Науковий стиль

Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань, обґрунтування гіпотез, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних верств суспільства.

Сфера вживання: наукові праці, підручники, науково-популярні журнали.

Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність і доказовість викладу; ясність (понятійність) і предметність тлумачень; узагальненість понять і явищ; об’єктивний аналіз; докладні висновки.

Мовні особливості: спеціальні терміни (цитологія, мембрана, епітеліальна тканина, еритроцити); наявність схем, таблиць, графіків тощо; оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (вакуум, шлак, ценз); складні речення; відсутність односкладних і неповних речень; ускладнення зворотами, однорідними членами речення; залучення цитат і посилань на першоджерела; монологічна форма викладу. Науковому стилю притаманна чітка композиція структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, у тексті наукового стилю наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища.

Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Термін (від латинського – межа, границя) – це спеціальне слово чи словосполучення, яке вживається для точного найменування поняття з якої-небудь галузі знань. Термін означає не лише те чи інше поняття, але й базується на визначенні (дефініції) поняття. Терміни різноманітні за структурою (терміни-слова, терміни-словосполучення), за походженням (більшість з латинськими та грецькими коренями) і утворенням (традиційним є утворення термінів шляхом переносу назви загальновживаного поняття на спеціальне за схожістю ознак, наприклад: діалектні кулак, карман, балда).

Термінологічна лексика має класифікацію (технічна, біологічна, фізична, економічна тощо). Існують і правила вживання термінів у діловому мовленні (вимоги до вживання термінів див. у лекції “Лексика ділового мовлення”).

Літературні слова-терміни часто мають діалектні відповідники. Наприклад: ботанічні: люцерка – люцерна; васильок – волошка синя; горчак – гірчак степовий звичайний тисячолисник – деревій звичайний; земляна груша - топінамбур; в’юнок – берізка польова; зоологічні: атагас – старший чабан; бордюк – шлунок тварини; бутра - нутрощі тварини; важка – котна вівця; валух – кастрований баран; кізяк – послід тварини тощо.

Слід пам’ятати, що вживання діалектних слів-термінів у тексті документа, мова якого повинна бути бездоганною, недопустиме; в усному мовленні діалектні слова-терміни можуть бути наявними за умови доцільного й свідомого їх використання; знання діалектних слів-термінів та їх літературних відповідників сприятиме піднесенню культури мовлення майбутніх спеціалістів і допоможе порозумітися під час спілкування з місцевим населенням.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

Власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який своєю чергою поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти.

Науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах засобів художнього та публіцистичного стилів.

Науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль

Основна функція: активний вплив на читача чи слухача, спонукання його до діяльності; пропаганда, агітація.

Обставини мовлення: передача інформації з метою пропаганди певних ідей; громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Сфера вживання: газетні й журнальні статті, репортажі, інтерв’ю, виступи по радіо, телебаченню, на зборах, мітингах.

Загальні ознаки: пропагандистський характер, точність, логічність доказів, урочистість, піднесеність, офіційність, експресивність; доступність мови й формулювань; полемічність викладу.

Мовні особливості. Писемна й усна форми мовлення. Влучні, афористичні, інтригуючі заголовки. Суспільно-політичні слова (демократичний, екологія, фракція, партія), емоційно-забарвлені слова і вирази, газетні штампи (честь і слав, посланці народу), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, голубі магістралі – річки, легені планети – ліси), уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (президентський старт, парламентський хор тощо). Речення різної структури. Монологічна (рідше діалогічна) форма тексту. Типи мовлення – розповідь, опис, роздум

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способами подачі інформації поділяється на такі підстилі:

Стиль засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо).

Художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо).

Есе (короткі нариси вишуканої форми).

Науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Художній стиль

Художній стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості й достовірності в зображенні подій. Окрім інформаційної функції, цей стиль покликаний виконувати й естетичну – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основна функція: вплив на читача чи слухача.

Обставини мовлення: змалювання, зображення предметів, явищ, передача почуттів, збудження уяви.

Сфера вживання: проза, драматургія, поезія.

Загальні ознаки: образність, виразність, емоційність, конкретність змісту.

Мовні особливості. Писемна (рідше усна) форма мовлення. Усе багатство мовних засобів. Образно-художня лексика. Слова з переносним значенням. Епітети, метафори, порівняння. Монологічна (рідше діалогічна) форма тексту.

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

Епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис).

Ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма).

Драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль).

Комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Офіційно - діловий стиль

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об’єктивних стилів. Вирізняється найвищою мірою книжності.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й реґламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди “гра за правилами”. Як наслідок цього – регулярність використовування однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це своєю чергою є наслідком певної стабільності її функцій.

Основна функція: повідомлення фактів, регулювання правової та господарської діяльності.

Обставини мовлення6 ділові контакти між окремими мовцями, державними установами.

Сфера вживання: ділові папери.

Загальні ознаки: логічна послідовність, точність викладу фактів, об’єктивність оцінок, чіткість; офіційний характер, адресність, повторність, тематична обмеженість.

Мовні особливості. Писемна форма мовлення. Мова стандартизована: ділові штампи, усталені словесні формули (на підставі наказу, у зв’язку з, відповідно до, до заяви додаю). Відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики. Мінімум вигуків, часток, слів з суфіксами суб’єктивної оцінки. Уживання віддієслівних іменників, нагромадження родових відмінків. Прямий порядок слів.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами, реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.

Юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові й конфліктні відносини:

між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

між підприємствами, організаціями та установами;

між державою та приватними особами;

між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках.

Епістолярний стиль

Основна функція: передача інформації, досвіду, обмін думками.

Обставини мовлення: ділові, приватні контакти з людьми; передача думок, висновків, досвіду.

Сфера вживання: приватне листування; художня література, публіцистика (“Посланія” І.Вишенського, “Листи з хутора” П.Куліша, “Листи до сина” Ф.Честерфілда тощо).

Загальні ознаки: лаконічність, логіка побудови й викладу думок, певна емоційність та експресивність, вияв ставлення автора до співрозмовника і до сказаного.

Мовні особливості. Писемна форма мовлення. Наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. – приписка до закінченого листа після підпису). Звертання. Форми ввічливості. Питальні, спонукальні, окличні речення. Монологічна форма тексту. Тип мовлення – розповідь, опис, міркування.

Конфесійний стиль

Основна функція: вплив на слухача, повчання, передача досвіду.

Обставини мовлення: спілкування людей певної віри між собою, звернення до Бога, церковна служба.

Сфера вживання: релігійні відправи, проповіді, молитви, тексти церковних книг, молитовників, требників.

Загальні ознаки: небуденна урочистість, піднесеність.

Поділ на підстилі: публіцистичний, науковий, художній.

Мовні особливості. Усна й писемна форми мовлення. Суто церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла, усі люди – Божий храм). Непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити). Значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний – і за три дні збудую інший, нерукотворний). Наявність архаїзмів. Типи мовлення – розповідь, опис, міркування.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Що вивчає стилістика? Окресліть коло основних понять стилістики.

2. У чому полягає різниця між стилістикою мови і стилістикою мовлення?

3. Як стилістика пов’язана з культурою мовлення?

4. Назвіть складові стилю.

5. Що регулює стилістична норма?

6. Перерахуйте функціональні стилі мови. Визначте найуживаніші стилі в діловому спілкуванні.

7. Які слова називаються стилістично маркованими, стилістично нейтральними, стилістично виправданими?

8. Чому у функціональних стилях мови виділяються ще й підстилі?

9. Визначте основні завдання розмовного стилю.

10. Яка мовленнєва ситуація необхідна для розмовного стилю?

11. Дайте характеристику структурі тексту та мовним засобам розмовного стилю.

12. Чому розмовний стиль поділяється на два підстилі?

13. Чому науковий стиль належить до групи книжних?

14. Коли текст наукового стилю може мати діалогічну форму?

15. Поясніть існування різних підстилів наукового стилю.

16. Поясніть значення слова “публіцистика”.

17. Складіть за таблицею розповідь про публіцистичний стиль.

18. Назвіть жанри публіцистичного стилю.

19. Що спільного в текстах публіцистичного, наукового й офіційно-ділового стилів?

20. У чому полягає особливість художнього стилю?

21. Складіть розповідь про багатство мовних засобів художнього стилю.

22. Як художній стиль поділяється на підстилі за родами й жанрами літератури.

23. Складіть розповідь про офіційно-діловий стиль: логічна основа текстів, вимоги до лексики, морфологічні та синтаксичні особливості текстів офіційно-ділового стилю.

24. Назвіть функціональні підстилі офіційно-ділового стилю.

25. Проаналізуйте кілька уривків офіційно-ділового стилю.

26. Чому в офіційно-діловому стилі вживають штампи і канцеляризми?

27. Поясніть терміни “епістолярний стиль”, “епістолярний роман”, “епістолярна література” (гр. epistole – лист, послання).

28. Обґрунтуйте виділення епістолярного стилю в окремий стиль.

29. Назвіть мовні засоби, притаманні конфесійному стилю.

30. Чим відрізняється конфесійний стиль від інших стилів?

31. Які вимоги висуваються до мови наукових праць?

32. Перерахуйте якості, що визначають культуру наукової мови.

Література:

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990.

2. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985.

3. Говори і ономастика Наддніпрянщини / Відповід. ред. В.С.Ващенко. – Дніпропетровськ, 1970.

4. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М.: Высшая школа, 1980.

5. Дослідження з української діалектології: Збірник наук. праць / Відп. ред. П.Ю.Гриценко. – К.: 1991.

6. Закон Української РСР про мови в Українській РСР // Укр. мова і літ-ра в школі. – 1990. - № 5.

7. Зубков М.Г. Сучасне українське ділове мовлення. – Навчальний посібник для вищих та середніх та спеціальних навчальних закладів. – Харків: Торсінг, 2001.

8. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Тези про місце і роль мови в національному відродженні України. – Дрогобич: Відродження, 1994.

9. Ильяш М.И. Основы культуры речи. – Киев-Одеса: Высшая школа, 1984.

10. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1977.

11. Конституція України. – К.: Просвіта, 1996.- С. 5.

12. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Підручник. – К.: Академія, 1999.

13. Культура української мови. Довідник / Ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.

14. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України.– 2002.- № 33.