Літочислення

Сучасні природничі науки літочисленням називають систему рахунку тривалих проміжків часу Календар. Свою назву він одержав від латинського слова "календе" (calendae), яким у Древньому Римі позначали перший день кожного місяця року.

Основою календаря є тривалі проміжки часу, що визначаються за періодичним явищем природи - зміною фаз Місяця, зміною сезонів року. Календарі, що засновані на зміні фаз Місяця називаються місячними, а ті, що засновані на зміні сезонів року сонячними, а на обох цих явищах - місячно-сонячними.

Історія не зберегла нам докладних відомостей про найперший календар людства. Одним із перших календарів, відомості про який дійшли до наших днів, був єгипетський календар.

За ІІІ тисячоліття до Різдва Христова тут був створений сонячний календар. Жителям Стародавнього Єгипту необхідно було знати заздалегідь про початок розлиття Нілу, щоб до цього дня очистити канали, відремонтувати греблі. Єгипетські жерці підмітили, що під час літнього сонцестояння, після самої короткої ночі, веред світанком, з'являється на небі яскрава зірка Сотіус (Сіріус). Того дня починалось розлиття Нілу. Єгиптяни підрахували, що від появи Сіріуса до його другої появи проходить 365 днів. Вони розділили їх на 12 частин, по 30 днів у кожній, а залишок 5 днів помістила в кінці року. [5, с. 147 - 148].

З історичних джерел про Древній Рим довідуємось, що в часи легендарного засновника Риму Ромула (VIII ст. до Різдва Христова) існував календар, який складався з 10 місяців, що налічував 304 дні. Місяці не мали своїх назв і зазначились під номерами від одного до десяти. Такі назви місяців залишились у багатьох мовах і зараз, хоч вони не відповідають тепер їх порядковому числу. За Ромула всі десять місяців мали по 30 і 31 дню. Наступник Ромула Помпілій, щоб урівняти календарний рік із місячним, додав ще два місяці на початку і в кінці року. З тих часів наш календар став із "плутаниною".

Отже, з VII століття до Різдва Христова римляни користувалися місячно-сонячним календарем, за яким рік складався з 12 місяців із непарною кількістю днів у кожному (римляни боялися парних чисел) і становив 355 днів: мартіус (31 день) (названий на честь бога війни Марса); апріліус (29) (сонячний, розкриття бруньки); маюс (31) (на честь богині Майї, матері бога Меркурія); юніус (29) (на честь богині Юнони, дружини Юпітера); квінтіліс (31) (п'ятий); секстиліс (29) (шостий); септембер (29) (сьомий); октобер (31) (восьмий); новембер (29) (дев'ятий); децембер (29) (десятий); януаріус (29); фебруаріус (23+5).

Рік почитався 1 березня. За рішенням верховного жерця після 23 лютого епізодично встановлювався додатковий місяць - мерцедоній (23 дні.). Римський календар не знав порядкової лічби днів у місяці. Відлік вівся за кількістю днів до трьох певних моментів всередині кожного місяці: календи - 1-е число місяця, що збігається з появою молодика: нони - 5 або 7 число, день першої чверті місяця: або - 13-е, або 15-е число - повний місяць.

45 року до Різдва Христова на честь видатних військових заслуг Юлія Цезаря сенат перейменував п'ятий місяць (квінтіліс) на "іюль". А 46 року до Різдва Христова Гай Юлій Цезар зробив докорінну реформу календаря. За порадою єгипетського астронома Созігена запроваджувалось сонячне літочислення, за яким три роки вважалися по 365 днів, четвертий - 360. У новому календарі (нащадки назвали його Юліанським) зберігся лише один додатковий день, що містився після 23 лютого. Початок року переносився на 1 січня. Поступово юліанський календар був прийнятий в усіх країнах, де панувала християнська релігія.

У 8 році до Різдва Христова на честь римського імператора Августа шостий місяць (секстиліус) було перейменовано на "август". Кількість днів у місяцях стала майже такою, як нині. Але й юліанський календар виявився неточним. Помилку помітили аж у XVI ст. (до 1582 року різниця з сонячним календарем становила 10 діб). Тому Римський Папа Григорій XIII видав декрет, за яким лік днів було пересунуто на 10 діб наперед, і день після четверга 4 жовтня 1582 року став п'ятницею 15 жовтня 1582 року. Юліанським календарем користувались в Европі більше 1600 років.

Григоріанський календар одразу ж був прийнятий католицькими країнами. Православна ж церква його не прийняла, протестуючи таким чином проти католицизму. Новий стиль в Україні був заведений Центральною Радою 1 березня 1918 року для цивільного вжитку (різниця між старим і новим стилем становила 13 днів), і таким чином після 1 березня 1918 року настало 14. А в православних церквах літочислення і нині ведеться за старим стилем, тобто відставання йде на 13 діб.

Надзвичайна плутанина панувала у святкуванні Нового року. У Східній і Західній Україні русичі з часу введення християнства, як і в часи язичництва, святкували Новий рік з 1 березня, але Московський собор 1492 року ухвалив святкувати його відповідно до грецького літочислення з 1 вересня.Петро І, який був прихильником багатьох нововведень, прийняв указ про святкування Нового року з 1 січня 1700 року. Він же ввів із цього часу нове літочислення (7208 рік від "створення світу" став 1700 р. Від "народження Христа").

Різниця між григоріанським та юліанським календарями зростає: для 17 ст. - 10 днів, для 18 ст. -11 днів, для 19 ст. - 12 днів, для 20-21 ст. - 13 днів, у 22 ст. становитиме 14 днів. [5, с. 182 - 194].