Папська влада і Східні Церкви

Папська влада або виконання Петрового уряду, повинна охоплювати Східнокатолицькі Церкви. Однак, східний Кодекс був створений саме для того, щоб визначити межі автономії цих Церков, від строгої централізації, яка здійс­нюється в Латинській Церкві свого права. Сьогодні, Римо-Католицька чи Латинська Церква за чисельністю значно більша, ніж всі Східнокатолицькі Церкви, що протягом довгого часу утруднювало багатьом католикам, вклю­чаючи теж і Східні Церкви,.повне розуміння того, що інституції та система законів Латинської Церкви не стосуються східних католиків, хоча папа, голова Латинської Церкви теж є головою Вселенського католицького віросповідання. Якщо в першому тисячолітті немає свідчень про те, що патріарх чи єпископ був призначений папою Римським (J. Е. Lynch, The Jurist [Д. Е. Лінч, Юрист] 1991, 14), то до кінця XIX ст. влада Римського Архієрея над східнокато-лицькими Церквами значно зросла.

Великий юрист папа Венедикт XIV (Prosper Lambertini ["Проспер Ламбертіні"], помер 1758 p.), будучи ніскільки не розсіяним і не позбавленим бажання надати належне місце Східним Церквам, міг говорити про "praestantia ritus" ("прайстанція рітус" — "першість обряду"), маючи на увазі латинський обряд. За часів папи Лева ХНІ (помер 1903 р.) Римська курія та Західна Церква надали більшого визнання Східним Католицьким Церквам як само­управним органам в складі католицької- спільноти. Якщо ж існує більш, ніж бажана залежність цих Церков від Римського Архієрея та його уряду, зафіксована у Кодексі, особливо, щодо зростаючих частин цих Церков поза їхніми територіальними історичними межами, то це є, завдяки, відносно ще 'невідповідній внутрішній адміністративній структурі цих Церков. Можна сподіватися, що із постійним розвитком Східних Церков, принаймні деякими з них, які залежать від більш сприятливих обставин і часу, буде досягнуто вищого ступеня самостійності, якого Рим їм не заперечить.