Основні теоретичні відомості

Результатом сприйняття людини архітектурного об’єкту є образ, в якому відображується як сам об’єкт так і його суб’єктивна оцінка. Образ завжди емоційно наповнений і значну роль в його формуванні відіграють асоціації. Механізм їх виникнення базується на процесі встановлення зв’язків, аналогій і узагальнень, обумовлених минулим досвідом, особливостями і умовами сприйняття.

Образи, що виникають в свідомості, осмислюються і можуть бути переданими не тільки графічно, а і вербально (словами), а отже, можна створити деякі еквівалентні ряди відповідності слова і графічного рисунку. Очевидно, що виділивши деякі первинні одиниці можна створити словник зображувально-словесних «синонімів», які дозволили б розкрити закономірності емоціональної дії різних складових архітектурного образу. Це твердження доводиться і повсякденною мовою городян які при сприйнятті об’єкту часто дуже чітко порівнюють його із якоюсь річчю. Наприклад, будинок науково-технічного центру на Либідській площі в Києві називають «летючою тарілкою», висотний будинок Міністерства транспорту на Повітрофлотському проспекті – «свічкою» і т.д.

На дальньому плані в першу чергу сприймається силует будівлі. Здавна обрис міста на тлі неба був домінуючим елементом в урбаністичному проектуванні. Саме силует забудови є активним засобом, за допомогою якого створюється своєрідний і специфічний образ міста.

Обрис силуету міста або будівлі має лінію-контур, яка знімає відчуття тяжкості та заставляє сприймати будинок графічно як лінійний орнамент. Форма об’єму стає силуетно виразною, при цьому вона не втрачає пластичності. Отже, силует являє собою єдність двох компонентів – лінію контура і площину, яка нею обмежується. Контур є більш інформативною частиною будь-якого матеріального об’єкту і характеризуються інваріантністю при значних змінах освітленості, яскравості і т.п.

Формування цілісного образу в процесі сприйняття починається з виділення «фігури» із «фона» тобто обрису предмета. Процес руйнування образу, наприклад, при забуванні, завершується розмиванням обрису, який зникає із пам’яті людини останнім.

За дослідженнями багатьох архітектурознавців, лінії контуру будівель викликають схожі враження у більшості людей. Так, горизонтальні напрями (лінії, площини, об’єми) викликають уявлення про спокій, пасивність, міцність, тяжкість; вертикальні – про діяльність, рух; криволінійні – про динаміку розвитку. Рух вниз пов’язують з розслабленістю, в’ялістю та депресією, вверх – з радістю, силою і енергією; горизонтальність і прямі лінії символізують безжиттєвість, відсутність змін. Підвищеній активності відповідають лінії з гострими кутами, а їх превалювання в рисунку викликає відчуття ворожості і жорсткості.

Таким чином, прості, прямолінійні, однорідні і протяжні силуети викликають нудьгу і смуток. Включення в обрис будинків тупих кутів або криволінійних елементів створює відчуття спокою і затишку. Ритмічно пульсуючі лаконічні окреслення сприймаються як ділові і раціональні. Наявність гострокутових елементів в симетричних лаконічних силуетах надає їм строгості і урочистості, проте, з відтінком холодності. Ускладнені контури з невпорядкованою, подрібненою структурою, великою кількістю кутів і нахилених ліній призводять до відчуття неспокою, відчуженості та втраченості. Складні криволінійні або гострокутові обриси відповідають почуттям радості і піднесеності, а надзвичайно порізані силуети викликають втому і напруженість.

Складні круті силуети є найбільш значимі для орієнтації в місті. Пояснюється це тим, що в таких об’єктах легше знайти найбільш характерні деталі, як одразу запам’ятовуються. Емоційна привабливість обрисів пов’язана із такими якостями як вертикальна направленість, лаконічність, компактність і впорядкованість.

Цей далеко не повний перелік взаємозв’язків показує принципову можливість на основі виявлених закономірностей цілеспрямовано формувати емоціональний стан людини при сприйнятті будинків різного призначення чи крупних комплексів з ціллю створення різнорідного, гармонічного і психологічно комфортного міського середовища.