Політичне маніпулювання у широкому розумінні є прихованим управлінням політичною свідомістю та поведінкою людей з метою змусити їх до дії чи бездіяльності.
Основою будь-якого маніпулювання масовою свідомістю і поведінкою є соціальний міф — твердження чи ідеї, які сприймаються переважно на віру, без критичного осмислення. У будь-якому суспільстві побутують міфи, що активно підтримують і правлячі кола, зокрема за допомогою засобів масової інформації. Тому маніпулювання, які здійснюють непомітно для тих, ким маніпулюють, не призводять до насилля, не потребують знаних матеріальних затрат, однак це мають бути лише свідомі, заплановані дії, спрямовані на досягнення поставленої мети.
Політичне маніпулювання у вузькому розумінні охоплює теорію і практику передвиборних технологій та методику проведення виборчих кампаній. При цьому слід зважати, що, як і будь-які інші (наприклад, соціальні, управлінські), політичні технології також містять важливі
178 Прикладні політичні технології
психологічні, педагогічні, управлінські, іміджеві, популістські та інші складові, що тісно взаємодіють між собою, їх використання загалом зумовлює ефективність, дієвість реалізації конкретної технології.
Отже, політичне маніпулювання зводиться до таких операцій:
а) упровадження в суспільну свідомість під виглядом
об'єктивної інформації бажаного для певної групи змісту;
б) «тиск» на больові точки суспільної свідомості, що
викликає страх, тривогу, ненависть тощо;
в) реалізація декларованих і прихованих намірів, до
сягнення яких маніпулятор пов'язує з підтриманням гро
мадською думкою своєї позиції (цілі політичного маніпу
лювання).
Однак можливості маніпулятивного впливу на свідомість особистості не безмежні. Перешкодами для маніпулювання можуть бути власний досвід людей, неконтрольо-вані владою системи комунікацій (сім'я, друзі тощо), вже існуючий стан масової свідомості, сформовані стереотипи та погляди людей.
У просторі політичних маніпуляцій, залежно від критеріїв, виокремлюють такі типи політичних технологій:
1) залежно від політичного режиму:
— демократичні;
— недемократичні;
2) за рівнем впливу на суспільство:
— головні, або базові, які стосуються точки зору, дії великих груп або й усього населення країни (опитування громадської думки, референдуми, вибори);
— другорядні, або специфічні (технології розробки і прийняття політичних рішень, проведення окремих політичних акцій — зборів, мітингів, маніфестації, пікетувань, маршів підтримки і протесту);
3) за спрямованістю:
— створення сприятливого для політика порядку денного;
— змінювання сприйняття діяльності поведінки політиків;
— внесення потрібних змін у виборче законодавство;
— розподіл зусиль за конкретними цілями (перемога на виборах, зростання довіри до політика, політичної сили);
4) за легальністю використання:
— «білі», або технології відкритої комунікації, які
охоплюють весь інструментарій донесення повідомлень до
виборця (діяльність агітаторів, реклама у ЗМІ, масові ак
ції, зустрічі з виборцями тощо);
Політичні технології у політичній практиці j_yg
— «чорні», або технології закритої комунікації, які включають підкуп виборців, різноманітні способи фальсифікації результатів виборів та ін.;
— «сірі», які не передбачають прямого порушення закону, але суперечать нормам моралі, коректним способам ведення політичної кампанії (присутність на мітингу політика його противників із транспарантами, листівками та іншими матеріалами опозиційного до нього змісту). Така діяльність не є незаконною, якщо матеріали не містять наклепу на політика, а його противники не порушують громадського порядку. Громадськість зазвичай засуджує такі дії, вважаючи їх ігноруванням неписаних правил публічних відносин політиків;
5) за відношенням до виборчої системи:
— технології, що реалізують поза виборчою системою (кар'єр-менеджмент, політичний переворот, досягнення домовленостей з елітами);
— виборчі технології та технології здійснення влади (рішення, акції, проекти, політика влади);
6) за масштабами:
— масові (спрямовані на весь електорат);
— сегментарні (спрямовані на сегмент, групу електо-рату);
7) за характером мотивації:
— мотивувальні, заохочувальні (пов'язані з обіцянками, пропонуванням та очікуванням благ);
— погрожувальні (ґрунтуються на використанні природних і навіяних страхів);
8) за інформаційними носіями:
— друковані;
— електронні;
— зовнішні;
9) за територіальними особливостями:
— східні (створюють і застосовують у країнах східного типу);
— західні (використовують у державах європейського типу).
У країнах європейського типу універсальною технологією є, наприклад, директ-мейл, що ґрунтується на використанні достовірних баз даних про виборців. У східних країнах ефективніші домовленості зі старійшинами, главами кланів тощо;
10) за етапами застосування:
— довиборні;
— виборчі;
— післявиборчі;
180 Прикладні політичні технології
11) «за трьома обставинами»:
— місце (де застосовується технологія — кафе, чаювання вдома, мітинг на площі);
— час (алгоритм застосування —- разові, регулярні);
— спосіб дії (способи впливу на виборців — пасивні, активні, партнерські тощо);
12) за рівнями впровадження:
— стандартні політтехнологічні процедури, спрямовані на розв'язання типових завдань;
— творчі політтехнологічні розробки (комбінації технологій, експерименти із змістом), до яких вдаються за неефективності стандартних процедур.
Зазвичай використання технологій має на меті зміну (перетворення) політичного контексту.
У критичних ситуаціях може постати потреба пошуку і використання нетривіальних рішень, якщо технології, які використовувались раніше, не забезпечили необхідного політичного результату.
Практичне використання політичних технологій
Більшість політичних технологій спрямовуються на досягнення необхідних результатів у боротьбі за владу (здобуття, зміцнення, розширення її). У політичній практиці реалізуються вони як виборчі технології — інформаційні, пропагандистські, організаційні та інші дії, спрямовані на забезпечення перемоги суб'єкту виборчого процесу. Систему виборчих переконань утворюють: виборча інженерія; пряма робота з виборцями, рекламні технології та ін.
Виборча інженерія. Ця система політичних (виборчих) технологій спрямована на маніпулювання параметрами виборчого процесу. Одним із результатів її використання може бути те, що партії, які виграють вибори за кількістю голосів виборців, програють їх за кількістю отриманих депутатських мандатів. На результати виборів, крім цілеспрямовано здійснених системних помилок у підрахунках голосів, впливає, наприклад, кількість партій, що беруть участь у виборчому процесі. Як свідчить практика, фактично втраченими є голоси виборців, віддані за дрібні партії, які не подолали кваліфікаційний бар'єр.
У передвиборчій боротьбі використовують такі методи виборчої інженерії:
1. Зміна процедур виборів. Політична сила, яка за прогнозами не має шансів перемогти на виборах відповід-
Політичні технології у політичній практиці 181
но до норм чинного законодавства або підозрює, що ці норми вигідні її опонентам, завжди домагатиметься їх зміни, сподіваючись, що за інших виборчих процедур у неї будуть значно кращі можливості.
2. Переміщення виборців з одних виборчих округів до інших. З цією метою під різними приводами (навчання, курси, семінари, туристичні подорожі, військові збори тощо) організовують переміщення виборців, які симпатизують конкретному учасникові виборчого процесу, в округи, де в них немає шансів на перемогу.
3. Маніпулювання межами виборчих округів. Провладна політична сила, маючи інформацію про традиції голосування на виборах, референдумах, під час опитувань у виборчих округах і країні загалом може вдатися до об'єднання районів, де мешкають її прихильники, в округи з гарантованою перемогою завдяки збільшенню «своїх» голосів або до поділу районів, де мешкають прихильники опонентів, на округи, де їхні голоси розпорошуються серед більшості «своїх» голосів.
Конструювання виборчих округів є складною справою, що потребує врахування співвідношення кількості населення в кожному окрузі. Суттєвим чинником при цьому є межі адміністративно-територіального поділу, специфічні інтереси різних соціальних груп населення (за віком, національністю, видом занять тощо).
4. Вибір відповідного часу для проведення виборів.
Якщо партія, виборчий блок щойно перемогли, напри
клад, на президентських виборах, логічним для них буде
намагання якнайшвидше взяти участь у парламентських
виборах, щоб використати позитивний потенціал першої
перемоги. Цей вагомий та ефективний інструмент політич
ної боротьби часто використовують разом з іншими мето
дами виборчої інженерії.
5. Маніпулювання з виборчими бюлетенями («кару
сель Островського»). Суть його полягає в незаконному ви
несенні пустого бюлетеня за певну плату з виборчої дільни
ці, відповідне його заповнення й опускання в урну іншою
людиною, яка, в свою чергу, також виносить пустий бюле
тень. Операція може повторюватись багато разів.
6. Формування лояльного до правлячих сил складу ви
борчої комісії. За нерозвинутого виборчого законодавства
та низької політичної культури нерідко успіх у боротьбі за
склад виборчої комісії може принести перемогу на виборах
загалом, оскільки «своя людина» працює на користь пев
ного політика і проти його опонента.
182 Прикладні політичні технології
Технології прямої роботи з виборцями. Особливістю технологій прямої роботи з виборцями є безпосередній контакт кандидата або працівників його штабу з учасниками голосування, що дає змогу впливати на їх електоральну позицію, отримувати необхідну зворотну інформацію. У системі цих технологій найчастіше використовують:
1) агітацію «від дверей до дверей». Ця технологія одна
із найпоширеніших, однак з її використанням пов'язані й
певні обмеження: кримінальна обстановка, відстань,
сприйняття виборцями дій агітаторів як вторгнення в осо
бисте життя. У Німеччині її, як правило, не використову
ють, оскільки населення цієї країни вкрай негативно реа
гує на вторгнення у свій персональний простір.
У багатьох країнах агітацію «від дверей до дверей» використовують для виявлення своїх прихильників і забезпечення їх участі у виборах;
2) зустрічі кандидата з виборцями. Така форма роботи у передвиборний період є найпоширенішою. Останнім часом кандидати дедалі більше використовують віртуальне (через мас-медіа) спілкування з виборцями. До нього вдаються для агітації за кандидата, провокування негативного ставлення до його суперника, а також з метою з'ясування електоральних симпатій населення;
3) пікети. В Україні ця форма агітації виборців досить популярна, однак організацію пікетів обмежують закон, погода, стереотипи сприйняття (у деяких регіонах пікетників сприймають як ледарів);
4) телефонне спілкування. Використання цієї технології викликає невдоволення втручанням у приватне життя, обмежується рівнем телефонізації населення;
5) збір підписів, наказів, побажань. Завдяки цим заходам політик має змогу довести до людей свою програму, політичну позицію, отримати інформацію про очікування виборців і ставлення до себе. Обмеженнями при використанні цієї технології є конкуренція виборчих штабів, сприйняття таких дій як вторгнення в приватне життя, фальсифікування результатів.
Рекламні технології. Ці політичні технології, особливо в період масових виборчих кампаній, розраховані:
а) на пересічну особистість (більшість громадян), котра є своєрідним середньостатистичним представником елек-торату, не має великих, а то й будь-яких взагалі претензій до влади і вважає, що від її голосу, точки зору мало що в суспільстві залежить;
Політичні технології у політичній практиці 183
б) на те, щоб ознайомити виборців із кандидатом, нагадати про нього, дослідити, як сприймає його громадськість, чи варто й надалі прагнути сподобатися електоратові.
Виділяють такі рекламні технології:
1. Пряма реклама в ЗМІ. Для застосування цієї технології потрібні популярні ЗМІ, які охоплюють певну аудиторію. У деяких країнах (наприклад, у Франції) платна політична реклама на телебаченні заборонена законодавчо.
2. Інтернет-технології. Законодавство України не перешкоджає політичним суб'єктам здійснювати комунікацію в усіх можливих формах, у т. ч. за допомогою електронних носіїв інформації. Як і ЗМІ, Інтернет є важливим засобом комунікації, особливо для молоді, людей із вищою освітою. Спілкування через Інтернет сприяє утворенню міцних зв'язків між людьми, внаслідок чого громадськість позбавляється від обмежень, пов'язаних із географічним місцем розташування. Для поширення в Інтернеті рекламних повідомлень використовують такі прийоми:
— розсилання рекламних повідомлень за допомогою електронної пошти, факсів. Для цього необхідні база даних, простий виклад інформації, щоб уникнути ефекту вторгнення у приватне життя;
— створення веб-сайту політика. Політично активна частина населення, обізнана з технологіями електронних комунікацій, знаходитиме там цікаву для себе і вигідну для політика інформацію. Щоправда, рівень довіри до Ін-тернет-інформації поки невисокий. Іноді для компрометування конкурентів створюють їх псевдосайти;
— Інтернет-конференції. Завдяки їм політик має змогу поспілкуватися зі своїми прибічниками й опонентами в он-лайн-режимі.
3. Підтримання кандидата авторитетними у суспільстві особами. Слово відомих у суспільстві людей на користь кандидата, спільний фотознімок, спільна участь у резонансних акціях позитивно сприймаються серед народу і підвищують його електоральний потенціал. Однак експерти не радять надмірно захоплюватися залученням для своєї підтримки авторитетних осіб, брати до уваги не лише їх рейтинги, а й антирейтинги та інші негативні аспекти, які можуть зашкодити кандидатові.
4. Використання обіцянок. Універсальним рекламним прийомом є оприлюднення передвиборних програм (наприклад, «Десять кроків назустріч людям», «Український прорив»), у яких обов'язково вказують важливі для виборців справи. Часто обіцянки висловлюють прямо, в імперативній («Я обіцяю зробити...») або неявній («З приходом
184 Прикладні політичні технології
нашої сили до влади відбудеться суттєве підвищення рівня соціальних виплат населенню») формах.
5. Непряма реклама в ЗМІ. її ознакою є начебто неціле-
спрямоване використання у ЗМІ символіки, яку не можна
розцінити як рекламу, але вона чітко асоціюється з пев
ною політичною силою. У країнах, для населення яких
асоціативне мислення не характерне, така реклама нічого
не дає, її не сприймають і не розуміють.
6. Використання різноманітних форм нетрадиційної реклами. Сильне враження на виборців справляє використання гасел, слоганів на автопоїздах, дирижаблях, на засніжених скелях, фільми, книги тощо. Однак вони досить дорогі, вразливі для критики опонентами («кандидат витрачає на вибори надмірні кошти»).
7. Розповсюдження агітаційно-рекламних матеріалів через поштові скриньки. Завдяки цьому рекламні матеріали оперативно розповсюджують серед цільової аудиторії, однак їх не всі прочитують, вони рідко вселяють довіру.
8. Використання в рекламно-агітаційних цілях творів мистецтва. Нерідко фільми, спектаклі, пісні містять відверту або приховану рекламу. Наприклад, головного героя фільму «Особливості російського полювання» асоціювали з відомим політиком А. Лебедем. У СІЛА напередодні президентської кампанії 2000 р. було знято фільм «Хвіст крутить собакою», в сюжеті якого містився натяк на скандал навколо стосунків Б. Клінтона і М. Левінські. Цим активно скористалися опоненти А. Гора, іншого кандидата на президентський пост.
9. Теледебати. Цей тип «саморекламної» політтехноло-гії найпоширеніший і чи не найпотужніший (з огляду на популярність ток-шоу Савіка Шустера), оскільки дає змогу охопити велику аудиторію, оперативно і швидко донести свою точку зору, позицію до кожного, навіть байдужого, виборця, вплинути на його уподобання, а можливо, й на вибір. Однак за багатьох обставин (усе на виду — зовнішність, мова, переконання, погляди на життя) теледебати можуть виявитися останнім виступом політика перед виборцями.
Популярність і успіх теледебатів як політичної технології залежать від багатьох складових, головними з яких є:
— учасники дискусії повинні репрезентувати якщо не діаметрально протилежні сторони (ідеї, ідеології, програми, блоки, об'єднання, партії), то хоч у чомусь несумісні (наприклад, у тактичних кроках задля досягнення задекларованих програм);
Політичні технології у політичній практиці 185
— ті, хто дебатує, повинні мати не лише високу загаль
ну і політичну культуру, а й уміти брати участь у дискусії
(не кожного професіонала, відомого політика можна
сприймати як учасника дискусії, на це здатні лише публіч
ні політики, а таких небагато).
Масові акції. Характерною їх особливістю є вплив на широку, часто різноманітну за соціально-демографічними характеристиками аудиторію, суттєвим недоліком — де-персоналізованість цього впливу. Найчастіше з метою охоплення якнайширших верств населення використовують:
— демонстрації, мітинги. Такі політтехнологічні методи ефективні в період соціальних хвилювань, невдоволення владою, особливо в країнах з емоційним населенням;
— концерти на користь кандидата. Технологія не нова, бо у Давньому Китаї ще за 2000 р. до н. е. при імператорі існувала «Палата пісень», яка збирала популярні пісенні твори яскравого антиурядового змісту. Потім на їх мелодії Складали слова, що славили імператора, по всіх селах під охороною відправляли співаків, які виконували популярні мелодії зі словами нового змісту. Такими були перші ««пісенні» технології влади, спрямовані на підтримку правителя. Масами опановувала ідеалізована, присмачена художньою фантазією, спроможна збудити емоції теорія, а пісня була ідеальним інструментом для цього. Таку технологію ефективно застосували партія більшовиків. На сучасному етапі це пісенні фестивалі, концертні тури зі спеціально створеними піснями, кліпами тощо;
— пікетування урядових будинків. Як правило, до цього вдаються групи тиску, відстоюючи інтереси певних політичних, соціальних сил. Застосування цієї технології Може обмежуватися законодавчо;
— блокування магістралей. Ця технологія є однією із найрезонансніших та найефективніших. Однак застосування її також часто має законодавчі обмеження.
Технології формування політичного ландшафту. Ці технології складніші, ніж рекламні або масові, оскільки передбачають застосування універсальних принципів, підходів, технік щодо ведення виборчої кампанії, реалізації стратегічних схем, спрямованих на формування контексту виборів (перелік кандидатів, порядок денний, елітний розклад тощо) і технології здійснення політичної влади. Технологіями формування політичного ландшафту є:
— техніка розподілу плюралізму влади. Як свідчить
практика, не всі можновладці наділені однаковими влад
ними повноваженнями. У політиці контрольний пакет
186 Прикладні політичні технології
владних акцій становить приблизно 10% на відміну від економічного (51%). Особливо важливим є контроль над збройними силами. Наприклад, у 1973 р. президент Чилі С. Альенде політично був приречений на поразку, оскільки не мав контролю над армією.
Не менш важливим є використання суб'єктом влади (посадовою особою, державним органом) інструментів і механізмів дискреції (наділення конкретного виконавця правом тлумачити закон і відповідно застосовувати його на власний розсуд);
— піднесення іміджу політика. Для створення і підтримання іміджу політика, вигідного позиціонування його на фоні конкурентів усі акції чітко моделюють, режи-сують і подають суспільству з відповідними акцентами, свідомо замовчуючи певні факти. Наприклад, на зустріч з англійського королевою запрошують тільки спеціально обраних журналістів, їх поведінка суворо регламентується, а про все, що там відбувалося, писати забороняється. Це створює і підтримує ореол аристократичної вишуканості;
— відгородження від конкурентів. Суть цього прийому полягає у піднесенні іміджу одного політика і намаганні якомога більше скомпрометувати інших. Такі дії можуть мати явний або прихований характер;
— створення образу вампіра. З метою відволікання уваги від сутнісних рис образу політика, його справжнього громадянського, політичного портрета, конкуренти намагаються зосередитися на його недоліках або навмисно спровокованих фактах із життя цього політика, які ком-проментують його;
— використання незрозумілої лексики з метою дискредитування опонента. Грамотне їх застосування породжує непорозуміння, дезорієнтує виборців. Наприклад, американський сенатор К. Паппер зазнав поразки на виборах, оскільки один із його суперників, виступаючи перед аудиторією, заявив: «ФБР і кожен член Конгресу знають, що Клод Паппер — безсоромний екстраверт. Більше того, є підстави вважати, що він практикує непотизм стосовно братової, сестра його була феспіанкою у гріховному Нью-Йорку. Нарешті, і в це важко повірити, добре відомо, що до одруження Паппер практикував целібат». Обурені виборці, які проголосували проти нього, не знали, що екстраверт — товаристська людина, непотизм — заступництво родичам, целібат — безшлюбність;
— демонстрація можливостей. Вона полягає в публічному виявленні сили, можливостей, ресурсів політика, щоб вигідно позиціонувати себе на фоні конкурентів;
Політичні технології у політичній практиці 187
— участь (неучасть) у великих подіях. У країнах із розвинутими і стійкими демократичними традиціями неучасть кандидата у передвиборних дебатах означає його політичний крах, а в тих, що не позбулися тоталітарних, авторитарних рудиментів, — додає йому переваг, оскільки свідчить про силу кандидата, впевненість у собі, спроможність нав'язувати свою думку, приймати радикальні рішення;
— створення криз. Метою такого підходу є дестабілізація ситуації, створення нового порядку денного, переключення уваги на інших суб'єктів політичного процесу. Для цього не гребують терактами, акціями психологічного залякування тощо. За протилежного (аналітичного) підходу політик і його команда на основі детального вивчення політичної ситуації намагаються з вигодою для себе долучитись до неї;
— використання інститутів громадянського суспільства. Формування суспільної думки про політика відбувається також унаслідок його діяльності щодо створення фондів, рухів, ініціювання важливих суспільних акцій та участі в них;
— «кандидат підтримки». Доручення до виборчого процесу осіб, завданням і метою яких є непряма чи пряма підтримка реального кандидата (виступи на його користь, зняття з виборчих перегонів за власною ініціативою);
— боротьба із владою. За такого підходу зосереджують увагу на відмінностях, конфлікті інтересів влади та виборців, демонструють власні унікальні можливості подолання Цього конфлікту, захисту прав людей;
— гра у патріотизм. З метою використання патріотичних почуттів виборців політик ініціює резонансні патріотичні акції і бере активну участь у них.
Психотехнології. Серед цих технологій розрізняють:
— залякування. Суть його полягає у провокуванні,
нагнітанні в населення страху, що прихід до влади певно
го політика, політичної сили може суттєво погіршити його
становище, спричинити різноманітні загрози. Ця техноло
гія активно використовувалася в Україні під час прези
дентських виборів у 1999 р. (у разі перемоги комуністів не
минучі черги і репресії), в 2004 р. (залякування націоналіз
мом, фашизмом, американізмом, яке мало асоціюватися з
перемогою В. Ющенка; криміналізацією країни — з пере
могою В. Януковича). До подібних технологій вдавалися і
н& парламентських виборах. Іноді для цього знаходили
°ДІозних, візуально непривабливих осіб, які декларували
188 Прикладні політичні технології
неприйнятні для цивілізованого середовища заяви, стверджуючи, що з приходом конкретної політичної сили до влади вони нарешті зможуть реалізувати свої наміри;
— нейролінгвістичне програмування. Психологи дове
ли, що завдяки цілеспрямованому впливу на підсвідомість
людини можна спрямувати її поведінку в потрібному на
прямі. Для цього образ будь-якої людини пов'язують з пев
ною емоцією, при згадці про яку виникає потрібне маніпу
лятору переживання. Наприклад, під час виборів 2002 р.
було використано двохвилинний кліп «Одна-єдина Украї
на. Історія залежить від тебе» з миготливими кадрами: ба
рабанний бій і відомі мелодії, які періодично виникають і
асоціативно «нанизуються» на дріб. При «розкадруванні»
кліпу було виявлено набір зомбувальних технологій: трансо-
ва музика; зображення, що вводять в легкий транс; негатив
ні кадри. Зображення подавали в позитивному та негатив
ному вигляді. На негативних кадрах були тривожні зобра-
(Сталін, Чорнобиль, битви, допит). При створенні кліпу, очевидно, виходили з того, що людина бачить світ у позитивному зображенні. Однак коли вона закриває очі, це зображення на якусь мить набуває негативного забарвлення. Отже, якщо людині, в якої розплющені очі, дати одночасно позитивну і негативну картинки, негативна глибше увійде у свідомість, тобто зображення, що мають тривожне навантаження, обов'язково підноситимуть рівень тривоги.
Перша половина цього кліпу складалася з тривожних кадрів (бюст Т. Шевченка з пробитою головою, голодний хлопчик з роздутим животом), у другій — кольоровій і красивій, з приємною музикою — розповідалося про діячів від влади та президента Кучму. У такий спосіб намагалися на підсвідомому рівні сформувати у людини настанову, що раніше все було погано і страшно, а нині — все добре і гарно.
У нейролінгвістичному програмуванні використовують й інші засоби стимулювання підсвідомості — мову, запахи, образи, які створюють в уяві людини ім'я, прізвище політика тощо;
— штучне викривлення візуального образу. Знаючи
психологічні особливості сприйняття, будь-який візуаль
ний образ можна подати, розраховуючи на позитивні або
негативні емоції і відповідні настанови щодо нього. Такі
маніпулятивні дії ґрунтуються на системі «якорів» —
фрагментів переживання людини, які відтворюють її пере
живання загалом. Наприклад, при згадці про політичного
лідера у людини починає боліти голова або виникає відчут-
Політичні технології у політичній практиці 189
тя неспокою, оскільки її фізіологічна реакція пов'язана з відповідним досвідом минулого (сприйняття його заяв, вчинків тощо). Ця реакція впливає і на прийняття рішень, які стосуються цього політика. Сформувати її можна заздалегідь, вдаючись до певних технологій. Для цього при підготовці репортажу про політика зображення його навмисно роблять гіршої якості (неякісні зйомка, ракурс кадрів, звук) або використовують невигідні для нього фотографії (незграбні рухи, комічні гримаси, пози, що підкреслюють його несамостійність, залежність, загравання тощо).
З подібною метою у відеофільмі одного з політичних блоків було розтягнуто звук і зображення на сім кадрів, унаслідок чого зображення відставало від звуку, а міміка Кандидата не відповідала його словам, створюючи враження про нечіткість його вимови. Подібні методи застосовувала в свій час ще геббелівська пропаганда;
— паралельне позиціонування. Суть цього прийому полягає в одночасному (паралельному) використанні і подальшому заміщенні формальних ознак рекламованого об'єкта (назва, логотип, гасло) неформальними (символ-зображення, символ-текст, символ-персона, символ-музи-ка). Унаслідок цього поверховий, первинний сенс неформального символа є інтерпретацією використовуваного зображення, тексту тощо, а глибинний сенс — іміджем рекламованого об'єкта. Маючи спільний символ, обидва плани доповнюють і збагачують один одного.
Прикладом паралельного позиціонування можна вважати партію «Союз людей за освіту і науку» (Росія), яка зробила ставку на кумедну і незвичну для політичного об'єднання абревіатуру — СЛОН. Завдяки екзотичності абревіатури партія сподівалася привернути до себе увагу виборців, забезпечити запам'ятовування своєї назви.
Партійну емблему, як і будь-яку іншу, створюють з Урахуванням правил геральдики й емблематики. Відповідно до них колір слона на емблемі має бути срібним (білим); очі й ікла — червоні або золоті; хобот — згорнутий у кільце або спокійно опущений (слон з піднятим хоботом і ногою — сурмить, або лютує). На емблемі партії слон був білого кольору, піднятий хобот означав, що він сурмить, Можливо, сповіщаючи про появу нової партії або намагаю-1іИсь привернути увагу до проблем науки й освіти. Відомо, Що зображення слона на гербах країн Азії й Африки відіграє таку саму роль, як і зображення орла (символ влади, панування і державної прозірливості) або лева (символ гордості, мужності та хоробрості) на гербах країн Європи й ■Америки.
190 Прикладні політичні технології
У європейській геральдиці слон символізує військову могутність. Партія СЛОН не претендувала на статус «партії влади», вона домагалася збільшення витрат на освіту і науку, тому не використовувала такі символічні ознаки, як влада, панування, військова могутність. Не акцентувала вона і на виграшних для будь-якого політичного об'єднання символічних характеристиках слона: величезний розмір, гордість, мужність, мудрість, прозірливість (ці якості відповідають позиціонуванню партії як політичної сили, що підтримує науку). Замість цього для політичної реклами вона зосередилася на абсолютно несподіваній якості тварини зі своєї емблеми, що ніяк не асоціюється ні із статусом політичної партії, ні з наукою, про що свідчить розшифрування одного з її відеороликів:
Відеоряд | Аудіоряд | |
Анімаційний ролик виконаний у стилі дитячих малюнків | ||
Симпатична дівчинка гладить рукою жовту стіну | «Мені дуже подобається | слон» |
Стіна починає рухатися, звідкись зверху спускається жовтий хобот. Тепер видно і всього величезного жовтого слона в окулярах. Слон охоплює дівчинку хоботом і садить її до себе на спину — ближче до усміхненого сонечка | ||
Дівчинці радісно: | «Тому, що добрий він!» | |
Напис (немов дитячою рукою): Союз людей за освіту і науку | ||
Жовта заставка, на ній напис: «ЗНАННЯ — СИЛА ПАРТІЯ СЛОН!» | Чоловічий голос: «ЗНАННЯ — СИЛА ПАРТІЯ СЛОН!» |
Зміст відео- та аудіорядів свідчить, що метою партії СЛОН було привертання уваги до себе, забезпечення за-пам'ятовуваності, створення позитивного іміджу в очах виборців за допомогою екзотичної як для політичної партії назви, а також позиціонування слона як доброї до дітей тварини (більшість громадян уболіває за якість освіти). Решта партій можуть бути спозиційовані як «недобрі». В українських реаліях блок «За єдину Україну» («За їду») використав у рекламі асоціації з темою їжі, яка для любителів добре поїсти дуже зрозуміла.
Політичні технології у політичній практиці 191
Усе це свідчить про зростаючий вплив на масову свідомість нових інформаційних технологій і засобів конструювання реальності. Ефективність їх застосування залежить від ступеня відповідності штучно витворених брендів з реальними прагненнями населення країни чи регіону.
«Чорні» (брудні) політичні технології. «Брудними» (некоректними, деструктивними, аномічними) технологіями вважають способи приниження, дискредитації суперників і опонентів, збирання на них «компромату», нехтуючи моральними та правовими нормами. При цьому дискредитація інколи полягає не лише у створенні негативних образів опонентів, а й у демонстрації виборцям їх неспроможності протистояти цьому або гідно відповісти. До таких технологій належать:
1. «Формувальна соціологія». її репрезентують такі самостійні технології, як формувальне опитування, формування фокус-групи і формувальне телефонне обдзвонювання. Специфіка цих технологій полягає в імітації методів соціологічних досліджень, що дає високий ефект від прихованого впливу, оскільки при їх здійсненні відбуваються цілеспрямовані, добре зрежисовані агітаційні або антиагі-таційні дії. Наприклад, телефонне обдзвонювання можуть маскувати під опитування (з метою контрпропаганди) або під офіційне повідомлення начебто від імені штабу опонента. Цією технологією зазвичай послуговуються в період виборчих кампаній квазісоціологічні служби з досить гучними назвами, яких насправді не існує. По закінченні виборів усі вони швидко зникають.
2. Листівки і написи в «потрібному» місці. Для цього готують листівки зі спотвореним обличчям опонента, які повинні сприйматися як справжній агітаційний матеріал. їх розклеюють на автомобілях (зазвичай на вітровому склі), дверях квартир, а також роблять відповідні написи фарбою на вітринах, гаражах, стінах будинків. Як свідчить практика, людина, на автомобілі якої написали гасло на підтримку кандидата А, ніколи за нього не проголосує.
3. «Кандидати-спойлери» («клонування»). Для дезорієнтації виборців, розпорошення їх голосів опоненти ініціюють участь у виборах блоків, політиків з аналогічними назвами (прізвищами). У цій технології підставні кандидати виконують тільки одну функцію — відбирання голосів прихильників опонентів через максимальну іміджову подібність із ними.
Виборча технологія, пов'язана з появою у списках, а згодом і в мандатах однакових прізвищ, не нова. В Україні
-j_g2 Прикладні політичні технології
вона вперше була випробувана ще в 1994 р. Під час довиборів народних депутатів в одному з округів, де мала балотуватися Ю. Тимошенко, було висунуто чотири кандидатки з таким самим прізвищем, до того ж одна з них мала ще й ім'я Юлія. Ця технологія розрахована передусім на неуважних людей і в будь-якому разі призводить до втрати частини голосів тими, хто на них заслуговує.
4. Нічна агітація. Вночі до двору багатоповерхівки заїжджає автомобіль, з якого через гучномовець неприємним голосом лунають агітаційні гасла начебто на користь опонента. Для підсилення негативних емоцій інколи у дворах, де вже побували агітаційні машини, через певний час після акції кидають петарди. Подібну мету мають також телефонні дзвінки з пропозиціями внести кошти у виборчий фонд опонента.
5. Листівка з викривленим зображенням. У виборчих штабах часто навмисно спотворюють обличчя опонентів, щоб спровокувати неприємні асоціації, пов'язані з їхньою зовнішністю. З цією метою також підписують прізвищами опонентів картинки (фотографії) тварин, карикатури, складають кумедні і відверто образливі віршики, «історії» тощо.
6. Обробка листівок суперника. Спеціально сформовані мобільні групи виколупують на рекламно-агітаційних зображеннях опонента очі, домальовують вуса, дописують компрометуючі висловлювання тощо.
7. Обклеювання чужого штабу. Вночі вікна і двері штабу кандидата-суперника обліплюють агітаційними матеріалами іншого кандидата-суперника. Внаслідок цього відволікають від справ працівників одного штабу, провокуючи їх нерідко вступати у ворожі стосунки зі штабом кандидата, чиї матеріали було розклеєно на приміщенні.
8. «Дядько кандидата». Найняті виборчим штабом опонента особи підозрілої, неприємної зовнішності вирушають до квартир виборців і, відрекомендувавшись його «родичами», пропонують позичити гроші на виборчу кампанію під «чесне слово» кандидата, обіцяючи обов'язково повернути їх.
9. Купівля агітаторів. Кандидати, які не мають розбу
дованих для своєї підтримки організаційних структур,
змушені наймати агітаторів для роботи з виборцями. Най
няті особи не працюють з ідейних переконань, їх легко пе
рекупити, запропонувавши вищу ціну, ніж перший замов
ник. З цих причин іноді 50—70% агітаційних матеріалів
не доходять до виборців. Нерідко політики намагаються
заслати до штабів конкурентів своїх людей, щоб мати яко-
Політичні технології у політичній практиці ^дз
мога більше інформації про їхні плани і справи, саботувати, скомпрометувати, провалити їх акції.
10. Ознайомлення з правилами заповнення бюлетенів. У спеціально підготовленій листівці про те, як правильно заповнити бюлетень для голосування, проти потрібного кандидата роблять позначку і в такому вигляді поширюють її серед виборців. Дехто цього не зауважує і механічно голосує так, як показано на листівці, а тих, хто звертає увагу на таке порушення, переконують, що це просто банальний, позбавлений будь-якої зацікавленості приклад, який ні до чого виборців не зобов'язує. Насправді фахівці вважають цей прийом одним із найм'якіших способів зом-бування виборців.
11. Нічне гуляння. Цей прийом здебільшого використовують у сільській місцевості. Велика компанія розташовується неподалік від села і влаштовує веселе й гучне нічне гуляння, залишивши після себе згарища, купи сміття, зламані дерева. Серед мешканців поширюють чутки, що гуляв такий-то кандидат зі своєю командою.
12. «Відбирання» часу. У передвиборний період час має неабияку ціну, адже доводиться реалізовувати план власної кампанії, стежити за діями конкурентів, постійно вигадувати нові способи перешкоджання реалізації їхніх планів. Чим менше часу в конкурентів для цілеспрямованої роботи, зустрічей з виборцями, тим більше шансів на перемогу над ними. Щоб розладнати діяльність штабу конкурента, відібрати в нього час, змусити витратити чимало нервів, знаходять його передвиборну друковану продукцію, відрізають вихідні відомості і передають виборчій комісії для фіксування порушення. Сподіватися, що це завдасть значної шкоди конкуренту, марно, але часу й зусиль на підготовку різних пояснень він витратить багато.
13. Блокування телефонів суперників. Для застосування цієї технології спершу слід дізнатися номери телефонів суперника, його виборчого штабу і довірених осіб, а потім розмістити у місцевих ЗМІ рекламу ритуальних, інтимних та інших специфічних послуг із зазначенням номерів цих телефонів. Словом, чим більше оголошень, тим більше блокується телефон суперника, що нерідко деструктивно діє на його стан і рівень самоорганізації його команди. Однак, може статися, що автори таких дзвінків згодом стають прибічниками кандидата, якого вони, будучи спровокованими його суперниками, потурбували некоректним дзвінком.
14. «Єпархіальна» газета. У регіонах, де більшість населення належить до певних конфесій, видруковують газету
194 Прикладні політичні технології
нібито місцевої єпархії, в якій від імені церковнослужителя критикують одного кандидата і підкреслюють чесноти іншого, закликаючи проголосувати за нього. Іноді такі тексти супроводжують відповідно обробленими фотознімками, на яких конкурент зображений, подібним до диявола.
15. «Спогади» колег. Певній відносно однорідній категорії населення надсилають тексти, в яких від імені «колишніх колег» суперника йдеться про його аморальну поведінку в минулому, потворні риси характеру, неприйнятні політичні переконання, висловлювані ним погрози, що коли він прийде до влади то деяким людям (зазначається національна, соціальна категорія) спокійного життя не дасть.
16. Сповідь «зґвалтованої». Написані листи від імені дівчинки, яку нібито жорстоко, зі збоченнями, зґвалтував кандидат, розносять по поштових скриньках. Як правило, пишуть їх власноруч, використовуючи лексичні конструкції, які містять особливе емоційне, психологічне наванта-
17. «Слово психіатра». У газеті вміщують статтю психіатра, у якій він обурюється з приводу реєстрації виборчою комісією кандидатом у депутати особу, яка має психічні відхилення, неодноразово лікувалася. Такі заяви супроводжують сфальсифікованими цитатами з медичної картки, психоаналітичними коментарями конкретних висловлювань, вчинків, манери поведінки кандидата тощо.
18. «Похоронка». У сфальсифікованому екстреному
випуску популярної газети на першій сторінці вміщують
фото і повідомлення про трагічну загибель кандидата. На
інших шпальтах друкують промовисті тексти про те, яким
достойним був кандидат; заклики байкотувати вибори, не
віддавати голоси на підтримку суперника кандидата (пода
ють прізвище найсильнішого суперника), підозрюючи
його винним у цій «трагедії».
19. Підкуп виборців. Найпростіша форма підкупу виборців пов'язана з отриманням ними винагород, благ за обіцянку віддати голос на користь конкретного кандидата. Однак нерідко виборці все одно голосують відповідно до своїх уподобань, переконань. Такий підкуп політтехноло-ги називають «неправильним», оскільки він не гарантує контрольованих результатів. Однією з форм контрольованого («правильного») підкупу є «карусель».
20. Розпродаж. Через пресу або з використанням суттєво персональних запрошень повідомляють про акційний (за зниженими цінами) розпродаж товарів (ліків, одягу, продуктів), безплатні кіносеанси, концерти відомих арти-
Політичні технології у політичній практиці ±Q5
стів, щоб зібрати якомога більше людей. Як правило, таким оголошенням довіряють і в призначений час збирається чимало охочих скористатися пропонованими можливостями. Однак через деякий час вони дізнаються, що нічого подібного там і не планувалося. їхнє обурення посилюється поведінкою і репліками розкішно вдягнутих, вгодованих молодчиків, які, під'їхавши до натовпу, безцеремонно заявляють, що в кандидата А багато важливих справ і він не буде займатися такими дрібницями. Спрогнозувати поведінку таких людей біля виборчих урн неважко, як і втрату голосів претендентом, проти якого було спрямовано акцію.
21. «Своя людина» у виборчій комісії. Заангажована особа, яка входить до складу виборчої комісії, має чимало можливостей для публічного відстоювання інтересів певного кандидата, як і способів зробити так, щоб бюлетень, яким було проголосовано проти нього, комісія визнала недійсним (непомітно поставлена позначка та ін.).
22. Транспортні проблеми. У сільську місцевість, в якій, за прогнозами, очікується перемога суперника, через штучно створені транспортні проблеми можуть не довезти (або вдати, що не довезли) на виборчі дільниці бюлетені. Виборці, не дочекавшись їх, подадуться додому, а їхніми бюлетенями скористаються представники кандидата.
23. «Слово начальника». Ця технологія передбачає відвертий тиск на виборців і на тих, хто може безпосередньо на них впливати, з метою отримання потрібного результату голосування. Як правило, до неї вдаються за наявності чіткої управлінської вертикалі, вибудованої за принципом «влада — підлеглість». Елементами такої вертикалі є чиновники, представники силових структур і ті, хто від них залежать.
24. «Мертві душі», фальшивки, вкидання зайвих бюлетенів. У кожному населеному пункті певна кількість осіб з різних причин не бере участі у виборах, тому за них голосують або підробляють їхні підписи. Іноді бюлетені за таких осіб заповнюють заздалегідь і вкидають у виборчі Урни. За таких умов «результати» голосування іноді перевищують дані математично-статистичних розрахунків, суперечать здоровому глузду. Трапляються випадки, коли виборцям, особливо в сільській місцевості, видавали фальшиві бюлетні, а потім їх замінювали справжніми, з потрібними позначками про результати голосування.
Технології, що зумовлюють руйнування суспільного організму, втрату керованості ним, породжують правовий нігілізм, аморальність, політичну апатію, називають деструктивними. Противагою їм є гуманітарні технології,
196 Прикладні політичні технології
спрямовані на досягнення політичного результату завдяки участі суб'єктів політичного процесу у вирішенні складних проблем.
Загалом кількість і якість характеристики політичних технологій постійно змінюються, тому їх застосування є проблемою морального вибору політика, його штабу і фахівців, що їх обслуговують. Знання політичних технологій, методики, способів їх конструювання і використання допомагає досягненню передбаченого результату, визначає здатність прогнозувати, «читати ходи» політичних суперників, ефективно протидіяти їм.
Запитання. Завдання
1. Розкрийте суть та особливості політичних технологій. Встановіть взаємозалежність між ними і політичним маніпулюванням.
2. З'ясуйте відмінність між поняттями «техніка» і «технологія».
3. У чому полягає відмінність між «білими», «сірими» та «чорними» технологіями здійснення політичної влади? Наведіть відомі вам приклади.
4. Охарактеризуйте особливості застосування політичних технологій під час виборчих кампаній 2004—2007 pp. в Україні.
5. Проаналізуйте специфічні чинники застосування політичних технологій у вашому регіоні в період виборчих кампаній.
6. Наведіть приклади актуальних, на ваш погляд, рекламних політичних технологій.
7. Розкрийте суть технології паралельного позиціонування, дайте оцінку його ефективності в сучасних умовах політичного розвитку.
8. Чи існує, на вашу думку, зв'язок між застосуванням «чорних» політичних технологій і станом політичної культури та свідомості громадян?
9. Розкрийте причину появи політичних технологій.
10. Як проявляється зв'язок політичних технологій із еволюцією виборчого процесу?
11. Розкрийте сутність технології політичної маніпуляції.
12. Охарактеризуйте особливості політичних технологій під час виборчих кампаній.