Характеристика підстав припинення зобов'язань, що за юридичною природою є правочинами

Правочини, як підстави припинення зобов'язання, можуть бути односторонніми та двосторонніми.

Найбільш поширеною та бажаною підставою припинення зобов'я­зання є його належне виконання (ст. 599 ЦК), тобто виконання, здійснене належними сторонами, відповідно до предмета виконання, у передбачений строк (термін), у визначеному місці та у належний спосіб. Таке виконання за юридичною природою є одностороннім правочином¹.

Зарахування зустрічних вимог як підстава припинення зобов'я­зання може здійснюватися за наявності сукупності наступних умов, закріплених у ст 601 ЦК. По-перше, зарахуванню підлягають лише зустрічні вимоги, тобто ті, що випливають з двох різних зобов'язань, сторонами у котрих є одні й ті особи, кожна з яких в одному зобов'я­занні виступає кредитором, а у другому - боржником. По-друге, зу­стрічні вимоги мають бути однорідними, тобто такими, предмет ви­конання яких є однаковим (наприклад, сплата певної суми грошей). По-третє, строк виконання зустрічних однорідних вимог повинен на­стати або є таким, що не був встановлений чи був визначений момен­том пред'явлення вимоги. За наявності сукупності цих умов для зара­хування достатньо заяви однієї із сторін, тобто згоди іншої сторони для цього не потрібно (хоча вона може й бути). Така заява може бути зроблена однією стороною іншій безпосередньо, а може бути оформ­леною у вигляді зустрічної позовної заяви. Отже, зарахування с од­ностороннім правочином. Інколи здійснення зарахування є обов'яз­ковим, оскільки, наприклад, згідно зі ст. 619 ЦК кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом за­рахування зустрічної вимоги до основного боржника. Зарахування може бути як повним, так і частковим. Повне зарахування має місце у тому випадку, коли зустрічні вимоги є рівними за обсягом. Як виня­ток із загального правила, ЦК у ст. 602 передбачає перелік вимог, за-