2015-05-15
632
Залежно від інформаційної визначеності на подальшому етапі розслідування підпалу транспортного засобу виникають дві групи типових слідчих ситуацій.
Перша група – прості ситуації, коли у розпорядженні слідчого є відомості про підпал, особу, яка його вчинила, і потерпілого. Частіше вона має місце при затриманні підозрюваного на місці злочину, при явці його з повинною. Завдання розслідування – перевірка та уточнення інформації щодо обставин підпалу.
Типові версії: мав місце підпал транспортного засобу за обставин, вказаних потерпілим, свідками або підозрюваним; підпал здійснений за інших обставин. Наприклад: має місце обмова свідомо невинної особи або самообмова.
|
1) додатковий або повторний огляд місця події;
2) допит потерпілого;
3) затримання підозрюваного, його особистий обшук і огляд;
4) допит підозрюваного;
5) допит свідків;
6) обшук житла, володіння або за місцем роботи підозрюваного.
|
|
|
7) перевірка підозрюваного по обліку в психоневрологічному диспансері;
8) якщо у підозрюваного виявляються ознаки, що свідчать про його психічну неповноцінність, допитати з цього приводу його родичів і сусідів, призначити судово-психіатричну експертизу.
Для перевірки версії про обмову свідомо невинного, крім зазначених дій, слід провести очну ставку між підозрюваним та особою, яка його звинувачує, пред’явлення для впізнання підозрюваного очевидцям події; провести криміналістичні та пожежно-технічні експертизи.
При дослідженні версії про самообмову доцільно провести перевірку свідчень заявника на місці події або слідчий експеримент за його участю, шляхом допиту потерпілого і свідків встановити мотиви і мету самообмови, а також призначити судово-психіатричну експертизу.
Однак, в більшості випадків, при розслідуванні підпалів транспортних засобів виникає друга група – складні слідчі ситуації, серед яких:
1. Інформація про подію підпалу та про особу палія вкрай обмежена.
2. Встановлені обставини підпалу, проте відсутні відомості про палія.
3. Встановлені дані про підпал і палія, проте останній ховається від слідства.
Основний напрям розслідування в першій з вказаних ситуацій визначається необхідністю виявлення додаткової інформації щодо причин пожежі, наявності або відсутності підпалу, про особу підозрюваного.
Пошук інформації, необхідної для розслідування неочевидного підпалу, полегшується знанням криміналістичної характеристики злочинів даної категорії, кореляційних зв’язків між її окремими елементами. Це дозволяє на основі даних, що отримуються в типових слідчих ситуаціях, зробити найбільш вірні висновки щодо обставин пожежі, а також цілеспрямовано шукати закономірно властиві їй ознаки і сліди. Наприклад, виявлення в обстановці пожежі транспортного засобу ознак, вказуючих на умови, що полегшують його виникнення і активний розвиток, дає підставу для висновку про те, що підпал здійснений його господарем з метою отримання страхового відшкодування.
|
|
|
Підставою для висунення і перевірки версій про підпал як причину пожежі може з’явитися наявність певних обставин, що свідчать про можливість підпалу. Наприклад, версія про підпал може виникнути у випадку, якщо в результаті первинних слідчих і оперативно-розшукових дій не встановлено ознак, які вказують на виникнення пожежі у зв’язку з порушенням правил пожежної безпеки, необережним поводженням з вогнем, самозайманням легкозаймистих речовин і матеріалів, а також в результаті дії стихійних сил природи.
Завдання розслідування в умовах другого виду складної ситуації (встановлені обставини підпалу, проте відсутні відомості про палія) включають отримання даних про підозрюваного, встановлення кола, серед яких осіб його слід шукати, отримання нових і перевірка наявних відомостей про обставини підпалу. Таку інформацію можна отримати в ході додаткового огляду місця пожежі (шляхом дослідження способів і слідів підпалу, а також виявлених матеріальних об’єктів), допитів свідків, очевидців і потерпілих, в результаті дачі доручень працівникам органу дізнання на проведення оперативно-розшукових заходів, направлених на встановлення зв’язків потерпілого і осіб, що знаходилися з ним в неприязних відносинах.
Відомості про коло осіб, які могли вчинити підпал, можуть бути отримані від дільничних інспекторів міліції, на території яких відбулася пожежа, шляхом перевірки по оперативним облікам осіб, схильних до здійснення підпалів і які проживають в даному районі, вивчення матеріалів проваджень про нерозкриті підпали, використання криміналістичних картотек.
При перевірці версії про підпал, в першу чергу, виникає питання про те, хто міг бути зацікавлений в знищенні (пошкодженні) транспортного засобу і в яких цілях.
Напрям розслідування в третій з вказаних видів складних ситуацій (встановлені дані про підпал і палія, проте останній ховається від слідства) визначається необхідністю отримання відомостей, перш за все, щодо місця знаходження особи, яка вчинила підпал. В умовах даної ситуації, разом із слідчими діями (допитами потерпілих і свідків, обшуками і виїмками за місцем проживання і роботи, в місцях найбільш вірогідного перебування підозрюваного, накладення арешту на кореспонденцію і виїмки її в поштово-телеграфних установах, експертизами) першорядного значення набувають оперативно-розшукові заходи. До них відносяться: встановлення зв’язків підозрюваного, його розшук, спостереження за певними особами в місцях його вірогідної появи, обхід і огляд житлових та інших приміщень, організація засідки та інше. Якщо злочин розкритий за «гарячими слідами», то для затримання підозрюваного необхідно організувати його переслідування із застосуванням службово-розшукової собаки, «прочісування» і обстеження прилеглої до місця пожежі місцевості, блокування транспортних шляхів, що ведуть з району події тощо.
Таким чином, на первинному етапі розслідування підпалу транспортного засобу можна виділити наступні типові слідчі ситуації: кримінальне провадження про підпал транспортного засобу здійснюється одразу після його вчинення та кримінальне провадження про підпал транспортного засобу здійснюється через певний час після пожежі.
Під час наступного етапу розслідування підпалу транспортного засобу виникають дві групи типових слідчих ситуацій. Перша група – прості ситуації, коли у розпорядженні слідчого є відомості про підпал, особу, яка його вчинила, і потерпілого. Частіше вона має місце при затриманні підозрюваного на місці злочину, при явці його з повинною. Друга група – складні слідчі ситуації, серед яких: інформація про подію підпалу та про особу палія вкрай обмежена; встановлені обставини підпалу, проте відсутні відомості про палія; встановлені дані про підпал і палія, проте останній ховається від слідства.
|
|
|
Одержано 26.09.2012
Выделены типичные следственные ситуации первичного и следующего этапов расследования поджогов транспортных средств. Описаны соответствующие им программы действий уголовного производства.
Ключевые слова: типичная следственная ситуация, транспортное средство, расследование, первичный и следующий этапы.
The typical situations of the primary and next stages of investigation of transports’ arsons are defined. The proper programs of actions of criminal investigation are described.
Keywords: typical investigation situation, transport, investigation, primary and next stages.
L
УДК 343.982:343.148
Тарас Володимирович Омельченко,
доцент кафедри кримінального процесу та криміналістики
Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського,
кандидат юридичних наук
Кримінальний процесуальний кодекс України:
теоретико-критичний аналіз
1. 19 травня 2012 року оприлюднений Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК 2012 року). У Пояснювальній записці до Проекту КПК у якості недоліків кримінального процесу за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі – КПК 1960 року) відзначалися його «очевидний обвинувальний ухил, низька ефективність досудових і судових процедур та їхня надмірна забюрократизованість». Серед ознак, що характеризують модель кримінального процесу за КПК 1960 року наводяться зокрема наступні: 1) процесуальна та фактична нерівність прав сторони обвинувачення та сторони захисту; 2) відсутність змагальних засад кримінального судочинства призводить до порушення прав осіб на стадії досудового розслідування; 3) яскраво виражений обвинувальний ухил кримінального процесу призводить до того, що суд виступає не як незалежний та об’єктивний арбітр, а як представник сторони обвинувачення; 4) надмірне та невиправдане застосування на практиці запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; 5) неналежний судовий контроль щодо застосування у процесі досудового розслідування заходів, які обмежують права людини; 6) відсутність ефективних процедур на стадії досудового розслідування та судового розгляду, забюрократизованість кримінального процесу та наявність значної кількості суто формальних документів, що в сукупності призводить до того, що розгляд питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності триває значний проміжок часу, впродовж якого ця особа дуже часто знаходиться під вартою; 7) висока репресивність судових рішень тощо. Наголошувалося, що «цей далеко неповний перелік проблемних питань свідчить про необхідність якісної, системної та докорінної перебудови кримінального процесу і приведення його у відповідність із міжнародними стандартами судочинства, що можливо не шляхом внесення поодиноких змін до чинного КПК України, а лише через прийняття нового акта, основою якого буде не обвинувальна (інквізиційна), а змагальна модель кримінального судочинства».
|
|
|
2. Питання нового кримінально-процесуального законодавства неодноразово були предметом дискусій та обговорення на шпальтах засобів масової інформації та наукових видань, наукових та науково-практичних конференцій. Відзначалися як позитивні, так і негативні аспекти нового кримінального процесуального законодавства. Практика застосування КПК 2012 року висвітлить практичні проблеми реалізації його положень. На сьогодні можливо лише на теоретичному рівні спрогнозувати як будуть реалізовуватися нові для національної доктрині кримінально-процесуального права положення.
|
4. Не відповідає теорії кримінального процесу положення при якому дізнання, як від процесуальної діяльності є, але органів дізнання – немає. Думається, що відмова від такого суб’єкту кримінального провадження не є доцільним.
5. Викликає сумніви й проголошення зменшення бюрократизації кримінального провадження. Так, наприклад, за КПК 1960 року запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд обирається слідчим за 10-15 хвилин, зі складанням лише одного процесуального документу та ознайомлення з ним обвинуваченого. За КПК 2012 для обрання аналогічного запобіжного заходу «особисте зобов’язання» потребує виконання наступних дій: 1) складання клопотання слідчим про обрання запобіжного заходу; 2) погодження клопотання у прокурора; 3) участь у судовому розгляді прокурора або слідчого при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу; 4) отримання рішення судді про обрання чи не обрання запобіжного заходу. Крім значного збільшення у часі, збільшується кількість і обсяг процесуальних документів. І це стосується не лише запобіжних заходів, а й виконання деяких інших заходів процесуального забезпечення досудового розслідування.
6. КПК 2012 року майже повністю позбавив слідчого процесуальної самостійності. Лише декілька слідчих (розшукових) та негласних слідчих розшукових дій він має право провадити без погодження прокурора та рішення слідчого судді. Але, позбавив його процесуальної самостійності – КПК 2012 не позбавляє його відповідальності за якість розслідування кримінального провадження. Думається, що це не є правильним. Якщо усі рішення щодо процесуального забезпечення кримінального провадження, обрання запобіжних заходів, проведення слідчих дій приймає слідчий суддя за клопотанням слідчого узгодженого з прокурором, то саме прокурор як представник державного обвинувачення повинен нести и відповідальність за якість розслідування кримінального провадження.
7. Введення до КПК 2012 року окремої глави про негласні слідчі (розшукові) дії, вважаємо дуже сумнівним. По-перше, деякі з даних щодо методики проведення оперативно-розшукових заходів на теперішній час складають державну таємницю, і відповідні зміни не внесені до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. По-друге, значне коло осіб, які будуть приймати участь при отриманні рішення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не сприятиме збереженню таємниці їх проведення, та фактично позбавляє правоохоронні органи можливості використання оперативних заходів при виявленні та розкритті злочинів.
8. Загальне враження від нового Кримінального процесуального кодексу можна визначити як невдалу спробу відійти від змішаної системи до змагальної, але чомусь зі зберіганням слідчих, які повинні не тільки виконувати усі вказівки прокурора, але і нести відповідальність за погодження/непогодження прокурором, прийняття/неприйняття рішень слідчим суддею. Тобто, кроки до змагальної форми кримінального процесу зроблені, але їх не достатньо щоб вважати нову форму процесу змагальною.
9. На жаль відсутнє і економічне обґрунтування введення КПК 2012 року. Думається, що до розширення штатів слідчих підрозділів, прокуратури та суду, є не готовим бюджет країни.
10. Значно ускладнює введення КПК 2012 відсутність нових законів щодо статусу прокуратури, про кримінальні проступки та державне бюро досудових розслідувань, про міліцію (поліцію) та інші правоохоронні органи.
11. Але найбільш головним та проблематичним у виконанні, думається, є не просто вивчення положень КПК 2012 практичними працівниками, а й зміна у правосвідомості суддів, прокурорів та слідчих щодо їх ролі та функції у кримінальному провадженні.
Одержано 23.09.2012
L
УДК 343.13
Григорій Володимирович Остафійчук,
заступник прокурора міста Києва
Негласні слідчі (розшукові) дії: процесуальні елементи побудови
Тези надають розподіл слідчих та розшукових дій у кримінальному провадженні. Визначаються положення нового КПК України щодо проведення негласних слідчих, розшукових дій під час здійснення кримінального переслідування, викриття винної особи. Надаються пропозиції щодо подальшого удосконалення проведення ОРД у кримінальному процесі.
Ключові слова: негласні слідчі розшукові дії, слідчий, прокурор, слідчий суддя.
Під час проведення судово-правової реформи, розробки нового к римінально-процесуального кодексу України особливе значення набуває питання виконання завдань кримінального судочинства, викриття злочину, проведення розшукових дій, формування нормативного змісту системи кримінального переслідування, яке спрямовано на забезпечення інтересів суспільства і держави, що становить собою один з основних напрямків побудови системи кримінальної юстиції згідно з Концепцією її реформування в Україні.
Для забезпечення законності в кримінальному процесі необхідна чітко визначена, внутрішньо збалансована система законодавства. За останні роки законодавство удосконалюється, приймаються нові закони, які вносять, згідно з положеннями Конституції України в діюче кримінальне, кримінально – процесуальне законодавство суттєві зміни. Вони направлені на удосконалення діяльності органу дізнання та слідчого по здійсненню завдань кримінального процесу, розкриття злочину, встановлення винної особи, яка скоїла злочин.
Практика, теоретичні положення, розвитку кримінального процесу встановили ознаки розшукового процесу. Вони включають до себе: змішення процесуальних функцій звинувачення, захисту і розгляду кримінальної справи; відсутність сторін на стадії досудового слідства; процесуальний статус обвинуваченого як об’єкт доказу його вини; систему оцінки доказів тільки слідчим, прокурором, суддею.
Кримінальне переслідування у публічному, приватно-публічному та приватному порядку кримінального процесу має свою спеціфіку. По кримінальних справах публічного характеру обвинувачення висувають та підтримують правоохоронні органи. які мають державно-владні повноваження, а саме: орган дізнання, слідчий, прокурор. В межах своєї компетенції слідчий, прокурор зобов’язані порушити кримінальну справу і прийняти заходи по викриття злочину. У справах приватного звинувачення потерпілий здійснює обвинувачення. Кримінальна справа порушується за його заявою і підлягає закриттю при його відмові від звинувачення, або примирення з обвинуваченим. Справа приватно-публічного обвинувачення порушуються тільки за заявою потерпілого.
Функція захисту включає до себе позиції захисту від обвинувачення. Функція правосуддя здійснюється слідчим суддею, колегіальним судом.
Глава 21 нового КПК України (ст. 246–275 КПК) чинне законодавство надало права використання і застосування технічних засобів і методів під час розкриття злочину, за результатами зняття інформації з каналів зв’язку. Оперативно розшукова інформація включає наступні форми, які використовуються у кримінальному процесі: інформація про суспільну небезпеку злочину; інформація про суспільну небезпеку злочинця; істотна та не істотна інформація про вчинений злочин.
Оперативно-розшукова діяльність здійснюється негласно, проте в цілях захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини та громадянина, захисту власності, інтересів держави і суспільства. В окремих випадках проведення ОРД здійснюється гласно. Використання ОРД в кримінальному процесі обумовлено не тільки недостатньою теоретичною розробкою проблеми, скільки перетворення результатів оперативно-розшукової інформації в процесуальну.
У широкому сенсі ОРД можна розглядати, як припинення, попередження, розкриття злочину, розшук злочинця. У вузькому сенсі ОРД включає елементи, пов’язані із захистом прав і інтересів громадян, безпеку суспільства і кожного громадянина.
|
У разі перевищення меж проведення оперативних дій оперативний співробітник не несе кримінальну відповідальність.
Новий КПК України (статті 246, 252 256, 275 КПК) визначив оперативно – розшукові дії, які проводиться під час досудового провадження. Згідно ст. 246 ч. 6 нового КПК України оперативні підрозділи проводять оперативно-розшукові дії за дорученням слідчого, але КПК України не встановлює окремого розділу щодо визначення повноважень органу дізнання, а відсилає до чинного законодавства про оперативно-розшукову діяльність, яке має суттєві протиріччя з новим КПК.
Стаття 41 нового КПК України встановлює, що оперативні підрозділи проводять оперативно-розшукові дії у кримінальному процесі, але правовий статус органу дізнання до кінця не визначений, у зв’язку з чим треба визначити статус органу дізнання, його повноваження на стадії досудового розслідування.
Оперативно-розшукові повноваження органу дізнання можна визначити через теоретичну модель: вживання необхідні розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і розкриття злочинів; викриття причин та умов, які сприяють вчиненню злочину; здійснення профілактики правопорушень; здійснення взаємодії між правоохоронними органами, державними установами, окремими особами; опитування осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів; відвідування житла та інших приміщень за згодою їх власників або мешканців для з’ясування обставин вчиненого злочину; збирання відомостей про протиправну діяльність підозрюваних осіб, проведення відносно них гласної та негласної перевірки; виявляти та фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами вчинення злочину; особа, яка провадить дізнання і орган дізнання мають не однакові права.
Одержано 24.09.2012
Тезисы рассматривают теоретические проблемы и механизм использования результатов оперативно-розыскной деятельности в уголовном процессе следователем. Определяются новые положения УПК Украины, во время проведения негласных, следственных, розыскных действий, во время проведения уголовного преследования лица совершившего преступление. Вносятся предложения дальнейшего совершенствования ОРД в уголовном процессе.
Ключевые слова: негласные следственные розыскные действия, следователь, прокурор, следственный судья.
Тheses give distribution of investigators and search actions in criminal realization. Positions of new KPK of Ukraine are determined in relation to realization of secret investigators, search actions during realization of criminal pursuit, exposure of winy person. Suggestions are given in relation to the further improvement of realization of HORDES in a criminal process.
Keywords: secret investigators search actions, investigator, public prosecutor, inquisitional judge.
L
УДК 343.98
Тетяна Анатоліївна Пазинич,
доцент кафедри криміналістики, судової медицини та психіатрії
факультету з підготовки слідчих,
Харківського національного університету внутрішніх справ,
кандидат юридичних наук
ПРО ОСОБЛИВОСТІ РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВ,
ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАВОЛОДІННЯМ ЖИТЛОМ
Тези доповіді присвячено висвітленню окремих проблем розслідування шахрайств, що направлені на заволодіння житлом громадян. Проаналізовано труднощі, які виникають у слідчого і слідчого судді у доказуванні у кримінальних справах про ці злочин, та запропоновано шляхи їх вирішення.
Ключові слова: шахрайства в сфері обігу житла, особливості розслідування шахрайств,труднощі розслідування шахрайств.
Конституція України (ст. 47) закріплює за кожним громадянином невід’ємне право мати у приватній власності житло, захищає його недоторканість і забезпечує вільні і сприятливі умови його користуванням. Але, наявні на ринку нерухомості постійний активний попит населення і високі ціни на житло, завжди привертали особливу увагу злочинців у дану сферу. Значну небезпеку представляє собою діяльність злочинних організацій, які використовують необізнаність пересічних громадян у порядку укладення угод з об’єктами нерухомості і корумпованість деяких державних службовців, та спрямовують свої зусилля на заволодіння житлом шляхом обману або зловживання довірою власників.
Аналіз слідчо-оперативної практики свідчить про те, що слідчі та оперативні працівники стикаються з неабиякими труднощами у розслідуванні злочинів даної категорії, адже ці кримінальні дії мають завуальований характер. При вчиненнішахрайств, направлених на відчуження приватного житла громадян шляхом обману або зловживання довірою, використовується оболонка цивільно-правових угод (відносин), в яких закладається перехід права власності на житло від однієї особи до іншої. Злочинці при цьому намагаються незаконно (шляхом підробки, фальсифікації документів або використання наданого потерпілим доручення) набути право розпоряджатися житлом потерпілої особи і в подальшому укласти угоду з передачею права власності на цей об’єкт іншим особам, заволодівши при цьому їх грошовими коштами.
Слід звернути увагу на те, що потерпілими від таких злочинів виступають дві категорії осіб:
а) власники житла, які позбавляються права на своє майно або грошей, які повинні були отримати від укладеної угоди;
б) добросовісні набувачі житла – особи, які укладають угоду із злочинцями по придбанню житла у власність (їх грошовими коштами шахраї заволодівають шляхом обману, укладаючи по незаконну угоду).
Складний механізм злочину, який вчиняється с використанням цивільно-правових угод, обумовлює виникнення проблем у доказуванні. Труднощі у розслідуванні даного різновиду шахрайств пов’язані з кількома чинниками.
По-перше, із необхідністю чіткого уявлення слідчим встановленого цивільним законодавством порядку здійснення правочинів з житлом громадян, в основі яких лежить перехід права власності. Потрібне правильне визначення державних установ і службових осіб, які приймали правовстановлюючі рішення і оформлювали документи, необхідні для проведення процедури укладення угоди з житлом. Саме це забезпечує правильне визначення напрямку роботи слідчого по виявленню ознак злочину, їх документуванню і доказуванню вини злочинців.
|
По-третє, із необхідністю правильного відмежування (кримінально-правової кваліфікації) дій злочинців по відношенню до власників житла і дій по відношенню до добросовісних набувачів житла, які утворюють самостійні склади злочину. Відповідно, потерпілими від даного злочину виступають як власники житла, так і добросовісні набувачі житла. Ця обставина є дуже важливою і вимагає виконання слідчим заходів, направлених на забезпечення відшкодування завданих збитків обом сторонам.
По-четверте, із необхідністю виконання слідчим в ході досудового слідства дій по забезпеченню відновлення права потерпілого (законного власника) на житло, процедура якого на даний момент є неврегульованою.
Підводячи підсумок вищевказаному, можна зазначити, що для вироблення в нашій державі ефективного механізму протидії злочинній діяльності на ринку нерухомості необхідно здійснювати роботу у трьох напрямках. В першу чергу, вченим і практичним працівникам необхідно приділити належну увагу дослідженню механізму вчинення шахрайств у сфері обігу житла, рекомендацій щодо їх виявлення і розслідування. Керівництву Міністерства внутрішніх справ України слід розглянути можливість проведення підвищення кваліфікації слідчих на базі відомчих вищих навчальних закладів шляхом проведення з ними тренінгів, наукових семінарів та спеціальних курсів «Особливості розслідування шахрайств, пов’язаних із заволодінням житлом». Третім напрямком роботи, на нашу думку, повинна бути робота з населенням по підвищенню обізнаності громадян у особливостях укладення угод з нерухомістю, інформуванню про схеми злочинних дій із нерухомістю та заходи недопущення введення себе в оману шахраями.
Одержано 26.09.2012
Ключевые слова: мошенничества в сфере оборота жилища, особенности расследования мошенничеств, трудности расследования мошенничеств;
Keywords: сrimes in area of a turn of dwelling, feature of investigation, difficulty of investigation of crimes in the market of the real estate.
L
УДК 343.983:623.443
Василь Георгійович Пелюшок,
головний експерт відділу технічної експертизи документів та почерку ДНДЕКЦ МВС України
Використання комп’ютерної техніки та графічних редакторів,
при проведенні досліджень штрихів, що перетинаються
Розглянуто деякі питання щодо використання комп’ютерної техніки та графічних редакторів, при проведенні досліджень штрихів, що перетинаються
Ключові слова: графічні редактори, послідовність виконання штрихів, методи, дослідження.
До широкого поширення комп’ютерів обробка зображень виконувалася за допомогою спеціальних хімікатів, оптичних приладів і т. ін., причому більшість доступних зараз методів обробки також була доступна. Звичайно, в ті часи обробка була більш складною і коштувала набагато дорожче. Різкість підвищувалася класичною технологією нерізкого маскування. Градації щільності – посилення або послаблення окремих ділянок напівтонового зображення – за допомогою підбору контрастних матеріалів та проявників, а також з використанням масок. Структурну ретуш теж виконували вручну – вирізали з негативів потрібні частини і склеювали їх або склеювали готові фотографії, перезнімали або передруковували знімки зі зміною експозиції, використовуючи світлофільтри. Подібні оптичні методи до цих пір важливі.
Тим не менш, з різким зростанням продуктивності комп’ютерів та комп’ютерних програм ці методи все в більшій мірі витісняються методами цифрової обробки зображень [2, с. 41].
Під посиленням контрасту фотографічним шляхом маються на увазі фотографічні методи, що застосовуються з метою зміни співвідношення яскравості об’єкта на чорно-білому фотоматеріалі (кольороподіл), чи кольорів тону – на кольоровому (кольоророзбіжність) [1, с. 285].
Існуючі методи посилення контрасту в криміналістиці, поділяють на: методи посилення контрасту при фотозйомці, у процесі обробки фотоматеріалів та методи посилення контрасту готового зображення.
У техніко-криміналістичному дослідженні документів, при встановлені послідовності штрихів, що перетинаються, кольоророзрізнення за допомогою світлофільтрів застосовується для посилення контрасту між слабовидимими записами і поверхнею документа дослідженням у зоні спектра, де речовина штрихів має максимум поглинання, а також для встановлення факту дописування шляхом диференціації матеріалів письма, що мають різний ступінь світлопоглинання.
Справа в тому, що при застосуванні копіювальних методів, зазвичай, відкопійовані штрихи мають ненасичений вигляд та погано проглядаються візуально за допомогою збільшуваних приладів та чим більше збільшення, тим гірше видно межі штрихів, що негативно впливає на оцінку ознак при встановленні послідовності їх нанесення. Експертиза штрихів, що перетинаються, потребує наочності, тобто ілюстративної доказової бази, де б чітко було видно ознаки першочерговості нанесення штрихів – переривчастість одного штриха та цілісність іншого.
На сучасному етапі, метод підвищення контрасту відкопійованих штрихів, можна проводити з використанням комп’ютерного обладнання та спеціальних графічних редакторів по типу «Photoshop», «Photopaint» та інші, що дозволяють, не тільки посилити контраст зображень штрихів, але і збільшити масштаб та забезпечити їх трансформацію (пересування та обертання об’єктів у площині екрану, наприклад, для переведення зображення з дзеркального у пряме).
Методи цифрової обробки зображень є більш точними, надійними, гнучкими і простими у реалізації, ніж звичайні методи. Так, для проведення порівняльних досліджень різноманітних об’єктів ТКДД, можна застосовувати порівняльне дослідження методом накладання. Для підвищення доказової бази – наочності, при встановленні послідовності нанесення штрихів, що перетинаються, застосовується метод накладання зображень досліджуваних штрихів та зображень відкопійованих їх ділянок (див. рис. 1).
|
Рис. 1. Збільшене зображення фрагменту досліджуваного запису та відбитку печатки та їх відкопійованих фрагментів з послідуючим накладанням за допомогою комп’ютерної графічного програми
У криміналістиці вже є розробки технічного вирішення застосування цифрової техніки з програмним забезпеченням для реалізації порівняльного дослідження документів методом накладання. У цьому випадку методика дослідження складається з чотирьох етапів (наприклад, із застосуванням програми «Photoshop»): 1) оцифровування зображень наданих на дослідження об’єктів (зручно використовувати для цього планшетний сканер з максимальною розрізнювальною здатністю); 2) приведення зображень до однакової взаємної орієнтації на площині та їх кольорова корекція (треба пам’ятати, що забороняється коригувати втрачені графічні деталі, які виникли з причини недостатньої у сканера розрізнювальної здатності, ручним способом, оскільки це суперечить вимогам достовірності отримання зображень об’єктів криміналістичної експертизи); 3) накладання зображень об’єктів, що ідентифікуються; 4) оцінювання результатів накладання – експерт повинен оцінити збіг (або розбіжність) контурів деталей об’єктів та їх кольорових характеристик. Якщо до персонального комп’ютера підключити принтер, то відразу можна буде отримати ілюстрації до експертного дослідження.
Після проведеної апробації метод комп’ютерного накладання продемонстрував свою доступність. Слід зазначити, що зараз іще відсутні дані про метрологічні випробування засобів цифрової техніки та їх програмного забезпечення, але це не завадить використанню АПК на базі персональних комп’ютерів для експертних досліджень, якщо експерти будуть контролювати адекватність інформації, що виводиться на екран монітора. Для проведення зазначеного методу експерт повинен мати навички роботи з комп’ютерною технікою та вказаними графічними редакторами.
Список використаних джерел: 1. Анфилов Н. Н. Использование цветной фотографии для определения хронологической последовательности нанесения пересекающихся штрихов / Н. Н. Анфилов // Криминалистика и судебная экспертиза. – Вып. 8. – 1971. – С. 287. 2. Коваленко В. В. Використання комп’ютерних технологій – важливий напрямок підвищення ефективності роботи експертно-криміналістичних підрозділів МВС України / В. В. Коваленко // Теорія та практика криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування злочинів у сучасних умовах. – Ч. 2. ‒ К., 2001. ‒ С. 70.
Одержано 23.09.2012
Рассмотрены некоторые вопросы использования компьютерной техники и графических редакторов, при проведении исследований пересекающихся штрихов.
Some questions of the use of computer technique and graphics editors are considered, during realization of researches of intersecting strokes.
L
УДК 343.112
Сергій Іванович Перепелиця,
аспірант кафедри кримінального процесу
Національного університету «Юридична академіяУкраїни імені Ярослава Мудрого»
Особливості процедури судового розгляду
кримінального провадження у формі приватного
обвинувачення за новим КПК України
Кримінальне судочинство як одна із форм правозастосовної діяльності виступає засобом забезпечення права особи на судовий захист (ст. 55 Конституції України) від будь яких порушень, зокрема, і від кримінальних правопорушень, передбачених ст. 477 КПК України [1], провадження по яким здійснюється у формі приватного обвинувачення. З цього приводу О. Г. Шило відмічає, що весь кримінальний процес є способом забезпечення реалізації права на судовий захист, оскільки в кінцевому виразі судовий захист спрямований на відновлення порушених прав і законних інтересів особи [2, с. 5]. Саме тому актуальним завданням сучасної юридичної науки є продовження пошуку найбільш ефективних форм захисту, а в контексті прийняття нового КПК України це завдання полягає у аналізі змісту його положень з метою опрацювання теоретичних та методологічних засад практичної реалізації нової ідеології кримінальної процесуальної діяльності, у тому числі і щодо процедури судового розгляду матеріалів кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
Відмітимо, що проблематика правової регламентації порядку судового розгляду, як центральної стадії кримінальної процесуальної діяльності, завжди привертала увагу науковців та практиків. До її дослідження зверталися такі відомі вітчизняні науковці як Ю. М. Грошевий, О. В. Капліна, Л. М.
Лобойко, В. Т. Маляренко В. С. Стефанюк, О. Г. Шило та ряд інших. У свою чергу, питання приватного обвинувачення знайшли своє відображення у працях В. В. Введенської, Ю. О. Гурджі, С. Л. Деревянкіна, Н. В. Малярчука, В. О. Попелюшка, І. В. Рогатюка, В. М. Юрчишина та ін. Практична реалізація здобутків цих вчених дала можливість опрацювати правову основу судового провадження взагалі та приватного обвинувачення зокрема. Однак зі вступом у дію КПК України, стає актуальним проведення його аналізу для формування оновленої теоретичної та методологічної бази, яка забезпечить реалізацію положень цього кодексу. Метою статті є аналіз повноти регламентації особливостей процедури судового розгляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення за новим КПК України.
Для досягнення мети дослідження проаналізуємо відмінності нового порядку судового розгляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення від того, який був за КПК України 1960 року.
Насамперед відмітимо, що законодавець застосував той же підхід до побудови правової основи судового розгляду як і у КПК України 1960 року. Так, регулювання цієї стадії здійснюється за допомогою двох груп норм – загальних (§ 1 гл. 28 КПК України) та безпосередньо тих, що регламентують процедуру судового розгляду (§ 3 гл. 28 КПК України). Звернемо увагу, що стосовно деяких категорій кримінальних проваджень особливості їх судового розгляду додатково передбачені у інших главах КПК України (наприклад, гл. 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх»). Але, як свідчить аналіз тексту гл. 36 «Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення» КПК України, вона не містить жодних норм, які б передбачали особливості порядку судового розгляду вказаного кримінального провадження. Це свідчить про неповноту правової регламентації досліджуваного кримінального провадження.
Щодо загальних положень судового розгляду, то відмітимо ті моменти, які відрізняють новий порядок від того, що був передбачений КПК України 1960 року. Так, до загальних засад віднесено положення про розумний строк судового розгляду, що у більшому ступені відповідає вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це орієнтує суд на виконання вказаного положення, а сторонам дає можливість вимагати розгляду обвинувачення саме в розумний строк.
|
особливе громадське значення, потерпілий не може захистити свої законні інтереси через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого). Тобто у переважній більшості випадків (що підтверджується аналізом архівних кримінальних справ) за КПК України 1960 року у справах приватного обвинувачення участь прокурора була необов’язковою. Зараз же згідно до ст. 324 КПК України, участь прокурора у такому кримінальному провадженні є обов’язковою.
Таким чином, констатуючи обов’язкову участь у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення прокурора, можна дійти висновку, що ми маємо справу із провадженням, яке за своєю формою відповідає колишньому приватно-публічному обвинуваченню. Особливо з урахуванням того, що примирення сторін вже не є окремою та самостійною підставою для закриття цього провадження (п. 6 ст. 6 КПК України 1960 року), а є однією з форм звільнення від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України). Вважаємо, що такий підхід не відображує тих особливих рис, які і є підставою виділення в теорії процесуального права та на практиці окремого провадження, яке здійснюється формі приватного обвинувачення. Тому є всі підстав вести мову про необхідність внесення відповідних змін у порядок досліджуваного провадження.
Ще одним моментом, який не у повній мірі відображує специфіку приватного обвинувачення є участь у провадженні потерпілого, якому у приватному обвинуваченні повинна надаватися одна з центральних ролей. Так, щодо наслідків його неприбуття (ст. 325 КПК України), то ніяких особливостей у цій статті з цього приводу не міститься. З аналізу тексту ст. 325 КПК України можна зробити висновок, що неприбуття потерпілого не є безумовною підставою для відкладення судового розгляду як це має місце щодо обвинуваченого (ст. 323 КПК України). Ніяких вказівок на обов’язковість присутності потерпілого при розгляді приватного обвинувачення КПК України також не містить.
З цього зробимо такі висновки: можливість проведення судового засідання без потерпілого, але за присутності прокурора, характеризує провадження як публічне, адже прокурор підтримує державне обвинувачення (ч. 4 ст. 22 КПК України); - можливість проведення судового розгляду без потерпілого впливає на саму концепцію приватного обвинувачення як обвинувачення, яке висунуто та підтримується приватною особою, тому запропонована у КПК України модель цього провадження істотно змінює підходи до розуміння приватного обвинувачення.
Таким чином, або ми знову маємо справу із публічним провадженням, але яке чомусь має назву приватного обвинувачення, хоча тоді незрозуміло у чому тут проявляється приватна його складова, окрім підстав початку такого провадження (може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого (ч. 1 ст. 477 КПК України). Або законодавець, приймаючи КПК України, допустив неповноту правової регламентації досліджуваного провадження. Причому, ознайомлення із текстом КПК України свідчить, що саме друга ситуацій з більшим ступенем вірогідності має місце у КПК України. Вважаємо, що вона повинна бути виправлена шляхом внесення змін та доповнень до нього.
Продовжуючи далі аналіз правової регламентації судового розгляду досліджуваного провадження, відмітимо ще два такі нововведення.
Перше стосується визначення права осіб перебувати в залі судового засідання (ст. 328 КПК України). Це правило носить організаційний характер, але щодо нашого дослідження цікавим видається частина друга цієї статті, яка передбачає, що близькі родичі та члени сім’ї обвинуваченого і потерпілого мають пріоритетне право бути присутніми під час судового засідання. Вважаємо, що для провадження у формі приватного обвинувачення це матиме власне значення, наприклад, коли близькі родичі та члени сім’ї сторін провадження зможуть позитивно вплинути, наприклад, на прийняття рішення про примирення між сторонами. Це чимось буде нагадувати сімейні конференції з Нової Зеландії, які виступають як форма відновлювального правосуддя [3, с. 108‒111].
У цьому контексті звернемо увагу на те, що частина кримінальних правопорушень, які розглядаються в суді як кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення, можуть бути вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого (п. 2, 3 ч. 1 ст. 477 КПК України). Тому питання про присутність інших членів сім’ї повинно суддею вирішуватися в кожному разі виходячи із особливостей конкретної справи. Відповідно, ця норма при її правильному застосуванні цілком може стати однією із особливостей судового розгляду та вирішення по суті обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
З метою посилення дії цієї норми пропонуємо доповнити ст. 328 КПК України частиною тертою такого змісту: «У кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення суд вживає заходів до виклику в судове засідання близьких родичів чи членів сім’ї потерпілого та обвинуваченого».
Наступною новелою КПК України стала можливість під час судового провадження проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції. Слід визнати це доволі прогресивним кроком, який відображує сучасний стан суспільних відносин ат ступінь демократизму суспільства. За допомогою відео конференції не тільки можливо забезпечити економію процесуального часу, тобто сприяти реалізації такої засади як розумний строк судового розгляду. Насамперед, це сприяє забезпеченню прав сторін, захисту їх інтересів. Адже знову таки відмітимо, що кримінальні правопорушення, провадження по яким здійснюється у досліджуваній формі, можуть бути вчинені чоловіком (дружиною) потерпілого, іншим близьким родичем чи членом сім’ї потерпілого (п. 2, 3 ч. 1 ст. 477 КПК України). І визнання судом відповідних підстав вагомими (сором перед близькою людиною, можливість подальшого загострення конфлікту між сторонами) дасть можливість проведення окремих процесуальних дій у режимі відеоконференції. Але чи буде цей механізм використано у судовому розгляді приватного обвинувачення чи ні, ми вважаємо крок законодавця по введенню відео конференції прогресивним.
У КПК України окремої регламентації здобули питання меж обвинувачення, адже зараз це питання фактично вирішується лише прокурором, крім випадку зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи (ч. 3 ст. 337 КПК України). Від того, які дії вчинить прокурор (змінить обвинувачення, висуне додаткове, відмовитися від підтримання державного обвинувачення) істотним чином залежить процедура судового розгляду. Відмітимо, що у новому кодексі питання меж обвинувачення здобуло більш систематизованого вигляду, що зроблено шляхом включення всіх норм щодо цього питання у статтях окремого § 2 гл. 28 КПК України.
В контексті нашого дослідження основну увагу привертає питання відмови прокурора від обвинувачення. Насамперед, відмітимо, що основну увагу ми звертаємо на момент відмови прокурора від обвинувачення і трансформації державного обвинувачення у приватне (ч. 5 ст. 340 КПК України). Згідно положення цієї норми у випадку, коли прокурор відмовився, а потерпілий погодився підтримувати обвинувачення в суді, кримінальне провадження набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення. При такому порядку виникнення приватного обвинувачення знову можна відмітити, що за своєю формою, за умови участі у кримінальному провадженні прокурора, саме провадження по будь-якому кримінальному правопорушенню реалізується у формі державного обвинувачення. Це додатково підтверджує раніше обґрунтовану нами тезу, що у КПК України фактично під назвою «кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення» передбачено приватно-публічне провадження, яке більш правильно називати «кримінальне провадження, яке може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого».
Хоча звернемо увагу на той момент, що у КПК України 1960 року у подібній ситуації, коли прокурор відмовлявся від обвинувачення, а потерпілий наполягав на подальшому розгляді справи, переходу від однієї форми обвинувачення до іншої не відбувалося. Принаймні в КПК України 1960 року про це мова не йшла. Так, згідно до ст. 264 КПК України 1960 року при відмові прокурора від обвинувачення суд роз’яснює потерпілому право вимагати продовження розгляду справи і підтримувати обвинувачення, але процедура здійснення провадження залишається така сама – публічна. При цьому окремою категорією кримінальних справ були справи приватного обвинувачення. Розмежування між процедурою здійснення обвинувачення полягала у цілій сукупності моментів (особливості порушення, основний суб’єкт підтримання обвинувачення, відмова від обвинувачення, примирення тощо). Вважаємо, що і у випадку, передбаченому ст. 340 КПК України слід більш виважено підійти до визначення природи обвинувачення.
До речі, виділення приватного обвинувачення, окрім самої процедури провадження, базується також на характері кримінального правопорушення та змісті тих приватних прав і свобод, які ним порушені. Відповідно, якщо кримінальне правопорушення не передбачено ст. 477 КПК України, то його слід вважати таким, що відноситься до кримінального провадження у формі публічного обвинувачення, і ніяка зміна суб’єкта обвинувачення не вплине на його публічно-правову природу. Також відмітмо, що передача права підтримувати обвинувачення від прокурора до потерпілого може відбутися тільки щодо тих кримінальних правопорушень, в наслідок яких заподіяна шкода особі. У інших випадках при відмові прокурора від обвинувачення суд має зарити кримінальне провадження (п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України).
Хоча цілком можна допустити, що вказані вище недоліки обумовлені технічною помилкою. Так, КПК України, наприклад, ч. 5 ст. 340 КПК України, прямо вказує на те, що при відмові прокурора від обвинувачення та висловлення на це згоди потерпілим, провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного і здійснюється за процедурою приватного обвинувачення. Однак, за певних причин процедура приватного обвинувачення не була розроблена та не включена до тексту КПК України. Вважаємо, що вирішення цієї ситуації можливе завдяки опрацюванню цілісної та внутрішньо узгодженої процедури кримінального провадження досліджуваної категорії. Ця процедура повинна враховувати ті особливості, які лежать в основі виокремлення приватного обвинувачення та утворюють його власний процесуальний режим, що у сукупності і дає підставу для виділення окремого інституту кримінального процесуального права та врегульованого ним самостійного кримінального провадження.
Така пропозиція підтверджується тим, що поглиблення в КПК України засад змагальності й диспозитивності, а також тенденція до подальшої диференціації кримінальних проваджень обумовлюють потребу в належному опрацюванні процесуальної форми провадження у формі приватного обвинувачення. Саме на вдосконалені його процесуальної форми і слід зосередити увагу законодавця, науковців і практиків. Адже, як відомо з теорії кримінального процесу, саме процесуальна форма є однією з основних гарантій прав, свобод і законних інтересів особи у кримінальному судочинстві, зокрема і тих осіб, які є учасником провадження у формі приватного обвинувачення.
Спираючись на наведене констатуємо, що у новому КПК законодавець фактично відмовився від традиційного розуміння інституту приватного обвинувачення, а його заміщено раніш існуючою в КПК України 1960 р. категорією справ приватно-публічного обвинувачення. За такого підходу вести мову про існування окремого провадження, яке мало б певні особливості, абсолютно неможливо. Розширення кола кримінальних правопорушень, по яких провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, при всій його позитивності, не дає підстав для констатації наявності самого провадження з певними правилами, зі специфічністю процесуальних дій, наприклад, як у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх.
На наше переконання існують, два шляхи вирішення цієї колізії. Перший – це відмова від включення до системи кримінальної процесуальної діяльності окремого провадження у формі приватного обвинувачення. Другий, найбільш прийнятний, – це належна правова регламентація приватного обвинувачення як окремого провадження, яке забезпечує захист приватних прав особи, порушення яких відбулося внаслідок кримінального правопорушення, що пов’язано, по-перше, із покладанням на приватного обвинувача обов’язку підтримувати й доводити правомірність пред’явленого ним обвинувачення, а по-друге, обумовлює наділенням його відповідними засобами доведення перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
На нашу думку, яка ґрунтується на аналізі практики функціонування інституту приватного обвинувачення в інших країнах та виявленні його правової природи, саме другий варіант є найбільш ефективним. А тому зауваження Президента України з приводу того, що з появою якихось зауважень до КПК, з виявленням недоліків існує можливість ще над ними попрацювати [5] ми повністю згодні така можливість попрацювати повністю стосується провадження у формі приватного обвинувачення
Список використаних джерел: 1. Кримінальний процесуальний кодекс України: закон України від 13.04.2012 № 4651-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/
4651а-17. 2. Шило О. Г. Щодо суб’єктів реалізації права на судовий захист / О. Г. Шило // Часопис Академії адвокатури України. – 2011. – № 3. – С. 1–6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Chaau/2011-3/11sognsz.pdf. 3. Ювенальна юстиція: навч. посіб. / за заг. ред. Н. М. Крестовської. – О.: ОЮІ ХНУВС, 2006. – 243 с. 4. Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 лип. 2004 р. № 13 // Вісник Верховного Суду України. – 2004. ‒ № 8. ‒ С. 6‒10. 5. Заява Віктора Януковича з приводу підписання нового КПК України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/24206.html.
Одержано 23.09.2012
L
УДК 343.163.001.73(477)
Артем Вікторович ПШОНКА,
народний депутат України, кандидат юридичних наук
Окремі аспекти підготовки кадрів для органів
прокуратури у зв’язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України
Досліджено специфіку діяльності органів прокуратури у зв’язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України. Наголошено, що одним із ключових факторів оптимізації діяльності органів прокуратури має стати підвищення кваліфікації та підготовка кадрів для органів прокуратури. Визначено основні моменти, яким має приділятися увага під час підготовки кадрів для органів прокуратури.
Ключові слова: органи прокуратури, новий Кримінальний процесуальний кодекс України, підготовка кадрів.
У зв’язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу (далі ‒ КПК) України кардинально змінюється весь порядок діяльності органів прокуратури, зокрема змінюється їх статус і специфіка наглядової діяльності. Зважаючи на це, одним із ключових факторів оптимізації діяльності органів прокуратури має стати підвищення кваліфікації та підготовка кадрів, зокрема ознайомлення працівників органів прокуратури із змінами до чинного національного законодавства. Отже, вважаємо за необхідне проаналізувати основні зміни, що набирають або вже набрали чинності у 2012 р., і на основі цього виробити конкретні пропозиції щодо підвищення кваліфікації та підготовки кадрів для органів прокуратури.
Відповідно до нового КПК України [1], Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. № 4652 [2], закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789 [3], з травня 2012 р. до чинного національного законодавства внесено такі зміни:
1) впроваджується нова категорія «кримінальні правопорушення», яка буде поділятися на злочини та кримінальні проступки за критерієм тяжкості (ст. 2, 3, 38 КПК України);
2) об’єднано відокремлені на сьогодні стадії дізнання та досудового слідства в єдину стадію досудового розслідування. Новостворена стадія буде розпочинатися з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів. Отримана інформація про вчинений злочин в обов’язковому порядку має вноситися до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слід звернути увагу, що під час проведення дізнання буде здійснюватися розслідування виключно кримінальних проступків, а під час проведення досудового слідства - розслідування злочинів (ст. 3, 45, 132, 214 КПК України);
3) скасовано необхідність прийняття постанови про порушення кримінальної справи (ст. 214–222 КПК України);
4) введено такий запобіжний захід, як домашній арешт, а також визначено як винятковий запобіжний захід тримання під вартою, які застосовуються виключно у тому випадку, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належну поведінку підозрюваного або обвинуваченого (ст. 176–206 КПК України);
5) вводиться нове тлумачення поняття «прокурор». Під поняттям «прокурор» з урахуванням новітніх змін у законодавстві слід розуміти Генерального прокурора України, першого заступника, заступників Генерального прокурора України, їх старших помічників та помічників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перших заступників, заступників, міжрайонних прокурорів, прокурорів міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перших заступників і заступників, начальників головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перших заступників, заступників, старших прокурорів та прокурорів прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції;
6) ліквідовано військові прокуратури. Замість військових прокуратур створюються спеціалізовані прокуратури з нагляду за дотриманням законів у військових формуваннях. Таким чином, слід звернути увагу, що вносяться зміни до самої структури системи органів прокуратури;
|
8) процесуальне керівництво розслідуванням буде здійснювати прокурор, який даватиме доручення слідчим та прийматиме або погоджуватиме ключові процесуальні рішення (ст. 36 КПК України) та ін.
Повний перелік повноважень прокурора у кримінальному провадженні закріплений у
ст. 36 нового КПК України. Слід звернути увагу, що прокурор має керувати усіма діями слідчого, а слідчий, який в усьому світі є процесуально незалежною фігурою, за новим законом має дотримуватися усіх вказівок прокурора. Таким чином, можна зробити висновок, що у зв’язку з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України прокурор стає ключовою фігурою досудового розслідування.
Слід зазначити, що наведеними вище змінами не обмежується вся специфіка діяльності органів прокуратури у зв’язку з прийняттям нового КПК України. Дослідження усіх відмінностей у діяльності органів прокуратури, викликаних внесенням відповідних змін до законодавства, має бути предметом окремого дослідження; в рамках даної роботи лише коротко висвітлено найбільш значущі з них. Отже, вважаємо за доцільне перейти безпосередньо до висвітлення пріоритетних напрямків підвищення кваліфікації та підготовки кадрів для органів прокуратури.
Метою підготовки кадрів для органів прокуратури у зв’язку з прийняттям нового КПК України має бути забезпечення належного функціонування правоохоронної сфери держави висококваліфікованими кадрами, що є необхідним у зв’язку з необхідністю реалізації національних інтересів у контексті розвитку України як правової, демократичної, соціальної держави та зважаючи на новітні тенденції у чинному національному законодавстві.
Реалізація державної політики щодо підготовки кадрів для органів прокуратури має бути спрямована, у першу чергу, на забезпечення правоохоронної сфери держави висококваліфікованими кадрами, запровадження новітніх підходів у кадровому менеджменті, розбудову системи управління трудовими ресурсами, забезпечення високого рівня розвитку людського потенціалу держави, задоволення очікувань населення щодо діяльності правоохоронних органів (зокрема, органів прокуратури).
У зв’язку з прийняттям нового КПК України основна увага під час підготовки кадрів для органів прокуратури має приділятися таким моментам:
‒ особливостям здійснення досудового розслідування, зокрема розмежування специфіки розслідування кримінальних проступків у процесі дізнання та розслідування злочинів під час досудового слідства;
‒ змісту нової категорії «кримінальні правопорушення», яка буде поділятися на злочини та кримінальні проступки за критерієм тяжкості;
‒ специфіці укладання угоди між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості та угоди про примирення між потерпілим та обвинувачуваним;
‒ особливостям формування реєстру матеріалів кримінального провадження;
‒ особливостям прийняття ключових процесуальних рішень: повідомлення особі про підозру, звернення з клопотаннями до слідчого судді, складення обвинувального акта;
‒ процедурі представництва державного обвинувачення у суді;
‒ переліку негласних слідчих дій, а також порядку їх здійснення (з метою унеможливлення випадків отримання доказів шляхом порушення конституційних прав громадян);
‒ формам нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування (дізнання та досудового слідства) у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням;
‒ процедурі доручення керівникам органів досудового розслідування, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень і забезпечення повного розкриття діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення;
‒ процедурі пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні;
