Документи Європейського союзу з питань європейського інформаційного права

На Європейському рівні, одним з найважливіших документів в галузі IT є так званий Звіт Бангемана. Цей звіт був розроблений на прохання Європейської Наради для зустрічі 21-24 червня 1994 року в Корфу. Вперше в документі була використана концепція «Інформаційне Суспільство» замість звичайної концепції «Інформаційних магістралей». Критичним елементом в Звіті Бангемана було те, що приватний сектор гратиме дуже важливу роль в створенні і розвитку інформаційних технологій як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Роль урядів тоді обмежиться тільки їх втручанням підчас просування, використання і регулювання нових інформаційних технологій.

Цей ліберальний підхід, прийнятий в Звіті Бангемана, підкреслив той факт, що створення нової, революційної освітньої політики має стати однією з найважливіших цілей для кожного уряду. Основними цілями нової політики повинні бути надання кожному студенту або людині, котра навчається, можливості знати, як використовувати IT, а також переорієнтувати навички викладацького складу, щоб вони були здатні викласти як використовувати цей вид матеріалу кращим способом.

Інший важливий пункт, підкреслений в цьому документі, має відношення до того факту, що нові інформаційні технології мають стимулюватися 10 видами сумісної діяльності приватного і державного секторів. Ці ініціативи торкаються телекомунікацій, дистанційного навчання, мережі освітніх і дослідницьких центрів, теле-матичних послуг для малих і середніх підприємств, управління рухом на головних шляхах, управління повітряним рухом, мережі установ охорони здоров'я, підвищеного використання інформаційної технології в уряді, головні інформаційні шляхи в міських областях, і мережі транс-Європейских урядів.

Три документа було підготовлено, щоб доповнити Звіт Бангемана:

- інформаційне суспільство: від Корфу до Дубліна, нові пріоритети, що з'являються;

- підготовка наступних кроків;

- план дій.

У європейських країнах, таких як, зокрема: Нідерланди, Іспанія, Португалія, Австрія, Угорщина, Естонія, Бельгія, Франція, Греція, Італія загальне право доступу до офіційної інформації закріплено нормами конституції або звичайного законодавства.

У деяких країнах, таких наприклад як Скандинавія, Швеція і Фінляндія, є закони, що надають громадянам основне право доступу до документів, які знаходяться у володінні органів влади, причому саме законом встановлено й обмеження цього права з метою захисту конфіденційної інформації за характером інформації чи документі, які перебувають на стадії підготовки.

Орієнтація України на створення інформаційного суспільства та інтеграцію до Європейського Союзу вимагає адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу інформаційній сфері.

Питанням доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади, присвячено ряд Рекомендацій Ради Європи. Серед них можна виділити Рекомендацію Ради Європи № К (81) 19 1981 р. "Про право доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади" та Рекомендацію Rec (2002) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам - учасницям "Про доступ до офіційних документів".

Рекомендація Ради Європи № К (81) 19 1981 р. "Про право доступу до інформації, яка перебуває в розпорядженні органів державної влади" охоплює низку принципів, які мають бути реалізовані при удосконаленні інформаційного законодавства в частині доступу до інформації, якою володіють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а саме: запитувачі не мусять вказувати причину запиту (Принцип V.1); формальні вимоги до запитів мають бути зведені до мінімуму (Принцип V.2); запити повинні розглядатись органом влади, який володіє таким документом (Принцип VІ.1); запити повинні розглядатися на підставі рівності (Принцип VІ.2); запити повинні розглядатись швидко (Принцип VІ.3); доступ має надаватись шляхом надання змоги переглянути оригінали документів або копії, беручи, в розумних межах, огляд на побажання запитувача (Принцип VІІ.1); якщо лише частина документа є конфіденційною, до нього має бути наданий частковий доступ (Принцип VІІ.2); доступ до оригіналів документів в стінах органів влади повинен бути безкоштовним, при цьому за виготовлення копій може братись плата, виходячи з собівартості (Принцип VІІІ); у разі відмови повинна надаватись можливість подати заяву до суду або іншого незалежного і безпосереднього органу влади, встановленого законом (Принцип ІХ).

Парламентська Асамблея Ради Європи з метою дотримання верховенства права та захисту прав людини закликає органи влади України покращити правове регулювання доступу до інформації, суворо дотримуватись статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації під час засекречування документів та розсекретити всі офіційні документи, які були закриті для загального доступу з порушенням законодавства (Резолюція № 1466 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи "Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною" від 5 жовтня 2005 року).

З метою забезпечення належного виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, досягнення відповідності політичній складовій Копенгагенських критеріїв щодо набуття членства в Європейському Союзі та беручи до уваги Резолюцію N 1466 (2005) і Рекомендацію N 1722 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 жовтня 2005 року, Указом Президента України від 20 січня 2006 року N 39 затверджено План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи.

Серед великої кількості документів, прийнятих в Європі виділимо такі:

- конвенція Ради Європи з кіберзлочинності від 23 грудня 2001 p.;

- директива 95/46/ЕС Європейського парламенту і Поради від 24 жовтня 1995 р. про захист фізичних осіб щодо обробки персональних даних і вільний рух таких даних;

- директива 97/7/ЕС Європейського парламенту і Поради від 20 травня 1997 р. про захист споживачів щодо дистанційних договорів (дистанційний продаж);

- директива 97/66/ЕС Європейського парламенту і Поради від 15 грудня 1997 p., що стосується обробки персональних даних і охорони таємниці приватного життя в телекомунікаційному просторі;

- директива Європейського парламенту 1999/93/ЕС від 13 грудня 1999 р. про правові основи Співтовариства для електронних підписів;

- директива 2000/31/ЕС Європейського парламенту і Поради від 8 червня 2000 р. про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, у тому числі електронної комерції, на внутрішньому ринку (Директива про електронну комерцію);

- директива 2001/29/ЕС Європейського парламенту і Поради від 22 травня 2001 р. про гармонізацію деяких аспектів авторського права і пов'язаних прав в інформаційному суспільстві.