Можливості встановлення знаряддя травми та ідентифікації гострих предметів

Одним з основних завдань судово-медичної експертизи механіч­них ушкоджень є визначення знаряддя чи предмета, яким нанесена травма. Вирішення цього питання може бути здійснене по слідах, залишених цим знаряддям чи предметом на різних об'єктах (одязі, шкірі, хрящах, кістках, внутрішніх органах тощо).

Можливість визначення видових чи групових ознак знаряддя травми випливає з морфологічної характеристики видових чи групо­вих ознак ран від дії ріжучих, рубаючих та різних колючих предметів.

Вивчення різноманітних слідів, залишених у м'яких тканинах, внутрішніх органах, хрящах і кістках, дає змогу встановити розміри, форму та інші загальні ознаки слідоутворюючого предмета. Колоті рани краще відображають розміри і форму знарядь, ніж рублені та колото-різані. Різані рани у цьому відношенні становлять наймен­шу цінність.

На гнильно змінених трупах рани шкіри рекомендують вирізати, відпрепаровувати від м'яких тканин і після обезжирення і висушу­вання помістити на кілька днів у розчин такого складу: льодяна оцтова кислота 10 частин, етиловий 96° спирт 20 частин, пергід­роль 15 частин, дистильована вода 55 частин. Через 4-10 днів деталі, розміри рани і колір шкіри відновляться і будуть придатними для докладного дослідження. За цією методикою відновлюють рани при їх значному висиханні, при обгоранні трупа тощо.

Робити висновок про величину та інші особливості ріжучого предмета за властивостями рани можна не завжди: звичайно, що великі та глибокі рани характерні для дії великого ножа, але великий ніж може спричинити і маленькі поверхневі рани. З другого боку, невеликий, дуже гостро заточений ніж може спричи­нити глибоку і велику різану рану, а ніж з коротким клинком і лезом може утворити дуже довгу рану.

Лезо ріжучого предмета, наприклад, бритви, натрапляючи на хрящ чи кістку, може ламатися. Кусочки леза, які знаходять в рані, треба вилучити, описати і передати слідчому як дуже важли­вий речовий доказ, який може бути використаний для ототожнення знаряддя травми.

За властивостями колотої рани експерт повинен висловитись про приблизну довжину та ширину клинка, наявність одно- чи двосторонньої його заточки при пораненні предметами з лезом чи лезами, про кількість ребер - при пораненні колючими предметами 'з ребрами та про інші особливості клинка колючого предмета. При множинних пораненнях прийнято вважати, що найменша довжина рани при достатній глибині найбільше відповідає ширині чи поперечним розмірам клинка, а найбільша глибина каналу найближче визначає його довжину.

Пошкодження в кістках звичайно відображає форму попереч­ного перерізу колючого предмета та його поперечні розміри. Такі хрящі чи кістки при дослідженні трупа треба вилучити і передати слідчому. Вони можуть бути використані для встановлення трав­муючого знаряддя.

Наявність на шкірі при колото-різаній рані слідів дії обмежувача, виступаючих частин рукоятки знаряддя дає змогу виключити ті колючі предмети з одним чи двома лезами, які не мають вказаних особливостей.

При наявності знаряддя, яким за обставинами справи могло бути нанесене поранення, роздільне і порівняльне дослідження знаряддя, його експериментальних слідів і ушкоджень на тілі дають змогу зробити висновок про можливість спричинення ушкодження одним (або кожним) з представлених предметів і виключити інше (чи інші) за їх груповими ознаками.

Для визначення знаряддя травми застосовують:

• безпосередню стереомікроскопію за допомогою мікроскопів МБС-2 чи МБС-9 з метою виявлення детальних особливостей ушкоджень одягу і тканин тіла;

• гістологічне дослідження ран шкіри, особливо їх країв і кінців, що дає змогу виявити відмінності в них, обумовлених дією леза ріжучого предмета, частин сокири чи леза і обушка клинка колючих предметів з лезом (лезами). Це особливо важливо у випадках, коли як знаряддя травми використовують ніж з тонким обушком клинка, або коли треба розрізнити рани від дії колючого предмета з безреберною поверхнею і рани від дії колючого предмета з двома лезами;

• виявлення заліза в краях ран чи в краях ушкодженого одягу мікрохімічними реакціями Перлса або Тірмана чи контактно-дифузійним методом з метою вирішення питання про властивості знаряддя травми і механізм його дії;

• заливку ранових каналів пластичними або швидкотверді-ючими речовинами з метою отримання зліпків, що можуть від­творювати форму, величину чи інші особливості клинків колю­чих предметів;

• рентгенографічне дослідження ранового каналу, заповненого контрастною речовиною з метою визначення особливостей колючо­го предмета;

• метод фарбування стінки ранового каналу аніліновими барв­никами для визначення форми клинка колючого знаряддя;

• метод математичного визначення ширини клинка за довжи­ною шкірного отвору з урахуванням напрямку ранового каналу;

• спектральний метод дослідження, який дає змогу визначати групову належність різних об'єктів і індивідуальні хімічні їх власти­вості (наприклад, виявити метал у відбитках обмежувачів кин­джалів). Спектрографія може виявитися незамінимим методом дослідження при ототожненні за частинами клинка ножа, кинджала чи іншого гострого знаряддя;

• дослідження за певною методикою різних накладень, що залишаються на поверхні різних травмуючих знарядь (крові, волосся, клітинних елементів пошкоджених тканин і органів, текстильних волокон одягу). Ця методика добре розроблена і апробована А.П. Загрядською (1968). Позитивні результати досліджень є цінним доказом використання певного гострого предмета для нанесення ушкоджень.

Ряд з перерахованих методів складні і тяжкі для виконання, вимагають певного технічного оснащення, приладів, реактивів, достатніх професійних навичків і не завжди дають позитивні результати. Найбільше доказове значення у визначенні конкретного знаряд­дя травми має метод ідентифікації, або ототожнення, тобто встановлення тотожності об'єкта за його зовнішніми характерними, індивідуальними, тільки йому властивими ознаками. Ідентифікація знаряддя травми може бути здійснена лише при умові, якщо є сам предмет, тотожність якого треба встановити, та відображення (сліди), що утворились від його дії. Ідентифікувати знаряддя травми (тупий, ріжучий, рубаючий, колючий предмет) за пошкодженнями на тілі можливо при наявності слідів, які відображають індивідуаль­ні ознаки знаряддя на кістках, хрящах, іноді на шкірі, одязі у вигляді трас, відбитків чи інших слідів.

Отже, індентифікацією називається процес установлення тотожності предмета за його ознаками, які відобразилися в сліду, а експертиза, що вирішує питання тотожності, називається іденти­фікаційною. До неї відноситься більшість трасологічних експертиз, а також ідентифікація цілого за частинами, тобто визначення, чи є даний об'єкт (наприклад, відламок леза бритви, клинок ножа, знайдені в рані) частиною іншого предмета, від якого він був відокремлений внаслідок якоїсь дії (частіше механічної), наприклад, відламаний. При такому дослідженні порівнюють між собою безпосередньо передбачувані частини одного цілого (за зовнішньою будовою поверхней відламу). У простих випадках рельєф цих поверхонь, якщо їх прикласти одну до одної, цілком зіставляється. У складних випадках може застосовуватись спектрографічний метод дослідження, про що вже згадувалось.

Ознаки, властиві об'єкту ототожнення, поділяють на групові (видові) та індивідуальні. Групові ознаки - це такі, які характерні для певного роду і виду предметів. Вони дають змогу відрізнити ЦІ предмети від предметів іншого роду і виду. Індивідуальні ознаки відрізняють даний екземпляр предмета від інших подібних йому екземплярів того ж роду і виду предметів, що має найважливіше значення при розслідуванні злочинів, направлених проти здоров'я чи життя людини.

Для встановлення конкретного екземпляра рубаючого чи колючого предмета з лезом (лезами) використовують шліфи, що залишаються на кістках чи хрящах лезом сокири, або сліди ковзання леза колючого предмета з одним чи двома лезами на хрящових стінках ранового каналу у вигляді чергування дрібних валиків і борозенок. Обов'язково за певною методикою роблять експериментальні сліди лезами знарядь, що підлягають ототож­ненню на слідовідтворюючих матеріалах. В якості таких матеріалів використовують різні моделювальні та зліпочні речовини: пласти­лін, восково-пластилінову композицію, стиракріл, полімерні синте­тичні матеріали (сиеласт, силіконову пасту К) тощо.

Знайдені при розтині трупа траси на кістках чи хрящах та отримані експериментальне фотографують в одному і тому ж масштабі. Потім негативи чи позитивні відбитки порівнюють, зіставляють. Тотожність досліджуваного знаряддя буде доведена, якщо порівнювані ознаки (зокрема сліди від леза сокири, леза ножа чи кинджала) збігаються.

Останнім часом з метою ототожнення травмуючих знарядь використовують профілограми рельєфу шліфіф, записаних на спеціальному приладі - щуповому профілографі-профілометрі. Профілограма відтворює поперечний мікрорельєф слідів (валиків і борозенок). При порівнянні двох профілограм (з досліджуваних трас і з отриманих експериментальне) враховують не тільки шири­ну трас, але й їх висоту та конфігурацію. Якщо вони в обох записах збігаються, то тотожність знаряддя травми вважається доведе­ною. Приклад такої експертизи і зразки профілограм демонстру­ються на одному з навчальних стендів у приміщенні нашого курсу.

Експертиза ідентифікації знаряддя травми виконується в меди-ко-криміналістичних відділеннях бюро судово-медичної експертизи.