Довести значимість творчості М. Вербицького для розвитку української музичної культури

Михайло Вербицький народився 04.03.1815 р. у с. Явірник Руський на Надсянні, де його батько був священиком. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним та його молодшим братом опікувався їх далекий родич, пе­ремишльський владика І. Снігурський — один із найяскравіших діячів Укра­їнської греко-католицької церкви. У 1828 р. при перемишльській катедрі вла­дика І. Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, де співав і навчав­ся Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 р. цей хор із успіхом дебютував в урочистому богослужінні, де Вербицький разом з І. Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, Снігурський запрошує з Чехії диригента й композитора А. Нанке, завдяки якому Вербицький здобув ґрунтовну музичну освіту, зокрема з композиції. Згодом Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії, при цьому продовжує музичні заняття.

У II половині 1840-х рр. Михайло Вербицький звертається до релігійної музики — пише повну Літургію на змішаний хор (1847), що й сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, вік створює знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції. Коли наприкінці 1840-х рр. налагоджується активне театральне життя, Вербицький одразу ж береться до створення музичних номерів до театральних вистав. Музика у цих п'єсах віді­гравала дуже важливу роль, оскільки збагачувала вистави яскравим емоційним елементом, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Навіть досить посередні п'єси саме завдяки музиці Вербицького здобували ве­лику популярність. Вербицький написав музику до більше ніж 20 вистав («Вер­ховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» та ін.).

Політичні події 1848—1849 рр. стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру. Упродовж декількох років Вербицький не писав музики до п'єс. У 1860-ті рр. композитор знову звертається до жанру співогри завдяки відкриттю у Львові театру «Руська Бесіда». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», згодом — «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Складні життєві обставини відтягнули висвячення на священика до 1850 р. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парафії до іншої, аж поки 1856 р. він не оселився у с. Млини на Яворівщині, де прожив решту свого життя. Матеріальні нестатки і тут не залишали його.

Помер М. Вербицький 1870 р. у Млинах у віці 55-ти років. Український ет­нограф, фольклорист, поет П. Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Украї­на», якому в майбутньому судилося стати Національним, а згодом і Державним Гімном українського народу. Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Громаду, сталося миттєво. Проте, уже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша. П. Чу­бинського відбулася у львівському журналі «Мета» (1863).

Поширившись Західною Україною, патріотичний вірш не залишився поза увагою релігійних діячів. Один із них, отець Михайло (Вербицький), ще її зна­ний композитор свого часу, захоплений віршем Чубинського, пише музику до нього. Уперше надрукований у 1863 р., а з нотами — у 1865 р., його почали ви­користовувати як Державний Гімн у 1917 р,, проте він не був законодавчо за­тверджений як Державний Гімн (використовували й інші гімни).

Лише 15.01.1992 р. музичну редакцію Державного Гімну було затвердже­но Верховною Радою України, що знайшло своє відображання в Конституції України, а 06.03.2003 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Держав­ний Гімн України». Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний Гімн Національний гімн на музику М. Вербицького зі словами тільки першого куплета й приспіву пісні П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа, згідно з пропозицією Президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля». Із прийняттям цього закону ст. 20 Конституції Украї­ни набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, що відтоді затверджені законом.