукової) дії, якщо в цьому відпала необхідність.
Виявлені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій кримінальні правопорушення, які не розслідуються в даному кримінальному провадженні, та отримана інформація можуть бути використані в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого-судді.
Передання інформації, одержаної внаслідок проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється тільки через прокурора.
Підсумовуючи викладене можна вести мову про те, що впровадження норм негласних слідчих (розшукових) дій буде сприяти виправленню дисбалансу, який існує між оперативно-розшуковою та кримінально-процесуальною діяльністю, а також значно вплине на покращення якості зібрання матеріалів і доказів у кримінальному провадженні та безумовне скорочення термінів розслідування як шахрайств так і інших злочинів.
|
|
|
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийн. законом № 4651- VІ від 13.04.2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VІ від 13.04.2012. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 2. Татаров О. Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України: теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС): монографія / О. Ю. Татаров. – Д.: Промінь, 2012. – 640 с.
Одержано 25.09.2012
L
УДК 343.13(477)
Никифор Семенович Карпов,
професор кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ,
доктор юридичних наук, професор
ОБ’ЄДНАННЯ І ВИДІЛЕННЯ МАТЕРІАЛІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ
ЗА НОВИМ КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Розглянуті процесуальні особливості об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування за новим кримінальним процесуальним законодавством України, запропоновані рекомендації стосовно його удосконалення.
Ключові слова: кримінальне провадження, об’єднання, виділення матеріалів, досудове розслідування, удосконалення законодавства.
13 квітня 2012 р. Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК), який набирає чинності з 19 листопада 2012 р. У главі 19 цього Кодексу йдеться про загальні положення досудового розслідування. Одним із них є положення про об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування, передбачене ст. 217 КПК. Правила об’єднання і виділення матеріалів досудового провадження спрямовані на те, щоб забезпечити повне, всебічне й об’єктивне дослідження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, ступеня вини підозрюваного.
|
|
|
Згідно із ч. 1 ст. 217 КПК, у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані:
1) матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення;
2) матеріали досудових розслідувань щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень;
3) матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
Перше та друге правові положення ч. 1 ст. 217 КПК потрібно тлумачити формально. Це означає, що приймати рішення про об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань можна лише після того, якщо по кожному із таких матеріалів особі повідомлено про підозру. Відповідно до ч. 1 ст. 276 КПК повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених КПК запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Якщо ж особі не вручено повідомлення про підозру, підстав для об’єднання в одному провадженні матеріалів досудових розслідувань немає.
Можливість об’єднання в одному провадженні матеріалів щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, диктується необхідністю правильного визначення ролі та ступеня вини кожного із співучасників злочину. Ці особи можуть бути організаторами, виконавцями, підбурювачами та пособниками.
Допускається об’єднання будь-яких матеріалів, незалежно від тяжкості та характеру вчинених співучасниками злочинних дій. Разом з тим є один виняток. Згідно з ч. 2 ст. 217 КПК, не можуть бути об’єднані в одне провадження матеріали досудових розслідувань щодо кримінального проступку та щодо злочину.
Цікавим для розгляду є третя підстава прийняття рішення про об’єднання матеріалів досудового розслідування в одному провадженні, що передбачена ч. 1 ст. 217 КПК. Цей Кодекс, на відміну від КПК 1960 р., визначає, що у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об’єднані матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення вчинені однією особою або групою осіб.
Так, наприклад, за цією підставою потрібно об’єднувати в одне провадження матеріали досудових розслідувань, якщо із висновків експертиз, проведених у різних кримінальних провадженнях про нерозкриті злочини, передбачені ст. 199 Кримінального кодексу України, буде встановлено, що спосіб виготовлення вилучених підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї є однаковим.
|
Якщо виходити із буквального тлумачення ч. 1 ст. 217 КПК, то можна дійти висновку, що не підлягають об’єднанню в одному провадженні матеріали досудових розслідувань, коли один із співучасників – дорослий підозрюваний, а інший – малолітній, який вчинив суспільно небезпечне діяння у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Також зі змісту ч. 1 ст. 217 КПК витікає, що не підлягають об’єднанню в одному провадженні матеріали досудових розслідувань про суспільно небезпечні діяння та кримінальні правопорушення, вчиненні одним неповнолітнім. На наш погляд, такі матеріали слід об’єднувати в одне провадження. Пропонуємо у цій частині внести доповнення до ст. 217 КПК.
|
|
|
Необхідно звернути увагу на те, що у ст. 217 КПК не визначений порядок обчислення строку розслідування при прийнятті рішення про об’єднання матеріалів досудового розслідування в одне провадження. Тому вважаємо необхідним доповнити ст.217 КПК положенням, що при об’єднанні матеріалів досудового розслідування строк провадження по них визначається за тим матеріалом, який має найбільш тривалий строк розслідування з моменту внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому строк провадження по інших матеріалах має поглинатися строком і додатково враховуватися не повинен. Разом з тим положення цього правила не може стосуватися порядку обчислення строків тримання підозрюваного під вартою.
Про виділення матеріалів досудового розслідування йдеться у ч. 3 ст. 217 КПК. У цій нормі зазначено, що у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень. У ч. 4 ст. 217 КПК вказано, що матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
|
|
|
На наш погляд, недолік ч. 3 ст. 217 КПК полягає у тому, що у цій нормі не вказані підстави для виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження. Про такі підставі чомусь йдеться у інших статтях цього Кодексу.
Так, питання про необхідність виділення матеріалів досудового розслідування постає у наступних випадках:
1) якщо у кримінальному провадженні є два або декілька підозрюваних, а підстави для зупинення стосуються не всіх (у даному разі прокурор має право виділити досудове розслідування і зупинити його стосовно окремих підозрюваних – ч. 3 ст. 280 КПК);
2) якщо неповнолітній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення разом з із повнолітнім (у кожному такому випадку прокурор повинен з’ясувати можливість виділення в окреме цього кримінального провадження щодо неповнолітнього під час досудового розслідування – ст. 494 КПК).
Вважаємо, що підстави для прийняття прокурором рішення про виділення матеріалів досудового розслідування мають бути передбачені у ст.217 КПК. Також у цій статті потрібно визначити порядок обчислення строку проведення досудового розслідування у таких матеріалах. Пропонуємо доповнити ч.3 ст.217 КПК положенням, що матеріали досудового розслідування виділяються в окреме провадження, якщо під час проведення розслідування встановлено відсутність зв’язку між окремими кримінальними правопорушеннями або особами, які їх вчинили. Строк досудового розслідування по такому провадженні слід обчислювати з дня винесення прокурором відповідної постанови про виділення матеріалів.
Як уявляється, підставою для виділення матеріалів досудового розслідування також має бути їх великий обсяг або значна кількість злочинних епізодів. Так, ще у постанові Президії Верховної Ради СРСР від 30 березня 1989 р. «Про застосування ст. 14 та 15 Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік при розслідуванні та судовому розгляді багатоепізодних кримінальних справ» було вказано, що по окремих багатоепізодних кримінальних справах затягуються строки розслідування. У результаті збільшуються строки тримання під вартою, відбувається значний розрив у часі з моменту вчинення злочину до винесення вироку, нерідко втрачаються докази. Якщо зібрані докази щодо конкретної особи по певним епізодам обвинувачення, рекомендується завершувати розслідування та направляти справи в суд за цими епізодами. Рішення про розслідування інших злочинів (епізодів злочину) має прийматися у відповідності з кримінально-процесуальним законодавством [3].
У цілому ст. 217 КПК щодо порядку об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування заслуговує позитивної оцінки. Разом з тим, на наш погляд, деякі положення такого порядку доцільно вдосконалити.
Вважаємо, що потрібно уточнити редакцію першого положення ч. 1 ст. 217 КПК. Пояснюється це тим, що за цією підставою можна об’єднувати в одному провадженні матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні лише одного кримінального правопорушення. Однак такі особи можуть вчинити разом і декілька злочинів. Тому пропонуємо доповнити ч. 1 ст. 217 КПК після слова «одного» словами «або декількох кримінальних правопорушень у співучасті».
По даному питанню заслуговує на увагу ч. 1 ст. 26 КПК 1960 р., відповідно до якої в одному провадженні можуть бути об’єднані кримінальні справи по обвинуваченню декількох осіб – співучасників вчинення одного чи кількох злочинів.
Не можна погодитися з тим, що відповідно до ч. 5 ст. 217 КПК рішення про об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором, а не слідчим. При такому правовому регулюванні обмежується процесуальна самостійність слідчого щодо визначення спрямування досудового розслідування. Тому вважаємо, що вказане процесуальне рішення має приймати слідчий, керуючись своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на оцінці зібраних ним доказів. Пропонуємо викласти ч. 5 ст. 217 у наступній редакції: «Рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається
слідчим».
Як вже відмічалось, рішення про об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором. Однак досудове розслідування здійснюється слідчим. Виникає запитання, який процесуальний документ має скласти слідчий перед тим, як звернутися до прокурора. Оскільки відповіді на це питання у ст. 217 КПК немає, пропонуємо доповнити її наступною нормою: «Встановивши, що є підстави для об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування, слідчий складає клопотання, з яким звертається до прокурора».
Необхідно акцентувати увагу та тому, що у ст. 217 КПК не визначено, які саме документи мають бути у матеріалах досудового розслідування, що виділяються в окреме провадження. Дану прогалину у законі потрібно усунути. Вважаємо доцільним доповнити ст. 217 КПК нормою, що у виділених матеріалах повинні міститись оригінали процесуальних документів або засвідчені прокурором їх копії, які мають для них значення.
Також викликає заперечення положення ч. 6 ст. 217 КПК, що рішення про об’єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування не може бути оскаржене. Вважаємо, що не слід обмежувати підозрюваного у праві на його оскарження. Прийняття такого рішення може торкатися його інтересів, а тому підозрюваному, його захиснику, законному представнику необхідно надати право оскаржувати до слідчого судді постанову прокурора про об’єднання чи виділення матеріалів кримінального провадження.
Потрібно звернути увагу на те, що у ст. 217 КПК не вказано про те, що відомості про об’єднання і виділення матеріалів досудового розслідування вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Не йдеться про це і у ч. 5 ст. 214 КПК, у якій перераховані відомості, що вносяться до такого реєстру.
Разом з тим, про це зазначено у Положенні про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань. Воно затверджено наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 серпня 2012 р. «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» та погоджено з Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, Головою Державної податкової служби України [4]. У підпункті 11 пункту 2.1 розділу 2 цього Положення вказано, що до реєстру вносяться відомості про об’єднання та виділення досудових розслідувань.
По-перше, вважаємо, що потрібно привести у відповідність статті 217 КПК дане положення міжвідомчого нормативного акту, оскільки у цій статті йде мова про об’єднання та виділення саме матеріалів досудового розслідування. Тому пропонуємо підпункт 11 пункту 2.1 розділу 2 вказаного Положення доповнити після слова «виділення» словами «матеріалів». По-друге, пропонуємо доповнити ст. 217 КПК нормою, що відомості про об’єднання та виділення матеріалів досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Список використаних джерел: 1. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М.: Проспект, КНОРУС, 2009. – 224 с. 2. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь. – Минск: Акад. МВД, 2001. – 332 с. 3. Постановление Президиума Верховного Совета СССР от 30 марта 1989 г. «О применении статей 14 и 15 Основ уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик при расследовании и судебном рассмотрении многоэпизодных уголовных дел» // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1989. – № 14. – Ст. 96. 4. Про Єдиний реєстр досудових розслідувань: наказ Генерального прокурора України від 17 серп. 2012 р. № 69.
Одержано 03.10.2012
Рассмотрены процессуальные особенности объединения и выделения материалов досудебного расследования в соответствии с новым уголовным процессуальным законодательством Украины, предложены рекомендации по его усовершенствованию.
Ключевые слова: уголовное производство, объединение, выделение материалов, досудебное расследование, усовершенствование законодательства
Considered procedural peculiarities of association and selection of materials sootvetsvtii pretrial investigation in the new criminal procedural legislation of Ukraine, made recommendations for improvements.
Keywords: criminal proceedings, union, selection of materials and pre-trial investigation, improvement of legislation.
L
УДК 343.12(477)
Олександр Никифорович Карпов,
кандидат юридичних наук
ЗДІЙСНЕННЯ СЛІДЧИМ СУДДЕЮ КОНТРОЛЮ ЗА ЕКСТРАДИЦІЄЮ ОСОБИ
13 квітня 2012 р. Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК), який набирає чинності з 19 листопада 2012 р. У цьому Кодексі, на відміну від КПК 1960 р., йдеться про такого учасника кримінального провадження, як слідчий суддя.
Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у порядку, передбаченому ст. 247 цього Кодексу, – голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.
Судовий контроль здійснюється слідчим суддею у стадії досудового розслідування. Є два види такого контролю. Суть першого виду полягає у тому, що слідчий суддя за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або за клопотанням прокурора приймає рішення про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення деяких слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій (ч. 1 ст. 132, ч. 1 ст. 233, ч. 3 ст. 246 КПК). Суть другого виду судового контролю полягає у тому, що під час досудового провадження слідчий суддя розглядає скарги заінтересованих осіб на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора (глава 26 КПК).
Крім того, існує ще один вид судового контролю. Однак такий контроль здійснюється не під час досудового розслідування, а при прийнятті уповноваженими органами процесуальних рішень про видачу осіб, які вчинили кримінальне правопорушення на території інших держав. Це питання регулюється главою 44 КПК «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)».
Відповідно до ст. 583, 584, 585, 588, 591 КПК слідчий суддя:
1) приймає рішення про застосування до затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, тимчасового арешту до сорока діб або інший встановлений відповідним міжнародним договором України строк до надходження запиту про ї видачу;
2) застосовує до цієї особи екстрадиційний арешт після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи;
3) обирає щодо особи запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом), за наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі;
4) приймає рішення про затвердження згоди особи на застосування спрощеного порядку її видачі;
5) розглядає скарги на рішення компетентного органу про видачу особи (екстрадицію).
Розглянемо ці повноваження слідчого судді зі здійснення судового контролю за видачею особи, яка вчинила злочин за межами України, компетентним органам іноземної держави.
У ст. 583 КПК встановлений наступний порядок прийняття слідчим суддею рішення про застосування тимчасового арешту. Прокурор звертається до слідчого судді, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання, із клопотанням про застосування тимчасового арешту. До клопотання додаються: 1) протокол затримання особи; 2) документи, що містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави; 3) документи, що підтверджують особу затриманого.
Клопотання має бути розглянуто слідчим суддею у найкоротший строк, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту затримання особи. При розгляді клопотання слідчий суддя встановлює особу затриманого, пропонує йому зробити заяву, перевіряє наявність документів, передбачених п. 2 ч. 4 ст. 583 КПК, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про: 1) застосування тимчасового арешту; 2) відмову в застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.
|
Разом із клопотанням на розгляд слідчого суду подаються: 1) копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екстрадицію), засвідчена центральним органом України; 2) документи про громадянство особи; 3) наявні матеріали екстрадиційної перевірки. Матеріали, що подаються слідчому судді, мають бути перекладені державною мовою або іншою мовою, передбаченою міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, пропонує їй зробити заяву, перевіряє запит про видачу та наявні матеріали екстрадиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про: 1) застосування екстрадиційного арешту; 2) відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його обрання немає підстав.
При розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.
Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців. Протягом цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці має перевіряти наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.
За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одного разу на місяць повинен перевіряти наявність підстав для звільнення особи з-під варти. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачене міжнародним договором України.
У ст. 585 КПК визначений порядок застосування запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, для забезпечення видачі особи на запит іноземної держави.
За наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом).
При вирішенні питання про можливість застосування такого заходу слідчий суддя обов’язково має враховувати: 1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень; 2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики; 3) вік та стан здоров’я особи, видача якої запитується; 4) міцність соціальних зв’язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.
У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.
Слідчий суддя також вирішує питання про застосування спрощеного порядку видачі особи з України. Відповідно до ст. 588 КПК такий порядок може бути застосований лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу, оформленої у присутності захисника та затвердженої слідчим суддею.
Прокурор має звернутися до слідчого судді з клопотанням про затвердження згоди особи на видачу. Слідчий суддя розглядає клопотання за участю особи, що підлягає видачі, її захисника та прокурора. Слідчий суддя зобов’язаний переконатися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу і усвідомлює всі наслідки цієї видачі, після чого постановляє ухвалу про затвердження згоди особи на її спрощену видачу або про відмову в цьому.
У разі отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій стороні та її підтвердження ухвалою слідчого судді прокурор повинен передати заяву на розгляд центрального органу України, який протягом трьох днів розглядає її та приймає рішення про можливість застосування спрощеного порядку видачі.
Крім того, слідчий суддя здійснює контроль за видачею особи компетентному органу іноземної держави шляхом розгляду скарги на таке процесуальне рішення.
Так, відповідно до ст. 591 КПК рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржене особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває під вартою, уповноважена службова особа місця ув’язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.
Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п’яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у справі.
При розгляді скарги слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу (екстрадицію). За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).
Виходячи із викладеного можна дійти висновку, що є три види судового контролю за екстрадицією особи. Слідчий суддя: 1) приймає рішення про застосування: – тимчасового арешту; – екстрадиційного арешту; – запобіжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, для забезпечення видачі особи на запит іноземної держави; 2) приймає рішення про затвердження згоди особи на її спрощену видачу; 3) розглядає скарги на рішення компетентного органу про видачу особи іноземній державі.
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України Законом № 4651-VІ від 13.04.2012. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» № 4652-VІ від 13.04. 2012. – Х.: Право, 2012. – 392 с. 2. Татаров О. Ю. Досудове провадження в кримінальному процесі України: теоретико-правові та організаційні засади (за матеріалами МВС): монографія / О. Ю. Татаров. – Д.: Промінь, 2012. – 640 с.
Одержано 24.09.2012
L
УДК 343.12(477)
Світлана Аркадіївна Карпова,
здобувач кафедри криміналістики Національної академії внутрішніх справ
УЧАСТЬ СПЕЦІАЛІСТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Згідно з ч. 1 ст. 71 нового Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Необхідно звернути увагу на те, що законодавець не конкретизує, у чому полягає мета застосування спеціалістом технічних або інших засобів. Очевидно, у тому, щоб надати сторонам кримінального провадження допомогу у виявленні, закріпленні та вилученні доказів. Пропонуємо у цій частині уточнити редакцію ч. 1 ст. 71 КПК.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КПК спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду.
