Найпоширеніші партитурні знаки

1. Паузи:

а) коротка | (на рахунок «один»),

б) середня ІІ (на рахунок «один, два»),

в) довга І (на рахунок «один, два, три»).

2.Логічний наголос (підкреслюється ціле слово).

3. Підвищення тону.

4. Зниження тону.

5. Перелом інтонації.

6. Розтягування слова або уповільнення темпу.

7. Прискорення темпу (під рядком).

8. Читати тоном вставного речення — < >

9. Додаткові слова, що вводяться подумки, допомагають знайти

потрібний тон — [ ]. Наприклад: «[Коли] У товаристві лад —

усяк тому радіє...»

10. Лапки до слів, що читаються з іронією — «».

11. Кома втратила синтаксичну роль, отже, паузи робити не слід — (,).

Крапка. Крапка свідчить про завершеність думки й завершеність речення. Вона пов'язана із сильним зниженням голосу на наголошеному слові, що стоїть перед нею або близько до неї. Зазвичай, крапка вимагає після себе порівняно тривалої паузи, особливо якщо вона збігається із завершенням думки. На місці такої крапки у мовленні повинна обов'язково виникати роз'єднувальна пауза. Говорячи про роз'єднувальні паузи, маємо на увазі саме завершальну крапку. Наприклад:

Слідом за цими словами двері зачинилися, і тільки чутно було, як з вереском засунувся залізний засув. Однак, трапляються не тільки «справжні» крапки. Можна впевнено сказати, що значно частіше зустрічаються випадки, коли крапка, що стоїть наприкінці речення, припускає розвиток думки в наступному (або наступних) реченнях. У цьому випадку голос обов'язково знижується, але не знижується різко вниз, як при «справжній» крапці. Наприклад:

У лісах Еллади жила прекрасна німфа, яку звали Луна. |] Розсердившись, її покарала дружина Зевса Гера. || За вироком, німфа мусила мовчати, а на запитання відповідати, лише повторюючи останні слова.

Крапка з комою. Крапка з комою розділяє й у той же час з'єднує в одне ціле частини однієї картини, одного опису. Голос перед цим розділовим знаком трохи знижується, але не так сильно, як перед крапкою. Типова помилка під час читання крапки з комою — це зниження перед нею голосу як перед крапкою. У мовленні крапка з комою означає сполучну паузу. Зазвичай ця пауза коротша ніж та, що позначає крапку.

Кома. Кома зазвичай свідчить про те, що думка не завершена. Наявність коми — це повідомлення яро сполучну паузу, що передусім підвищенню голосу на наголошеному слові. Наголошене слово, що передує комі, може розташовуватися не обов'язково безпосередньо перед комою, але підвищення голосу припадає саме на наголошене слово.

Існує кілька інтонацій, які різняться за ступенем підвищення голосу, що передають «звучання» коми.

Перед сполучниками (протиставними) «а», «але» перед комою голос підвищується.

При переліченні кома вимагає повторюваних, майже однотипних підвищень голосу на кожному зі слів, що перелічуються. Сильніше підвищується голос на передостанньому однорідному слові, а на останньому голос знижується до крапки.

Трапляються випадки, коли кома «не читається», хоча за правилами пунктуації вона є. Відсутність паузи на місці у партитурі

Якщо слово не має значеннєвого навантаження, то не можна робити його наголошеним і позначати паузою. У живій мові ми не завжди говоримо «за комами», а наголошуємо те слово, що несе думку, і пропускаємо паузу.

Якщо кома стоїть перед підрядними реченнями, що починаються сполучниками й сполучними словами («хто», «що», «який» та ін.), то вона «не читається».

Якщо кома стоїть перед порівняльним зворотом, вона також не звучить.

Часто кома «не читається» перед вставним словом і після нього. Але група вставних слів зазвичай виділяється паузами.

Кома може «не читатися» і перед звертанням, що стоїть наприкінці речення.

Знак питання. Це своєрідна звукова фігура, що відбувається на найвищому голосовому підйомі. Іноді висока нота цієї питальної голосової фігури залишається нагорі, у повітрі, в інших випадках після свого зльоту звук поступово знижується.

Висота і швидкість голосового підйому при питальній інтонацій, гострота або ширина фонетичної фігури створюють питання, різні за ступенем й силою.

Знак оклику. Усе, що стосувалося характеру звучання знаку питання, стосується і знаку оклику. При окличному знаку голос після звукового підйому коротко або тривало опускається.

Чим вище піднімається голос при інтонації й чим нижче він опускається після свого злету, тим сильніше або слабше звучить вигук.