Роль генотипу у формуванні здатності до розумової діяльності

Порівняльні дослідження поведінки тварин різних видів дали змогу зробити висновок, що рівень розумової діяльності тим вищий, чим складніший мозок тварини. Експериментальні докази про існування генетичних відмінностей в здатності до вирішення елементарних логічних задач були одержані у лабораторії Крушинського при порівнянні здатності до екстраполяції у диких та одомашнених форм лисиці та сірого щура. Дикі “червоні” лисиці відрізнялись високим рівнем правильних рішень тесту на екстраполяцію. В той же час, одомашнені чорно-серебристі лисиці, в тому числі і мутантні за кольором шерсті, які розводились у неволі протягом десятків поколінь, виконували цей тест з достовірно більш низькими показниками, ніж їхні дикі родичі. На рис. 1 показана успішність рішення даного тесту лисицями обидвох груп. Частка правильних рішень була вищою у диких лисиць, порівняно з одомашненими. Дуже високий рівень вірних рішень тесту на екстраполяцію спостерігали у приручених диких щурів, але ці показники різко знижувались протягом дня. Поряд з цим лабораторні щурі були взагалі нездатними до рішення задачі на екстраполяцію.

На думку Крушинського, внаслідок припинення дії природного добору на розмноження тварин в неволі відбувається руйнування складних “коадаптаційних комплексів”, які в природних умовах забезпечують пристосування тварин (через механізми поведінки) до змінних і часто несприятливих умов, що і приводить до зменшення кількості тварин здатних до швидких адекватних реакцій на змінні умови.

Сьогодні генетичні дослідження торкаються практично всіх форм поведінки і для того щоб коротко розглянути цей матеріал необхідно спочатку познайомитись із методами дослідження генетики поведінки.