Падіння Західної Римської імперії

395 р., остаточне політичне розділення раніше єдиної Середземноморської імперії на два державних утворення: Західну Римську імперію і Східну Римську імперію (Візантію). Хоча на чолі і тієї і іншої стояли рідні брати і сини Феодосія, а в юридичній теорії зберігалася ідея єдиної Імперії, керованою лише двома імператорами, фактично і політично це були дві самостійні держави зі своїми столицями (Равенна і Константинополь), своїми імператорськими дворами, з різними завданнями, що стоять перед урядами, нарешті, з різними соціально-економічними базами. Далі студенти мають детально охарактеризувати причини, які призвели до падіння Імперії: політичні, соціальні, економічні та релігійні. Поступове послаблення центральної влади Західної Римської імперії пояснюється серйозними соціально-економічними змінами римського суспільства IV-V ст.: передусім занепадом міст, скороченням товарного виробництва і торгівлі, натуралізацією економіки, що постійно посилюється, і переміщенням центру економічного життя з міст в село – великі латіфундії, які перетворюються на центри не лише сільського господарства, але і ремесла і торгівлі найближчої до маєтку округи. Пов’язані з античними формами господарства і міським життям громадські прошарки, передусім муніципальні власники, або, як їх називали в IV-V ст., куріали, розорялися і деградували. Навпаки, усе більш зміцнювалися соціальні позиції великих магнатів, власників величезних земельних масивів з найрізноманітнішим населенням. Такі магнати окрім імператорських благодіянь самовільно (у ряді випадків з відома населення) поширюють свою владу (патроціній) на сусідні незалежні села, в яких проживали вільні землероби. Важливим чинником економічного стану Західної імперії в IV ст. і особливо в V ст. стає податкова політика держави. В цілому можна говорити про різке зростання податкового тягаря, який перевищує економічні можливості платників податків, поступово занурює їх в убогість, підриває їх господарство. Нестерпний фіскальний гніт, свавілля бюрократії зачіпали і соціальні інтереси провінційної знаті, яка разом з місцевими церковними громадами на чолі з єпископами боролася за свої привілеї, а також вимагала від слабкого центру енергійніших заходів по підтримці і безпеці кордонів і пригніченню соціальних рухів колонів, рабів, залежних і знедолених людей. У V ст. з кожним десятиліттям імперський уряд все гірше і гірше виконував ці найважливіші завдання, втрачаючи своє право на існування. Відбувається звуження соціальної опори Римської імперії, починається її повільна, але неухильна агонія. Важливим чинником соціально-політичної ситуації в західно-римському суспільстві V ст. стає поступова розбіжність інтересів християнської церкви, що об’єднується навколо римського папи, і імператорського уряду. Церква, яка має в розпорядженні розгалужену організацію, величезні багатства і сильну моральну дію, набуває і політичний вплив. Західним римським імператорам не вдалося нейтралізувати цей вплив і поставити його під власний контроль, як це зробили візантійські монархи. І у міру того як падав авторитет Імперії і її бюрократичного апарату, зростав соціальний і політичний вплив церковної організації. Загальне постаріння Західної Римської імперії яскраво виразилося в розвалі її військової організації. Реформована Діоклетіаном і Костянтином армія до кінця IV ст. стала виявляти свою слабкість і малу боєздатність. При скороченні матеріальних ресурсів і населення Імперії, масовому ухиленні від військової служби виникали все більші труднощі з комплектуванням армії. Прикордонні війська перетворювалися на слабкодисципліновані поселення військових колоністів, зайнятих більше своїм господарством, ніж військовою службою. Величезна армія, що налічувала приблизно 140 тис. прикордонних і приблизно 125 тис. польових військ, вимагала колосальних засобів для свого утримання, з кожним десятиліттям все гірше і гірше виконувала свої прямі функції. Послаблення армії не було секретом для імперського уряду, і для зміцнення військової організації імператори встали на шлях, відомий ще в IV ст.: укладення договорів з вождями варварських племен, за якими останні оголошувалися союзниками (федератами) Імперії, отримували від імператорів місця для поселення, продовольство і спорядження, регулярну плату і перетворювалися на наймані з’єднання римської армії. Проте це був небезпечний шлях. Такі варварські дружини на чолі зі своїми конунгами (королями) далеко не завжди підкорялися імператорським наказам, вони проводили самостійну політику, нерідко обертали свою зброю не стільки проти зовнішнього ворога, скільки проти мирного населення з метою грабежу. Соціально-економічні і політичні умови, що змінилися, і передусім встановлення імператорського абсолютизму у формі домінанта, посилення фіскального гніту і системи загального закріпачення вимагали і перегляду раніше діючого в ранній Імперії класичного римського права. Одним з вирішальних чинників історичного розвитку суспільства і держави в V ст. став революційний рух пригнічених і знедолених верств населення. Тяжке формування нових класів виробників ускладнювалося наявністю деспотичної держави, що гальмувала впровадження м’якших форм залежності, ніж рабство. Загальне закріпачення, встановлене при домінанті в IV ст., було системою, яке химерно поєднує нову форму залежності і власне рабовласницьких відносин, системою, від якої жорстоко страждали не лише самі нижчі, але і середні верстви римського населення. Усе це загострювало соціальну обстановку в Імперії, створювало велику напруженість в класових відносинах, що виливалася в різні форми соціального і класового протесту. Особливістю масових рухів V ст. був їх різнорідний соціальний склад, участь представників різних класів і соціальних груп, рабів, колонів, вільних землеробів, що розоряються, ремісників, торговців, нижчих міських і навіть деяких середніх прошарків, курзалів. Не маючи чітких політичних програм, масові рухи V ст. об’єктивно були спрямовані проти деспотичної держави, залишків віджилих рабовласницьких відносин, що обвивають римське суспільство і заважають руху вперед. Прикладом потужного, різнохарактерного по своєму соціальному складу народного руху є рух багаудів в Галлії, що виник ще в III ст., а в V ст. спалахнув з новою силою. Рух багаудів охопив центральні області Галлії, але особливо сильним і організованим він був в окрузі Арморіка (суч. Бретань). На чолі зі своїм проводирем Тібаттоном багауди в 435-437 рр. звільнили від римської влади Арморіку і встановили своє правління. Після поразки в 437 р., отриманої від імперських військ (що включали до свого складу і загони гунів) на чолі з Аецієм, рух багаудів спалахнув в 440-х роках і тривав майже ціле десятиліття. У Африці соціальний протест населення набув форми релігійних рухів. Вже з III ст. африканські християнські громади проявили сепаратистські настрої, що отримали організаційне оформлення у вченні єпископа Доната. Украй лівим крилом донатизму стали так звані циркуцелліони, або агоністики (борці за істинну віру), в русі яких явища соціального протесту переважали. До кінця 420-х років агоністики були серйозною небезпекою для місцевої аристократії і римської влади. Своєрідною формою соціального протесту стають єресь – релігійні напрями, що не визнають затверджені догмати ортодоксальної церкви. Особливе поширення в V ст. в Галлії мала єресь вихідця з Британії Пелагія, що відкидав основний догмат церкви про гріховну природу людей, нібито обтяжену першородним гріхом Адама, і на цій підставі заперечує рабство, пригноблення і соціальну несправедливість. Різні по формах свого прояву масові народні рухи розхитували відживаючі громадські відносини і деспотичну державу, що стоїть за ними. Зростання зовнішньої агресії, одна з головних причин падіння Імперії, яку детально мають охарактеризувати студенти у своїй відповіді. Корінні зміни соціально-економічної структури, державної організації відбувалися в умовах припливу варварських племен до римських кордонів, їх постійних проривів і грабежів прикордонних і глибинних територій. Племінні федерації франків, свевів, алеманів, бургундів, вандалів, готів та інших племен, що жили уздовж римського прикордонного лімеса переживали процес розкладання родового ладу і формування раньо-класових відносин, який був прискорений потужним впливом римської цивілізації. Відбувається виділення прошарку племінної знаті, що об’єднує навколо себе войовничі дружини своїх одноплемінників, які військове ремесло віддають перевазі над всяким іншим; росту войовничості варварських племен. Їх агресивність підігрівається послабленням військової потужності Імперії і багатствами римських провінцій. У кінці IV ст. починається так зване велике переселення народів, викликане рухом великої коаліції племен на чолі з гунами з прикаспійських степів в західному напрямі. Під час великого переселення народів кінця IV-V ст. сталися в небачених раніше масштабах переміщення численних народів, племінних союзів і племен Східної і Центральної Європи. Вони зробили величезний вплив і на соціально-економічні відносини, і на політичне положення як в Європі, так і в усьому Середземномор’ї, на розпад Західної Римської імперії, наблизили кінець всього античного світу. На завершення характеристики причин падіння Імперії студенти мають зазначити, що остаточною датою кінця Імперії є 476 р. У 476 р. командувач імператорською гвардією Одоакр позбавив влади 16-річного імператора Ромула, що прозвав за його малоліття не Августом, а августулом, знищив сам інститут Західноримської імперії, а знаки імператорської гідності відіслав в Константинополь і утворив в Італії власне королівство – державу Одоакра.