Реставрація

Близько десяти років О. Кромвель правив Англією. Після смерті Кромвеля в 1658 р. влада перейшла до його сина Річарда, якому не вдалося її утримати. Терміново скликаний парламент запросив на англійський престол Карла ІІ Стюарта, і в 1660 р. династія Стюартів повернулася.

Карл ІІ пообіцяв не переслідувати учасників революції, не відбирати землі, отримані під час громадянської війни, та дотримуватися свободи віросповідання.

Але, тільки отримавши корону, почав порушувати обіцянки. Разом із тим правити, як раніше, він уже не міг — владу короля контролювали парламентарі.

У парламенті утворилися дві партії — торі та віги.

Торі (аристократи та великі землевласники) підтримували короля та виступали за збереження існуючого ладу,

Віги (джентрі, фінансисти та торговці) виступали за парламент та необхідність подальших перетворень.

У 1685 р., після смерті Карла ІІ, трон посів його брат Яків ІІ. Він продовжив політику брата, намагаючись повернути абсолютизм. Крім того, Яків ІІ обіцяв французькому королю відновити католицизм у державі. А після прийняття Декларації про віротерпимість розпустив парламент і став правити одноосібно.

Партії торі та вігів об’єдналися проти короля і вирішили запросити на трон правителя Голландії Вільгельма II Оранського.

«Славна революція»

У 1688 р. Вільгельм із військом висадився на англійському березі й попрямував до Лондона. Англійська армія перейшла на його бік. Яків II утік до Франції. Вільгельма Оранського було проголошено королем Англії Вільгельмом ІІІ.

Відбувся безкровний державний переворот, який отримав назву «Славної революції».

В Англії встановилася конституційна монархія.

У 1689 р. Вільгельм ІІІ підписав «Білль про права», у якому викладено права та обов’язки парламенту (законодавчої влади) та короля і його міністрів (виконавчої влади).

Відтепер головну роль відігравав парламент, наділений правом видавати закони. Королю заборонялося видавати закони, збирати податки з народу, скликати армію без згоди на те парламенту.

«Білль про права» давав змогу народу скинути негідного короля і на його місце обрати іншого, а також змінити порядок престолонаслідування. Монарх міг «царювати, але не правити».

У роки правління Вільгельма ІІІ було закладено основоположні принципи англійської політичної системи. Депутати парламенту переобиралися кожні три роки. Король формував уряд із представників тієї партії, яка мала більшість у парламенті. Змагання за владу партій заклали основу двопартійної системи в Англії.