Класифікація вправ

Класифікація фізичних вправ це їх розподіл на групи згідно найбільш суттєвих ознак. Раціональна, науково обгрунтована класифікація створює можливості для добору конкретних вправ, які в найбільшій мірі відповідають поставленій педагогічній задачі. Кожна фізична вправа має не одну, а різні властивості, що практично виключає можливість створення єдиної класифікації, яка враховувала б всю різноманітність як фізичних вправ, так і їх властивостей. Це в певній мірі виправдовує наявність різних класифікацій фізичних вправ. І хоч існуючі класифікації фізичних вправ до деякої міри носять умовний характер, кожна з них може задовільняти запити практики.

Однією з перших в теорії і методиці фізичного виховання була класифікація фізичних вправ П.І.Лінга за анатомічною ознакою. На її основі була розроблена в середині ХІХ сторіччя шведська система фізичного виховання. Згідно даної класифікації фізичні вправи розподілялися на групи для відповідних ланок тіла: вправи для рук, ніг, тулуба тощо.

В культуризмі ця класифікація значно вдосконалена. Детально розроблені фізичні вправи як для окремих частин тіла, так і для окремих м'язових груп. Така класифікація дозволяє оперативно підібрати вправи і при необхідності періодично змінювати їх для досягнення більш глибокої адаптації відповідних груп м'зів.

В сучасній теорії фізичного виховання та спортивного тренування найбільш науково обгрунтована і ефективна для практичного застосування класифікація фізичних вправ за ознакою їх переважного впливу на прояв і розвиток рухових якостей.

1. Силові вправи -виконання рухових дій з подоланням підвищеного (відносно до звичних умов) опору. Наприклад, під тягування в висі на перекладині, присідання з штангою, розтягування еластичних предметів тощо.

2. Швидкісно-силові вправи -виконання рухових дій, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час. Це різноманітні стрибки, метання відносно легких предметів, подолання помірного зовнішнього опору з максимальною швидкістю тощо.

3. Фізичні вправи, що вимагають прояву бистрості - короткочасне виконання відносно простих за координацією вправ з субмаксимальною або максимальною швидкістю, імпульсивністю тощо. Ці вправи виконуються при відсутності або незначній величині зовнішнього опору. Наприклад, біг на місці з максимальною частотою кроків тривалістю до 5-10 с, імітація серій ударів в боксі з максимальною частотою їх виконання, біг з низького старту та інш.

4. Фізичні вправи, що вимагають витривалості - тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку, або їх повторне виконання до втоми. Це перш за все так звані циклічні фізичні вправи (біг, плавання, ходьба і біг на лижах та інш.). До цього класу відносяться також ациклічні вправи (присідання, віджимання тощо), які повторно виконуються до втоми.

5. Фізичні вправи, що вимагають прояву гнучкості - виконання рухів в різних суглобах з якомога більшою амплітудою. Наприклад, колові рухи прямими руками з поступовим збільшенням амплітуди, повторні нахили вперед не згинаючи ніг в колінних суглобах тощо.

6. Фізичні вправи, що вимагають прояву спритності - виконання різних складнокоординованих гімнастичних та акробатичних вправ, виконання вправ із незвичних вихідних положень, виконання відносно простих за координацією рухів у відповідності до зміни умов навколишнього середовища і ліміту часу та інш.

7. Фізичні вправи, що вимагають збереження рівноваги -виконання різноманітних вправ на обмеженій площі опори, на підвищеній (відносно підлоги) опорі, на рухомій опорі тощо. Наприклад, ходьба по гімнастичній лаві, гімнастичній колоді, натягнутому тросу або канату.

8. Фізичні вправи, що вимагають комплексного прояву різних рухових якостей. Наприклад, гра в баскетбол сприяє розвитку бистрості (швидкісні переміщення по ігровому майданчику), швидкісно-силових якостей (вистрибування, різкі передачі і кидки м'яча), спритності (зміни напрямку руху, перебудова рухової діяльності у відповідності до зміни ігрової ситуації).

Звичайно, що ця класифікація дещо умовна. Але вона дає змогу підібрати такі фізичні вправи, за допомогою яких можна досить ефективно розвивати ту чи іншу рухову якість. З іншого боку, вона дає уявлення про те, які рухові якості потрібно розвивати щоб досягти успіху у виконанні відповідної фізичної вправи. Широкий вибір фізичних вправ для розвитку рухових якостей подається в книзі И.А.Гуревича [1985].

Досить широко застосовується в практиці класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх задач фізичного виховання та спортивного тренування.

1. Основні фізичні вправи - ті вправи, які є предметом освоєння у відповідності до вимог програм фізичного виховання, або конкретного виду спорту. В спорті ці вправи називаються змагальними.

2. Підвідні фізичні вправи -це ті вправи, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за координацією основних вправ. Основною вимогою до підвідних вправ є їх подібність в координації роботи нервовом'язового апарату до відповідних основних вправ. Наприклад, для навчання техніці "стрибка через козла ноги нарізно" застосовуються наступні підвідні вправи: з упору лежачи, відштовхуючись носками, перейти в упор стоячизігнувшись, ноги нарізно, а потім швидко випрямитися; спираючись на будьякий прилад на рівні пояса, стрибки на місці, розводячи широко ноги в стрибку і з'єднуючи їх під час приземлення.

3. Підготовчі фізичні вправи -це ті вправи, за допомогою яких розвивають, необхідні для виконання основної вправи, рухові якості. Наприклад, для оволодіння технікою бар'єрного бігу необхідно за допомогою вправ на гнучкість забезпечити певний рівень амплітуди рухів у кульшових суглобах.

Крім педагогічних класифікацій існують класифікації фізичних вправ в біомеханіці за структурою рухів і в фізіології за потужністю енергообміну.

За структурою рухи поділяються на циклічні, ациклічні і комбіновані.

1. Циклічні фізичні вправи -це такі, що мають стереотипне повторення частин, фаз і елементів. Наприклад, біг складається з стереотипного повторення відштовхування, польоту і приземлення.

2. Ациклічні фізичні вправи -це такі, що не мають стереотипного повторення.

3. Комбіновані вправи - це такі, в яких одна частина виконується циклічними рухами, а інша ациклічними. Наприклад, стрибки в висоту і в довжину з розбігу (легка атлетика), опорні стрибки (гімнастика) тощо.

За потужністю енергообміну фізичні вправи поділяються на вправи максимальної, субмаксимальної, великої і помірної потужності (В.С.Фарфель, 1949 та інш.).

1. Фізичні вправи максимальної потужності - це рухи, що виконуються з максимальною інтенсивністю і тривалістю до 20-22 секунд. Такий режим рухової діяльності забезпечується утворенням енергії переважно за рахунок безкисневого розщеплення креатин-фосфату. Типовими прикладами цих вправ є спринтерські дистанції в циклічних видах спорту.

2. Фізичні вправи субмаксимальної потужності - це рухи, які виконуються на протязі від 22-25 с до 34 хвилин з біляграничною для відповідної тривалості інтенсивністю. Наприклад, змагальний біг на 200, 400, 800 і 1500 м в легкій атлетиці, та аналогічні їм вправи з інших циклічних видів спорту. Характерною особливістю для цих вправ є змішаний режим енергозабезпечення при домінуючому значенні безкисневого розщеплення глікогену.

3. Фізичні вправи великої потужності - це рухи, які виконуються з середньою інтенсивністю на протязі від 45 до 30 хвилин. Наприклад, біг на дистанціях від 2000 до 10000 м в легкій атлетиці, плавання на 800 та 1500 м тощо. Енергозабезпечення здійснюється також в змішаному режимі,але при домінуючому значенні аеробного окислення глікогену, а в кінці зони і жирів.

4. Фізичні вправи помірної потужності - це вправи тривалістю понад 30 хвилин. Робота виконується в режимі аеробного енергозабезпечення в умовах рівноваги між кисневим запитом і споживанням кисню.

Звичайно, що розподіл вправ на чотири зони потужності досить грубий і дещо умовний. Очевидно, що вправи, які формально відносяться до однієї зони потужності, будуть викликати різні адаптаційні зміни в організмі. Так, наприклад, вправи тривалістю 30-40 с, які виконуються з максимальною, для даної тривалості, інтенсивністю, будуть стимулювати адаптацію анаеробного механізму енергоутворення. Вправи з цієї ж зони потужності, але тривалістю біля 4х хвилин будуть сприяти адаптації переважно аеробного механізму енергоутворення.

Сучасні дані біохімії і фізіології м'язової роботи свідчать, що повний біоенергетичний спектр енергоутворення складається з семи основних і шести проміжних метаболічних джерел, які можуть розглядатися як зони відносної потужності (М.Р.Смирнов, 1993).

Найбільш широкого застосування класифікація фізичних вправ за зонами відносної потужності набула в циклічних видах спорту.

Існування ряду класифікацій, які складені за різними ознаками, є об'єктивною вимогою практики фізичного виховання та спортивного тренування. Вони доповнюють одна одну, допомагають підібрати оптимальні засоби для вирішення конкретних педагогічних задач. В класифікаціях передбачається, що фізичні вправи кожної групи здійснюють відповідний вплив на організм людини, який обумовлюється особливостями їх змісту і форми. Але слід враховувати, що конкретний тренуючий ефект тієї чи іншої фізичної вправи залежить від ряду інших факторів: хто її виконує, хто керує виконанням, в яких умовах вона виконується тощо. Зокрема виконання однієї і тієї ж вправи для тренованої людини може дати позитивний ефект, а для нетренованої може закінчитися перевтомою і виснаженням. Навіть для однієї й тієї ж людини тренувальний ефект виконаної вправи буде залежати від її стану на момент виконання (загальна втома, емоційний стан тощо).

Значний вплив на тренувальний ефект від виконання конкретної фізичної вправи мають умови навколишнього середовища, в яких вона виконується (географічні і метеорологічні умови, стан інвентаря і обладнання, гігієна місць занять вправами і екіпіровки тощо).