Класифікація товарів за сферою застосування

Традиційно товари поділяють на дві великі групи:

– споживчі товари, або товари широкого вжитку (ТШВ);

– товари промислового призначення (ТПП).

Своєю чергою, товари кожної з цих груп також класифікують за різними характеристиками. На рис. 4.2. показано класифікацію ТШВ.

Товари повсякденного попиту — це товари, які купують часто, без особливих роздумів та з мінімальними зусиллями щодо порівняння їх між собою. Це, зокрема, хліб, мило, цукерки, сигарети тощо.

Товари попереднього вибору — це товари, які покупець ретельно вибирає, порівнює між собою за показниками якості, ціни, зовнішнього оформлення тощо. До них належать, зокрема, одяг, взуття, посуд.

Товари особливого попиту — престижні дорогі товари, до придбання яких покупці ладні докласти додаткових зусиль. Такими вважають автомобілі, відеоапаратуру, предмети антикваріату.

Товари пасивного попиту — це товари, про які покупець нічого не знає, а якщо щось і знає, то, як звичайно, не думає про їх придбання. Це, приміром, страхові послуги, для реалізації яких потрібні значні зусилля з боку продавців. Принципові товарні новинки, такі, якими свого часу були мікрохвильові печі, перебувають у стані пасивного попиту доти, доки інтенсивна реклама не познайомить споживачів із вигодами їх використання.

Наведена класифікація товарів широкого вжитку допомагає маркетологам вибрати правильну стратегію просування цих товарів з урахуванням специфіки процесу прийняття споживачем рішення щодо їх купівлі.

На промисловому ринку товари класифікують на підставі того, яку участь вони беруть у виробничому процесі, якою є тривалість їх використання і відносна вартість. Класифікацію ТПП подано на рис. 4.3.

Капітальне майно використовують у процесі виробництва як засоби праці, я група охоплює:

– будівлі і споруди;

– основне обладнання;

– допоміжне обладнання.

Сировину й матеріали використовують у процесі виробництва як предмети праці. До них належать:

– природна і сільськогосподарська сировина;

– основні матеріали (наприклад, залізо, пряжа, цемент);

– допоміжні матеріали (для технічного обслуговування і ремонту тощо);

– комплектувальні вироби, які входять у кінцевий продукт як його складові.

Ділові послуги, які поділяються на:

– послуги з технічного обслуговування і ремонту;

– послуги консультативного характеру (консультації з питань права, аудиторські послуги, маркетингові дослідження тощо).

Специфіку кожної класифікаційної групи треба враховувати при визначенні стратегії і тактики маркетингу.

Модифікуючи старі чи розробляючи нові товари, на яких їх характеристиках краще зосередитись? Удосконалювати технічні параметри? Урізноманітнювати функціональність виробів? Чи насамперед поліпшувати естетичні параметри, дизайн? Що краще: розширити чи звузити товарний асортимент? А може, поглибити його? Однозначних відповідей на ці запитання не існує, кожне підприємство повинно здійснювати ретельний техніко-економічний аналіз, обґрунтовуючи свою асортиментну політику. При тому слід ураховувати багато факторів, зокрема:

– темпи науково-технічного прогресу;

– зміни у структурі ринкового попиту;

– фінансові можливості підприємства;

– виробничі і маркетингові «ноу-хау»;

– зміни в асортиментній політиці конкурентів.

Формуючи товарну політику, підприємство неодмінно повинно працювати над оновленням асортименту й виведенням на ринок нових товарів.

Асортиментна політика.

Важливу роль у діяльності підприємства відіграють проблеми формування асортименту товарів. Товарний асортимент — це сукупність асортиментних груп товарів, що їх пропонує підприємство. Асортиментна група — сукупність асортиментних позицій товарів функціонального призначення.

Товарний асортимент характеризується:

– шириною, яку визначає кількість запропонованих асортиментних груп;

– глибиною, яка відображає кількість позицій у кожній асортиментній групі;

– насиченістю, яка визначається загальною кількістю запропонованих товарів;

– зіставленням, яка відображає, наскільки тісно пов'язані між собою окремі асортиментні групи з огляду на кінцеве споживання, канали розподілу, діапазон цін тощо.

При формуванні асортиментної політики треба відповісти на багато запитань, зокрема: Скільки і яких товарів виробляти? Які з існуючих товарів доцільно зняти з виробництва внаслідок їх морального старіння? Які товари слід залишити в асортименті після певної їх модернізації і вдосконалення? Які товари варто ввести до асортименту?