Держава А. Македонського

Відповідь на дане питання рекомендується розпочати з короткого викладу біографії А. Македонського. Александр III Македонський (кінець липня, 356 до н. е., Пелла – 10 червня, 323 до н. е.) – дев'ятнадцятий цар Македонії, син царя Філіпа ІІ Македонського, та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Аристотеля. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники – діадохи. Далі потрібно перейти до безпосереднього висвітлення основних подій завойовницької політики А. Македонського. Бажано було б наголосити на завоюваннях в Середній Азії і протистоянні з персами. З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граніка (334 до н. е.), Іссі (333 до н. е.) відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів – Вавілон, Парса і Сузи здалися йому без опору. Далі Александр повів своє військо до Середньої Азії (329 до н. е.), а потім повернув до Індії, але виснажені частини відмовилися переходити Ганг, і він мусив повертати через пустелі до Вавілону, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від лихоманки, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури. Смерть наздогнала Філіппа ІІ, коли він став володарем всієї Греції (крім Спарти) та усього Балканського півострова, але тепер всюди спалахують заколоти. Ставши новим царем Александр за одне літо 335 до н. е. повернув під владу Македонії північну частину Балканського півострова, де натрапив на потужний опір. Тоді він вирішив укласти союз із кельтськими племенами галатів, які рухались вниз по Дунаю, і повернувши на південь, досяг середньої Греції, захопив і зруйнував Фіви. Александр організував вбивство полководця, на дочці якого одружився Філіпп, а мати Олімпіада тим часом вбила колишню суперницю. Після цього Александр з половиною македонською армії виступив в похід на Азію. У першій кампанії 334 до н. е. Александр розбив персів на річці Гранік (поблизу узбережжя Мармурового моря). Після цього до нього приєдналися греки Малої Азії, і Александр стрімко рушив на південь, хоча в Галікарнасі перський гарнізон чинив значний опір. Армія перезимувала у Гордії, стародавній столиці фригійських царів Гордія та Мідаса. Тут зберігалась давня реліквія, а саме царська колісниця, ярмо якої було з'єднане з дишлом надзвичайно складним вузлом. Легенда стверджувала: той, що зуміє розв'язати цей вузол стане володарем світу – Александру вдалось розв'язати цю задачу. У 333 до н. е. військо Александра перейшло хребет Тавр, що на півдні сучасної Туреччини, причому при наближенні Александрової армії гарнізон, який охороняли перевал, так звані, Кілікійські ворота, в паніці втік. Хоча в Тарсі Александра затримав гострий приступ лихоманки, восени він увійшов до Сирії. Цар Дарій III очікував його на внутрішніх рівнинах, але, коли Александр повернув на південь, і пішов вздовж узбережжя, рухаючись до фінікійських морських баз, Дарій перейшов береговий хребет в тилу Александра і, опинившись на позиції, де він не міг повністю розгорнути свої сили, був розбитий при Іссі. Потім Александр рушив до Тіру. Це місто, розташоване на прибережному острові, трималось протягом семи місяців. Зведена Александром дамба була спалена брандером. Тим часом ворожий флот повернув під владу Персії кілька островів в Егейському морі та Галікарнас. В Греції повстала Спарта (проте вже у наступному році повстання було придушене македонським військом, що залишилось на батьківщині). Нарешті перське військо вдерлось з Вірменії в Малу Азію, але македонські тилові частини під командуванням Антигона Одноокого змогли дати йому відсіч. Інші фінікійські міста, з якими перси суворо обійшлися, підняли проти них повстання, і тепер підтримували Александра і відкликали свої військові кораблі. З їхньою допомогою Тир був узятий приступом з моря. Александр рушив далі на південь, подолавши на шляху опір гарнізону Гази, що витримав двомісячну облогу. Тим не менш зиму 331 до н. е. Олександр зміг провести в Єгипті, де він був коронований як фараон і заснував тут місто Александрія. Того ж року Александр з армією, що налічувала 40 000 воїнів вступив у бій з головними силами Персидській імперії. По дорозі у завоюванні Малої Азії Александр Македонський не бачив опору перед собою. Але на річці Гранник він зустрів опір. 30-тисячне військо Александра розбило Індійське військо. Його військо швидко розбили легку кінноту. А потім перейшли в контр наступ. І розсіяли піхоту. Головна битва відбулася на рівнині при Гавгамелах, приблизно за 100 км на захід від Арбел (сучасне місто Ербілі на території Іраку), через що її також називають битвою при Арбелах. Перське військо мало колосальну перевагу в чисельності, але Александр майстерно провів бій. У короткій запеклій сутичці краща частина піхоти Дарія була знищена, а сам він, як і при Іссі, був змушений тікати. Вавілон відкрив Александру свої ворота, тут він відпочивав два місяці, що навіть дало привід для поширення чуток про занепад духу його війська. У грудні він знову виступив у похід. Дарій знаходився в місті Екбатані (сучасний Хамадан в Ірані) на північний схід від Вавілону, куди йому могли надати допомогу – війська зі сходу, з Бактрії, та з півдня – з Персії. Однак Александр вдарив у південно-східному напрямку. Незважаючи на зиму, він перейшов через гірські хребти, долаючи опір спочатку гірських племен, а потім перського війська. Александр перезимував в Персеполісі, давній столиці персів, де заволодів золотою скарбницею Персидській імперії, яка поповнювалась впродовж 200 років. На знак того, що похід з метою відплати завершено, Александр спалив палац перських царів. Але ще важливіше те, що він зібрав 30 000 перських юнаків, і відіслав їх туди, де вони могли під керівництвом македонян вивчитися військової справи, щоб скласти нову царську армію, тобто армію самого Александра. Навесні 330 до н. е. Александр виступив на Екбатану. Перси залишили місто і рушили на схід, Александр наздогнав перський обоз, сподіваючись взяти Дарія живим. Але Дарій перебував під вартою, і в останній момент його наближені зарізали його, вважаючи, що Дарій їх зрадив. Новим ватажком персів став сатрап Бактрії, що походив з царського роду Бессі. У відповіді не варто оминати увагою інформацію стосовно завоювання Бактрії та Індії. Незважаючи на смути, військові залишалися вірними Александру, і він продовжив свої завоювання на Сході, зрештою форсувавши річку Яксарт (сучасна Сирдар'я) в Середній Азії. У Бактрії він одружився на Роксані, дочці свого колишнього супротивника, бактрійского вождя Оксіарта. Цим шлюбом Александр прагнув схилити на свій бік знать східних областей Перської держави. По дорозі на схід Александр засновував міста, даючи майже всім їм назви Александрія, серед них сучасне місто Герат в Афганістані та Александрія Дальня, сучасний Худжанд в Таджикистані. До весни 327 до н. е. армія Александра досягла долини річки Кабул і направилися у бік Персидської сатрапії Індія, тобто до міст долини Інда на території сучасного Пакистану. На річці Гідасп (сучасна Джелам) сталася битва, в якій Александру вдалося здолати армію войовничого царства Паурава. Згодом між Александром і царем Паурави, якого греки називали Пором, зав'язалися дружні стосунки. Ця битва стала найбільшою з тих, що коли-небудь траплялись в Індії. Звідси Александр мав намір рушити далі на південний схід до Гангу, де, як він думав, знаходиться край Азії, але тут його армія не витримала і заявила, що не піде війною на місцевих царів, про яких говорили, що вони здатні виставити 5 000 бойових слонів. Таким чином, плани Александра були зірвані, і він був змушений повернути вниз по Інду, шляхом підкоряючи вогнем і мечем прилеглі до річки землі. Сам Александр був серйозно поранений під час битви за місто племені маллів. Заліковуючи рани, Александр почав облаштовувати управління на нових землях і займався дослідженнями Перської затоки. Для цієї мети був зібраний флот, на чолі якого став друг Александра, критянин Неарх. Основну частину армії Александр відіслав назад до Персії, а сам разом з невеликим загоном досліджував узбережжя. Важливим аспектом відповіді є розповідь студентів про реорганізацію армії, проведену А. Македонським, адже армія була основною опорою завоювань царя. Опинившись знову в центральних областях імперії, де він провів останні два роки життя (325-323 до н. е.), Александр виявив, тут панує безлад. Більшість сатрапів не очікували його повернення з Індії, подібно до монарха, вони заводили власні двори, вербували військовиків, займалися вимаганням і грабунками. Кількох сатрапів цар наказав стратити. Македонець Гарпал, головний скарбник держави, товариш царя Александра з самого дитинства, втік на захід з 5 000 найманих воїнів, 6 000 талантів золота та тридцятьма військовими кораблями. Гарпал шукав притулку в Афінах, незадовго до цього місто отримало від нього продовольчу допомогу під час голоду. Але Афіни побоялися накликати гнів Александра, схопивши заколотника, і Гарпал був вбитий на Криті своїми ж воїнами. Александр відновив порядок і, все ще плануючи подальші завоювання, приступив до організації нової імперської армії. Він задумав завоювання Чорноморського узбережжя, Аравії, Карфагена і Заходу в цілому. Александр бажав мати армію, набрану з македонців (13 000 піхотинців і 2 000 вершників, з таким їх числом він переплив через Дарданелли) і 30 000 азіатів. Македонці та азіати повинні були служити в одних підрозділах. У кожному з шістнадцяти рядів фаланги відтепер повинно було бути лише чотири сариссофора (воїн, озброєний довгим списом), а іншу частину фаланги повинні були скласти стрільці та метателі дротиків, озброєні також коротким мечем. Битву мали починати стрілець і метателі дротиків, якщо після цього необхідно було перейти в атаку, мали висуватись сариссофори, пройшовши крізь стрій і залишивши лучників позаду. Такий стрій, що нагадує пізніший римський легіон періоду середньої Республіки, мав виправити основні недоліки фаланги – її неповороткість та тенденцію до утворення розривів при пересуванні перетнутою місцевістю, що виявилось у битвах при Іссі та Гавгамелах. Завершити відповідь потрібно розповіддю про смерть А. Македонського і розпад його імперії, а у висновку потрібно проаналізувати його здобутки і визначити роль Македонського у світовій історії. В 324 до н. е. Александр надіслав грецьким містам Коринфського союзу послання, в якому вимагав, щоб надалі йому надавали божественні почесті. Ця вимога викликала хвилю обурення, хоча зрештою міста були змушені поступитися силі, яка була на стороні Александра. Після смерті Александра між його полководцями (діадохами) розпочалась боротьба, а імперія розпалася на частини.