ІІ.1.5.2. Визначення

Мета міжнародного правопорядку визначається характе­ром міжнародної економіки, політики, інтересами держав і народів тощо. Цілями міжнародного правопорядку можуть бути: правове вираження та оформлення міжнародного жит­тя; забезпечення чіткого й суворого режиму міжнародних відносин, який гарантує неухильне втілення в практику принципів міжнародного права; забезпечення матеріально­го добробуту народів, послідовне проведення науково-тех­нічної і гуманітарної революцій; ліквідація міжнародних правопорушень, зміцнення міжнародного миру та безпеки; використання переваг демократичних засад сучасного між­народного права; правове забезпечення і гарантія нових еко­номічного, політичного, інформаційного, екологічного та інших порядків у міжнародних відносинах тощо.

Проблемі дієвості міжнародного права та взагалі існування міжнародного правопорядку присвячено широкий спектр наукових досліджень як зарубіжних юристів (М. Баркун, У. Коплін, М. Макдугал, М. Рейсмен, Д. Шелтон (усі – США), Х. Барберіс (Аргентина), С. Бастід, П. Велла, М. Віраллі, А. Кісса, Ж. Комбако, Г. де Лашаррьєр, П. Ретер, (усі – Франція), Е. Карті, К. Мерфі, Р. Фолк, Б. Ченг, (Англія) та інш.), так і вітчизняних вчених (М.І. Лазарєв, Н.А. Ушаков, М.Л. Ентін, Г.М. Даниленко, А.П. Мовчан, Ю.А. Решетов, Р.А. Мюллєрсон, В.І. Євінтов, Н.Е. Тюріна, В. А. Василенко, І.І. Лукашук, В.Г. Буткевич). Причому, думки цих авторів часто полярні.

Від заперечення існування міжнародного правопорядку, виходячи з оцінки міжнародного права як «примітивного», не здатного забезпечити реальний порядок, до теоретичного обґрунтування реальності та дійсності міжнародного правопорядку, заснованого на гармонізації, балансі інтересів всіх держав, що грунтуються на концепції примату міжнародного права в політиці як частини нового мислення та її все ширшому застосуванню в теорії та практиці міждержавних відносин, – такий діапазон сучасної юридичної думки.

Серед вітчизняних науковців все більш усталеним стає визначення міжнародного правопорядку як структурованої сукупності відносин, заснованих на нормах права на основі загальних правовідносин між суб’єктами співтовариства держав, при цьому ці останні правовідносини породжені основними принципами міжнародного права з приводу захисту загальних інтересів і збереження цінностей, які поділяються усіма[92].

Основу міжнародного правопорядку складають міжна­родні правовідносини, з-поміж яких розрізняють: 1) між­народні договірні правовідносини; 2) міжнародні територі­альні (морські, повітряні, космічні, прикордонні тощо) правовідносини; 3) правовідносини, які створюються в ме­жах міжнародних інституційних механізмів; 4) правовідно­сини міжнародної безпеки, міжнародні гуманітарні пра­вовідносини та ін.; 5) міжнародні регулятивні та охоронні правовідносини та ін.

Свого часу відомий вітчизняний правознавець М.І. Лазарєв поставив питання про необхідність заповнення однієї з прогалин в дослідженні проблематики міжнародного правопорядку, обґрунтувавши поняття «міжнародного морського правопорядку» як складової міжнародного правопорядку[93].

Відомі російські юристи Ю. Колосов і О. Зотова додають, що «… досліджуючи правові механізми регулювання міжнародного правопорядку, важко не помітити, що нормальне функціонування міжнародного співтовариства можливе лише за наявності в міжнародному праві норм, які б забезпечували мир та безпеку для всього людства. Мета забезпечення загальної та рівної для всіх безпеки не може бути досягнута без включення в цю сферу міжнародних відносин морських просторів, повітряного простору над відкритим морем і космічного простору»[94].