Література

Атаманчук Г., Гірник А. Політичний менеджмент. Теорія та практи­ка політичних технологій. — Рівне, 2004.

Бебик В. М. Основи теоретичної та практичної політології. — К., 1994.

Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент. — К., 1996.

Горкина М. Б., Мамонтов А. А., Манн И. Б. PR на 100%: Как стать хорошим менеджером по PR: Учеб. пособ. — М., 2003.

Горин С. Гипнотический НЛП-подход в политической рекламе и пропаганде // Виборчі технології: Збірник матеріалів / Упоряд. В. Ціон. — К., 1998.

Зимичев А. Психология политической борьбы. — К., 1992.

Казмиренко В. П. Социальная психология организаций. — К., 1993.

Комаровский В. Типология избирателей // Социологические ис­следования. — 1990. — № 1.

Мертон Р. Явные латентные функции. Американская социоло­гическая мысль: Тексты / Под ред. В. И. Добренькова. — М., 1994.

Пушкарева Г. В. Политический менеджмент: Учеб. пособ. — М., 2002.

Фишер Р., Юри У. Переговоры без пораження. — М., 1991.

Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. — М., 1998.

1.6. Формування і забезпечення діяльності політичної партії

Партія є основним артикулятором і носієм суспільних інтересів, єдиним інститутом громадянського суспільства, який формується винятково для здобуття політичної вла­ди. Однак щоб досягти цієї мети, вона повинна виконати

136 Предмет і специфіка прикладної політології

багато важливих умов, без чого неможливий успіх на вибо­рах: залучити у свої ряди членів-ентузіастів, мати відда­них лідерів; спродукувати практичні інноваційні ідеї, які б зацікавили значну кількість громадян країни і змусили проголосувати за неї; створити чітку внутрішню організа­ційну структуру з належним рівнем дисципліни тощо.

Принципи формування політичної партії

Про створення повноцінної партії свідчить її успішна виборча кампанія, тобто кількість відданих за неї голосів. Організаційно процес створення політичної партії пов'яза­ний з розв'язанням формальних (прийняття статуту, про­грами, формування внутріпартійних підрозділів) і функ­ціональних (формування партійної ідеології, яка б спону­кала громадян добровільно і свідомо вступати в її ряди і брати участь у її діяльності; налагодження постійних пер­винних осередків; забезпечення стабільності партійних структур; фінансування партії) проблем. Це означає, що ініціатори створення політичної партії мають виробити її статут, програму, сформувати первинні організації, гори­зонтальну і вертикальну партійні інфраструктури. Тобто партії насамперед необхідно виконати всі необхідні для її реєстрації формальні умови.

Основоположним документом політичної партії є її статут.

Статут (лат. statutum — встановлюю, вирішую) партії — документ, що визначає організаційну структуру, принципи і норми внутріпар­тійного життя; порядок вступу і припинення членства в ній, права і обов'язки члена партії; порядок скликання і проведення партійних зборів, конференцій, з'їздів; формування керівних і виконавчих органів та ін.

Процес розроблення статуту політичної партії перед­бачає численні внутріпартійні (на рівні керівництва пар­тії) дискусії щодо її філософії та мети, внутрішньої органі­зації і структури, форм і способів прийняття внутрішніх рішень.

Статут політичної партії зазвичай визначає право на членство; окреслює методи керівництва партією, методи добору керівників, принципи їх ротації; описує відносини між різними структурами партії; містить перелік постій­них комісій, робочих груп із важливих питань, порядок їх формування тощо.

формування і забезпечення діяльності політичної партії 137

Інститут членства у політичній партії стандартний в усіх країнах світу. Членство у політичній партії можуть мати громадяни держави, які володіють правом голосу на виборах. Одночасно один громадянин може перебувати лише в одній політичній партії. Як правило, законодав­ством встановлюються обмеження на членство у політич­ній партії для деяких категорій населення. Найчастіше членами політичних партій не можуть бути судді, праців­ники органів внутрішніх справ, військовослужбовці, спі­вробітники спецслужб. На час перебування на зазначе­них посадах вони призупиняють членство у політичній партії.

Членство у політичній партії має фіксований харак­тер. Умовою вступу громадянина до політичної партії є його особиста заява про бажання стати членом партії, додана до статутного органу партії. Форма фіксації член­ства у партії визначається статутом. Створення і діяль­ність структурних осередків політичних партій в орга­нах виконавчої і судової влади, виконавчих органах міс­цевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних за­кладах та інших державних установах і організаціях не дозволяється.

Кожна партія повинна мати свою політичну програму, в якій указується позиція партії з актуальних питань, чіт­ко окреслене майбутнє країни, за яке вона боротиметься. Крім того, вона має містити виклад ідеологічних засад функціонування партії — те, заради чого вона створюєть­ся. У програмі зазначається мета партії, форми роботи тощо. Процес вироблення програми партії пов'язаний із формуванням партійної ідеології, основні положення якої є головною складовою партійної програми.

Функціональна діяльність політичної партії пов'язана з організацією її ефективної роботи, спрямованої на здо­буття визнання, авторитету в суспільстві, перемоги на ви­борах. Це потребує набагато більше зусиль, ніж виконання Формальних критеріїв реєстрації партії.

Політична ідеологія — система концептуальних ідей, уявлень, по­глядів на політичне життя, яка виражає інтереси, умонастрої, сві­тогляд людей, класів, націй, суспільства.

Одним із основних функціональних завдань, які поста-^^ь у процесі створення політичної партії, є формування Партійної ідеології, яка за багатьма ознаками відрізняєть-** ^від політичної ідеології.

138 Предмет і специфіка прикладної політології

Завдання партії полягає в тому, щоб вписати одну з на­явних політичних ідеологій, прихильником якої вона є, у власний контекст.

Партійна ідеологія — своєрідне відображення уявлень значної частини виборців про призначення і характер партії, яка повинна спонукати їх вступити в її ряди, брати участь у її діяльності.

Партійна ідеологія охоплює не лише чітко виписане в програмі бачення майбутнього країни, а й конкретні кроки партії, спрямовані на досягнення мети, позицію партії з акту­альних для суспільства питань тощо. Структура партійної ідеології складається із системоутворюючої ідеї, «моменту сили» та «образу ворога». їх сукупність утворює ідеологічний комплекс, який спонукає громадян приєднатися до партії.

Системоутворююча ідея розкриває позицію партії щодо найважливіших для суспільства питань, які мають страте­гічне значення для держави. Працездатна, системоутворю­юча ідея повинна відповідати певному стереотипу масової свідомості. Для України такими стереотипами можуть бути єдина незалежна держава, високий рівень життя, конку­рентоспроможне сільське господарство, подолання корупції тощо. Системоутворююча ідея буде ефективною за умови, що вона дасть змогу кожному потенційному члену партії відчути себе причетним до боротьби «за світле майбутнє».

«Момент сили» є найважливішим спонукальним мо­тивом приєднання громадян до партії, яка артикулює пев­ну ідею. Це складова партійної ідеології, яка окреслює конкретні кроки партії щодо реалізації власної програми, розв'язання найактуальніших для громадян проблем, формулює положення, що відрізняють її від інших партій.

«Образ ворога» — окреслення перешкод, які ускладню­ють досягнення мети партії і суспільних цілей. Добре про-артикульований «образ ворога» органічно доповнює «мо­мент сили».

Не менш важливою складовою створення політичної партії є формування позитивного іміджу її лідера. Нерідко фігура лідера може успішно замінити системоутворюючу ідею. Така особливість формування політичних партій ха­рактерна для пострадянських країн, де більшість політич­них партій створювалася «під конкретного лідера», що отримало назву «партійний вождизм». Більшість українсь­ких центристських партій створено саме за таким принци­пом. За невиразної партійної ідеології на посади керівників партій часто призначають впливових політиків.

Важливим системоутворюючим компонентом партій­ної ідеології є політична позиція партії — положення, які

формування і забезпечення діяльності політичної партії 139

розкривають ставлення партії до поточних проблем і про­цесів. Політична позиція партії повинна мати певний за­пас гнучкості: залежно від ситуації партія може її зміню­вати, інколи на протилежну. Неприпустимими вважають позиції, які руйнуть системоутворюючу ідею і позитивний образ лідера; неоднозначну або невизначену позицію щодо конкретної проблеми (партія може сприйматися прихиль­никами як невпевнена). З психологічного погляду, неви-значена позиція політичної партії є значно гіршим засобом її збереження, ніж категорична позитивна, а згодом кате­горична негативна відповідь на одне й те саме питання.

Після визначення базових засад партійної ідеології іні­ціатори створення політичної партії повинні забезпечити канали донесення до потенційних виборців її положень, подбати про формування вертикальної та горизонтальної структур, тобто організувати прихильників певної ідеї у відповідну партійну структуру.

Організація роботи

з членами і прихильниками партії

Усі громадяни формально належать до однієї з таких категорій: члени партії; співчуваючі — громадяни, які не є членами партії, але підтримують її на виборах, інколи навіть фінансово; громадяни, які нейтрально або негатив­но ставляться до партії. Членів партії поділяють на партій­них функціонерів і партійних активістів. Саме вони віді­грають вирішальну роль у повсякденній роботі партійної організації. Тому створити дієздатну партію чи первинну її організацію в регіоні означає правильно задіяти функціо­нерів, активістів і прихильників партії.

Партійними функціонерами називають членів партії, які працюють у ній на професійній основі. Політична діяль­ність для них — основне заняття, а інколи й головне джере­ло доходів. Як правило, функціонерами є представники пар­тії У владі, керівники її регіональних і місцевих осередків та провідні співробітники апарату. Передусім це стосується країн, де парламентські партії безпосередньо формують УРяд і виконавчу вертикаль, тобто там, де посади міністрів і керівників підрозділів виконавчої влади є політичними. У такому разі представником виконавчої влади на регіональ­ному чи локальному рівні стає лідер місцевого осередку пра­влячої партії. Мережа функціонерів утворює її скелет. Пар­тія вважається присутньою на певній території лише тоді, Коли має на ній хоча б одного свого функціонера.

140 Предмет і специфіка прикладної політології

Інколи партія спрямовує свої зусилля на створення ме­режі функціонерів опосередковано, застосовуючи примус або своєрідний підкуп. Найчастіше до цього вдаються пра­влячі партії (у пострадянському розумінні — «партії вла­ди») або партії, які близькі до влади і мають достатні мате­ріальні ресурси. У першому випадку партійний функціо­нер, який є також чиновником високого рангу, призначає підпорядкованих йому співробітників партійними функ­ціонерами нижчого рівня, завдяки чому створюється ви­димість наявності місцевих осередків у всіх регіонах краї­ни. У другому — партійними функціонерами стають гро­мадяни, яких привабили надані або обіцяні матеріальні вигоди. В обох випадках партійними функціонерами часто стають люди, які не є переконаними прихильниками партії або не користуються належним авторитетом серед населен­ня місцевості. В такий спосіб за нетривалий час можна ство­рити мережу партійних функціонерів по всій країні, однак ефективність їх роботи буде невисокою. Це свідчить, що лише матеріальних стимулів чи адміністративних важелів недостатньо для створення ефективної політичної партії.

Найефективніше працюють партійні функціонери, орі­єнтовані на політичну кар'єру. Функціонери, які поєдну­ють адміністративну, виробничу чи іншу діяльність з полі­тичною або працюють лише за зарплату, не завжди надій­ні й активні. Тому одним із першочергових завдань при створенні регіональної структури партії є формування та використання системи політичних стимулів і політичної перспективи для функціонерів. Ініціатори створення пар­тії і партійних організацій, які не розуміють цього, рано чи пізно стикаються з тим, що найкращі партійні праців­ники залишають їх організацію і переходять в інші. Так, наприклад, сталося з Народно-демократичною партією України, коли цілими підрозділами партійці почали пере­ходити до Партії регіонів.

Найчастіше створення мережі партійних функціонерів відбувається з використанням кількох підходів.

1. Призначення функціонерів зі співробітників базо­вих організацій, які контролює керівництво партії. Ними можуть бути адміністративні (стосуються «партії влади» чи правлячої партії) або виробничі структури, на які пар­тія має вплив через особисті неполітичні контакти. Такий підхід найпростіший щодо швидкості формування партій­них осередків на місцях, повністю контрольованих цен­тром. Однак його недоліком є непрофесійність функціоне­рів у сфері публічної політики, які часто не мають до неї

Формування і забезпечення діяльності політичної партії 141

ніякої схильності. Тому замість партії утворюється бюро­кратична структура, нездатна ефективно провести вибор­чу кампанію.

2. Створення мережі партійних функціонерів шляхом залучення до партії наявних у регіонах публічних політи­ків або шляхом залучення до публічної політики нових людей через систему особистих зв'язків партійного керів­ництва. Цей спосіб значно триваліший, ніж попередній, оскільки кожного потенційного керівника місцевих осе­редків доводиться підбирати через особисті контакти, ін­дивідуально домовлятися з ним. Такі функціонери часто виявляються надто незалежними, некерованими. Однак щодо ефективності роботи з активістами і прихильниками партії, проведення виборчої кампанії в регіонах такий під­хід є найефективнішим, оскільки сприяє залученню до партії насамперед переконаних прихильників.

3. Створення партії шляхом злиття кількох існуючих політичних і суспільно-політичних організацій. Завдяки такому підходу можна швидко сформувати мережу функ­ціонерів, які мають необхідну мотивацію і досвід публіч­ної політики. Однак при цьому неминучим буде зіткнення амбіцій функціонерів, які прийшли у нову партію з різних структур. За таких обставин лідеру партії доведеться ви­явити рішучість, визначити, яка зі складових буде базо­вою в певному регіоні і готуватися до вирішення конфлік­тів, зумовлених цим рішенням.

Оскільки криза росту неминуча для партії і вона обов'язково супроводжуватиметься з'ясуванням внутрі­партійних відносин, краще спровокувати і пережити її якомога раніше, не відкладаючи на передвиборний період.

У повсякденному житті створення партійних осередків часто відбувається на основі поєднання всіх трьох підхо­дів. Тому, формуючи партійні осередки, важливо не за­лишити поза увагою критичну масу невдоволених кадро­вими рішеннями, оскільки це може спричинити бюрокра­тичне переродження партії або її розвал.

Партійними активістами вважають членів партії, які працюють у ній переважно на громадських засадах, а в період виборів ■— агітаторами, довіреними особами, керів­никами виборчих штабів, членами виборчих комісій (не­рідко за окрему плату). На відміну від функціонерів, яких потрібно знайти й організувати в структуру, з потенційни­ми активістами в регіонах не буває проблем, якщо партія є Восієм ідеології, близької жителям цього регіону. Вони ві­дразу дають про себе знати, але слід пам'ятати, що активі-

142 Предмет і специфіка прикладної' політології

сти реагують саме на ідеологію. Якщо функціонерів можна зацікавити грошима чи перспективами, то активістів ціка­вить передусім ідеологія, та й у жодної партії коштів для підтримання протягом тривалого часу сталої кількості ак­тивістів не вистачить. Завдяки активістам партія отримує могутній ресурс для виборчої кампанії, є повноцінною ви­борчою машиною. Тому добір активістів і взаємодія з ними є важливим напрямом партійної роботи, яка традиційно охоплює такі етапи:

а) визначення активіста. Цей етап відбувається тоді,
коли активіст уперше вступає в контакт з представником
партії і висловлює бажання брати участь у її діяльності. Як
правило, потенційних активістів виявляють на масових
заходах партії, а також через її громадські приймальні;

б) фіксація активіста. Це роблять після визначення ак­
тивіста, доручивши йому не надто обтяжливе завдання: по­
ширення матеріалів партії за місцем його проживання, роз­
клеювання листівок про партійний захід тощо. Якщо після
виконання такого завдання активіст продовжує брати
участь у роботі партії, можна вважати його зафіксованим;

в) включення (вербування) активіста. Після фіксації
необхідно залучити активіста до постійної роботи партійно­
го підрозділу. Оптимальною формою включення активіста
є залучення до реалізації політичних проектів. Співпраця з
ним має відбуватися постійно, а не лише у період виборчої
кампанії. Активіст повинен відчувати доброзичливе ста­
влення до себе керівництва партії, бачити, що його роботу
цінують, виявляють інтерес до його думки при прийнятті
рішень з різноманітних аспектів партійної політики.

Часто політичні партії «молодих демократій» уника­ють безпосередньої роботи зі створення партійної інфра­структури і намагаються формувати власний імідж лише за допомогою засобів реклами у ЗМІ, а не шляхом форму­вання розгалуженої мережі активістів. Іноді здається, що відсутність достатньо чисельного і добре підготованого ак­тиву з успіхом може замінити на виборах PR-агентство, од­нак така перемога є свідченням результативності техноло­гій, а не авторитету партії, в чому їй доведеться невдовзі переконатися. Подібною тактикою на парламентських ви­борах скористалися свого часу Партія зелених України, Команда озимого покоління (КОПи).

Прихильники партії — громадяни, які голосували за неї, її канди­дата і виявили доброзичливе ставлення до її ініціатив.

Робота партії у міжвиборчий період однаково повинна бути спрямована як на її членів, так і на прихильників,

формування і забезпечення діяльності політичної партії 143

кількість яких, як правило, вдвічі-втричі перевищує кіль­кість тих, хто офіційно перебуває в її лавах. Виявлення і фіксація прихильників є одним із основних завдань пар­тійної організації. Контакт з ними має бути постійним і різностороннім. їх запрошують на збори парторганізацій, з ними листуються, відомості про них фіксують у спеціаль­них документах (анкетах). Багато хто з прихильників зго­дом вступає в партію.

Внутрішня організація політичної партії

Партійну структуру утворюють члени партії і вибудо­вується вона за територіальною ознакою як мережа регіо­нальних і місцевих осередків. Групи активістів і члени партії об'єднуються у первинні організації. За незначної кількості членів осередку на невеликій території члени партії можуть входити до її місцевого (регіонального) від­ділення, яке у такому разі відіграє роль первинної органі­зації. На вищих рівнях партійної структури створюють партійні відділення: місцеві (міські й районні), регіональ­ні та, нарешті, партійний центр. Усі ці рівні утворюють за­гальнонаціональну партійну структуру. Однак партійна структура не обмежується лише створенням партійних осередків різних рівнів. Ефективною формою популяриза­ції партійної ідеології є агітація в трудових колективах, попри обмеження щодо створення первинних структур у трудових колективах. Тому для політичної партії важливо мати партійних організаторів на місцях і в трудових ко­лективах, де значно легше виявляти і залучати до партій­ної роботи існуючих прихильників. Формально активісти і прихильники партії в трудових колективах прилучаються До відповідної територіальної організації.

Створену партійну структуру необхідно постійно під­тримувати у функціональному стані, розвивати, наповню­вати значущими справами, інакше в ній відбуватиметься відплив активістів, і з часом вона стане недієздатною. Ос­новною формою такої роботи є реалізація партійних проек­тів, які розробляє партійне керівництво з урахуванням специфіки регіону, інтересів і потреб його населення.

Для реалізації партійних проектів і проведення вибор­ної кампанії політична партія повинна мати добре розви-^Уту внутрішню структуру. Якими мають бути конфігу­рація, взаємозв'язки елементів, вирішує партія та її ке­рівні органи. Головне, щоб це була працездатна команда

144 Предмет і специфіка прикладної політології

з чітким розподілом функцій, а найближче оточення лі­дера партії кількісно наближалося до «психологічного числа» 7 (саме така кількість людей, на думку психоло­гів, є найкраще керованою, організованою, здатною до ко­мандної праці).

Універсальна схема побудови партії складається з та­ких компонентів:

1) з'їзд (конференція) партії — вищий орган, який ви­рішує стратегічні для партії питання;

2) політрада партії — постійно діючий орган політич­ного керівництва, який вирішує питання скликання з'їз­ду, стратегії партії з окремих позицій;

3) виконком (секретаріат) партії — постійно діючий ви­конавчий орган, який формує центральний апарат партії і керує його роботою;

4) контрольно-ревізійна комісія партії — виборний (на з'їзді) і незалежний від інших керівних інстанцій кон­трольний орган, який відстежує витрати партійного бю­джету;

5) керівник партії (голова) — керує генеруванням стра­тегічних для партії питань, координує роботу партійного керівництва, представляє партію у відносинах з іншими органами та установами, від імені партії візує документи тощо;

6) заступник (заступники) голови партії — допомагає голові у виконанні повсякденних обов'язків, координує ро­боту підрозділів, дбає про активність партії в регіонах та ін.

Підбір керівників партії та її кандидатів на державні керівні посади здійснюється за допомогою прямих і непря­мих виборів всередині партії. З цією метою вони проводять періодичні чергові або позачергові з'їзди, на яких обира­ють найвище партійне керівництво, розробляють курс партії. Делегатів на національний з'їзд обирають члени партії місцевого чи обласного рівнів. Для уникнення домі­нування в партії однієї особи або обмеженого кола осіб ста­тути деяких партій формулюють умови на заміщення по­сади лідера партії протягом певного періоду.

На центральному рівні функціонує офіс партії, який забезпечує її поточну роботу і має такі підрозділи:

а) організаційний відділ: відповідає за формування бази даних членів партії, координує їх діяльність; забезпе­чує регіональні структури агітаційними матеріалами; ор­ганізовує масові акції (заходи) — конференції, збори, мі­тинги, пікети, концерти тощо; розробляє стратегію залу­чення нових членів; організовує зустрічі відомих членів і

формування і забезпечення діяльності політичної партії 145

прихильників партії з виборцями; дбає про розвиток пар­тійної структури (створення нових територіальних органі­зацій, закріплення активістів за дільницями; методична допомога територіальним організаціям); підбір, підготов­ку і навчання кадрів для політичної та партійної роботи; функціонування громадських приймалень; організацій­ний супровід політичних проектів;

б) прес-служба партії: відповідає за роботу зі ЗМІ, про­
ведення прес-конференцій; здійснює моніторинг преси;
відповідає за написання заяв, текстів виступів партійних
лідерів;

в) інформаційно-аналітичний відділ: здійснює само­
стійно або замовляє відповідним службам проведення соці­
ологічних опитувань; аналізує діяльність партій-конку-
рентів; аналізує структуру, соціально-демографічну та
іншу специфіку виборчих округів;

г) юридичний відділ: відповідає за роботу із ЦВК; за­
безпечує реєстрацію партії як суб'єкта виборчого процесу,
юридичне оформлення документації; юридично супрово­
джує діяльність партії;

ґ) рекламно-агітаційний відділ: розробляє макети агі­таційних матеріалів (плакати, листівки); замовляє відео-, аудіоролики, кліпи, сюжети про партію у ЗМІ;

д) фінансовий відділ: відповідає за фінансові аспекти
Діяльності партії, поповнення партійних рахунків;

є) служба регіонів: складає графік відвідувань регіо­нів керівництвом партії, координує перебування в них лі­дерів тощо.

Внутріпартійні підрозділи можуть бути збільшені або подрібнені залежно від інтенсивності діяльності партії. Якщо вона надто чисельна, аналогічні внутріпартійні під­розділи можуть діяти і в регіонах. Традиційно окремі на­прями роботи ведуть партійні функціонери, які не мають штату працівників (відділів). У передвиборний період чи­сельність осіб і внутріпартійних підрозділів, як правило, збільшується.

Ефективній роботі внутріпартійних підрозділів сприяє система внутріпартійної звітності. Раз на тиждень спі­вробітники звітують перед керівниками відповідних партійних підрозділів щодо проведеної роботи, а вони — перед лідером партії або особою, відповідальною за акумулювання й аналіз такої інформації. За необхідності (під 4_ac виборного процесу) частоту звітувань збіль­шують, а керівники регіональних організацій звітують Щоденно.

146 Предмет і специфіка прикладної політології

Моніторинг ефективності партійної структури

Ефективне функціонування партії неможливе без чіт­кої системи моніторингу її діяльності. Однак партійна ро­бота важко піддається формалізованому контролю подібно до будь-якого процесу, в якому значну роль відіграє «людський фактор». Тому критерії, за якими оцінюють діяльність партії, мають формальний і неформальний ха­рактер. До них зараховують:

— рівень віддачі від участі організації у партійних ви­борних кампаніях і політичних проектах;

— кількість і якість реалізації політичних проектів, здійснених з ініціативи організації;

— абсолютна (загальна кількість членів партії) і нор­мована (у відсотках до числа виборців на відповідній тери­торії) чисельність організації;

— динаміка збільшення численності членів партії;

— наявність статусних членів партії в організації (де­путатів представницьких органів влади);

— наявність і чисельність депутатських груп партії в місцевих представницьких органах влади;

— рівень і динаміка розвитку партійної структури (сту­пінь покриття виборчих дільниць мережею активістів міс­цевої організації);

— рівень інформованості про діяльність організації в регіональних (районних, місцевих) ЗМІ;

— рівень конфліктності (стабільності) відділення партії;

— наявність і технічне оснащення офісу організації;

— розгалуженість мережі громадських приймалень;

— рівень самофінансування організації.
Універсальним критерієм при цьому є якість участі

партійної організації (відділення) в загальнопартійних виборних кампаніях і політичних проектах, показники якого свідчать про дієздатність організації, її стабільність та лояльність. Однак, цей критерій важко піддається фор­малізації: не завжди можна встановити, яка частина успі­хів організації на виборах зумовлена її власною діяльні­стю, а яка — централізованою агітацією, про яку подбало керівництво партії. Крім того, ці чинники не є абсолютни­ми. Завжди слід враховувати специфіку регіону. Органі­зація може тривалий час мати високі показники, але не одержувати на виборах очікуваного результату. Це свід­чить про імітування активності місцевими партійними функціонерами без реальної роботи у певному середови­щі. Іноді партійна організація перемикається на обслуго-

формування і забезпечення діяльності політичної партії 147

вування місцевої еліти, недостатньо враховуючи інтереси

партії.

Отже, ефективна партійна організація завжди має ви­сокий політичний вплив і є надійною опорою партії під час виборних кампаній. При оцінюванні ефективності ро­боти первинних організацій партії не слід перебільшувати роль кількісних характеристик (кількість членів, реалізо­ваних проектів), оскільки це може переорієнтувати чле­нів партії на досягнення формальних показників, а не на змістовну роботу.

Напрями діяльності політичної партії

Усі аспекти діяльності політичної партії підпорядкову­ються логіці її перемоги на виборах, що залежить не лише від ефективності виборної кампанії, а й від авторитету пар­тії в суспільстві, довіри до неї широких мас, послідовності у відстоюванні значущих цінностей, ідей, принципів. До­сягнути цього можна системною, цілеспрямованою робо­тою, яка здійснюється за такими основними напрямами:

1. Популяризація партійних ідей на місцях завдяки роботі громадських приймалень. їх доцільно створювати Навіть у тих регіонах, де партія не користується особливою популярністю, у т. ч. і в районних центрах. Роль громадсь­ких приймалень полягає у вербуванні активістів, наданні конкретної допомоги (порад, консультацій) громадянам з питань, які їх хвилюють. Координати приймалень необхідно постійно повідомляти через місцеві ЗМІ. Якщо партія має представників у представницьких органах вла­ди, доцільно об'єднати депутатські та партійні приймальні або хоча б координувати їх діяльність. Не менш важливо чітко продумати методологію роботи громадських прийма­лень, інакше вони перетворяться на пункти невідкладної Допомоги громадянам з побутових питань і не зможуть повноцінно займатися питаннями, що відповідають інте­ресам і потребам партії.

2. Агітаційно-рекламна діяльність. Зміст її утворює Формулювання позицій, заяв, звернень і пропозицій пар­тійної організації з актуальних питань; створення інфор­маційних карт (медіа-карт) регіону і муніципальних утво­рень на його території; моніторинг регіональних ЗМІ; аналіз регіонального ринку рекламних та PR-агенств; роз­роблення, випуск і розміщення прямої реклами в ЗМІ; під­готовка і реалізація програми поширення непрямої рекла-

148 Предмет і специфіка прикладної політології

ми в ЗМІ; підготовка і випуск продукції зовнішньої реклами та агітаційних матеріалів; випуск інформаційних бюлете­нів регіональної організації; створення Інтернет-сайту ор­ганізації; агітаційно-рекламна підтримка політичних про­ектів організації.

У поточній роботі деякі з цих питань реалізуються зав­дяки організаційно-масовим зусиллям. Зокрема, замість прямої реклами в ЗМІ може бути використано оголошення про партійні заходи і координати громадських прийма­лень. Інформаційними приводами для непрямої реклами є заплановані заходи, що організовуються партійними орга­нами. Однак агітація через ЗМІ повинна використовувати­ся як складова певного політичного проекту, тобто поєдну­ватися з організаційною роботою. Інтенсивність цієї робо­ти залежить від особливостей виборчої кампанії, виборчої стратегії партії та ін.

3. Інформаційно-аналітичний напрям діяльності полі­тичної партії. Він передбачає розроблення паспортів регіо­нів, регіональних партійних утворень і виборчих округів. Такий паспорт містить інформацію про загальну характери­стику регіону (розмір території, адміністративно-територі­альний поділ, населені пункти, природні ресурси, основні галузі економіки); соціально-демографічний склад і профе­сійну структуру населення (кількість виборців; наявність основних промислових і сільськогосподарських підпри­ємств, організацій, навчальних закладів, установ науково­го і культурного профілю, медичних закладів; зайнятість, рівень життя, соціальну захищеність, освіту, охорону здо­ров'я, культуру, рівень злочинності, екологічний стан); ад­міністрацію і депутатів усіх рівнів; систему транспорту і зв'язку; електоральну історію регіону. Залежно від зав­дань, які вирішує партія, обсяг інформації в паспортах може бути значно ширшим, вона повинна постійно оновлю­ватися. Для стандартизації роботи центральний орган пар­тії розробляє і затверджує єдину форму паспорта регіону.

4. Моніторинг діяльності органів виконавчої і представ­ницької влади (соціологічний моніторинг), політичних ор­ганізацій і впливових політиків (політичний моніторинг) у регіоні. Завдання моніторингу полягають у з'ясуванні рів­ня довіри громадян до вищих органів державної влади, політичних партій і політиків вищого рівня, а також до регіональних представницьких і виконавчих органів вла­ди, регіональних відділень політичної партії, регіональ­них суспільно-політичних і громадських організацій та впливових політиків регіону; оцінюванні громадянами ситуації, проблем у країні і в регіоні; відстежуванні рей-

формування і забезпечення діяльності політичної партії 149

тингів політичних сил, політиків у регіональних і загаль­нонаціональних ЗМІ. Основною формою моніторингу є со­ціологічні опитування, які проводять приблизно раз на квартал. Партія, її регіональні організації можуть замо­вити їх або скористатися даними соціологічних служб, які проводять такі опитування за власною ініціативою.

На підставі отриманої з різних джерел інформації складають інформаційно-аналітичні довідки про основні щюблеми регіону, діяльність органів влади, політичних сил і політиків, розробляють відповідні прогнози, реко­мендації, проекти тощо.

Планування діяльності партійної організації

Партбудівництво може бути реалізованим лише як плановий процес. Відсутність добре продуманого плану ро­боти зумовлює зосередження зусиль партії переважно на другорядних цілях. План роботи партійної організації є документом, обов'язковим для виконання всіма партійни­ми інстанціями. Невиконання його повинно передбачати відповідні адміністративні санкції.

'' План роботи партійної організації складають на рік і Затверджують на засіданні уповноваженого органу, перед­бачивши можливість щоквартальної його деталізації і ко­ригування. Структурно він повинен відповідати функціо­нальним напрямам роботи організації, передбачати захо­ди щодо виконання конкретних завдань, відповідальних за це співробітників апарату, терміни заходів і необхідні ресурси. За відсутності у партії достатніх ресурсів для здійснення необхідних заходів, їх доцільно розмежувати на першочергові і другорядні (включають у план з поміт­кою «за змогою»). Це дасть змогу побачити проблемні міс­ця в діяльності організації, раціонально використовувати наявні ресурси, шукати і знаходити ті, яких не вистачає.

План роботи партійної організації можуть доповнюва­ти різноманітні додатки: програма роботи з активістами і прихильниками; програма опосередкованої реклами; полі­тичні проекти тощо.

Політичні партії, діючи в конкурентному політичному середовищі, змушені витримувати напружену боротьбу за симпатії і голоси виборців. Для цього вони повинні на ос­нові вивчення проблем, які їх турбують, запропонувати громадянам певний шлях їх вирішення і переконати, що саме він є найоптимальнішим.

150 Предмет і специфіка прикладної політології

Вивчення середовища, в якому діє партія (збір, опра­цювання інформації про зовнішнє середовище і дії конку­рентів), має поєднуватися з аналізом ефективності власної діяльності, внесенням коректив у її стратегію і тактику. Оцінювання зовнішнього середовища, планування діяль­ності передбачає аналіз нормативно-правової бази щодо функціонування партії, динаміки правотворчості; ство­рення «лобістської карти» (інтереси, які лобіюють партії); збір та аналіз інформації про партії-конкуренти, що діють на певній території (сила, впливовість, зв'язки, ключові політичні фігури та їх дії, контактна інформація); динамі­ка відносин «громадяни — влада», індекс корупції, рівень підтримки громадянами конкретних посадових осіб; структура, афілейованість (приналежність) ЗМІ, їх кон­тактна інформація; дії органів влади, їх керівників у звіт­ний період, їх контактна інформація.

Збір інформації повинен відбуватися на національно­му, регіональному і місцевому рівнях, оскільки партія як особливий соціальний інститут має боротися за владу в усій країні. При цьому важливо забезпечити високу швид­кість проходження сигналів до партійного керівництва про реальні проблеми на місцях, що дасть змогу виробити адекватну формулу спілкування з виборцями, здобути все більше прихильників.

Основними способами отримання партією інформа­ції є:

— моніторинг відкритих джерел (до 85% інформації): контент-аналіз ЗМІ, Інтернет-джерел, збір статистичних даних, аналітичних матеріалів дослідницьких центрів, ін­формації, отриманої під час публічних заходів, бліц-ін-терв'ю з поінформованими в конкретній сфері суб'єктами;

— спілкування з журналістами, представниками істеб­лішменту, бізнесу, третього сектору, працівниками гро­мадських приймалень партії;

— експертна інформація (інтерв'ю з експертами, замо­влення досліджень певної тематики);

— соціологічна інформація (замовлення або викори­стання соціологічних досліджень);

— спеціальна інформація.

Отримана інформація зберігається й оновлюється цен­тралізовано в базі даних і є основою для короткостроково­го і довгострокового аналізу, прогнозів, внутрішнього оці­нювання ефективності власних кроків, вироблення внутрі­партійних рішень.

формування і забезпечення діяльності політичної партії XS1

Крім оцінювання безпосереднього середовища, реагу­вання на зовнішні виклики, партія повинна здійснювати стратегічні розроблення: політологічні, економічні, со­ціальні дослідження ситуації в країні, стану суспільства, його сегментів, електоральних уподобань та інших явищ і інститутів, що дає змогу виробити стратегію виборчої кам­панії; розроблення програмних документів, а також доку­ментів для внутрішнього і зовнішнього використання. До таких досліджень партії залучають фахівців з відповідних питань, використовують потенціал власних дослідниць­ких інститутів, фондів.

Діяльність партії щодо поповнення своїх лав

Навіть найбільш організована й успішна політична партія повинна дбати про своє майбутнє, тобто поповнення своїх лав, що є важливою передумовою здійснення її стра­тегічних планів за всіма програмними напрямами. Члени партії є її найвагомішим ресурсом, що віддає свої ідеї, енергію, здібності, певні кошти, приносить голоси.

Світова практика виробила багато методів роботи щодо збільшення чисельності партії. Однак у будь-якому разі вона повинна відбуватися на основі певних принципів, за чітким планом, цілеспрямовано.

Робота із партійного поповнення спрямовується на гро­мадян, які голосують за партію, симпатизують її стратегіч­ному курсу, і починається з їх ідентифікації. З цією метою можуть бути використані пряма агітація, а також опосе­редковані методи: спонсорування медичних установ, у яких добровольці-професіонали надають безплатні кон­сультації; консультації кваліфікованих юристів; замо­влення освітніх, культурно-мистецьких передач на телеба­ченні тощо.

До осіб, які потенційно можуть вступити в партію, най­частіше звертаються персонально листом або по телефону. Пропозицію про вступ підписує голова партії. У листі має бути анкета кандидата на вступ, а також конверт зі зворот­ною адресою. Можна додати брошуру, буклет з інформа­цією про партію. При цьому бажано передбачати додатко­ві контакти з особою за умови неотримання від неї відпові­ді протягом двох тижнів. Контакт можна здійснити листом, персонально або по телефону.

Після проведення масової агітаційної кампанії необ­хідно проаналізувати її результати з керівником цього на-

152 Предмет і специфіка прикладної політології

пряму діяльності партії. Для новачків організовують спе­ціальний інформаційний захід, на якому їх знайомлять з лідерами, посадовими особами партії та між собою.

Для підтримання єдності лав, забезпечення обізнаності громадян про справи партії проводять тренінги, курси, об­мін досвідом.

Формування і розвиток політичної партії є копіткою роботою, яка вимагає багато фізичних і матеріальних ре­сурсів. В іншому разі, вона ризикує перетворитися на суто номінальний інститут. Щоб уникнути цього, партія має за­безпечити діяльність розгалуженої адміністративної й ко­мунікаційної інфраструктури; вона повинна мати стабіль­ний імідж, пропонувати переконливі рішення щодо розв'я­зання суспільних проблем; знаходити людей, готових вступити до її лав, навчати активістів; мати стабільні дже­рела фінансування; забезпечити зрозумілий і прозорий процес прийняття внутріпартійних рішень; враховувати думки місцевих організацій, розширювати коло суб'єктів прийняття рішень, яке не повинно обмежуватися най­ближчим оточенням її лідера.

Організаційна структура політичних партій України

За інформацією Міністерства юстиції, станом на 1 липня 2008 року в Україні зареєстровано 148 політичних партій. У всіх регіонах України відповідні структурні утворення мають лише 27 політичних партій. Діяльність 35-ти політичних партій поширюється на менш ніж поло­вину регіонів України (від 13 до 1). Не мають жодного за­реєстрованого структурного утворення 11 політичних пар­тій. Найбільше зареєстрованих обласних, районних, місь­ких партійних організацій є в Донецькій (1709), Дніпропетровській (1262), Київській (1152), Харківській (1119), Одеській (1084) областях. У Автономній Республі­ці Крим зареєстровано 77 республіканських та 757 районних у містах організацій. У місті Києві зареєстровано 96 місь­ких та 489 районних організацій; у Севастополі — 71 міську і 96 районних організацій політичних партій.

У 2007 р. 4,6% громадян України були членами полі­тичних партій. Понад 83% громадян України протягом 1993—2007 pp. не входили до жодної політичної партії чи громадської організації. Рівень довіри громадян до політич­них партій залишається невисоким; майже половина грома­дян України не є прибічниками жодної політичної партії.

формування і забезпечення діяльності політичної партії 153

Чи не найвразливішою ланкою партійної системи є партійна ідеологія, яка в українських реаліях має дивні поєднання, — «ліві консерватори», «праві ліберали», «зе­лені бізнесмени», «жінки, які не відстоюють тендерної рів­ності» тощо. Дефіцит чітко ідеологічно ідентифікованих політичних партій є причиною формування антипартій-них стереотипів масової свідомості, заміщення ідеології постаттю партійного лідера, при зміні якого нерідко руй­нується вся партійна структура.

В українських реаліях більшість політичних партій нехтує постійною роботою з партійного будівництва і намагається виграти вибори за рахунок використання технологій під час виборчої кампанії. їх інтерес до гро­мадської думки обмежується лише контролем за рей­тингами, відповідно до показників яких коригують пе­редвиборні зусилля. Нерідко спеціально фабрикують і поширюють «рейтинги», а послідовних кроків щодо ін­формування громадян про власну діяльність вони май­же не роблять.

Негативний імідж політичних партій породжений не­спроможністю багатьох із них сформулювати чітку, пере­конливу і реалістичну програму, яка вирізняла б їх серед інших партій і давала виборцям відповіді на запитання про її курс і наміри.

Закон «Про вибори народних депутатів України» (2002) значно розширив можливості політичних партій Щодо контролю за дотриманням законодавства про вибори і забезпечення прав громадян на виборах за рахунок переходу до пропорційної виборчої системи. Політичні партії одержали право брати участь у формуванні вибор­чих комісій і делегуванні офіційних спостерігачів для ро­боти на кожній виборчій дільниці. Однак більшість із них виявилися поки що неспроможними охопити своїми пред­ставниками всі виборчі дільниці.

.' Українські політичні партії приділяють недостатньо Уваги виборам до місцевих органів влади. Брак організа­ційної спроможності та особистостей, які гідно могли б представляти партію на місцевому рівні, призводить до того, що більшість політичних партій беруть лише епізо­дичну участь у змаганні за 430 тисяч виборчих посад депу­татів та голів міських, районних, обласних, сільських, се­лищних рад. Відтак імідж політичних партій України без­посередньо залежить від іміджу вищих органів влади. Для зміцнення політичних партій необхідні інтенсивна кому-

154 Предмет і специфіка прикладної політології

нікація по всій партійній вертикалі, візити лідерів партій у регіони та зацікавлення місцевими проблемами, забезпе­чення широких можливостей керівників організацій полі­тичних партій потрапити до «прохідної» частини партій­ного виборчого списку, подолання «кастовості», залучен­ня низових структур до прийняття рішень щодо партійної стратегії і тактики.

Суттєвою проблемою щодо посилення ролі політичних партій є їх недостатня інституціональна спроможність. Ба­гато з них не має чіткої ідеології, за якою одну партію мож­на відрізнити від інших, відносно стабільної електораль­ної бази, викристалізованого ставлення до влади, стабіль­ної організаційної структури; не розвивають регіональні організації, не ведуть облік кадрів та іншої регулярної ор­ганізаційної роботи, не мають партійних ЗМІ.

На думку аналітиків, в Україні протягом 1990 р. — початку XXI ст. конкурували чотири партійні ніколи — стара школа КПРС, яка за основу бере саме ідеологічну роботу (КПУ); комсомольська школа (СПУ, ПСПУ, Бать­ківщина, СДПУ(о), яка заміняє ідеологічну роботу орга­нізаційною); школа «господарників», що використову­ють владні важелі («партія влади»); та західна школа, для якої характерні вузька спеціалізація, активне вико­ристання зв'язків з громадськістю тощо (Партія зеле­них, Народна партія). Крім того, чітко простежується кореляція між провладними і опозиційними (нейтраль­ними) партіями щодо способів організації їх діяльності.

Після парламентських виборів 2006 р. та дострокових парламентських виборів 2007 р. лінії водорозділу політич­них партій істотно змінилися. Усі парламентські партії не мають докорінних відмінностей у поглядах на розвиток внутрішньої політики України. Тому основні конфліктні поля суперечностей стосуються питань зовнішньополітич­них пріоритетів. Прозахідні партії представлені Нашою Україною — Народною самообороною, Блоком Юлії Тимо­шенко. Проросійські політичні сили в парламенті предста­влені Партією регіонів України, Блоком Володимира Ли­твина та Комуністичною партією України.

Водночас усі партійні організації дбають про навчання своїх кадрів, хоча використовують для цього різні методи. У багатьох політичних партіях України зберігається висо­ка плинність кадрів. Передусім це стосується партій, ство­рених не на основі ідеологічного критерію, а на основі на­ближення до влади.

Формування і забезпечення діяльності політичної партії 155

Основні фінансові надходження до осередків політич­них партій формуються з добровільних пожертвувань від представників малого й середнього бізнесу, надходжень від центральних керівних органів, продажу партійної преси, членських внесків. Деякі партії мають холдинги (англ. holding, від hold — тримати, затримувати) — ме­режі громадських (молодіжні, жіночі, спортивні, вете­ранські тощо), економічних структур, що перебувають під їх впливом.

Інституціалізація політичних партій, тобто перетво­рення їх на політичний інститут, означає їх зміцнення, стабілізацію, посилення їх значення та ролі в суспільстві. Якщо головним чинником слабкості українських політич­них партій є відсутність їх впливу на реальну, передусім виконавчу, владу, то іншою стороною проблеми є те, що самі партії не працюють над посиленням свого впливу в суспільстві. Стабільно інституціалізованою вважається партія, яка брала участь принаймні у трьох виборчих кам­паніях. Таких партій в Україні небагато.

Отже, щоб бути дієвими інститутами артикуляції сус­пільних інтересів, політичні партії мають готувати профе­сійних політиків, робити публічну політику фаховою.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте основні принципи формування політичної партії.

2. Поясніть, як відбувається процес формування політичної партії.

3. Зазначте, яким чином відбувається процес залучення членів політичної партії.

4. З'ясуйте, що таке партійна структура? Охарактеризуйте її ос­новні компоненти.

5. Проаналізуйте напрями роботи політичної партії.

6. Дайте характеристику політичним партіям України з точки зору ^внутрішньої організації та напрямів діяльності.

7. Розробіть структурні схеми підготовки статуту і програми політичної партії.

8. Назвіть і охарактеризуйте критерії формування позитивного іміджу лідера політичної партії.

9. Які чинники впливають на динаміку формування місцевих осередків політичної партії?

10. Порівняйте особливості практичної діяльності функціонерів та Активістів політичної партії.

11. На основі відповідного досвіду розробіть зразок поточного звіту внутріпартійного підрозділу перед керівництвом політичної Партії.

156 Предмет і специфіка прикладної політології