Казання трете

Славо – ти – любов. Доведи наше весілля до подружнього ложа. Хай подружня любов, що ти її вселяєш, Славо, в душі молодих, буде для нас провідною зорею в подружньому житті.

Дай нам, Ладо, взаємну ласку, розуміння, прагнення одне до одного. Одведи од нас, Любове, потворне, страшне, грішне і зле.

Витай, Славо, навколо нашого сімейного вогню, будь разом з нами, ами з тобою.

Слава тобі, Любове, ти – Благодать, ти – щасливе Почуття!

Як бачимо, в цьому авторському тлумаченні давньоукраїнських традицій кохання пов'язане з романтичними, почуттєвими стосунками, любов – безпосередньо вже із подружнім життям, яке засноване на розумінні та довірі. Однак кожен із митців по‑своєму трактував цей зв’язок природи й кохання. У цілому ж розмаїття природного довкілля ставало доповненням духовного й неземного змісту глибокого почуття та переживань закоханих.

Західноукраїнський письменник і поет Осип Турянський, більш знаний як автор повісті‑поеми «Поза межами болю», у романі «Син землі» пропонує свою концепцію ролі природи у поясненні національної історії в цілому чи окремих рис українства зокрема. Більше того, О.Турянський виводить схему взаємозалежності історичних подій від характеру етнопсихологічних і навіть генетичних засад. Блискучий, як для публіциста чи письменника (хоча може й дещо поверхневий, як для науковця), історико‑політологічний пасаж щодо тлумачення укладу українського народу служить підказкою в розумінні українського кохання. Короткий екскурс у національну історію подає багато прикладів героїки, ще більше – романтики, які водночас не підкріплені практичною, реальною, буденною справою державотворення. Причиною цього, на думку О.Турянського, стала душевна роздвоєність українця, і, як наслідок, – українська національна вдача у збірнім понятті склала дві душі: геройську і невільничу». До речі, дану тему спеціально досліджували Дмитро Донцов та Євген Маланюк стосовно життя і творчості Лесі Українки та Миколи Гоголя. Цілком зрозуміло авторові, що ця невільнича душа все ще тяжіє над українством. Але доля України не безнадійна, бо «багатство, буйність і краса української природи також створила надзвичайно цінні скарби української душі, а саме: глибоко поетичну українську вдачу, яка дала світові найкращу народну поезію з найкращими мелодіями. Далі: українська мова своєю гармонійною красою звуків, м'якістю та рівночасно енергією вислову, своїм мелодійним повноголосом та милозвучністю перевищує під деяким оглядом навіть найкращу мову в Європі – італійську»^п.

Ці висновки Осипа Турянського пояснюють ситуацію, коли українці не мають того, що могли і мусили б мати по праву. Водночас ідеї письменника дають підстави пов'язати історичні, етнопсихологічні засади розвитку української спільноти з тематикою чуттєвості. Може, тому прагнення до індивідуального та інтимного життя, страх перед зовнішнім, як правило, ворожим світом зробили романтичну натуру українця беззахисною перед цинічними і брутальними законами міждержавного життя. Бо, як відомо, політика, тим паче міжнародна, не знає сентиментів та романтичної мотивації рішень.

Український мислитель вирізняє у своїх творах поняття кохання і любов, а також змістовний ряд їх відмінностей.

Кохання вмонтоване у величну красу природи і стає невід'ємною складовою «срібного океану вічності». Тому почуття закоханих – це певне «чародійне, непонятне і величне проміння, що з їх душ виходить і до них солодко кличе: «Радуйтеся, діти, радістю кохання й щастя «.

У нього ж читаємо цілком характерне для українства розуміння любові як ідеалу правди, віри, вищої ідеї, загальнолюдської цінності. Так у творі «Поза межами болю» читаємо: «Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої‑небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя і до його вищих цінностей переможе смерть»

Підсумовуючи огляд підходу О.Туринського щодо цього питання, варто тепер перефразувати його вислів стосовно поезії. У запропонованому мною варіанті ці слова були б доречним висновком письменницьких думок: «Що таке кохання? Це казка, вичарована з життя, й життя вчароване в казку».