Середовище фінансової діяльності ТНК

Після другої світової війни відбулася суттєва модифікація форм і напрямів вивезення капіталу. Якщо на початку XX ст. переважало вивезення капіталу у формі позичок і портфельних вкладень; капітали спрямовувалися з розвинутих країн до країн, що розви­ваються, і переважно в паливно-сировинні галузі, то у післявоєн­ний період випереджаючими темпами почали зростати прямі ін­вестиції за кордон. Зросла роль міграції капіталу між розвинутими країнами, а її галузева структура зазнала еволюції на користь тех­нологічно- і наукомістких виробництв.

Хоча інтенсифікація вивезення капіталу в післявоєнний період пов'язана певною мірою зі значним збільшенням кількості фірм, що здійснюють закордонні капіталовкладення, основна маса капіталовкладень зосередилася в руках міжнародних компаній. Діа­лектика процесу полягає в тому, що, з одного боку, вивезення ка­піталу у формі прямих вкладень сприяє утворенню транс- і бага­тонаціональних концернів та розширенню їхньої діяльності, а з іншого - саме існування таких компаній неможливе без фінансування прямих часток закордонних інвестицій. Питома вага капітало­вкладень цього типу в сукупному обсязі приватного довгострокового експорту капіталу всіх країн збільшилася з 10% у 1917 р. до 80% наприкінці 80-х років XX ст [1].

Зростання обсягів вивезення прямих інвестицій відбувається, по-перше, за рахунок вивезення підприємницького капіталу; по-друге, через наступне реінвестування прибутків в цих країнах. До прямих інвестицій зараховують також внутрішньофірмові довго- і короткострокові кредити (США, Японія), в інших (окремі країни Західної Європи) - лише довгострокові. Незважаючи на розбіж­ності у визначенні предмета прямого інвестування, світове ін­вестиційне середовище є однаковим для всіх інвесторів. Воно складається з трьох основних елементів: цінні папери (фінансові та прямі інвестиції або фінансові активи), фондові (фінансові) ринки, фінансові посередники (фінансові інститути).

У сучасних умовах економічної глобалізації для інвестора, який має тимчасово вільні кошти і прагне вигідно їх розмістити, існують альтернативи для ефективного розміщення. По-перше, він може сформувати портфель інвестицій з інструментів національних емі­тентів, номінованих у національній валюті. По-друге, до інвестицій­ного портфеля можна включити цінні папери іноземних емітентів, що номіновані в національній валюті й купуються і продаються на національному ринку. По-третє, до інвестиційного портфеля можна включити інструменти, що купуються і продаються на національних фондовому і грошовому ринках, але номіновані в іноземній валюті.

При здійсненні міжнародних інвестицій кожна ТНК повинна брати до уваги особливості діяльності на світовому фінансовому ринку. Ці особливості зумовлені як економічними так і неекокомічними чинниками. Найістотніші неекономічні чинники -психологічні, інформаційні та правові.

Психологічні чинники. Психологічні бар'єри, що пов'язані з міжнародними інвестиціями, спричинені незнанням економіки, політики, культури інших країн, іноземних мов, методів торгівлі на іноземних фінансових ринках, порядку звітності. Тому інститу-ціональним інвесторам доцільніше здійснювати міжнародні інвестиції через брокерів відповідних національних ринків.

Інформаційні чинники. Отримання інформації про іноземні ринки та емітентів — надзвичайно складне завдання. В сучасних умовах чимало іноземних брокерів надають постійно оновлювані дані фінансового аналізу по більшості іноземних акцій. Тому іноземні інвестори можуть звертатися до комп'ютерних інфор­маційних мереж, у яких містяться дані про ціни на світових фі­нансових ринках. Найвідомішими постачальниками інформації є: Reuters, Telerate, Tenfore, Forex, Exshare,Telekurs.

Юридичні чинники. В різних країнах існують юридичні склад­ності для іноземних інвесторів при розміщенні капіталу та повер­ненні до своєї країни капіталу й отриманого доходу, а також особ­ливості оподатковування.

Економічні чинники пов'язані насамперед з виникненням додаткових трансакційних витрат. Найпоширенішими з них є:

а) вищі комісійні посередникам на іноземних ринках;

б) вища плата за оформлення угод;

в) вища плата управляючим портфелями міжнародних інвес­
тицій.

Комісійні дилери фондових бірж можуть брати плату в різних формах: у договірному розмірі, фіксовано за встановленою шка­лою, як різницю цін купівлі та продажу. В США комісійні за угоди з акціями є низькі - переважно 0,18% для великих угод. В інших країнах вони вищі - від 0,3 до 1 %.

Плата за оформлення угод про міжнародні інвестиції вища, ніж за угоди на національних ринках. Це пов'язано з багатовалютною системою обліку та звітності й можливою складністю структури розрахункових систем.

Плата за управління портфелем міжнародних інвестицій пе­реважно вища, ніж за управління національним портфелем, що обумовлено різними причинами, зокрема передоплатою на між­народні бази даних, витратами на дослідження міжнародного фінансового ринку, незбіганням облікових систем у різних краї­нах, вартістю комунікацій.