Література. 1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар

Нормативно-правова:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Законодавство України про працю: Нормативні акти / упорядник і науковий редактор В. Вакуленко – К., 1999. – Т. 1-3.

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. – К., 2000. – 789 с.

4. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Упоряд. О. П. Товстенко; Наук. ред. Е. Ф. Демський. – К., 2000. – 864 с.

5. Кодекс законів про працю України: Офіційний текст зі змінами та доповненнями станом на 28 січня 2005 року – К.: Форум, 2005. – 168 с.

6. Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. – Ст. 56.

7. Про кваліфікаційну комісію, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України: Закон України від 2 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 22. – Ст. 140.

8. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 52. – Ст. 62.

9. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 9. – Ст. 62.

10. Про вищу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 25. – Ст. 146.

11. Про державні нагороди України: Закон України від 16 березня 2000 р. (із змін. і доп.) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 4. – Ст. 15.

12. Про визначення розмірів збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей: Закон України від 6 червня 1995 р.

13. Дисциплінарний статут прокуратури України: Затв. постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 4. – Ст. 15.

14. Положення про почесні звання України: Затверджено Указом Президента України від 29 червня 2001 р. // Урядовий кур’єр. – 2001. – 14 липня.

15. Про відомчі заохочувальні відзнаки: Указ Президента України від 18 листопада 1996 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 28 листопада.

16. Статут про дисципліну працівників зв’язку: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р. № 877 // ЗП України. – 1996. - № 15. – Ст. 420.

17. Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

18. Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116.

19. Про перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність та Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність: Затв. Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 12 травня 1996 р. № 43.

20. Типовые правила внутреннего трудового распорядка для рабочих и служащих предприятий, учреждений, организаций: Утв. Пост. Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 20 июля 1984 г. // Бюллетень Госкомтруда СРСР. – 1984. - № 11.

21. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. № 4, від 26 жовтня 1995 р. № 18 та від 25 травня 1998 р. № 15) // Постанова Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К., 1995. – С. 373; Вісник Верховного Суду України. – 1998. - № 3.

22. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р.

23. Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р. (в редакції постанови Пленуму ВСУ від 28 березня 1997 р. № 3).

24. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р.

25. Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31 березня 1989 р.

Основна:

26. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посiбник / М.Д. Бойко. – К.: Атiка, 2007. – 312 с.

27. Болотiна Н.Б. Трудове право України + [Електрон. ресурс]: Пiдручник / Н.Б. Болотiна. – К.: Вiкар, 2003. – 725 с.

28. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 860 с.

29. Трудове право України: Академiчний курс: Пiдручник / за ред. Н.М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – 608 с.

30. Трудове право України: Курс лекцій. / За ред. Л.П. Грузінової, В.Г. Короткіна. – К.: МАУП, 2003. – 254 с.

31. Трудове право України: Порядок ведення та оформлення кадрових документiв: Навч. посiбник / К.Б. Наровська; В.П. Пастухов; О.В. Тищенко; С.М. Чорноус; за ред. проф., заслуж. юр. України В.П. Пастухов. – К.: Алерта, 2005. – 280 с.

Додаткова:

32. Багірова І. Застосування законодавства щодо відшкодування моральної шкоди // Право України. – 2006. - № 5. – С. 89-91.

33. Бородін І. Дисциплінарна відповідальність та дисциплінарне провадження // Право України. – 2006. - № 12. – С. 93-97.

34. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. – Х.: Консум, 1995. – 136 с.

35. Григорьєва Л. Моральна (немайнова) шкода в нормах законодавства України // Праця і зарплата. – 2001. – С. 6-8.

36. Дишлюк Н. Мотивація і поведінка людини в сфері праці // Україна: аспекти праці. – 1997. - № 3-4.- С. 9-11.

37. Карлін М. Зміст праці й методологічні проблеми її стимулювання // Україна: аспекти праці. – 1999. - № 1. – С. 19-23.

38. Панасюк О. Правове регулювання застосування штрафів до працівників // Право України. – 2006. - № 8. – С. 44-47.

39. Панасюк О. Про “внутрішній трудовий розпорядок” як категорію трудового права // Право України. – 2005. - № 4. – С. 100-104.

40. Плаксин В. Відшкодування моральної шкоди за трудовим правом // Право України. – 1995. - № 2. – С. 14-16.

41. Суд. Зразки документів (Заяви, позовні заяви, скарги, клопотання): Практ. посіб. /Упоряд. – І. А. Куян. – К., 1998. – 187 с.

42. Угрюмова Г. Загальна характеристика дисциплінарної відповідальності і дисциплінарного проступку за українським трудовим правом // Право України. – 2005. - № 5. – С. 78-81.

43. Хуторян Н.М. Матеріальна відповідальність власника перед працівником // Право України. – 1993. - № 3. – С. 21.

44. Хуторян Н.М. Правове регулювання дисципліни праці в новому Кодексі України про працю // У мон.: Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н.М.Хуторян. – К.: Ін Юре, 1999. – С. 103-116.

45. Хуторян Н.М. Теоретичні проблеми матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 264 с.

46. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди // Право України. -2001. -№ 2. – C. 21 – 29.

47. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти // Право України. – 2000. - № 3. – С. 106-109.

48. Шерегов С.А. Производственная дисциплина и трудовой распорядок в странах с развитой рыночной экономикой // Труд за рубежом. – 2001. – № 2. – С. 139-154.

* * *

Тема 14: ОХОРОНА ПРАЦІ. НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ І ПРАВИЛ З ОХОРОНИ ПРАЦІ

14.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини. Працездатність у трудовому праві прийнято розглядати як фактичну основу юридичної здатності фізичної особи бути учасником трудових правовідносин (основу трудової правосуб’єктності). Працездатність – це та якість, яка дає змогу працівникові виконувати свою трудову функцію. Реалізація працівником його трудових прав і обов’язків є по суті юридичною формою реалізації його працездатності. З іншого боку, відносини щодо охорони праці – невід’ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров’я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. (в ред. Закону України від 21 листопада 2002 р.) визначає, що охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

У юридичній літературі поняття «охорона праці» розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників). У вузько спеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права. Студентам слід мати на увазі, що інститут охорони праці містить в собі як норми, закріплені в Конституції, КЗпП України, Законі України «Про охорону праці», так і в підзаконних нормативно-правових актах – положеннях, правилах, інструкціях, локальних актах і угодах про охорону праці.

У нормативно-правових актах представлені різні види норм права (охоронні, регулятивні, захисні, дефінітивні та ін.). Зверніть увагу, що особливістю норм, що становлять інститут охорони праці, є включення до їх змісту вимог технічного характеру (виступають або диспозиціями регулятивних норм, або гіпотезою охоронних норм).

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві покладається на роботодавця. Фінансування охорони праці здійснюється також роботодавцем. Працівник не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Вивчення питання організації охорони праці на підприємстві почніть з того, що згідно зі ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у сфері охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Навчання з питань охорони праці є невід’ємною складовою обов’язків та повноважень посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Зазначені заходи врегульовані «Типовим положенням про навчання з питань охорони праці», яке затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 17 лютого 1999 р. № 27.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники повинні пройти повторне навчання. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з питань охорони праці.

Обов’язки роботодавця передбачають створення на підприємстві служби охорони праці. На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Студенти повинні розкрити права та обов’язки роботодавця щодо організації охорони праці. Крім того, необхідно з’ясувати права та обов’язки працівників щодо дотримання правил (нормативів) охорони праці.

Належну увагу варто приділити Положенню про порядок розслідування і ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів від 21 серпня 2001 р.

При вивченні питання про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі смерті студентам необхідно ознайомитися із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Згідно із Законом відшкодування шкоди здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їхніх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

Трудовим законодавством передбачені особливі правила з охорони праці жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю, які студенти повинні ретельно проаналізувати.

Додержанню учасниками трудового процесу норм і правил з охорони праці сприяє й державне регулювання дотримання трудового законодавства, що відображається у контрольно-наглядовій діяльності спеціально уповноважених органів та посадових осіб. Стан підпорядкованості, в якому перебувають суб’єкти правовідносин з нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, є характерним для адміністративно-правових відносин. Тому варто звернути увагу на те, що відносини з нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю виступають як зовнішні щодо трудових правовідносин. Виняток складають лише правовідносини з громадського контролю за додержанням трудового законодавства, оскільки його суб’єктами є власник підприємства і трудові колективи через вибраних ними уповноважених.

Розрізняють державний (включаючи прокурорський, судовий) і громадський контроль.

За змістом такої діяльності у сфері праці виділяють:

1) загальний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю;

2) нагляд і контроль за охороною праці.

Зверніть увагу на те, що нагляд – це правова форма здійснення захисної функції щодо дотримання законності у трудових правовідносинах, відповідності дій роботодавця приписам трудового законодавства.

Слід також враховувати, що контроль – це організаційно-управлінська діяльність, здійснювана центральними органами державної виконавчої влади в установах і організаціях, які перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, а також профспілками та трудовими колективами.

Нагляд за дотриманням трудового законодавства означає перевірку законності рішень і правильного застосування законів про працю. Нагляд є особливою правозастосовчою діяльністю. Контроль як перевірка дій роботодавця здійснюється з позиції відповідності цих дій трудовому законодавству та їх доцільності. Сутність контролю за дотриманням законодавства про працю полягає у перевірці того, як роботодавець здійснює покладені завдання та реалізує свої функції.

При здійсненні наглядових і контрольних функцій за додержанням трудового законодавства відповідними органами використовуються різні види нагляду і контролю. Студентам потрібно відрізняти попереджувальний, попередній, поточний і подальший нагляд і контроль.

Державний нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативно-правових актів про працю та охорону праці здійснюють: Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці - утворено Постановою Кабміну від 30 серпня 2000 р. № 1351 у складі Міністерства праці і соціальної політики на базі Головної державної інспекції праці й Державної експертизи умов праці України); Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд – утворено згідно з постановою Кабміну від 23 листопада 2006 р. № 1640); Державний комітет ядерного регулювання України; Державна пожежна охорона; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я України.

Основна роль у забезпеченні нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю належить Міністерству праці та соціальної політики. Воно, зокрема, здійснює комплексне управління дотриманням трудового законодавства, охороною праці та державний нагляд за дотриманням вимог безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; забезпечує розвиток соціально-трудових відносин, захист прав працюючих громадян через встановлення відповідних стандартів охорони й умов праці та нагляду за їх дотриманням роботодавцями.

Повноваження у сфері охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об’єднань визначаються їхніми статутами або договорами між підприємствами, які утворили об’єднання. Для виконання делегованих об’єднанням функцій в їхніх апаратах створюються служби охорони праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про працю та про охорону праці здійснюють професійні спілки, їхні об’єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності на підприємстві професійної спілки громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

Треба врахувати, що в законах України з окремих інститутів Особливої частини трудового права містяться норми щодо контролю за дотриманням законодавства про працю. Так, контроль за дотриманням законодавства про оплату праці на підприємствах здійснюють: Міністерство праці України та його органи; фінансові органи; органи Державної податкової інспекції; професійні спілки та інші органи (організації), що представляють інтереси найманих працівників.

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про працю та про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їхніх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності, передбаченої чинним законодавством України.

Завдання для самопідготовки