Лінійна модель не адекватна

Якщо лінійна модель не адекватна, то це означає, oо не вдається апроксимувати поверхню відгуку площиною. Формальними ознаками (крім величини F -критерію) за якими можна встановити неадекватність лінійної моделі, є 1). значимість хоч би одного із ефектів взаємодії факторів; 2). значимість суми коефіцієнтів регресії при квадратичних членах åb _jj.

Оцінкою цієї суми слугує різниця між b ₀ та значеннями параметра оптимізації у центрі плану. Якщо різниця перевищує похибку експерименту, то гіпотеза про незначимість коефіцієнтів при квадратичних членах не може бути прийнята. Однак потрібно враховувати, що сума може бути незначима і при значимих квадратичних ефектах, якщо вони мають різні знаки.

Для неадекватної моделі не будемо робити різниці між випадками значимих або незначимих лінійних коефіцієнтів регресії, оскільки рішення для них, як правило, збігаються.

Рішення, які приймають для одержання адекватної моделі, зводитись до зміни інтервалів варіювання факторів, перенесення центра плану, добудова плану. Найбільш розповсюдженим прийомом є зміна інтервалів варіювання факторів. Це потребує постановки нової серії дослідів. Іноді відмовляються від побудови адекватної моделі, щоб ціною декількох дослідів перевірити можливість руху за градієнтом. Це рішення не можна вважати достатньо коректним. Руху за градієнтом, зазвичай, передує оцінка кривизни поверхні відгуку (за сумою коефіцієнтів при квадратичних членах) і зіставлення величин лінійних ефектів та ефектів взаємодії. Якщо внесок квадратичних членів та ефектів взаємодії невеликий, то рішення про рух за градієнтом представляється можливим.

Ще одним рішенням може бути включення до моделі ефектів взаємодії і рух за допомогою неповного полінома другого порядку. При цьому напрям градієнта змінюватиметься від точки до точки.

Якщо область оптимуму близько, то як і у випадку адекватної моделі, можливе закінчення дослідження або перехід до побудови плану другого порядку.