Українська територія в чехословаччині

Що стосується Чехословаччини, то в Мирному договорi мiж Союзниками та асоцiйованими з ними державами i Австрiєю, пiдписаному 10 вересня 1919 року в Сен-Жермен-ан-Ле, є Стаття 57, подiбна до Статтi 93 Версальського договору; в нiй Чехословаччина погоджується укласти Договiр про меншини з Головними Союзниками та асоцiйованими країнами. Як продовження цiєї статтi, того самого числа, 10 вересня 1919 року, в Сен-Жермен-де-Ле було пiдписано Договiр про меншини мiж Сполученими Штатами Америки, Британською Імперiєю, Францiєю, Італiєю та Японiєю, з одного боку, i Чехословаччиною, з iншого. Вiдповiднi статтi, що стосуються українцiв, мають такий вигляд:

Стаття 10. – “Чехословаччина зобов’язується конституювати рутенську територiю на пiвднi Карпат у межах, визначених Головними Союзниками та асоцiйованими державами, як автономну одиницю в складi Чехословацької держави та надати їй якнайповнiше самоврядування, сумiсне з цiлiснiстю Чехословацької держави”.

Стаття 11. – “Рутенська територiя на пiвднi Карпат матиме свiй нацiональний Парламент. Цей Парламент матиме законодавчi повноваження в усiх мовних, навчальних та релiгiйних питаннях, у справах мiсцевого управлiння та в iнших питаннях, якi будуть вiдноситися до його компетенцiї законами Чехословацької держави. Губернатор рутенської територiї призначається Президентом Чехословацької Республiки й пiдпорядковується рутенському Парламентовi”.

Стаття 12. – “Чехословаччина погоджується з тим, що державнi службовцi на рутенськiй територiї вибиратимуться, наскiльки це можливо, з мешканцiв цiєї територiї”.

Стаття 13. – “Чехословаччина гарантує рутенськiй територiї справедливе представництво в законодавчому зiбраннi Чехословацької Республiки, до якого рутенцi посилатимуть депутатiв, обраних вiдповiдно до конституцiї Чехословацької Республiки. Цi депутати, однак, не матимуть права голосувати в Чехословацькому Парламентi з приводу тих питань, вирiшення яких передано рутенському Парламенту”.

Зовсiм недавно, 3 травня 1934 року в Кошiце п. Бенеш виголосив важливу промову, в якiй зупинився на проблемi автономiї Пiдкарпатської Русi. Серед його зауважень було й таке:

“Уряд Чехословаччини нiколи не забував своїх зобов’язань i нiколи їх не забуде. Чехословаччина буде пiдтримувати Автономiю чесно й не зволiкаючи, як вона зобов’язалася це робити i як це вiдображено в Конституцiї Республiки. Вже на загальних виборах до Празького парламенту, якi вiдбудуться в наступному роцi, деякi закони, що стосуються встановлення Автономiї, будуть винесенi на голосування, а пiсля наступних виборiв окремi закони й положення будуть упровадженi в життя. Як швидко рухатимуться справи в цьому напрямку, визначатимуть мешканцi самої Пiдкарпатської Русi. Це залежить не тiльки вiд уряду та вiд Праги, але й вiд того, наскiльки одностайно дiятиме Пiдкарпатська Русь у конкретному питаннi i як зумiють її рiзнi елементи полiтично пiдготуватись до цього. Із входженням до Чехословаччини на автономних правах територiя Пiдкарпатської Русi, вперше в iсторiї її народу, стає адмiнiстративною нацiонально незалежною одиницею. Для мешканцiв Пiдкарпатської Русi це величезна революцiя, бо до самої Свiтової вiйни вони не мали нiяких полiтичних i культурних прав узагалi”.

(“Прейгер Пресс”, 4 травня 1934 р.)