Принцип зв’язку виховання з працею, активною діяльністю учнів

Народна мудрість розглядає працю як могутній засіб і мірило людської порядності. Людина живе для того, щоб працювати, створювати матеріальні і духовні цінності. „Чесна праця – наше багатство”. Діти повинні розуміти, що тільки в праці формуються всі її якості: інтелектуальні, трудові, моральні, естетичні, фізичні. Основні вимоги цього принципу:

- формування у вихованців шанобливого ставлення до будь – якої суспільно корисної діяльності: „Далеко не кожен стане ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити порох, але майстром у своїй праці повинен стати кожний – це дуже важлива умова всебічного розвитку особистості”;

- поєднання практичної діяльності вихованців з виховними впливами на них;

- досягнення свідомого ставлення вихованців до опанування свого фаху;

- формування у вихованців почуття відповідальності за наслідки власної діяльності;

- шанування результатів праці інших;

- заохочення дитячої активності в різних видах діяльності в школі і дома (активність – це природна форма розвитку дитини);

- оптимальна та якісна організація життєдіяльності колективу тощо.

Отже, праця – це формування моральних якостей, розуміння, що це життєва потреба, здібність і вміння сумлінно і творчо працювати, бережне ставлення до результатів праці...

Цей принцип широко використовував Станіслав Теофілович Шацький у колонії „Бадьоре життя”. (1878 – 1934). Створена ним в 1911 р. трудова колонія поблизу Калуги виросла в першу дослідну станцію Наркомосу з десятками шкіл і різноманітних дитячих закладів. С.Т.Шацький писав про ідею трудової школи „мій ідеал – мозолі на руках і вища культура. Фізична праця необхідна для загального розвитку. Школу я розумію як школу життя”.

Цією ідеєю керувався Мойсей Михайлович Пістрак (1888 – 1940) доктор педагогічних наук, професор. З 1918 – 1931 р. працював в Наркомосі і одночасно керував школою – комуною ім. Лепешинського в Москві.

В своїй науковій діяльності головну увагу звертав на питання трудового виховання та політехнічного навчання, самоврядування учнів. „Участь загальноосвітньої школи в фабрично – заводській праці є кардинальна проблема виховання сучасного юнацтва”. Пістрак був прихильником зв’язку школи з великим виробництвом і не відкидав жодної форми трудової діяльності, доступної дітям, в тому числі і посильного побутового самообслуговування.

В школі-комуні Лепешинського застосовувалась обслуговуюча праця, діловодство, статистика, облік; культосвітня робота. Але основним видом праці школяра педагог вважав працю на фабриці, заводі, с/г працю. Тільки безпосередня праця, пліч-о-пліч з дорослими робітниками, не в якості глядача чи екскурсанта, а робітника, що своїми власними руками намагається відчути фабричну працю, може викликати потрібні для соціального виховання емоції.

Сорока – Росинський.

Досвід його роботи перегукується з досвідом виховної системи А.С.Макаренка. Сорока – Росинський очолював „школу соціально – індивідуального виховання ім. Достоєвського” (для важковиховуваних) по дитячому названу „Шкід”. На основі якої Г.Білих і Л.Пантелєєв написали книгу „Республіка Шкід”. Сам Сорока – Росинський написав книги: „Школа Достоєвського”, „Від примусовості до добровільності”. Він писав „В основу школи повинна бути покладена праця... Праці належало перебудувати всю систему нашої народної освіти. Праця, а не примусовий трудовий обов’язок, не підготовка з дитячих років до будь – якого ремесла, навіть не самообслуговування, але творча праця, що одночасно розвиває і руки і мислення, що виховує і пильність ока і спритність всіх рухів, і винахідливість, ініціативність в будь – якій діяльності, тісний зв’язок навчання з працею і праці з навчанням – ось найважливіші принципи”.

В.О.Сухомлинський у книзі „Павлиська середня школа” розробив систему принципів трудового виховання.

1.Єдність трудового виховання і загального розвитку.

2. Розвиток індивідуальності в праці.

3. Висока моральність праці.

4. Суспільно – корисна направленість праці.

5. Раннє залучення до праці.

6. Різні види праці.

7. Безперервність праці.

8. Творча праця.

9. Єдність праці з багатогранністю духовного життя.

„Ми бачимо своє виховне завдання в тому, щоб праця увійшла в духовне життя дитини, в життя колективу, щоб захоплення працею вже в роки дитинства і ранньої юності стало одним із найважливіших її інтересів”.