Головною метою політики стимулюваннязалучення іноземного капіталу – є вплив на напрями, обсяги і характер інвестиційних потоків.
Основним напрямком стимулювання припливу іноземних інвестицій є надання різного роду пільг.
Пільги надаються підприємцям при виконанні наступних умов:
- сприяння зростанню зайнятості населення;
- сприяння малому і середньому підприємництву;
- проведення НДОКР у приймаючій країні;
- сприяння проведенню регіональної політики;
- сприяння розширенню експорту.
Напрями реалізації політики стимулювання припливу іноземного капіталу:
1) підвищення іміджу приймаючої країни (реалізується на основі поширення рекламних матеріалів, що характеризують дану країну, її потенційні можливості по залученню іноземних інвестицій);
2) надання державою комплексного пакета послуг потенційним іноземним інвесторам по підтримці їх інвестиційної діяльності (це консультаційні послуги, полегшення проходження різних бюрократичних етапів реєстрації і податкового контролю, отримання ліцензій та ін.);
3) надання іноземним підприємцям фінансових, фіскальних і інших пільг.
Фіскальні стимули підрозділяються на наступні форми:
1) зниження ставки податку на прибуток корпорацій;
2) податкові канікули;
3) збільшення сум амортизаційних відрахувань;
4) дозвіл наступного заліку втрат, отриманих у перший період роботи, на рахунок майбутніх прибутків;
5) інвестиційні і реінвестиційні знижки;
6) скорочення внесків у соціальні фонди;
7) скорочення суми оподатковуваного прибутку в залежності від кількості працюючих і інших витрат на робочу силу;
8) стимули, пов'язані зі зниженням ставки ПДВ, включаючи зменшення податку на прибуток корпорацій чи надання кредитів у зв'язку з підвищенням частки місцевої сировини чи проміжної продукції;
9) зниження експортного мита;
10) преференційне оподатковування доходів від експорту;
11) скорочення податкових ставок на спеціальні надходження іноземної валюти, у тому числі за експорт виготовлених товарів;
12) податкові кредити на внутрішні продажі в обмін на експортні надходження;
13) податкові кредити у зв'язку з використанням місцевої сировини для виробництва товару, призначеного на експорт;
14) зниження оподатковування експортно-орієнтованого виробництва.
Група фінансових стимулів містить у собі:
1) прямі субсидії на покриття частини капітальних, виробничих чи маркетингових витрат конкретного інвестиційного проекту;
2) субсидовані позики;
3) гарантії на надані позики;
4) гарантовані експортні кредити;
5) участь державного капіталу в інвестиціях у проекти з високим комерційним ризиком;
6) урядове страхування пільгових кредитів, що надаються для окремих видів ризику. Наприклад, при зміні курсу валюти, девальвації чи по некомерційних ризиках - експропріації, зміні політичного устрою країни і ін.
Третя група засобів стимулювання - інші пільги – підрозділяються на:
1) субсидування витрат на створення чи реконструкцію інфраструктури інвестиційного проекту;
2) субсидування послуг, у тому числі допомога у пошуках джерел фінансування, розробці проектів, надання інформації про кон'юнктуру ринків, наявність сировини, допомога в підготовці кадрів, надання технічних можливостей для розвитку ноу-хау чи поліпшення контролю за якістю;
3) закриття ринку для майбутнього приходу інших виробників або надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів;
4) захист від імпортної конкуренції;
5) спеціальні програми у відношенні надання іноземної валюти (у тому числі по спеціальним валютним курсам), гарантування ризику при одержанні іноземних позик, концесій по кредитам в іноземній валюті і спеціальні пільги по репатріації доходів і капіталу.