Основні правила сучасної української літературної вимови

1. Чітке й виразне звучання голосних звуків у наголо­шеній позиції: [пор?ада], [г?олос], [т?уп'іт], [ве^ис?елка].

2. Ненаголошений [е], вимовляється з більшим чи мен­шим наближенням до [и], так само ненаголошений [и] у вимові більшою чи меншою мірою наближається до [е]. Особливо відчутне наближення [е] до [и] та [и] до [е] спо­стерігається в позиції перед наголошеним складом, трохи менше – після наголошеного складу: [ши^ер?оки?і],[селе^изе^ин'], [при^ег?ода], [замет?іл'].

3. Відповідно до норм української орфоепії дзвінкі при­голосні [б], [д], [д'], [з], [з'], [§],[§'], [ж], [ дж ],[ґ], [г] у мовлен­нєвому потоці, як правило, зберігають свою дзвінкість. Це стосується зокрема:

4.Чергування дзвінкого [з] з глухим [с] спостерігаєть­ся у префіксі з- або прийменнику з перед наступним глу­хим (крім [ш] і [ч]): [с'ц'іпити], [с:унути], [схотіти], [ска­зати]; [стобоіу], [скавою], [с:ином] (орфографічно – з то­бою, з кавою, з сином). Перед шиплячими [ш] і [ч] дзвінкий свистячий [з] чергується з глухим шиплячим [ш]: [ш:ити], [шчистити]; [шчасом], [шгафи] (орфографічно – з часом, з шафи).

5. Сонорні приголосні [в], [і], які взагалі не мають глу­хих відповідників, у кінці слова, на початку слова перед будь-яким приголосним, а також у середині слова після голосного перед приголосним перетворюються на короткі нескладові голосні [?у],[?і]; [леу],[воук],[га?і],[за?ічи^ек],[?ішоу].

6. Глухі приголосні в середині слова і на межі слів перед дзвінкими чергуються з відповідними дзвінкими: лічба - [л'і дж ба], Вишгород - [вижгород], футболіст - [фудболіст], ось де - [оз'де].

7. Шиплячі приголосні (неподовжені) у кінці слова або перед голосними [а], [о], [у], [е], [и] завжди тверді: [часто], [річ], [чутка], [чийсти?і], [пе^икуче], [жито], [шапка], [си^е дж:у]. Тільки перед [і] вони злегка пом’якшуються [ж'інка], [ч'ітко], [грош'і]. Пом’якшеними також є подовжені шип­лячі у коренях слів: [роздор'іж':а], [узвиш':а], [узб'іч'а].

8. Перед наступними м’якими чи пом’якшеними при­голосними попередні теж стають м’якими: [с'н'іг], [ц'в’ах], [с'м'іливиі],[с'огод'н'і],[п’іс'л'а].

9. У мовленні шиплячі звуки [ж], [ч], [ш] перед наступ­ними свистячими [ц'], [с'] чергуються відповідно зі свистя­чими [з'], [ц'], [с']. Наприклад: [мишка] – [мис'ц'і], [книжка] – [книз'ц'і], [річка] – [р'іц':і].

10. Свистячий приголосний [з] перед шиплячими [ж], [ дж ]чергується з [ж]: [бе^иж:урниї],[ж дж емом].

11. М’який подовжений звук [ц':] є характерним для нормативної вимови буквосполучення -тьс(я) у дієслівних формах 3-ї особи однини і множини теперішнього часу: [с'м'іjец':а], [хви^ел'уjуц':а]. Буквосполученню -шс(я) у вимові відповідає довгий м’який [с':]: [с'м'іjес':а], [хви^ел'уjс':а].

12. Нормативним для української мови є також чергу­вання [у] – [в], [і] – [j] у мовленнєвому потоці, яке зале­
жить від кінця попереднього і початку наступного слова:
наш учитель, наша вчителька, зайшов у клас, зайшла в аудиторію, жити в будинку;