2015-07-14
562
Світовий досвід показує, що відмінності між різними моделями інформаційно-консультаційних систем у сільській місцевості можуть бути дуже суттєвими щодо їх організаційної структури, взаємовідносин із клієнтами, принципів фінансування діяльності та ін.
Модель США. У США інформаційні і консультаційні послуги у сільській місцевості надають наступні організації.
1. Служба Екстеншн (Extension service) – служба розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації для розвитку приватних сільськогосподарських виробників і сільських громад. Передбачає поширення результатів наукових досліджень, технологічно інформації, збір і аналіз ринкової інформації, реалізацію програм розвитку сільської місцевості. 90-95% державне фінансування, переважно безкоштовні послуги. Центри Екстеншн створені при університетах (аграрних коледжах університетів або аграрних університетах). Незначна частка ринку консультаційно-інформаційних послуг для фермерів (до 5% ринку). Незважаючи на наявність значної частки державного фінансування діяльності служби, вона повністю незалежна у своїх оцінках від політики уряду.
Плюс: наукові розробки, їх провадження, а також навчання здійснюються однією установою.
Мінус: ризик обмеження доступу фермерів до результатів сторонніх досліджень.
2. Консалтингові компанії та незалежні консультанти – приватна власність, переважно консалтингова діяльність, відсутність державного фінансування, основна частка ринку.
3. Постачальники ресурсів – вузькоспеціалізовані консультації (внесення добрив, балансування раціонів годівлі, удосконалення окремих технологічних операцій), окремі дослідження у сфері основної діяльності, відсутність державного фінансування, незначна частка ринку (до 5%).
Модель Німеччини і Голландії:
1. Консалтингові компанії – вузька спеціалізація, приватна власність, тісний зв’язок з клієнтами, організовані у формі партнерств висококваліфікованих консультантів, відсутність державного фінансування, основна частка ринку.
2. Постачальники ресурсів - незначна частка ринку.
3. Сільськогосподарські інститути при університетах – здійснення наукових досліджень (агрономія, ветеринарія, техніка і технологія, організація виробництва і збуту, економіка) і поширення результатів через публікації, співпраця з господарствами і консультантами. Як правило, не надають консультаційні послуги аграрним виробникам, але створюють передумови для цього.
Модель Данії (і Фінляндії):
1. Датська сільськогосподарська дорадча служба – власність фермерських організацій (система “знизу вверх”), 2 рівні (національний і локальні центри). Державне фінансування складає 10% бюджету служби (фінансуються окремі соціальні проекти на замовлення місцевої або державної влади). Займає монопольне становище на ринку консультаційно-інформаційних послуг для фермерів (80%).
2. Постачальники ресурсів - незначна частка ринку.
3. Приватні консультаційні компанії і індивідуальні консультанти - незначна частка ринку.
Велика Британія
Система поширення знань і інформації (Екстеншн). Фінансується на 40%-50% з комунального чи державного бюджету.
Україна має наступні складові:
1. Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб – включає 17 сільськогосподарських дорадчих служб і Навчально-координаційний центр сільськогосподарських дорадчих служб; більшість служб фінансуються переважно в рамках проектів міжнародної технічної допомоги; платні і безкоштовні послуги; консультаційна, інформаційна і навчальна діяльність; основна частка ринку охоплених регіонів.
2. Консалтингові компанії та незалежні консультанти – приватна власність, консалтингова діяльність, відсутність державного фінансування.
3. Постачальники ресурсів – вузькоспеціалізовані консультації (внесення добрив, балансування раціонів годівлі, системи захисту рослин, удосконалення окремих технологічних операцій), відсутність державного фінансування.
4. Державні установи – Міністерство аграрної політики України, обласні та районні управління сільського господарства і продовольства; переважно інформаційні послуги з питань реалізації аграрної політики, розвитку сільської місцевості та ін.
В Україні розпочато створення національної системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації, а також консультаційної підтримки аграрних виробників (дорадчих служб).
Створення дорадчих служб координує Міністерство аграрної політики і цей процес розглядається в рамках проведення адміністративної реформи як вдосконалення та демократизації управління аграрним виробництвом (Управління координації діяльності сільськогосподарських дорадчих служб Департаменту реформування сільського господарства Міністерства аграрної політики).
Розроблено і прийнято Закон України “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”. Для вивчення державного законодавчого забезпечення і регулювання сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні необхідно з ним ознайомитися.
Передбачається створення сільськогосподарської дорадчої служби в Україні у трьох рівнях – національний, регіональний і районний. Основу сільськогосподарської дорадчої служби складають районні служби дорадництва, на яких має лежати завдання взаємодії з аграрними виробниками і сільськими громадами.
Створення такої сільськогосподарської дорадчої служби передбачає реформування органів державного регулювання аграрного сектору і сільської місцевості, значну зміну їх функцій: від регулювання аграрного виробництва до розвитку сільської місцевості.
11 березня 2003 року проведено установчі збори із створення Всеукраїнської громадської організації “Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб“. Засновники Асоціації – діючі в Україні сільськогосподарські дорадчі служби та Навчально-координаційний центр сільськогосподарських дорадчих служб. Мета створення асоціації – сприяння покращенню добробуту сільського населення та комплексному розвитку сільської місцевості, через підвищення рівня знань і вдосконалення практичних навичок жителів села та сільськогосподарських виробників, задоволення та захист інтересів членів Асоціації.
Основні цілі Асоціації:
§ координація діяльності, обмін матеріалами, організація навчання спеціалістів сільськогосподарських дорадчих служб;
§ створити передумови для законодавчого визнання і впорядкування дорадчої діяльності;
§ сприяти полегшенню доступу жителів села та сільгоспвиробників до суспільно-необхідних дорадчих послуг за рахунок їх державного фінансування;
§ допомога спеціалістам дорадчих служб обслуговувати їх клієнтів – фермерів, реформовані господарства, особисті селянські господарства, жителів села та сільські територіальні громади.
