Висновки

Практичний досвід реалізації жорсткої грошово-кредитної політики показав, що Україна не розв’язала головних економічних завдань — не зупинила падіння виробництва і не подолала фінансову кризу. Стало очевидним, що саме тільки досягнення грошової стабілізації не привело до економічної стабілізації економіки в цілому. Стабільність грошей сприяє зростанню обсягів ВВП лише при довгостроковій перспективі — через розширення платоспроможного попиту, збільшення заощаджень, підвищення інвестиційної активності тощо.

В умовах же стабілізації на коротких проміжках часу — після жорстких інфляційних коливань або при трансформуванні економічної системи — відбуваються скорочення обсягів виробництва і зниження зайнятості населення.

Таким чином, грошово-кредитна політика, пов’язана з крайніми напрямами (необмеженої експансії або жорсткої рестрикції), не дасть позитивного результату і може бути ефективною лише в екстремальних умовах або на короткий проміжок часу.

Ще восени 1998 р. Президент України запропонував скорегувати грошово-кредитну політику в напрямі переорієнтації емісійних ресурсів НБУ з безпосередньо спекулятивної сфери в реальну економіку. Інакше кажучи, відбувся певний трансформаційний розрив, коли кредитно-банківська система функціонує сама собою, а економіка сама собою. Тим часом грошово-кредитну політику необхідно проводити паралельно з структурною.

В Україні інституціонально-структурна реформа якщо і здійснюється, то вкрай непослідовно, низькими темпами, некомплексно, хоча потреба в ній велика. Структура національної економіки має надзвичайно важкі наслідки: структурні деформації нагромаджуються; матеріало- і енергомісткість вітчизняного виробництва зросли на 40-50%; посилюються диспропорції в бік паливно-енергетичних галузей, важкої промисловості та енергетики, які потребують величезних інвестиційних вкладень.

Інтегральний результат такого процесу — неможливість в цілому ефективно розв’язувати проблему інвестицій і, отже, відновлення економічного зростання, без чого, у свою чергу, неможливо розв’язати проблему економічної стабілізації. Блокування інституціонально-структурної реформи звело нанівець позитивні результати фінансової та грошової стабілізації 1996-1998 рр.

Криза у грошово-кредитній сфері має системний і багаторівневий характер, який проявляється, з одного боку, у кризі державних фінансів і бюджетних розбалансованості, а з іншого — у кризі фінансів реальної економіки, постійному зростанні дебіторської та кредиторської заборгованостей між господарюючими суб’єктами. Бездефіцитний бюджет, прийнятий на 2000 і 2001 рр., не повинен виступати самоціллю соціально-економічного розвитку. В усіх країнах світу, за вийнятком США і України, є бюджетний дефіцит. Держава повинна жити по коштах. Заборгованість з виплати заробітної плати залишається досить високою (так, станом на жовтень 2000 р., вона досягла 5827 млн. грн.). Реальна заробітня плата рік у рік знижується і в 1999 р. становила 31,4% рівня 1990 р. Якщо до заборгованості з виплати заробітної плати додати борг Уряду комерційним банкам (8332 млн. грн.), а також витрати, пов’язані з чорнобильською проблемою (2,5 млрд. грн.) і пенсійним забезпеченням (1,5 млрд. грн.), то стане очевидним, що такого навантаження на бюджет просто не витримає. Майбутнє підвищення заробітної плати в бюджетній сфері може стати останнім фактором, здатним дестабілізувати ситуацію в грошово-кредитній сфері.

Відбулося фактичне роздвоєння сфери обороту грошового капіталу, який обслуговує дефіцит державного бюджету і через механізм самозростання скорочує основні фінансові ресурси держави.

Кредитування провідних галузей економіки повністю зупинилося. Спочатку кредитні ресурси перекачувалися на погашення дефіциту бюджету через пряме кредитування НБУ. Сьогодні ті самі кредитно-фінансові ресурси перекачуються через фондовий ринок. Якщо проаналізувати участь основних банків у приватизації, то можна стверджувати, що наші банки відчужені від неї. У кредитуванні галузей вітчизняної економіки не використовується такий важливий фактор, як заощадження населення, який у провідних країнах виступає основним інструментом інвестиційних вкладень.

Успішне проведення грошово-кредитної політики є можливим лише при її взаємодії з фіскальними інструментами (насамперед, це реформування податкової системи). Можна погодитися з твердженням, що макроекономічна політика. Її рішення повністю залежать від інституціональних змін у суспільстві. Якщо не працюють інститути, то реалізувати макроекономічну політику неможливо. На сучасному етапі реальною рушійною силою інституціональних змін можуть виступити трансформування відносин власності та оптимальне співвідношення її різних форм.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: