Сутність інфраструктури та її види

Ефективне функціонування ринкової економіки обумовлюється чіткою взаємодією всіх її складових: виробництва, розподілу, обігу та споживання. Узгодження та поєднання інтересів суб`єктів ринкових відносин відбувається не тільки в умовах різкого зростання обсягів виробництва та споживання, ускладнення їх структури, але й одночасного скорочення природних ресурсів та значного посилення конкуренції в глобальному масштабі. За цих обставин підвищується значення добре розвинутої ринкової інфраструктури.

Під інфраструктурою розуміють сукупність видів діяльності та відповідних суб`єктів, зайнятих обслуговуванням суспільного виробництва. Виникнення інфраструктури є результатом розвитку продуктивних сил суспільства, поглиблення суспільного поділу праці. Високий рівень розвитку інфраструктури дає змогу з максимальною повнотою, комплексно використати весь виробничий потенціал, скоротити час перебування речовинних чинників в процесі виробництва та прискорити надходження товарів до сфери обігу, довести матеріальні блага до споживача та задовольнити його попит.

Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Щодо сутності кожної з названих інфраструктур слід зазначити, що в економічній літературі зустрічається багато різних визначень.

Так, в ряді джерел виробничою інфраструктурою називають сукупність галузей, що забезпечують нормальний хід суспільного відтворення, надаючи послуги, пов`язані з обміном продукції між підприємствами у сфері матеріального виробництва, а також із надання послуг інформаційного і ділового характеру.

До соціальної інфраструктури економічна теорія відносить суб`єктів сфери виробництва послуг та духовних благ: послуги у галузі права, безпеки, виховання, освіти, культури, соціального забезпечення, охорони здоров`я, житлового будівництва і т.п. Зважаючи на те, що основним суб`єктом, на який спрямована діяльність соціальної інфраструктури є людина, її часто називають соціально-побутовою інфраструктурою.

Ринкова інфраструктура – це сукупність спеціальних господарюючих суб`єктів, діяльність яких спрямована на здійснення обігу товарів та послуг, забезпечення безперебійного функціонування ринкового механізму та їх інтенсифікацію. Вона покликана забезпечити загальні умови та правила діяльності ринкових суб`єктів. Її елементи не нав`язані суб`єктам зовні, а породжені самими ринковими відносинами. Суб`єкти ринкової інфраструктури організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси: взаємний пошук суб`єктами ринкових відносин один одного, фізичне переміщення товарів, їх складування та зберігання, обмін товарів на гроші, рух грошових та інших платіжних засобів, а також виробничо-збутову та фінансову діяльність ринкових структур.

Планування техніко-технологічного розвитку підприємства.

Технічний розвиток підприємства — це процес формування та вдосконалення техніко-технологічного рівня підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на підвищення ефективності виробництва та прогресивність розвитку. Технічний розвиток охоплює різні форми — стадії розвиту виробництва, які характеризують, з одного боку, техніко-технологічну базу підприємства, заходи з її підтримання на належному рівні та оцінку техніко-технологічного рівня виробництва, а з другого — безпосередній розвиток шляхом удосконалення та нарощування.

Технічно-технологічний рівень виробництва на підприємстві характеризують такі показники: трудомісткість одиниці продукції, продуктивність праці, рівень механізації та автоматизації виробництва, собівартість продукції, рентабельність виробництва. У свою чергу показниками рівня механізації та автоматизації виробництва є: охоплення робітників механізованою працею; частка механізованої праці в загальних затратах живої праці; ступінь механізації виробничих процесів.

На особливу увагу заслуговує показник, що характеризує частку механізованої праці в загальних затратах живої праці. Досягнутий рівень механізації сільськогосподарського виробництва ще низький: 70 % загальної чисельності працівників у рослинництві і тваринництві господарств суспільного сектору зайняті ручною працею. Якщо ж урахувати і особисті господарства населення, котрі дають близько 60 % валової продукції сільського господарства, і де майже всі процеси не механізовані, то цей рівень буде ще нижчий.

Аграрний менеджер повинен не тільки знати основні фактори, що визначають технічний розвиток підприємств (склад знарядь праці за видами виконуваних операцій, потужністю і строком служби, рівень прогресивності технологічних процесів, їх механізації; ступінь диференціації операцій технологічного процесу; енерго- і фондоозброєність праці), але й уміти визначати та обґрунтовувати включення в план технічного розвитку підприємства ті із них, які в умовах конкретного підприємства сприятимуть підвищенню технічного рівня підприємства та його ефективності.

Планування підвищення рівня механізації в галузях господарства, як і його технічного розвитку взагалі, здійснюють під час складання перспективних планів. У річному плані господарства деталізують і уточнюють ці показники. План технічного розвитку підприємства розробляють за такими етапами:

1. Оцінка технічного, технологічного й організаційного рівня підприємства.

2. Визначення тенденцій і прогнозів розвитку зазначених рівнів.

3. Визначення можливих рівнів розвитку, тобто меж технічного розвитку підприємства в плановому періоді.

4. Розробка конкретних заходів та техніко-економічна оцінка їх. Формування попереднього (вихідного) варіанта проекту плану технічного розвитку та підвищення ефективності виробництва.

5. Уточнення, погодження і затвердження проекту плану.