Особливості ушкоджень, спричинених власною чи сторонньою рукою

Нерідко правоохоронні органи чи суд запитують, а судово-медична експертиза може визначити власною чи сторонньою рукою заподіяні ушкодження при застосуванні гострих предметів. Вирі­шення цього питання допомагає слідству встановити: було в конкретному випадку вбивство чи самогубство. Ушкодження, нанесене самому собі власною рукою, не обов'язково є само­губством. Воно може бути і випадковим.

При ушкодженнях ріжучими предметами на дію власної руки (з метою покалічення членів, симуляції нападу, самогубства) вказують такі особливості травми чи обставин:

• характерна локалізація ран на передній поверхні тіла, досяжній для власної руки: на шиї, на передній поверхні грудей (в ділянці серця), на животі, на передніх поверхнях передпліч, промене-зап'ясткових та ліктьових суглобів тощо;

• їх численність, паралельність і поверхневість (людина примі­ряється, дещо щадить, "шкодує" себе);

• іноді обмотування тонкої рукоятки небезпечної бритви шматком ганчірки, іншим аналогічним предметом з метою кращої фіксації леза в руці і захисту кисті від травми;

• відносно чиста від крові долонна поверхня кисті, яка тримала ріжучий предмет (бритву).

Для ран від сторонньої (чужої) руки характерні:

• поперечно розташовані рани пальців і (чи) долоні при самозахисті, коли той, хто обороняється, схоплює клинок ножа чи кинджала нападаючого з метою відвернути його удар, рани на тилі кистей, на задній поверхні передпліч, плечей, що також виникають при спробі захиститись;

• локалізація однієї чи кількох значних ран на будь-якій ділянці тіла, але переважно на шиї, обличчі, руках.

Пошкодження рубаючими предметами частіше завдають сторонньою (чужою) рукою з метою вбивства, і розташовуються вони, як правило, на голові. Це одна чи кілька великих, щіли­ноподібних ран з певними властивостями та розруби кісток з утворенням численних відламків. Під ними - ушкодження голов­ного мозку і його оболонок різного ступеня вираженості.

Ушкодження сокирою, нанесені власною рукою, мають певні морфологічні особливості, які звичайно дають змогу вирішити дане питання. Для дії власної руки характерні:

• численність і поверхневість ушкоджень. Таке поєднання дуже своєрідне в зв'язку з неможливістю нанести самому собі сильних ударів по голові. Власною рукою зробити плечовий розмах сокирою і вдарити себе по голові не можна, тому удари незначні і здійсню­ються вони лише з кистьового чи ліктьового розмаху. Саме численність неначе компенсує поверхневість, відображаючи нама­гання ударяючого нанести собі смертельні ушкодження. Кількість окремих поранень, що зустрічаються в подібних випадках, велика - від кількох десятків до сотні і навіть більше. Ушкодження м'яких тканин завжди більш численні, ніж врубів чи надрубів у кістках, оскільки деякі з ударів розрубують тільки шкіру;

• єдина направленість і локалізація ушкоджень в найбільш доступних місцях. Вони і кісткові вруби чи надруби направлені спереду назад майже паралельно одні одним і розташовані в лобній і тім'яній ділянках поблизу від стрілоподібного шва. Це пояс­нюється тим, що частіше сокирище знаходиться перед обличчям і удари наносяться за допомогою обох рук кистьовими чи ліктьо­вими розмахами;

• певне положення рубаючого знаряддя під час ударів. Біль­шість ударів при спробі покінчити життя наноситься п'яткою сокири. Менша кількість ушкоджень виникає від дії середньої частини леза і майже ніколи удари власною рукою не наносяться носком сокири. Внаслідок цього більшість ушкоджень на шкірі та в кістках мають форму витягнутих трикутників (П-подібний передній кінець і гострий - задній). Передня П-подібна частина цих ушкоджень завжди більш глибока;

• відсутність ушкоджень головного убору. Самогубці, як правило, оголюють голову перед нанесенням по ній ударів. Якщо пошкодження знайдені і на головному уборі, то це характерно для дії руки сторонньої особи (І.В. Скопін, 1960);

• відсутність ознак боротьби і самозахисту характерна для самогубств. Неможливо собі уявити випадок, щоб людина, якій наносять багато поверхневих ушкоджень голови сокирою, не чинила при цьому опору нападаючому. Опір чи навіть зміна положення голови призведе до втрати ушкодженнями їх власти­востей (паралельності, певної локалізації тощо). Крім того, повинні також неминуче з'явитися знаки боротьби і самозахисту різного характеру і розташування;

• знайдення на трупі інших ушкоджень, спричинених іншим способом, або тих, що також мають властивості, типові для дії власної руки.

У випадках самоушкоджень чи навмисного покалічення членів сокирою найчастіше відрубують пальці рук чи ніг.

При ударах сокирою, нанесених сторонньою рукою, ушко­дження глибокі і мають різну локалізацію. Напрямок ран і власти­вості їх кінців залежать від взаєморозташування потерпілого і нападника, причому при зміні цього взаєморозташування, вони також змінюються. Трапляються ознаки самозахисту, найчастіше у вигляді надрубів чи розрубів рук, що виникають при спробі захиститися від ударів сокирою.

Як і при пораненні ріжучими та рубаючими предметами, у випадках нанесення ран колючими предметами фахівець може іноді висловитись і певним чином обгрунтувати: власною чи сторонньою рукою вони заподіяні. При цьому необхідно врахо­вувати локалізацію ран, їх кількість, глибину і напрямок ранових каналів, пошкодження одягу, сліди боротьби і захисту тощо.

При самоушкодженнях колоті рани локалізуються у місцях, доступних для дії власної руки, частіше на передній поверхні грудей, в ділянці серця, рідше - на животі. Проте рани в цих ділянках можуть бути спричинені і сторонньою рукою. При дії чужої руки рани можуть розташовуватись як на передній поверхні тіла (в тому числі і в ділянці серця), так і в інших частинах тіла, наприклад, на спині, сідницях чи нижніх кінцівках. Локалізація ран у місцях, недосяжних чи не зручних для нанесення ударів власною рукою, уже є показником дії сторонньої руки.

Особливе значення мають пошкодження кистей і передпліч, спричинених колючими знаряддями з одним чи двома лезами, оскільки вони свідчать про спробу захиститися від нанесених ударів і, отже, про дію чужої руки. На це вказують і різані рани пальців і долоней.

Має значення взаєморозташування колотих ран. Якщо вони розташовані далеко одна від одної, неначе безладно, то це більш характерно для нанесення ударів сторонньою рукою.

Рани, заподіяні колючими предметами як власною, так і чужою рукою, можуть бути одиночними і численними. У випадку розта­шування поодинокої рани в місці, недоступному для власної руки, експерт може висловитись про дію сторонньої людини. У нашій практиці був випадок, коли самогубця при одиночній рані в ділянці яремної ямки сформував три ранових канали, тричі ударивши себе довгим кухонним ножем, не виймаючи цілком клинка з рани.

Наявність численних ран, розташованих на обмеженій ділянці тіла, частіше в ділянці серця, більш характерна для дії власної руки. При цьому більшість ран має невелику глибину і тільки одна-дві з них проникають в порожнину і ушкоджують серце, легені, аорту, інші крупні судини, поранення яких швидко веде до різкого ослаблення організму і смерті, внаслідок чого нанесення подальших глибоких ран самому собі стає неможливим.

При дії чужої руки колоті рани також можуть бути численними, але в поєднанні з іншими ознаками (локалізація, глибина та інше) численність ушкоджень може вказувати і на дію сторонньої люди­ни. Але якщо знайдені численні ушкодження серця, крупних судин, то це наймовірніше показник нанесення поранень чужою рукою.

Ушкодження сторонньою рукою, як правило, глибокі. Дуже рідко поряд з глибокими колотими ранами знаходять поверхневі. При нанесенні ран власною рукою поруч зі смертельною глибокою раною часто розташовані поверхневі, "примірочні" ушкодження, що знаходяться близько від основного поранення.

У випадках численних колотих ран однаковий напрямок ранових каналів у поєднанні з іншими ознаками (обмежена лока­лізація, поверхневість деяких пошкоджень, проникнення в серце чи аорту лише одного-двох каналів) уже є показником нанесення їх власною рукою. При заподіянні численних ран сторонньою рукою ранові канали мають дещо різний напрямок (В.Я. Карякін, 1966).

Ушкодження власною рукою звичайно наносяться в оголену ділянку тіла, але буває, що їх спричиняють і через одяг. Тому наявність чи відсутність пошкоджень одягу колючим знаряддям в ділянці розташування рани на тілі не є вирішальною діагностичною ознакою.

Більш суттєве значення мають пошкодження одягу, які виникли в результаті боротьби (свіжі її розриви, особливо по швах, чи навіть відриви частин одягу, наприклад, коміра, рукава, ґудзика). Але й вони не мають безперечного значення. Проте пошкодження одягу в поєднанні з іншими ознаками дії чужої руки може набути вагомого діагностичного значення.

Нерідко пораненню колючим предметом передує бійка, під час якої можуть виникнути садна, синяки і навіть рани різної локаліза­ції, що частіше трапляються на обличчі і пальцях рук. Іноді жертву спочатку оглушують ударом по голові якимось тупим предметом, а потім уже наносять ушкодження колючим знаряддям.

Сліди захисту можуть бути у вигляді наскрізних ушкоджень кисті, пальців і передпліччя колючим предметом. Вони є характер­ною ознакою того, що ушкодження наносились іншою людиною. Відсутність слідів боротьби і самозахисту не виключає спричинення ушкоджень сторонньою рукою, оскільки удар колючим предметом міг бути нанесений раптово або людині, що знаходилась у стані сну чи значного сп'яніння.

Необхідно зазначити, що питання про нанесення ушкоджень гострими предметами власною чи сторонньою рукою повинне вирішуватися на підставі сукупності усіх ознак, а не якоїсь однієї з них. Тільки комплексне оцінювання усіх знайдених змін з урахуванням даних огляду місця пригоди сприяє у більшості випад­ків успішному вирішенню цього важливого для слідства питання.