Лінійна модель адекватна

Тут можливі три варіанти ситуацій: 1). усі коефіцієнти регресії значимі; 2). частина коефіцієнтів регресії значима, частина не значима; 3). усі коефіцієнти регресії не значимі.

У кожному варіанті оптимум може бути близько (про що свідчить невелика розбіжність значень параметра оптимізації в матриці планування), далеко (сильний розбіг значень параметра оптимізації) або про його положення судити важко (невизначна ситуація).

В першому варіанті, коли область оптимуму близько, можливі три рішення: закінчення дослідження, перехід до плану другого порядку або рух за градієнтом.

В разі закінчення дослідження за оптимум беруть найкраще значення, одержане в матриці планування. Перехід до планування другого порядку дає можливість одержати математичний опис області оптимуму і знайти екстремум. Рух за градієнтом використовують при малій похибці досліду, оскільки на фоні великої похибки важко встановити приріст параметра оптимізації.

Якщо область оптимуму далеко або невизначена ситуація, то рішення може бути лише одне - рух за градієнтом.

У другому варіанті важливо встановити причини, які пояснюють незначимість коефіцієнтів. Це може бути невдалий вибір інтервалів варіювання, включення (з обережності) факторів, які не впливають на параметр оптимізації, велика похибка досліду тощо. Рішення залежить від того, якій гіпотезі ми віддаємо перевагу. Якщо, наприклад, висунута перша гіпотеза, то можливе таке рішення: розширення інтервалів варіювання за незначними факторами і постановка нової серії дослідів. Це рішення інколи поєднують із перенесенням центра експерименту в точку, яка відповідає умовам найкращого досліду. Невпливаючі фактори стабілізуються і виключаються з подальшого розгляду. Іншими можливими рішеннями для одержання значимих коефіцієнтів є збільшення кількості повторних дослідів або добудова плану експерименту.

Збільшення кількості повторних дослідів призводить до зменшення дисперсії параметра оптимізації і відповідно дисперсії коефіцієнтів регресії. Досліди можуть бути повторені або в усіх точках плану, або у деяких.

Добудову плану використовують для дробових факторних експериментів і її здійснюють методом "перевалу", переходом до повного факторного експерименту, переходом до плану другого порядку (якщо область оптимуму близько).

Реалізація будь-якого з цих рішень потребує значних експериментальних зусиль. Тому іноді можна і не йти за строгим правилом "рухатись за всіма факторами", а піти на деякий ризик і рухатись тільки за значимими факторами.

Якщо область оптимуму близько, то можливе прийняття таких самих рішень, як і у випадку значимості всіх коефіцієнтів регресії.

У третьому випадку, коли лінійна модель адекватна, але всі коефіцієнти регресії незначимі (крім b ₀), частіше всього це пов’язано з великою похибкою експерименту або вузькими інтервалами варіювання. Тому можливі рішення направлені перш за все на збільшення точності експерименту та розширення інтервалів варіювання. Збільшення точності може досягатися двома шляхами: покрашенням методики проведення дослідів або постановкою повторних дослідів. Якщо область оптимуму близько, то можливе також закінчення дослідження.