Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування як джерела земельного права

Чинне законодавство надає широкі правомочності місцевим органам виконавчої влади і органам місцевого самоврядування в регулюванні земельних відносин. їх загальні повноваження у галузі використання і охорони земельних ресурсів передбачені в Конституції, ЗК, законах України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» тощо.

Акти органів місцевого самоврядування є джерелами земельного права в тих випадках, коли вони мають нормативний характер, тобто видані в межах компетенції і встановлюють загальні правила поведінки, обов'язкові до виконання на відповідній території. До нормативних актів органів місцевого самоврядування відносяться рішення та розпорядження. Дія цих нормативних актів, прийнятих органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, обмежується тією територією, на яку поширюються їх владні функції. До таких актів належить, наприклад, рішення Одеської міської ради від 9 грудня 1999 р. «Про вдосконалення регулювання земельних відносин».

13. Україна виходить з визнання пріоритету міжнародного права над нормами національного законодавства у галузі охорони і використання земель. Згідно зі ст. 71 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" якщо міжнародним договором, укладеним нашою державою, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в національному законодавстві про охорону навколишньої природного середовища, то засто­совуються правила міжнародного договору.

У ст. 9 Конституції закріплено положення, відповідно до якого міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законо­давства України. Згідно зі ст. 19 Закону України від 29 червня 2003 р. "Про міжнародні договори України" такі договори, укла­дені й ратифіковані нашою державою, становлять невід'ємну частину національного законодавства і застосовуються в поряд­ку, встановленому для його норм. Проте у науковій літературі обговорюються питання про те, чи має пряму дію належним чином підписаний міжнародний акт на території України чи потрібне прийняття аналогічного акта внутрішньодержавної правотворчості'. Ця проблема актуальна у зв'язку з відсутністю державно-правових механізмів і досвіду прямої реалізації між­народних норм, що породжує необхідність прийняття національ­них законів, які дублюють міжнародні акти.