Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

для студентів

всіх спеціальностей і

всіх форм навчання

Укладач матеріалів:

Видишенко В. М.

Викладачі курсу:

Видишенко В. М.

Личко С. О.

Яременко Є. В.

Суми

2007 рік

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………………………… 3

1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання……………………………………………… 3

2. Категорії, методи та принципи релігієзнавства……………………………………………… 4

3. Зародження та розвиток релігієзнавчих ідей………………………………………………… 5

4. Сучасні концепції та підходи до пояснення релігійного феномена………………………… 6

5. Проблема визначення сутності релігії………………………………………………………… 8

6. Передумови виникнення релігії……………………………………………………………….. 9

7. Структура релігії……………………………………………………………………………….. 9

8. Функції релігії в суспільстві…………………………………………………………………… 11

9. Класифікація релігій світу…………………………………………………………………….. 13

10.Ранні історичні форми вірувань……………………………………………………………… 13

11.Первісні вірування східних слов’ян…………………………………………………………. 15

12.Релігійні уявлення Стародавнього Сходу…………………………………………………… 16

13.Релігії Стародавніх Греції та Риму…………………………………………………………… 18

14.Зороастризм – етнічна релігія стародавніх народів Ірану………………………………….. 19

15.Індуїзм…………………………………………………………………………………………. 20

16.Джайнізм і сикхізм…………………………………………………………………………..... 22

17.Конфуціанство………………………………………………………………………………… 23

18.Синтоїзм……………………………………………………………………………………….. 24

19.Іудаїзм………………………………………………………………………………………….. 24

20. Буддизм – історично перша світова релігія. Основні положення її віровчення та культу 27

21. Соціально-економічні умови виникнення християнства………………………………….. 29

22.Особливості християнства……………………………………………………………………. 30

23.Великий церковний розкол у християнстві …………………………………………………. 31

24.Православ’я……………………………………………………………………………………. 32

25.Початок християнства на землях Київської Русі та її хрещення……………………………33

26.Сучасний стан православ’я в Україні ……………………………………………………….. 35

27.Католицизм ……………………………………………………………………………………. 36

28.Українська греко-католицька (уніатська) церква…………………………………………… 39

29.Лютеранство…………………………………………………………………………………… 42

30.Кальвінізм ……………………………………………………………………………………… 43

31.Англіканська церква………………………………………………………………………….. 44

32.Церква євангельських християн-баптистів (ЄХБ)………………………………………….. 44

33.П’ятидесятництво……………………………………………………………………………... 45

34.Адвентизм……………………………………………………………………………………… 47

35.Єговізм (Свідки Єгови)……………………………………………………………………….. 48

36.Іслам: особливості віровчення та культу……………………………………………………. 49

37.Основні течії в ісламі…………………………………………………………………………. 52

38.Іслам в Україні………………………………………………………………………………… 55

39.Нові релігії на конфесійній карті України…………………………………………………... 56

40.Неохристиянські релігії………………………………………………………………………. 57

41.Релігійні організації орієнталістського спрямування………………………………………. 60

42.Синтетичні релігії……………………………………………………………………………... 62

43.Езотеричні релігії……………………………………………………………………………… 63

44.Відродження язичництва в Україні………………………………………………………….. 63

45.Проблеми релігійного життя в сучасній Україні……………………………………………. 64

46.Принципи та моделі державно-церковних відносин……………………………………….. 65

47.Законодавче закріплення свободи совісті в Україні………………………………………... 66

48.Основний зміст Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації”…………… 67

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………... 70

КОРОТКИЙСЛОВНИК РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ…………………………….... 71

ВСТУП

Релігієзнавство – це один з курсів філософських і соціальних наук, який вивчають студенти вищих навчальних закладів поряд з філософією, логікою та культурологією.

Релігієзнавство пов’язане з філософією через історико-філософську проблематику та форми суспільної свідомості, серед яких найстарішою є релігія й релігійна свідомість. Цей курс стосується і логіки, позаяк у добу Середньовіччя саме логіка перебувала в центрі уваги богослов’я та схоластичної філософії. Зрештою, релігія була, є та буде найважливішою частиною як української, так і зарубіжної культури. Окрім цього, через право й мораль релігієзнавство пов’язане з етикою та юридичними дисциплінами, оскільки релігія регламентує стосунки між людьми, деякі типи міжособистісних відносин.

Релігійну свідомість формують богослов’я та практичний досвід релігійного життя людини. Релігійна ідеологія є тією частиною релігійної свідомості, сутність якої викладена в сакральних книгах релігій (Торі, Талмуді, Біблії, Корані) та в різних богословських трактатах. Вона формується й базується на релігійних теоріях, які є продуктом діяльності багатьох поколінь.

Релігія віддавна намагалася задовольнити різноманітні духовні потреби людей: пізнавальні, морально-етичні, естетичні, емоційні. Вона завжди поєднувала релігійні звичаї, традиції, свята й обряди з національними, побутовими, сімейними та господарськими традиціями. Тож релігія є не тільки формою суспільної свідомості, а й феноменом культури певного народу.

Розвиток науки, з одного боку, сприяв спростуванню релігійних вірувань, тобто поширенню вільнодумства, а з другого – зумовлював звернення релігії до внутрішнього світу людини, до її духовного життя та моральних проблем.

Одночасно змінився й характер зв’язку релігії з політикою та юриспруденцією. Тепер вона опосередковано (через моральну та правову оцінку) впливає на політичну і правову діяльність. Починає домінувати намагання розглядати релігію як універсальну основу задоволення загальнолюдських потреб та інтересів, з яких найважливішими є забезпечення фізичного й духовного здоров’я людини, її ставлення до світу, миротворча діяльність, етика взаємин між людьми, толерантність у міжконфесійних відносинах, екуменічні процеси.

Потреби сучасного суспільства та вимоги вищої школи до науково-теоретичного осмислення релігії як феномена культури не можна задовольнити, вивчаючи суто богословські основи будь-якої релігії, тому що кожна богословська система прихильно ставиться лише до своєї віри.

Неупереджене наукове осмислення релігій і релігійних систем є можливим тільки в межах світської освіти за допомогою такої світоглядно-наукової дисципліни, як релігієзнавство.

Метою курсу релігієзнавства є прищеплення студентам методологічних навичок аналізу релігійних явищ, надання їм знань з історії розвитку та функціонування релігій, сутності доктринальних і культурних особливостей деяких з них. Особливу увагу при цьому приділено проблемам релігійного життя в сучасній Україні та впливові релігії на державотворчі зусилля українського народу та формування національної свідомості її громадян.

Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання

Релігія – складне та багатоаспектне соціокультурне явище. Існування релігії пов’язане з діяльністю особливого суспільного інституту – церкви.

Характерні ознаки церкви такі: специфічна організація; здатність відстоювати та поширювати певні морально-етичні й соціальні вчення; наявність певних відносин з населенням (віруючими); економічна діяльність і участь у соціальних процесах суспільства.

Кожна релігія має свою неповторну історію та систему цінностей. Осмислення релігії завжди було складовою світового історико-філософського процесу. Відколи людство почало задумуватися, звідки походить і на чому базується віра в надприродні, потойбічні сили, відтоді беруть початок релігієзнавчі знання.

Усі складові релігії не спроможна охопити жодна окремо взята наука, тому релігієзнавство – це комплексна наукова дисципліна, що поєднує елементи філософії, соціології, психології, історії та інших сфер суспільствознавства з метою з’ясувати природу та сутність релігії, її місце в житті людини й суспільства, дослідити історію та перспективи її розвитку.

Починаючи від Нового часу, в поглядах на релігію окреслюються два напрямки: теологія (богослов’я) та науковий атеїзм. Теологія покликана вивчати сутність Бога, захищати й обстоювати доктринальні положення якоїсь релігії. Нині існують християнська (православна, католицька та протестантська), ісламська, буддистська, іудейська й багато інших теологій. Науковий атеїзм – це наукова доктрина, що спрямована на заперечення існування Бога чи будь-яких інших надприродних сил.

Спільним для теології та наукового атеїзму є те, що вони оцінюють релігійні явища з погляду їхньої істинності чи хибності, тоді як релігієзнавство є нейтральним щодо досліджуваних ним фактів. Окрім цього, завдання теології та наукового атеїзму полягає у формуванні певних переконань, а завдання релігієзнавства – у поширенні нових знань про свій предмет.

Отже, релігієзнавство – це галузь гуманітарних знань, спрямована на осягнення сутності, закономірностей походження та функціонування релігій на різних етапах розвитку суспільства, певної соціальної групи людей чи особистості.

Релігієзнавчі знання є надбанням багатьох століть, але як самостійна галузь вони почали формуватися в XIX ст., відокремлюючись від філософії, історії, етнології, соціології етики й естетики. Засновником релігієзнавства, як окремої галузі наукових знань, вважають англійського історика й етнографа Едуарда Тайлора (1832 – 1917 рр.). Він досліджував історію культури та написав понад 250 праць, серед яких фундаментального значення набули “Первісна культура” й “Антропологія”. Едуард Тайлор висунув і обґрунтував анімістичну теорію походження релігії, розкрив її сутність та функції, а також напрямки розвитку.

Предметом релігієзнавства є вияв сутності релігійного феномена, механізмів його дії на індивідуальному та суспільному рівнях буття, особливостей його функціонування в історії людства та шляхів взаємодії з іншими сферами культури – мораллю, мистецтвом, наукою тощо.

Релігія в релігієзнавстві не є чимось зовнішнім щодо індивіда, а трактується як його внутрішній стан, глибинна віра в реальну присутність у житті вищої сили, що не піддається об’єктивному вираженню. Релігія постає не як відображення епізодичності чи випадковості буття людини у світі, а навпаки, як доказ нерозривності зв’язків людини та світу, форма усвідомлення цієї єдності. Ось чому релігієзнавство обстоює думку, що релігія не заперечує, а стверджує в людині загальнолюдські риси.

Релігієзнавство досліджує релігію як суспільну підсистему: вивчає причини виникнення релігії, закономірності й особливості її функціонування; аналізує структуру та елементи релігії, її місце, функції і роль у суспільній системі; визначає сутність, характер впливу релігії на особу, соціальні спільноти та специфіку їхніх взаємовпливів. Релігієзнавство намагається порівняти різноманітні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів у історичному розвиткові.

З огляду на це, в структурі релігієзнавства більшість учених виділяють такі системи: філософію релігії, історію релігії, соціологію релігії, психологію релігії, феноменологію релігії та географію релігії.

Філософія релігії – це розділ релігієзнавства, спрямований на філософське осмислення природи, сутності й сенсу релігії та надприродних сил (Бога).

Історія релігії – розділ релігієзнавства, що розглядає плинний у часі релігійний феномен, відтворює історичні форми різних релігій, накопичує та зберігає інформацію про релігії, котрі існували раніше чи існують тепер.

Соціологія релігії – розділ релігієзнавства, який вивчає суспільні основи релігії, її місце, роль, функції та вплив на елементи суспільної системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.

Психологія релігії – розділ релігієзнавства, котрий досліджує психологічні закономірності (настрої, переживання, почуття, мотиви, настанови) виникнення, розвитку та функціонування релігійного феномена в психології на індивідуальному, груповому й суспільному рівнях.

Феноменологія релігії – розділ релігієзнавства, що досліджує розуміння сенсу релігійного феномена конкретною людиною на основі її інтуїції, особистих відчуттів і бачення.

Географія релігії – розділ релігієзнавства, котрий вивчає поширення релігій в різних країнах і регіонах земної кулі, досліджує просторово-часові закономірності взаємодії релігійного феномена із зовнішнім середовищем та природним фактором.

Сьогодні, крім названих розділів релігієзнавства, розвиваються політологія релігії, культурологія релігії, етнологія релігії. Тож релігієзнавство є складним, багатоплановим утворенням, яке постійно розвивається.

Релігієзнавство розглядає релігію на теоретичному й емпіричному (чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати фундаментальні положення про релігію як цілісну систему, що функціонує у взаємозв’язку з іншими структурними елементами суспільства. На емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах – як на макрорівні (суспільства й регіони), так і на мікрорівні (особа та малі соціальні групи віруючих).