2015-06-28
732
У конституційному праві вихідним моментом при характеристиці парламентів майже завжди виступає порядок їх формування. Найпоширенішим способом є, як відомо, вибори. Застосовується також принцип призначення та деякі інші. Народ, який оголошується в конституціях єдиним джерелом державної влади, висловлює свою політичну волю шляхом виборів. Завдяки цьому акту він безпосередньо перетворює свою волю у владну політичну структуру – парламент. А тому демократичний лад будь-якої держави схиляється до виборів на засадах загального виборчого права. Майже всі нижні палати двопалатних і однопалатні парламенти формуються прямими виборами – шляхом голосування виборців (за винятком представницьких установ Бахрейну, Катару, Оману, а також Китаю). В окремих державах президент або монарх може призначити певну кількість членів однопалатного парламенту: в Бутані та Індонезії 1/5, у Кувейті та на Сейшельських Островах – 1/3.; у Брунеї та королівстві Тонга – призначені члени складають більшість. У деяких державах використовуються й інші підходи до виборів нижньої палати й однопалатного парламенту. Однопалатний парламент Марокко формується так: 2/3 складу обираються загальними прямими виборами, а 1/3 складу – колегіями вибірників (муніципальними і комунальними радами). У Бангладеші 300 депутатів Національної асамблеї обираються прямими виборами, а 30 жінок-депутатів призначаються членами парламенту. В Пакистані 20 жінок обираються самим парламентом.
|
|
|
Верхні палати формуються такими способами:
1) шляхом прямих виборів. Так формуються вони у 25 державах (Австралія, Аргентина, Іспанія, Польща, США та ін.).
2) шляхом непрямих, або багатоступінчастих виборів (Індія, Норвегія, Франція та ін.). Унікальною є практика формування верхньої палати парламенту Словенії – Національної Ради. Згідно зі ст. ст. 96 і 98 Конституції цієї країни, ця палата представляє соціальні, економічні, професійні та місцеві інтереси і складається із 40 радників: по чотири обирають від осіб, зайнятих за наймом, від фермерів, представників т. зв. “малого бізнесу” і “вільних професій”, шість – від некомерційних організацій і 22 – від територій;
3) шляхом призначення (Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Гренада, Йорданія, Канада, Палау, Сент-Лусія, Таїланд, Тринідад і Тобаго, ФРН, Ямайка);
1) на змішаній основі, коли поєднуються елементи виборності, призначення і успадкування (Сенат Бельгії, Сенат Ірландії);
2) чисто феодальним (Палата лордів у Великобританії).
Оцінюючи в цілому способи формування верхніх палат парламентів, можна виявити певну закономірність: чим ближчий спосіб їх формування до прямих виборів, тим ширше коло їхніх повноважень, тим ближче вони до обсягу компетенції нижніх палат.
