Сучасна українська

ділова мова

Допущено Міністерством освіти і науки України

• Мова документів

• Орфографія

• Усне ділове мовлення

• Писемне ділове спілкування

• Умовні скорочення за ДСТУ

• Вправи та завдання

ББК 74.25 372

Допущено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів Лист № 14/18.2-7 від 03.01.2002

Рецензенти:

доктор філологічних наук, проф. В. Калашник, кандидат філологічних наук, доц. А. Нелюба

Охороняється законом України про авторське право. Передруковування даного посібника або будь-якої ного частини забороняється без письмового дозволу видавництва «Торсінг». Будь-які спроби порушення закону переслідуватимуться судовим порядком.

Зубков М. Г.

372 Сучасна українська ділова мова. 3-тє вид., доповнене. — X.: Торсінг, 2003.- 448 с. 966-670-136-7.

Підручник містить характеристику функціональних стилів сучасної української літературної мови. Наведено типові зразки рукописних до­кументів, їх класифікацію, складові та вимога до укладання. Правила в розділі «Орфографія» враховують останні зміни правопису й акцен­тують увагу на особливостях уживання частин мови в діловодстві.

Розділ «Усне ділове мовлення» включає основи культури мовлення. Запитання та завдання для самоконтролю допоможуть самостійно повторити теоретичний матеріал. Вправи призначено для закріплення набутих знань. Додатки містять: словничок відмінностей слововживання; •скорочення слів і словосполучень; російсько-український словник типових мовних зворотів; понад 500 слів із літерою «ґ»; власні назви.

Для викладачів середньої та вищої школи, учнів, студентів, а також для всіх, хто прагне грамотно і правильно укладати сучасні ділові папери.

ІЗВИ 966-670-136-7

ББК 74.25

© М. Зубков, 2002 © «Торсінг», 2002

© О. Панченко, дизайн обкладинки, 2002

Зміст

Утзмгта..................................................................................................... •....... 8

Щ^^пгх.......................................................................................................................................................................... 9

*ьяь: іиачення мови в суспільному житті.......... _Л................................... 9

Іюишсма мова серед інших мов світу........................................................... 9

ф-щ >г мови................................................................................................... 12

Мшка. аорма...................................................................................................... 15

Ф" да цряа тьні стилі сучасної

гкраіаської літературної мови 18

>опе4яо-діловий стиль.............................................................................. 26

Розділ І Мова документів

Загальні вимоги до укладання та оформлення................................... 32

Документ та його функції........................................................................ 32

Критерії класифікації документів......................................................... 34

Ввюги до укладання та оформлення документів..................................... 39

Оформлення сторінки.................................................................................... 41

Текст і його оформлення................................................................................ 41

Скорочування слів і словосполучень......................................................... 47

Стандартизація ділового тексту.................................................................. 53

Реквізити ділових паперів............................................................................ 55

Дата............................................................................................................. 56

Індекс......................................................................................................... 57

Заголовок до тексту.................................................................................. 58

Адресат...................................................................................................... 58

Гриф затвердження................................................................................. 59

Резолюція.................................................................................................... 60

Віза.............................................................................................................. 60

Підпис.......................................................................................................... 61

Терміни та їх місце в діловому мовленні.................................................... 63

Професійна лексика........................................................................................ 64

Використання неологізмів та запозичень................................................. 65

Розділ II Документування в управлінській діяльності

Організаційні документи.............................................................................. 67

Розпорядчі документи.................................................................................... 69

Накази......................................................................................................... 69

Витяги з наказів........................................................................................ 74

Розпорядження.......................................................................................... 76

Довідково-інформаційні документи............................................................. 77

З

Акти............................................................................................ •....... ••••• 77

Відгуки........................................................................................................ 81

Висновки.................................................................................................... 83

Довідки.............................................................................................. ■...... 85

Службові запаски..................................................................................... 87

Запрошення (повідомлення)................................................................... 91

Звіти....................................................................................................... •••• 94

Оголошення..............................................................................................«96

Плани......................................................................,.................................. 99

Протоколи................................................................................................. 100

Витяг із протоколу.................................................................................. 105

Службові листи (офіційна кореспонденція)....................................... 106

Списіси. Переліки.................................................................................... 115

Документи з кадрово-контрактових питань........................................... 118

Автобіографії............................................................................................ 118

Резюме........................................................................................................ 120

Заяви.......................................................................................................... 122

Характеристики...................................................................................... 126

Особисті офіційні документи.......................................................................128

Доручення................................................................................................. 128

Розписки................................................................................................ ••• 131

Розділ III Орфографія

Літери Г, Ґ...................................................................................................... 134

Позначення м'якості приголосних...............,............................................ 135

Уживання апострофа..........................................,........................................ 137

Подвоєння приголосних............................................................................... 139

Подовження приголосних............................................................................ 140

Спрощення приголосних............................................................................. 141

Зміни приголосних при їх збігу................................................................... 142

Чергування приголосних............................................................................. 144

Чергування голосних.................................................................................... 146

Позиційні евфонічні чергування.......................................................... 149

Розрізнення н та і................................................................................... 151

Правопис префіксів....................................................................................... 153

Правопис суфіксів.......................................................................................... 155

1. Іменникові суфікси............................................................................. 155

2. Прикметникові та дієприкметникові суфікси.............................. 158

3. Дієслівні суфікси.................................................................................. 162

Складні випадки правопису слів

іншомовного походження...................................................................... 163

Правопис голосних.................................................................................. 163

Подвоєння приголосних

у словах іншомовного походження 166

Іігрштаїиия на письмі іншомовних власних назв.............,........... 168

Іцрааиа правопису іншомовних прізвищ

та географічних назв, 170

Розділ IV Морфологія і правопис

Таблиця відмінкових закінчень іменників І відміни..................... 75

~<ї6лиця відмінкових закінчень іменників чоловічого

роду II відміни................................................................................... 176

Закінчення іменників чоловічого роду в родовому відмінку

однини залежно від їх значення..................................................... 176

Давальний відмінок однини................................................................ 180

Орудний відмінок однини..................................................................... 180

Кличний відмінок однини.................................................................... 181

Таблиця відмінкових закінчень іменників середнього

роду II відміни ' 182

Таблиця відмінкових закінчень іменників III відміни................... 183

Відмінювання іменників IV відміни.................................................. 183

Відмінювання множинних іменників................................................. 184

Форми невідмінюваних іменників...................................................... 185

Особливості використання іменників у ділових паперах.............. 186

Прикметник................................................................................................... 193

Ступені порівняння якісних прикметників..................................... 193

Творення відносних прикметників.................................................... 195

Творення і вживання присвійних прикметників............................ 196

Повні та короткі прикметники............................................................ 197

Відмінювання прикметників................................................................ 197

Особливості використання прикметників у ділових паперах... 198

Граматичні форми власних назв............................................................... 201

Українські прізвища, імена та імена по батькові............................. 201

Складні випадки написання та відмінювання українських

прізвищ 205

Правопис імен.......................................................................................... 207

Особливості творення та відмінювання форм імен по батькові.... 208

Географічні назви................................................................................... 210

Особливості узгодження географічних та інших назв"

з озпачувальним словом в офіційно-діловому мовленні 211

Правопис складних слів....................................................................... 212

Числівник....................................................................................................... 218

Написання числівників і відчислівникових слів............................. 218

Відмінювання числівників................................................................... 219

Зв'язок числівника з іменником.......................................................... 222

Особливості використання числівників у ділових паперах.......... 225

Займенник....................................................................................................... 230

Відмінювання займенників................................................................... 231

Особливості використання займенників у ділових паперах......... 235

Дієслово........................................................................................................... 239

Перехідні й неперехідні дієслова........................................................... 239

Види дієслова........................................................................................... 240

Змінювання дієслів у теперішньому часі та майбутньому

часі доконаного виду 241

Творення форм майбутнього часу недоконаного виду.................... 244

Творення форм наказового способу.................................................... 244

Безособові дієслова.................................................................................. 245

Безособова предикативна форма на -но, -то.................................. 246

Дієприкметник............................................................................................... 247

Творення і правопис дієприкметників............................................... 247

Відмінювання і вживання дієприкметників..................................... 250

Дієприслівник................................................................................................. 251

Особливості використання дієслівних форм
у ділових паперах.............................................................................. 252

Труднощі перекладу процесових понять.................................................. 258

Дія............................................................................................................... 258

Назва дії.................... ".............................................................................. 258

Наслідок дії................................................................................................ 259

Дійові властивості об'єктів і суб'єктів................................................. 259

Прислівники (складні).................................................................................. 266

Прийменники (складні)................................................................................ 271

Чергування прийменників з, із, зі (зо)........................................... 271

Особливості використання прийменників у ділових паперах... 272

Сполучник...................................................................................................... 282

Частки............................................................................................................. 284

Класифікація часток за значенням..................................................... 284

Написання часток не, ні..................................................................... 285

Словотворчі та модальні частки................................................................ 289

Розділ V Графіка

Написання великої літери........................................................................... 291

Правила переносу.......................................................................................... 298

Розділ VI Усне ділове мовлення

Основи культури мовлення........................................................................ 300

Культура усного ділового мовлення.......................................................... 301

Види усного спілкування............................................................................. 303

Ділова нарада........................................................................................... 303

Види нарад............................................................................................... 303

> ж публічне мовлення............................................................................... 304

Види і жанри публічних виступів....................................................... 306

Підготовка тексту виступу.................................................................... 310

Х_мва бесіда................................................................................................... 311

«ч ■ льтура управління............................................................................. 313

Телефонне ділове спілкування................................................................... 316

орлове спілкування...................................................................................... 318

Схнтаксис усного й писемного ділового мовлення............................... 319

Розділ VII Завдання та вправи................................................... 325

Додаток 1

Відмінності слововживання іменників.................................................... 389

Відмінності слововживання прикметників............................................ 391

Відмінності слововживання дієслівних форм......................................... 394

Додаток 2

Словничок скорочених слів та словосполучень.................................... 400

Додаток З

Російсько-український словничок типових мовних зворотів............. 410

Додаток 4

Слова з літерою Ґ (загальні назви)............................................................ 425

Антропонімн з літерою Ґ............................................................................. 429

Додаток 5

Словничок власних географічних назв................................................... 431

Додаток 6

Чоловічі імена та імена по батькові........................................................... 436

Жіночі імена................................................................................................... 444

Список використаної літератури............................................................... 446

Передмова

Матеріал пропонованого довідкового посібника розраховано передусім на тих, хто вивчає чи поглиблює знання з ділової української мови, прагне навчитися правильно укладати руко­писні документи, опанувати ключові моменти ділового усного й писемного спілкування. Посібник допоможе орієнтуватися у стильовому розмаїтті сучасної літературної мови, оскільки на­водить і характеризує всі її стилі й підстилі. У зручній таблич­ній формі подано критерії класифікації документів та поділ їх за призначенням і найменуванням. Уміщено значну кількість формулярів-зразків сучасних документів та їх складових з де­тальною характеристикою.

Розділ усного ділового мовлення охоплює основи культури спілкування та управління, види й жанри публічних виступів та ін.

За табличним принципом подані також основні правописні норми та правила, морфеміка й морфологія. Акцентовано увагу на специфічності уживання іменних та службових частин мови в офіційно-діловому стилі. Самостійно повторити викладений у попередніх розділах теоретичний матеріал допоможе користу­вачеві система запитань та завдань для самоконтролю, а вправи з усіх тем дадуть можливість закріпити набуті знання. Добри­ми порадниками будуть словнички типових умовних скоро­чень, географічних назв, труднощів російсько-українського пе­рекладу сталих виразів, слів із літерою Ґ, імен та імен по батькові, що наведені в кінці довідника.

Вступ

Роль і значення мови в суспільному'житті

Мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду «вжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чут­тя, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людсь­ко почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своє­рідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвою та поступу народу в загальносвітовому житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв'язком та взаємозалеж­ністю всіх її складових одиниць. Належачи до так званих вто­ринних систем, мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різнома­нітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Літературна мова — варіант загальнонародної мови; загаль­нонаціональна мова, оброблена майстрами (письменниками, нау­ковцями, митцями, учителями та ін.), відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки, державних установ, засобів масової інформації, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляєть­ся діалектам, просторіччю, жаргонам. Вона має дві форми — усну й писемну, ряд функціональних стилів.

Українська мова серед інших мов світу

Серед майже шести тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Наша мова, як і будь-яка інша, посідає своє уні­

кальне місце. Вона належить до східнослов'янської підгрупи слов'янської гілки індоєвропейської сім'ї мов, і найближчою до неї є білоруська. Іноземні дослідники часто підкреслюють ми­лозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому україн­ська посіла третє призове місце, після французької та перської.мов. Українська літературна мова сформувалася на базі серед-ньонаддніпрянських говірок. Основоположником нової україн­ської літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури.

Закон «Про мови в Українській РСР», який було прийнято 1989 р., попри всі негаразди набуває юридичної сили і дає змогу українській мові посісти належне їй місце, що й закарбо­вано в ст. 10 Конституції України: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функ­ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій Геноциду, голодомору, лінгвоциду й денаціоналізації. На найви­щому державному рівні видавалися закони, постанови та роз­порядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч — «суржик»¹.

1 Суржик — суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса та ін.; борошно з такої суміші. Тут — нечиста мова; мішанина елементів (звуків, слів, словосполучень) різних мов, породжена невмінням мовців відділяти явища однієї мови від іншої, низьким рівнем мовної культури.

Під цим поняттям розуміють.недоладну мішанину залишків давнього, батьківського, із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Це назва здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця суміш двох мов є результатом насильницьки вкоріненого по­чуття меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задовольняння певних соціальних потреб і сама прагнула аси­міляції та пристосування до нав'язуваної культури. Суржик є не­

жж^отм і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася ■го.лсзж віків, і може призвести до її спотворення та навіть ага ння. Спотворена ж мова робить мислення людини при-«тзням. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, Оточує й розвиває, а не лише виражає думку.

Апологети асиметричного білінгвізму дбають радше не про да ї про одну з двох мов (російську), бо їм так «легче», вони так * — иььгкли». За визначенням мовознавця Л. Масенко: «Асимет-:жчний масовий білінгвізм має наслідком не тільки зовнішнє нглсення сфери вживання української мови. Він «підточує» її зсередини, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, активізу-тоі процеси змішування російської й української мов» [27, с. 25].

Не до кінця позбувшись одного мовного суржику, певна час­тика «всеїдних» уже смакує іншими. «Фейс», «лейбл», «шоп», <ноу-хау»,«єс!», «о'кей!» та ін. англомовні запозичення, поряд з полонізмами: «здибати», «злапати», «ніц» та ін. часто можна ~очути сьогодні. «Дай Боже, щоб люди навчилися англійської човн, але не дай Боже, щоб вона стала другою «общепонятною» [57, с. 99— 101]. Це застереження одного з найвидатніших уче-них-мовознавців XX ст. Юрія Шевельова (Шереха) прозвучало на Першому міжнародному конгресі україністів.

З утратою рідної мови руйнується сам спосіб світосприй-чання, національного мислення, що, зрештою, призводить до де­націоналізації. Згідно з думкою О. Потебні, для народу, який де­націоналізується, цілком природно складаються надто погані умови для інтелектуального розвитку; його розум перестає бути самостійним, він змушений пристосовуватися, зважати на кон'­юнктуру. Та й узагалі, денаціоналізація, як стверджує наш ви­датний лінгвіст, «зводиться до поганого виховання, до мораль­ної недуги: на неповне використання наявних засобів сприймання, засвоєння чи ослаблення енергії думки, на мерзлоту запустіння на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь із дорослими, що замінюються лише кволим зв'язком із чужими; на дезорганіза­цію суспільства, аморальність, спідління» [40, с. 239].

Утративши свою мову, народ гине як окрема історична вели­чина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою тощо. «Різні мови... є в дійсності різними світоглядами... Своєрідність мови впливає на сутність нації, як тієї, яка розмовляє нею, так і тієї, для якої вона чужа, тому уважне вивчення мови повинно включати в себе все, що історія й філософія пов^язує із внутрішнім світом людини», — зазначав німецький мовознавець В. Гумбольдт.

Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, — це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова — своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Розвиток мови особистості — непростий процес. Лише лю­дина, яка невпинно працює над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити, виявляти в усному та писемному мовленні свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її — ілюзорна мрія, оскільки мова — це океан, який не має меж.

Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну (чужу) мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.

Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Кобзареві слова ще довго будуть злободенними, оскільки їх адресовано «і живим, і ненарожденним».

Мова не лише одна з ознак нашої національної самобутності, а й дієвий засіб плекання цього почуття.

Будьмо ж розсудливими, не губімо своєї неповторної, Богом даної мови!

Функції мови

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Це стосується всіх народів, усіх верств і прошарків суспільства й кожної окремої людини.

Оскільки мова — явище суспільне, то не лише загибель суспільства призводить до зникнення мови, а й умирання мови спричиняє зникнення нації, котра не вберегла свою, дану Богом, * мову. Мертвою стає мова, якою перестають спілкуватися в усіх сферах. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для цього суспільства, так і для самої мови.

Комунікативна функція. Мова — найважливіший засіб

■ --ування людей і забезпечення інформаційних процесів у су--: -. ому суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій,

■ з.гній та інших галузях життя людства). У цій ролі вона має

зерсальний характер: нею можна передавати все те, що вира--^ється, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як ^т"жен із цих засобів спілкування не може конкурувати у вира-* енні з мовою.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів, як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом об­міну писемною продукцією.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у про­сторовому вимірах. Ми, сучасники, відчуваємо свою спільність і зі своїми попередниками, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрід­ний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих, хто знає мову, вона є засобом спілкування, ідентифікації, ототожнення в межах певної спільності. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, сепарації, відокремлен­ня, конфліктування й навіть ворожнечі.

Експресивна функція мови полягає в тому, що вона є уні­версальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Кожний індивід — це унікальний неповторний світ, сфокусова­ний у його свідомості, у надрах інтелекту, у гамі емоцій, по­чуттів, мрій, волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова. Що досконаліше володієш мовою, то виразніше, пов­ніше, яскравіше постаєш перед людьми як особистість. Те ж саме можна сказати і про націю, народ. «Говори — і я тебе побачу»,— запевняли мудреці античності.

Гносеологічна функція. Мова є своєрідним засобом пізнання навколишнього світу. На відміну від інших істот, люди­на користується не лише індивідуальним досвідом і знаннями, ай усім набутком своїх попередників та сучасників, тобто су­спільним досвідом. Але за умови досконалого знання мови, й бажано не однієї. Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різ­нобарвний світ крізь призму саме цієї мови. А оскільки кожна мова є неповторна картина світу — зникнення якоїсь із них збіднює уявлення людини про багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в сприй­нятті й накопиченні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцією мислення, формування та існування думки.

Мислетворча функція. Формуючи думку, людина мислить мовними формами. Мислення є конкретне (образно-чуттєве) й абстрактне (понятійне). Понятійне мислення — це оперуван­ня поняттями, що позначені певними словами і які без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, запе­речуються, порівнюються тощо за допомогою спеціальних мов­них засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним ма­теріалом». Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодовані думки. Цей обмін не завжди буває корисним для обох співбесідників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясно висловлюється».

Мислить (думає) ж людина тією мовою, яку краще знає — рідною. Отже, сам процес мислення має суто національну спе­цифіку, яка обумовлена національним характером мови.

Естетична функція. Мова — першоджерело культури, оскіль­ки вона є і її знаряддям, і водночас матеріалом створення куль­турних цінностей. Існування мови у фольклорі, красному пись­менстві, театрі, пісні тощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури, її робітнею і храмом. Ось чому виховання відчуття краси мови — основа всякого есте­тичного виховання.

Культуроносна функція. Культура кожного народу знайшла відображення та фіксацію найперше в його мові. Для глибинно­го пізнання нації необхідне знання його мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами. Репрезен­туючи свою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, ЇЇ тра­диції та здобутки, збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафета духовних цінностей від по­коління до покоління. Що повнокровніше функціонує в суспільстві мова, то надійніший зв'язок та багатша духовність наступних по­колінь. Дотримання мовних норм, популяризація рідної мови — це поступ у розвої загальної культури нації.

Номінативна функція. Усе пізнане людиною одержує від неї свою назву й тільки так існує у свідомості. Цей процес називаєть­ся лінґвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, перед­усім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, понять, ознак і под. У назвах зафіксовано не лише певні реалії дійсності, авизатно пізнані людиною, але і її помилкові уявлення, ірре-жаьаі, уявні сутності тощо. Безперечно, що кожна мова являє со­вав неповторну картину дійсності; по-різному мовно розчлено-шш в різних мовах одні й ті ж самі фрагменти світу й т. ін. Атому доля кожної мови, хай найменшої й найекзотичнішої, має •чгти об'єктом постійної турботи не тільки носіїв цієї мови, але і людства в цілому й кожної порядної людини зокрема.

Народ творить мову, мова творить народ. «Чи багато з тих, хто активно оперує мовою, усвідомлює, що мова перебуває сьо­годні на критичному роздоріжжі не лише в тому — бути їй чи ге бути, а й у виборі своєї майбутньої структури, і кожний з ■ас, вибираючи ті чи ті слова й форми, голосує за те, якою вона буде структурно. Ми, звичайно, не уявляємо собі, наскільки ко­жен з нас відповідальний за те, якою буде мова майбутнього, хай безконечно малій дозі» [58, с. 206].

Це найголовніші, але далеко не повні мовні функції, усвідом­лення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину її вив­чення та використання.

Оскільки мова — явище системне, усі її функції виступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Мовна норма

Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні прави­ла та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видат­ний діяч українського відродження проф. І. Огієнко (Іларіон), «Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис» [33, с. 218].

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормо-ваності може бути звук і сполучення звуків, морфема, значен­ня слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Але слід пам'ятати, що мовна норма — категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.

«Як би ми не розглядали питання культури мови — у при­кладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'яз­ках з мисленням і психологічними факторами, — усі вони неми­нуче обертаються навколо поняття норми... У якому б аспекті ми не розглядали норму, завжди зіткнемося з її двоїстим характе­ром: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Су­спільний характер норми виявляється ще сильніше, ніж су­спільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'я­зана саме із суспільно-комунікативною функцією мови» [36, с. 9].

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає нор­ми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.

Мовні норми	Регулюють правильність	Приклади
орфоепічні	належної вимови звуків	[л еу ], а не [л' е ф];
й акцентні	і звукосполучень, наголо-	[ш' і з д е" с' а т], а не
	шування та інтонації	[ш с с' т' д е с' а т']
		інцидент, а не інциндент;
		посередині, а не посередині
графічні	передачі звуків на письмі	робочі, а не робочи;
		чотирма, а не чотирьма
орфографічні	написання слів відпо-	гніт у бочці — гніт у лампі;
	відно до останнього ви-	феєрверк, а не фейєрверк;
	дання «Українського	фін, а не фінн;
	правопису»	на-гора, а не нагора
лексичні	слововживання у власти-	надійшло, а не прийшло
	вих їм значеннях за зміс-	повідомлення;
	том на сучасному етапі	настала, а не наступила
		зима
морфологічні	уживання морфем	найперший, а не самий
		перший;
		протягом, а не на протязі
		року

■~1хсичн!

■^лістичні

Іітнктуащйні

керування, узгоджен­ня, поєднання і роз­міщення слів, речень

відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування

уживання розділових знаків

Повідомлення, надіслані за призначенням, а не За призначенням повідомлення надіслані; кабінет завідувача кафедри, а не кабінет завідуючого кафедри

Він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга.

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення ї неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхи­тати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:

— фонетичні — їх порушення утруднює передумови вимо­ви: збіг декількох приголосних, зіяння, зсув наголосу;

— лексико-фразеологічні — їх порушення переформатовує значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполу­чень: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполучень;

— морфологічні — їх порушення чинить збурення у сло­возмінних парадигмах: збочення у відмінкових формах, аномальне ступенювання;

— синтаксичні — їх порушення ламають нормативну забу­дову мовних словосполучень і речень: заміна звичайного порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, змішу­вання прямої та непрямої мови;

— орфографічні — їх порушення суперечить вимогам су­часного правопису: відкидання великої літери, довільне її використання, відмова від дефісів;

— пунктуаційні — їх порушення не відповідає чинним пра­вилам уживання розділовцхднаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтув^н,ня засобами пунктуації.

Літературна мова має дві форми вживання: і. Писемну, пов'язану з усіма зазначеними в наведеній вище таблиці нормами, окрім орфоепічної та акцентної, які ре­гулюють вимову та наголосу ^.

&і-Л \

2. Усну — розмовно-літературний стиль, що охоплює всі

норми, окрім орфографічної та графічної. Культура усного й писемного спілкування передбачає доско­нале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм.

Функціональні стилі сучасної української літературної мови

Стиль' літературної мови — різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із ба­гатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своє­рідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обстави­нах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль — це власні слова на власному місці.

Кожний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, по­відомлення, вплив, спілкування тощо);

3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обме­жують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не заперечує останню, а лише ви­користовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилі­стичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нор­мативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функ­ціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить

' Стиль (від латин, зіііиз — паличка для письма)

іезЕюсередньо від основних функцій мови — спілкування, по-шемлєння і діяння, впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має рввгмужепу систему стилів, серед яких: розмовний, художній, ■шуговий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та ■шівфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають фор-ш мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають тау її писемну форми, хоча усна форма більш притамаїша роз­мовному стилю, а іншим — переважно писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для роз­візного стилю характерний діалог (полілог) то для інших — Гср-еважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, зредставляють усе багатство її виражальних засобів і викону­ють важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілку­вання в різних його сферах і галузях [35, с. 108—109].

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі — для точнішого й доцільнішого відоб­раження певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочис­тий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Розмовний стнль. Сфера використання — усне повсякден­не спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й неви­мушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових сто­сунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше — нереґламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге — обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, пе визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбача­ють їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, час­то не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

— безпосередня участь у спілкуванні; -г усна форма спілкування;

— неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

— невимушеність спілкування;

— непідготовленість до спілкування (неформальне);

— використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

— використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);

— емоційні реакції;

— потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, ак­центувати головне.

Основні мовні засоби:

— емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, сино­німи та ін.);

— суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого за­барвлення, зниженості);

— прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, одно­складові);

— часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);

— фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т. д.;

— заміна термінів розмовними словами {електропоїзд — електричка, бетонна дорога — бетонка).

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією — їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Публіцистичний стиль. Сфера використання — громадсько-■мгтична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, на-

Основне призначення:

— інформаційно-пропаґандистськими методами вирішува­ти важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні про­блеми;

— активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

— пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та ак­тивна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

— доступність мови й формулювань (орієнтація на широ­кий загал);

— поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

— сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення наукових положень і фактів з емоційно-екс­пресивною образністю;

— наявність низки яскравих засобів позитивного чи нега­тивного авторського тлумачення, яке має здебільшого тен­денційний характер;

— широке використання художніх засобів (епітетів, порів­нянь, метафор, гіпербол і т. ін.).

Основні мовні засоби:

— синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

— лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами {електо-рат, багатопартійність, приватизація та ін.);

— використовується багатозначна образна лексика, емо­ційно-оцінні слова {політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення {інтелек­туальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази {чорне золото — вугілля, нафта; голубі магістралі — ріки; легені планети — ліси та ін.);

— уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів {орбіти співро­бітництва, президентський старт, парламентський хор, правофланговий змагання й под.);

— із морфологічних засобів часто використовуються іншо­мовні суфікси -іст (-непі), -атор, -ація та ін. {полеміст, реваншист, провокатор, ратифікація); префікси псев до-, нео-, супер-, інтер- та ін. {псевдотеорія, неоколоніа­лізм, супердержава, інтернаціональний);

— синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повто­рюваними сполучниками та ін.;

— ключове, вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:

а) стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листів-
ки, радіо, телебачення тощо);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони,
політичні доповіді, нариси тощо);

в) есе (короткі нариси вишуканої форми);

г) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні
статті, огляди, рецензії тощо).

Художній стиль. Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєд­нання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої пере­конливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяль­ності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красно­му письменстві — художній літературі) цей стиль покликаний крім інформаційної функції виконувати найсуттєвішу — есте­тичну: впливати засобами художнього слова через систему об­разів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні пере­конання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

— найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсно­сті — образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);

— поетичний живопис словом навіть прозових і драматич­них творів;

— «стетика мовлення, призначення якої — викликати в чи­тача почуття прекрасного;

— експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесе­не, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жар­тівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

— зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійс­ності;

— відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;

— визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

Основні мовні засоби:

— наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);

— використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);

— запровадження авторських новотворів (слів, значень, ви­разів), формування індивідуального стилю митця;

— уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, ар­хаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жар­гонізмів;

— поширене вживання дієслівних форм: родових (у минуло­му часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. те.); особових (у теперішньому й майбут­ньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

— широке використовування різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та рит­момелодики;

— повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучни­ковість, безсполучниковість та ін.)

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо-
відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти-
ка, драма-феєрія, усмішка).

Науковий стиль. Сфера використання — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення — викладення наслідків дослід­жень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й система­тизація знань, роз'яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

Основні ознаки:

— ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

— логічна послідовність і доказовість викладу;

— узагальненість понять і явищ;

— об'єктивний аналіз;

— точність і лаконічність висловлювань;

— аргументація та переконливість тверджень;

— однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

— докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пі­знання, вплив і характеризуються:

— великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса й т. ін.);

— наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем ма­тематичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;

— оперування абстрактними, переважно іншомовними, слова­ми (теорема, вакуум, синус, параграф, ценз, шлак та ін.);

— використовуванням суто наукової фразеології, стійких тер­мінологічних словосполучень;

— залученням цитат і посилань на першоджерела;

— як правило, відсутністю авторської індивідуальної мане­ри та емоційно-експресивної лексики;

— наявністю чіткої композиційної структури тексту (по­слідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літер­ної нумерації);

— окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників наявні дієслівні форми, частіше безосо­бові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперіш­нього часу, що констатують певні явища й факти; знач­ну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища;

— монологічним характером текстів;

— переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки "і освіти складається з таких підстилів:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, ре-
цензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова
й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу,
поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні
тексти;

б) науково-популярний — застосовується для дохідливого,
доступного викладу інформації про наслідки складних
досліджень для нефахівців, із використанням у неспеці-
альних часописах і книгах навіть засобів художнього
та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний — наявний у підручниках, лекціях,
бесідах для доступного, логічного й образного викладу
й не виключає використання елементів емоційності.

Епістолярний стиль. Сфера використання — приватне ли­стування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики («Посланія» І. Вишенського, «Листи з хутора» П. Куліша, «Листи до сина» Ф. Честерфілда та ін.).

Основні ознаки — наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді пост­скриптум (Р. 3. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби — поєднання елементів худож­нього, публіцистичного та розмовного стилів.

Упродовж століть він, як і всі зазначені вище стилі, зазна­вав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Конфесійний стиль. Сфера використання — релігія та церква.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окре­мої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль уті­люється (реалізується) в релігійних відправах, проповідях, мо­литвах (усна форма) й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

— суто церковна термінологія і слова-символи (дар пра-ведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

— непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити});

— значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруй­ную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний*);

— наявність архаїзмів.

Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражаль­них засобів та поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських та давньонаціональ-них цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесій­ного стилю як до складової частини загальнонаціональної куль­турно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії.

Офіційно-діловий стиль

У ст. 11 Закону «Про мови в Українській РСР» записано: «Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовід­носин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій є українська мова».

1 Євангеліє від Матвія 7. 18. 2Євангеліє від Марка 14.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управлін­ня адміністративно-господарською діяльністю. Належить до вираз­но-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

Основне призначення — регулювати ділові стосунки бачених вище сферах та обслуговувати громадянські по--си людей у типових ситуаціях.

Лід функціональним різновидом мови слід розуміти систе-• мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання,. ловлених соціальними завданнями мовлення. Мовленню у сфері управління притаманна низка специфіч-авх особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління — організації, заклади, підприємства, по-

зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від міс­ця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й ре­гламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що неза­лежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адреса­том документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуа­цій. Управлінська діяльність — це завжди «гра за правилами». Як наслідок цього повторність управлінської інформації приво­дить до регулярності використовування весь час однакових мов­них засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

— офіційний характер;

— адресність;

— повторність;

— тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

— нейтральний тон викладу змісту лише у прямому зна­ченні;

— точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

— документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

— наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висо­ка стандартизація вислову;

— сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових (управлінських) документів.

Мовознавець М. Пилинський зазначав, що найпершою тради­ційною ознакою.досконалості для групи «нехудожніх» стилів, до яких належить й офіційно діловий, залишається стислість, а також такі вимоги;

— додержання основних загальномовних і функціонально-стилістичних мовних норм;

— слова й вирази, що безпосередньо пов'язані з думкою, по­винні стояти в тексті якнайближче;

— дотримування максимально чіткого, послідовно-логічного і граматичного зв'язку між реченнями, що містять окремі судження;

— вставні речення, застереження, супровідні твердження, усякі відхилення від основної думки повинні значно по­ступатися своїм обсягом перед викладом основної думки [36, с. 170-171].

У рез