У нашій державі, як і в інших країнах з ринковою економікою, головним суб’єктом, який здійснює валютне регулювання, виступає центральний банк — НБУ. Саме він визначає курс національної валюти стосовно до валюти інших держав, регламентує порядок і межі використання іноземної валюти на території нашої країни, нагромаджує і забезпечує відповідно до закону управління золотовалютними резервами країни, видає комерційним банкам ліцензії на здійснення валютних операцій та операцій з валютними цінностями, контролює валютні операції.
Валютне регулювання спирається на певну низку конкретних дій, що їх виконують відповідні органи. Ці дії регламентуються законодавством країни і виявляються у формі певних напрямків або елементів валютного регулювання. Вони пов’язані між собою і в сукупності утворюють механізм державного регулювання валютних відносин.
Валютне регулювання як система дій з боку держави щодо регулювання валютних відносин знаходить своє відображення у валютній політиці. Її розробкою і впровадженням у життя, як правило, займається центральний банк країни. Валютна політика виступає складовою частиною грошово-кредитної політики і у своїх цілях і засобах відбиває як поточні, так і стратегічні питання валютного регулювання на його даному конкретному етапі залежно від дії конкретних чинників.
|
|
Валютна політика НБУ включає такі найважливіші складові:
1. заходи, націлені на обмінні курси з метою захисту валютних резервів НБУ;
2. дії, спрямовані на стабілізацію і розвиток валютного ринку;
3. заходи щодо захисту національної валюти і забезпечення її внутрішньої та зовнішньої стабільності й конвертованості;
4. комплекс дій щодо створення сприятливих умов для припливу іноземної валюти в нашу державу;
5. накопичення золотовалютних резервів для забезпечення платоспроможності нашої держави.
Валютна політика відображає не тільки загальні, тобто стратегічні завдання, що стоять перед державою, а й ті обставини, що складаються в економіці на кожному етапові її розвитку.