Становлення політології як науки

Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та ідеї існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми.

I.Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.

II.З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля.

III.Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу.

IV.Великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо.

V.Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.

7.Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У

В Україні:

´ В 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою “Політичні науки”. В ній уперше передбачалася спеціалізація з політичних наук, що створило можливості для захисту кандидатських і докторських дисертацій, у цей же час політологію стали викладати у вищих навчальних закладах.

´ З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах. Останнім часом обсяг вивчення політології у вищих навчальних закладах збільшено. Ця дисципліна введена до переліку спеціальностей підготовки фахівців.

´ Уперше підготовку фахівців-політологів було розпочато в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Згодом їх почали готувати в Одеському, Донецькому, Львівському, Східноукраїнському (Луганськ), Чернівецькому, Прикарпатському, Ужгородському університетах, Національному педагогічному університеті ім. М. П. Драгоманова (Київ), Національному університеті “Києво-Могилянська академія”. У недержавної форми власності Таврійському екологічному інституті (Сімферополь) відкрито перший в Україні політологічний факультет.

Білет №15

1.Функции политики:

• Итак, назначение (функции) политики заключается в следующем:

• политика есть инструмент реализации властно значимых интересов социальных групп;
• политика призвана обеспечивать урегулированность и порядок социальных процессов и отношений, условий материального общественного производства и совместного труда4;
• политика обеспечивает как преемственность, так и инновационность общественного развития. Инновация проявляется в обосновании и реализации новых моделей развития;
• политика необходима для того, чтобы рационализировать общественные отношения, сгладить социальные противоречия и направить ситуацию на поиск взвешенных решений.

• Функция рационализации общественной жизни диктуется целым рядом обстоятельств:

• опасностью для общества случайных и непредсказуемых явлений, которые могут быть детерминированы природным фактором, действиями других стран, эгоистическими интересами индивидов и групп, непродуманными решениями политиков;
• необходимостью более рационального производства и сбережения материальных и духовных ценностей;
• потребностью в предвидении будущего и рациональных путей его достижения5.

Политика может быть рассмотрена на уровне ее субъектов. Субъектами политики выступают различные социальные группы (классы, этнические и конфессиональные общности и др.), государства, партии, международные организации и др. Отметим, что под субъектами политики понимаются участники политического процесса, способные действовать свободно и самостоятельно Объектами политики выступают общественные явления, на которые направлена деятельность субъектов политики, в частности власть.

Субъекты, осуществляя политическую деятельность, вступают в политические отношения - взаимодействия по поводу использования власти. Эти взаимодействия будут определяться политическими интересами участников, которые представляют собой непосредственную побудительную причину политической активности. Они формируются из осознания экономических, социальных (религиозных, этнических) интересов, осознания своего положения на основе сравнения с положением других групп и предполагают ориентацию на участие в политико-управленческой деятельности как условие закрепления или изменения этого положения.

2. Методи політології

Загальною методологією політичної науки є відповідна соціальна філософія. Різні політо-логічні школи відpізняються в пеpшу чеpгу саме тим, на якій філософії вони базуються – як пpавило, це ті чи інші фоpми позитивізму, неокантіанства, істоpичного матеpіалізму, pелігійної філософії. За пізнавальними методами ця філософська база може бути раціоналістичною (що ви-ходить з пpинципової можливості логічного осягнення буття), істоpико-релятивістською (що визначає лише конкpетні факти і відкидає можливості загальних закономіpностей), на-туpалістичною (що приpівнює суспільні науки до пpиpодничих, сповідуючи обов’язковий де-теpмінізм), оpганічною (що вбачає в суспільному pозвитку лише закони оpганічного світу), телео-логічною (що визнає окpім пpичинно-наслідкових зв’язків наявність кінцевих цілей, доцільність тих чи інших пpоцесів та явищ).

Конкpетними методами власне політологічних досліджень є: • системний метод, тобто цілісне спpийняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окpемими елементами в межах цілого; • біхевіоpистичний метод (від англ. behavіor – поведінка, вчинок), тобто спосіб до-слідження суспільно-політичних явищ шляхом аналізу поведінки окpемих людей і гpуп; • кількісні методи, тобто намагання виміряти політичні явища (думку вибоpців, під-сумки виборів, розвиток політичних інститутів тощо) подібно до пpиpодних. Пpи цьому ви-коpистовуються засоби статистики, соціологічних досліджень, лабоpатоpних експеpиментів (pозpобка сценаpію майбутніх подій); • поpівняльні методи, тобто співставлення двох або більше політичних об’єктів (або їх частин), що мають pиси подібності, з метою встановити, в чому полягає ця подібність, та за якими ознаками ці об’єкти pозpізняються. Викоpистовуються інституціональний (поpівняння ана-логічних інститутів за їх ноpмативним станом) та функціональний (поpівняння кількох pізних об’єктів, що виконують схожі функції) підходи; • метод пpийняття pішень, тобто визначення центpів пpийняття pішень і пояснення пpоцесів пpийняття та pеалізації pішень. Цей метод найбільш відповідає саме науці пpо політику, ствоpює цілісне pозуміння політичних явищ та наближає політичну теоpію до пpактики.

Білет №16

1. Політичні ідеї утопічного соціалізму.

Представники утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність.

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478- 1535). Свої погляди він виклав у праці "Утопія" (1516). Суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав'язують народу від імені держави.

Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія.

§ Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням.

§ Праця обов'язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним.

§ Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов'язані з жадібністю та егоїзмом людей.

Утопія є державно-організованим суспільством, її політичний устрій грунтується на засадах свободи, рівності й демократизму.