Стиснення з втратами

Стиснення з втратами зазвичай застосовується для зменшення обсягу звукової-, фото-, та відеоінформації і, як показує практика, стиснення з втратами для такого роду інформації є набагато вигіднішим, але чим більша втрата даних при стисненні, тим помітніші в стиснених даних стають артефакти.

Алгоритми стиснення даних невідомого формату

Є два основних підходи до стиснення даних невідомого формату.

• На кожному кроці алгоритму стиснення черговий стискуваний символ або міститься у вихідний буфер стискального кодера як є (зі спеціальним прапором для позначення, що він не був стиснутий), або група з кількох стискуваних символів замінюється посиланням на відповідну групу з уже закодованих символів. Оскільки відновлення стислих таким чином даних виконується дуже швидко, такий підхід часто використовується для створення саморозпаковувальних програм.
• Для кожної стисливої ​​послідовності символів одноразово або в кожний момент часу збирається статистика її появи в кодованих даних. На основі цієї статистики обчислюється ймовірність значення чергового кодованого символу (або послідовності символів). Після цього застосовується той чи інший різновид ентропійного кодування, наприклад, арифметичне кодування або кодування Хаффмана, для представлення частіших послідовностей короткими кодовими словами, а рідкіших - довшими.

Призначення, функції і основні характеристики сучасних текстових процесорів. Операції з документами текстового процесора. Перегляд, введення і форматування тексту. Створення простих і комплексних документів. Підготовка документів до друку.

Те́кстовий проце́сор — комп'ютерна програма, текстовий редактор з розширеними можливостями для комп'ютерної підготовки повноцінних документів, від особистих листів до офіційних паперів. Іншими словами, текстовий редактор — це програма, призначена для створення та опрацювання текстової інформації. Різниця між редакторами та процесорами умовна, процесори зазвичай мають більше засобів для створення складних за оформленням текстів. Крім того, текстовий процесор також надає користувачеві можливість виконувати автоматичну обробку текстової інформації за допомогою програмованих вставок — макросів.

Для роботи з текстами на комп'ютері використовуються програмні засоби, названі текстовими редакторами або текстовими процесорами. Існує велика кількість різноманітних текстових редакторів, що розрізняються по своїх можливостях, - від дуже простих навчальних до потужних, багато функціональних програмних засобів, названих видавничими системами, які використовуються для підготовки до друку книг, журналів і газет. У нашій країні серед текстових процесорів найбільш поширеними є Microsoft Word, який є складовою частиною програмного пакета Microsoft Office, та OpenOffice.org Writer. Текстові редактори — це WordPad, Блокнот (вбудовані текстові редактори сімейства операційних систем Windows) та ін.

Основне призначення текстових редакторів - створювати текстові файли, редагувати тексти, переглядати їх на екрані, змінювати формат текстового документа, роздруковувати його на принтері.

Текст, оформлений за допомогою текстового редактора, зазвичай називається текстовим документом. Текстовим документом називають також і файл, в якому цей текст зберігається.

Текст, що набирається на клавіатурі комп'ютера, відтворюється на екрані дисплея в робочому полі редактора. Спеціальний значок - курсор указує те місце на екрані, на якому користувач у цей момент може робити вплив (створювати, змінювати символи й т.д.) за допомогою редактора. Працюючи з текстовим редактором, можна одержати на екрані інформацію про поточний стан курсору, тобто його координатах на екрані (номер рядка й позиції в рядку), а також про номер сторінки тексту, його формат, використовуваному шрифті й т.д.

Інтерфейс практично кожного текстового редактора дозволяє мати на екрані меню команд керування редактором - зміна режимів роботи, звертання за допомогою, форматування тексту, друку й т.д. Як правило, меню має не тільки текстову форму, але й форму піктограм, що вказують на виконувану команду.

Режими перегляду документа:

1. Звичайний режим (Normal View) зручний для введення, редагування і форматування тексту. Він дозволяє побачити всі види форматування символів (шрифт, Зображення, розмір) і абзаців, але не показує розмітку сторінки, деякі елементи оформлення сторінки, наприклад, колонтитули, що прискорює прокрутку документа у вікні. Для переходу в цей режим натискуйте кнопку Звичайний режим зліва від горизонтальної смуги прокрутки або команда Звичайний у меню.

2. Вигляд Веб-сервер-документ. Після вибору команди Веб-сервер-документ (Web Layout) у меню Вигляд (View) або кнопки Веб-сервер-документ у лівій частині горизонтальної смуги прокрутки ви можете побачити, як виглядає веб-сторінка в Інтернеті. У цьому режимі текст переноситься по кордонах вікна, видно фон, графіка, автофігури відображуються, також як у вікні оглядача.

3. Режим розмітки (Print Layout) дозволяє побачити сторінку з малюнками, багатоколонним текстом, виносками, колонтитулами і полями в тому вигляді, в якому вона буде надрукована. Він дозволяє регулювати розміри полів, редагувати колонтитули, працювати з графікою, зручний для компоновки сторінки і розміщення об'єктів. Проте режим розмітки більше завантажує процесор, ніж звичайний. Він поступається по точності відображення сторінок вікну перегляду документа перед друком (Print Preview). (Розмітка сторінки зліва від горизонтальної смуги прокрутки або команда Розмітка сторінки у меню Вигляд).

4. Режим структури. При роботі з великими документами інколи бажано приховати текст і розглядати лише заголовки різних рівнів. Цю можливість надає режим структури. (Режим структури зліва від горизонтальної смуги прокрутки або Режим структури у меню Вигляд).

5. Режим читання (Reading Layout) — режим, що з'явився в Word 2003, який спрощує перегляд документів на екрані, за рахунок збільшення тексту, зменшення рядків і сторінки відповідно до розміру екрану. У режимі читання:

§ забираються непотрібні панелі інструментів;

§ відображується схема документа або область ескіза, що дозволяє швидко переміщатися між розділами документа;

§ відбувається автоматичне розбиття документа по сторінках і їх зручне розташування на екрані, що полегшує перегляд документа;

§ можна виділяти частини документа для додавання в них приміток або редагування.

6. Схема документа дозволяє побачити повний список заголовків документа в лівій частині вікна додатка і швидко відображувати вміст необхідного розділу в правій частині вікна. Цим режимом зручно користуватися, якщо ви хочете поглянути, наскільки теми заголовків відповідають їх вмісту, швидко перевірити, чи всі потрібні теми розглянуті. (меню Вигляд команду Схема документа або кнопка на панелі інструментів Стандартна).

7. На весь екран. Команда На весь екран (Full Screen) у меню Вигляд збільшує робочу область документа за рахунок того, що не відображуються такі елементи вікна додатка як рядок заголовка, рядок меню, рядок стану, панелі інструментів. Аби скористатися командами меню в повноекранному режимі, помістіть покажчик у верхню частину вікна документа, і відкриється головне меню. У цьому режимі зручно працювати з великою кількістю тексту або графіки, вводити і редагувати текст. Ця команда доступна в режимі попереднього перегляду. Аби відмінити повноекранний режим, натискуйте клавішу Esc або кнопку Повернути звичайний режим.

При підготовці текстових документів на комп'ютері використовуються три основні групи операцій. Набір тексту на клавіатурі і занесення його у пам’ять комп’ютера називають введенням текстової інформації. Виправлення помилок, внесення змін до тексту, певне розміщення його окремих частин називають редагуванням тексту.

Операції введення дозволяють перекласти вихідний текст із його зовнішньої форми в електронний вид, тобто, у файл, що зберігається на комп'ютері. Під уведенням не обов'язково розуміється машинописний набір за допомогою клавіатури. Існують апаратні засоби, що дозволяють виконувати введення тексту шляхом сканування паперового оригіналу, і програми розпізнавання образів для перекладу документа з формату графічного зображення в текстовий формат.

Операції редагування (виправлення) дозволяють змінити вже існуючий електронний документ шляхом чи додавання видалення його фрагментів, перестановки частин документа, злиття декількох файлів в один чи, навпаки, розбивки єдиного документа на трохи більш дрібних. Введення і редагування при роботі над текстом часто виконують паралельно.

При введенні і редагуванні формується зміст текстового документа. Оформлення документа задають операціями форматування. Команди форматування дозволяють точно визначити, як буде виглядати текст на екрані чи монітора на папері після печатки на принтері.

Створення документа – один з найважливіших етапів його опрацювання. Правильний підхід до виконання цього етапу полегшує створення документа та його подальше опрацювання. Створення нового вікна потрібне тоді, коли користувач закінчив роботу з попереднім документом і розпочинає роботу з новим. Для цього використовується пункт меню Файл – Создать, або відповідна кнопка панелі інструментів. Якщо створення нового документа відбувається безпосередньо після завантаження Word, то нове вікно відкривати не обов’язково – воно вже є на екрані. При цьому використовується стандартний шаблон (основа) документа. Далі необхідно провести налагодження його параметрів. Для цього необхідно задати розміри полів документа; параметри абзаців; вид вирівнювання документа; розмір та тип шрифту, мову документа та інше. Для спрощення налагодження параметрів документа рекомендується використовувати шаблони. Шаблон – це зразок документа, який містить певний набір стилів, панелей інструментів, налагодження параметрів документа, елементи авто тексту та макроси і використовується для створення деякої групи одно типових документів. Далі слід виконати налагодження параметрів абзацу, шрифту, встановити мову документа. Для встановлення мови перевірки орфографії використовується пункт меню Сервис – Язык – Выбрать язык. Цей пункт доцільно задавати тоді, коли документ одномовний. Якщо документ багатомовний, то потрібно встановити засоби автоматичного підбору мови перевірки орфографії, якщо, звичайно, такі засоби передбачені у конкретній версії Word. Якщо таких засобів немає, то рекомендується на етапі створення документу відключити перевірку орфографії, і включити її вже на етапі редагування документу. Пункт меню Сервис – Язык дозволяє також задати або відмінити автоматичну розстановку переносів. Зберегти документ.

Для прискорення введення змісту документа використовуються такі вбудовані засоби, як автотекст та автозаміна. Словник автотексту містить набір найбільш поширених або вживаних слів та словосполучень. Користувач може також самостійно обрати елемент автотексту (наприклад, власне прізвище), використавши команду Вставка –Автотекст – Автотекст.Автозаміна дозволяє спростити введення довгих слів та словосполучень шляхом введення більш короткої послідовності символів. Крім того, цей засів автоматично виправляє слова з помилками за умови, що правильний варіант слова міститься в словнику автозаміни.

Редагування документа передбачає зміну вмісту або параметрів документа. Для внесення виправлень в набраний документ необхідно спочатку завантажити цей документ, тобто відкрити його. Поширеними операціями при редагуванні документу є використання контекстного пошуку та заміни фрагментів документа. Внесення змін у документ вимагає вміння роботи з фрагментами документа, такими, як: виділення фрагмента, зміна мови перевірки орфографії, зміна параметрів абзацу, копіювання (перенесення) фрагменту. Додатковими можливостями по редагуванню тексту є використання засобів Автозаміна, Автотекст, використання контекстного пошуку та заміни, а також використання засобів автоматизації перевірки правопису.

Документи можна поділити на прості та комплексні. Прості являють собою форматований текст. Складнів документи можуть містити об’єкти іншої природи – малюнки, таблиці, формули, тощо.

Користувач майже завжди передбачає, що створений ним документ буде надрукований. Тому важливо оформити документ так, щоб він гарно виглядав не тільки на екрані, але й на аркуші паперу.Якщо документ планується друкувати з обох сторін аркуша, то доцільно встановити дзеркальні поля, які в такому випадку називаються внутрішнім і зовнішнім полями замість лівого і правого. Якщо надрукований документ буде зшиватися, то для цього потрібно залишити деякий додатковий простір, який визначається полем корінця та його розташуванням (зверху чи зліва). об з'ясувати, як виглядатиме створений документ на папері, слід переглянути його в режимі Попередній перегляд, виконавши Office => Друк => Попередній перегляд. Після того як зовнішній вигляд документа переглянули і всі необхідні зміни внесли, документ можна друкувати. Для друку однієї копії всього документа із значеннями властивостей друку, які встановлені за замовчуванням, достатньо виконати команду Office => Друк => Швидкий друк Друк.

Парадигми програмування: імперативна, функціональна, логічна. Потік керування й структури даних. Технологія програмування: структурна, модульна, об'єктно-орієнтована. Формалізація синтаксису й семантики мов програмування.

Паради́гма програмування — основні принципи програмування або, парадигмне програмування. Парадигма програмування надає та визначає те, як програміст розглядає роботу програми. Парадигми програмування відображають різні аспекти діяльності програмістів по розробці програм. Одні представляють способи проектування програм, інші – механізми організації обчислень, що породжуються програмами в комп'ютері. Одні парадигми розвиваються незалежно, інші з'являються в результаті поєднання різних концептуальних ідей. На сьогоднішній час існує велика кількість парадигм, серед яких можна виділити парадигми, які відіграють основну роль у всіх напрямках і стилях сучасного програмування і називаються основними. Це – процедурна(імперативна), функціональна, логічна.

Процедурне програмування. Процедурне програмування базується на концепції виклику процедур (підпрограм, функцій). У процедурному програмуванні визначаються механізми передачі даних між процедурами (за значенням чи за посиланням), область дії змінних (локальні, глобальні), а також моделі пам'яті: статична і динамічна. Недоліки. При компіляції формується єдиний виконуваний файл, часто великий, тобто зв'язки між процедурами статичні.

Функціональне програмування — парадигма програмування, яка розглядає програму як обчислення математичних функцій та уникає станів та змінних даних. Функційне програмування наголошує на застосуванні функцій, на відміну від імперативного програмування, яке наголошує на змінах в стані та виконанні послідовностей команд.Це спосіб створення програм, в яких єдиною дією є виклик функції, єдиним способом розбиття програми є створення нового імені функції та задання для цього імені виразу, що обчислює значення функції.

Логі́чне програмува́ння — парадигма програмування, що вивчає методи і можливості цієї парадигми, засновані на виведенні нових фактів з даних фактів згідно із заданими логічними правилами. Логічне програмування засноване на теорії математичної логіки. Найвідомішою мовою логічного програмування є Prolog, що є за своєю суттю універсальною машиною виводу, що працює в припущенні замкнутості системи фактів.

Технології програмування:

1.Структурне програмування - підхід, при якому для передачі управління у програмі використовуються тільки три конструкції, що допускають послідовну, умовну й ітеративну передачі управління. У результаті кожна складна команда в програмі, яка є комбінацією послідовних, умовних і циклічних операторів, має тільки одну точку входу й одну точку виходу, що дає можливість розбиття програми на відносно самостійні фрагменти. Така самостійність підпрограм дозволяє локалізувати в них усі деталі програмної реалізації тієї чи іншої алгоритмічної дії, і тому зміна цих деталей не призводить до змін основної програми. У структурованих програмах зазвичай легко простежується основний алгоритм, вони зручніші в налагодженні й менш чутливі до помилок програмування.

2. Модульне програмування - це організація програми як сукупності незалежних блоків, що називаються модулями, структура і поведінка яких підкоряються певним правилам. Концепцію модульного програмування можна сформулювати у вигляді таких понять і положень:

-великі завдання розбиваються на ряд більш дрібних, функціонально самостійних підзадач - модулів, які пов'язані між собою тільки вхідними і вихідними даними;

-модуль являє собою "чорний ящик" з одним входом і одним виходом;

-у кожному модулі повинні здійснюватися ясні завдання;

-вихідний текст модуля повинен мати заголовок та інтерфейсну частину, де відображаються призначення модуля й усі його зовнішні зв'язки;

-у ході розробки модулів програми слід передбачати спеціальні блоки операцій, що враховують реакцію на можливі помилки в даних або в діях користувача.

3.Об'єктно-орієнтоване програмування - це технологія реалізації програм, заснована на представленні програми у вигляді сукупності об'єктів, кожний з яких є екземпляром певного класу, а класи утворюють ієрархію спадкування. Поняття об'єктно-орієнтованого програмування визначає три основні концепції, при дотриманні яких програма буде об'єктно-орієнтованою:

-об'єктно-орієнтоване програмування використовує в якості базових елементів класи, які породжують об'єкти;

-у процесі виконання програми може одночасно використовуватися кілька об'єктів, породжених від одного класу (примірників реалізації класу);

-класи організовано ієрархічно (ієрархія означає "бути частиною").

Синтаксис визначає правила побудови із символів алфавіту спеціальних конструкцій, за допомогою яких можна складати різні алгоритми розв’язування задач.

Семантикою мови називають систему правил тлумачення конструкцій мови програмування.

Існує кілька підходів до визначення семантики мов програмування. Найбільш широко поширені різновиди наступних трьох: операційного, денотаціонного (математичного) і дериваційного (аксіоматичного).

При описі семантики в рамках операційного підходи звичайно виконання конструкцій мови програмування інтерпретується за допомогою деякої уявної (абстрактної) ЕОМ.

Дериваційна семантика описує наслідки виконання конструкцій мови за допомогою мови логіки і завдання перед-і Післяумови.

Денотаціонная семантика оперує поняттями, типовими для математики - безлічі, відповідності, а також судження, затвердження та ін

Щоб розглянути більш формально як створюється текст програми нам необхідно визначитись, а що ж ми хочемо від машини, яку поставлену задачу вона (машина) повинна виконати. аким чином для досягнення мети необхідно вміти правильно розставити акценти, побудувати послідовність дій і передбачити всі можливі ситуації, які можуть виникати під час виконання створеної Вами інструкції. Таку інструкцію надалі будемо називати – алгоритм - набір інструкцій (команд) зрозумілих виконавцю, покликаний для вирішення ряду (множини) однотипних задач. Таким чином, для розв’язку тієї чи іншої задачі необхідно спочатку скласти алгоритм для виконавця, а потім при потребі перекласти на одну з мов програмування, наприклад Паскаль.

Поняття про електронні таблиці та табличні процесори. Поняття клітинки, діапазону, адресації. Призначення, функції і основні характеристики сучасних табличних процесорів. Типи даних табличного процесора. Введення і редагування даних. Адресація клітинок. Виконання обчислень. Формули. Графічне подання даних.

Електронна таблиця – це програма, представлена на екрані в вигляді двовимірної таблиці, яка складається з рядків і стовпців. Основним призначенням електронних таблиць є введенням даних до комірок й обробка їх за формулами.

Програмні засоби для проектування електрон­них таблиць називають також табличними процесорами. Вони дозволяють не тільки створювати таблиці, а й автоматизувати опрацювання табличних даних.
Табличний процесор – це прикладна програма, яка забезпечує автоматизацію процесу створення, опрацювання, коригування, зберігання і друкування документів у формі таблиць, призначена для опрацювання даних, структурованих у вигляді двовимірної таблиці.
Комірка - це мінімальний елемент електронної таблиці. Вона має адресу, яка складається з імені стовпця й імені рядка, на перехресті яких розташована дана комірка.
Наприклад, у записах А1, В2, С3 літерами позначаються стовпці, а цифрами - рядки. Максимальне число стовпців на аркуші - 256. Виділена комірка називається поточною або активною.
Сукупність комірок електронної таблиці називається діапазоном. Найчастіше на практиці доводиться працювати з прямокутними діапазонами.

Для обчислень у формулах використовують різні види адресації.

Адреса комірки, що змінюється при копіюванні формули називається відносною. Вона має вигляд В1, А3. За замовчуванням програма Excel розглядає адреси комірок як відносні.

Відносна адресація комірок - звичайне явище при обчисленнях за формулами. При копіюванні формули вправо або вліво змінюватиметься заголовок стовпця в імені осередку, а при копіюванні вгору або вниз - номер рядка.

Абсолютна адресація використовується в тому випадку, коли потрібно використовувати значення, яке не буде змінюватися в процесі обчислень. Тоді записують, наприклад, так: = $ А $ 5. Відповідно, при копіюванні такої формули в інші комірки поточного робочого аркуша, в них завжди буде значення = $ А $ 5. Для того, щоб задати комірці абсолютний адресу, необхідно перед номером рядка та номером стовпця вказати символ "$" або натиснути клавішу F4.

Змішана адресація являє собою комбінацію відносної й абсолютної адресацій, коли одна зі складових імені комірки залишається незмінною при копіюванні. Приклади такої адресації: $ A3, B $ 1.