Критичний матеріал

Казкова повість Гофмана завершує собою розвиток німецької романтичної літературної казки. У ній знаходять відображення багато проблем, пов'язаних не тільки з естетикою і світоглядом романтизму, а й з сучасною дійсністю. Казкова повість опановує пласти сучасного життя, використовуючи при цьому «казкові» художні засоби. У «Крихітці Цахесі» присутні традиційні казкові елементи і мотиви. Це і чудеса, зіткнення добра і зла, чарівні предмети й амулети; Гофман використовує традиційний казковий мотив зачарованої і викраденої нареченої та випробування героїв золотом. Але автор скомбінував казку і реальність, тим самим порушивши чистоту казкового жанру.

Гофман визначив жанр «Крихітки Цахеса, на прізвисько Цинобер» як казку, але при цьому відмовився від принципу казкової гармонії. У цьому творі компроміс «чистоти» казкового жанру і серйозності світогляду: і те, і інше половинчасте, відносне. Автор вважав казку провідним жанром романтичної літератури. Але якщо у Новаліса казка перетворюється на суцільну алегорію або на сновидіння, в якому зникало все реальне, земне, то в казках Гофмана основою фантастичного є реальна дійсність.

Поєднання реального з фантастичним, дійсного з вигаданим — головна вимога поетики Гофмана. Скобелєв А. В. визначив «Крихітку Цахеса» не як казку, а «повість з сильно вираженим ефектом авторської присутності, що для казки не характерно». Гофман назвав твір «Золотий горщик» «казкою з нових часів». До цього визначення можна віднести і всі інші казки. У них «стільки ж від казки, скільки від реальності: казкове проявляється в сфері принесеного цим часом буржуазного буття. І твори його зовсім не сприймаються як казки — це скоріше до жаху правдиві повісті про сили могутніх, які керують людиною і життям».

Хоча дії в «Крихітці Цахесі» розгортаються в умовній країні, але, вводячи реалії німецького побуту, помічаючи характерні риси соціальної психології персонажів, автор тим самим підкреслює сучасність. Герої казки — звичайні люди: студенти, чиновники, професори, придворні вельможі. І якщо з ними деколи трапляється щось дивне, вони готові знайти цьому правдоподібне пояснення. І випробування героїв-ентузіастів на вірність чудесному світу полягає в здатності бачити і відчувати цей світ, вірити в його існування.

Казкова сторона твору пов'язана з образами феї Рожабельверде і мага Проспера Альпануса, але змінюється характер подачі фантастичного: чарівним героям доводиться пристосовуватися до реальних умов і ховатися під масками патронеси притулку для шляхетних дівчат і доктора. Оповідач веде «іронічну гру» із самим стилем оповіді — чарівні явища описуються навмисно простою, повсякденною мовою, в стриманому стилі, а події реального світу раптом постають у якомусь фантастичному аспекті, тон оповідача стає напруженим. Зміщуючи високий романтичний план в низький життєвий, Гофман тим самим руйнує його, зводить нанівець.

Особливого значення набуває нова для казкового жанру категорія — театральність, яка посилює в казці ефект комічного. Театральність визначає принципи побудови сюжетних ситуацій, характер їх подачі, вибір фону, вираження персонажами почуттів і намірів. Всі ці аспекти підкреслюють умовність того, що відбувається, його штучність.

Основний романтичний конфлікт — це зіткнення добра і зла, на цьому заснований принцип двовимірності. Конфлікт є головним двигуном в будь-якому творі. Однак у Гофмана він набуває особливого значення. Зіткнення добра і зла — конфлікт універсальний і вічний, який лежить в основі будь-якої форми осмислення світобудови. У «Крихітці Цахесі» він переважно романтичний, тобто зло тут «світове», абстрактне, руйнівне, а добро — особливо беззахисне і вразливе. Але казкові закони в поєднанні з романтичною іронією згладжують гостроту конфлікту, що робить його в деякому сенсі «іграшковим», але не знімає серйозності проблеми. Нарешті, казка вимагає щасливого фіналу, і Гофман дарує його своїм героям і читачам. Формально конфлікт розгортається між Цахесом і Бальтазаром, але кожен герой уособлює якусь силу, що вступила в протиборство. Цахес виступає в ролі якоїсь фатальної сили, яка викриває безглузді закони світобудови, несправедливого розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві, яке спочатку схильне до процвітання пороків. Дар феї Рожабельверде — це умовна причина казкового конфлікту, Гофман ухиляється від раціонального пояснення його джерела.

Світ Цахеса — світ філістерської дійсності, чужий романтичному мрійнику Бальтазару. Художник-ентузіаст шукає порятунку від жорстокості і несправедливості життя в поезії, мріях, в злитті з природою, тобто в ідеальному, казковому світі. У цьому магічному світі він знаходить душевний спокій і допомогу чарівних сил. Але й чарівні сили живуть у двох світах — магічному і земному. Двовимірність втілюється не тільки в тому, що «справжні музиканти» нещасні через те, що філістерський світ їх не розуміє, але й тому, що вони самі не можуть знайти природний зв'язок з реальним світом. Штучно сконструйований мистецтвом світ теж не вихід для душі, ураженої невлаштованістю людського буття.

Спотвореному князівству Барсануфа протистоїть світ мрійників, поетичний світ піднесених почуттів. Студент Бальтазар і чарівник Проспер Альпанус спільними зусиллями розвіюють чари Цахеса. Але цей світ не вилучається із загальної іронічної стихії, що панує в повісті. Зіткнення двох світів закінчується в повісті нищівною поразкою філістерів і тріумфальною перемогою ентузіастів. Але у цьому тріумфі є специфічна особливість: він подається автором підкреслено театрально. У цьому фейєрверку чудес виразно відчутний навмисний перебір. Щаслива кінцівка відтіняється ще одним мотивом, вже змістовного плану: весільним подарунком Проспера Альпануса. Ідилістичні картини сільського будиночка, «відмінна капуста», посуд, який не б'ється тощо, обертається філістерським, міщанським затишком.

Щодо світу ентузіастів і філістерів у «Крихітці Цахесі», ми можемо чітко розмежувати їх: ентузіасти — Проспер Альпанус і Рожабельверде, мислення яких цілком відрізняється від всіх персонажів; філістери — вся буржуазна верхівка містечка Керепеса. Але є і персонажі, які балансують на межі цих двох світів — Бальтазар, Фабіан. Зокрема Бальтазар на початку твору постає перед нами мрійливим, чутливим поетом, а в кінці ми вже бачимо звичайнісінького філістера, метою якого є тихе, сімейне життя з коханою Кандідою. Гофман наштовхує нас на думку про те, що одвічне протистояння філістерів і ентузіастів іноді приносить перемогу ентузіастам, але філістери «давлять масою» поодинокі чутливі особистості і врешті-решт займають пануючу позицію.

Питання 4.

Джордж-Ноел-Го́рдон Ба́йрон, шостий барон Байрон (англ. George Noel Gordon Byron) (* 22 січня 1788, Лондон — † 19 квітня 1824, Месолонгіон, Греція) — англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі XIX століття. Учасник Грецької революції.

«Паломництво Чайльд Гарольда» (англ. Childe Harold's Pilgrimage) — поема Джорджа Гордона Байрона, опублікована частинами в період з 1812 по 1818 роки, в якій розповідається про враження розчарованого життям юнака від закордонної мандрівки та про роздуми, викликані цією мандрівкою. У ширшому сенсі поема відображає меланхолію та розчарування покоління, що втомилося від наполеонівських воєн.

Поема вважається почасти автобіографічною, розповідь ґрунтується частково на власних враженнях лорда Байрона під час подорожі до Португалії, Середземномор'я та Греції, яку поет здійснив у 1809–1811 роках[2]. Попри те, що сам Байрон поему не любив[3], оскільки надто відкрив у ній власну душу, вона, після публікації, зробила автора центром громадської уваги. Байрон говорив, що одного дня він прокинувся і «виявився знаменитим»[4].

Поема присвячена «фіалці». Так Байрон називав Шарлотту Гарлі. В назві вживається слово «чайльд» (англ. childe) — середньовічний титул юнака, кандидата в лицарі.Поема складається з чотирьох пісень.

«Паломництво» — перший літературний твір, у якому зустрічається байронічний герой. Це особливий тип ліричного героя з високим рівнем інтелекту й гостротою сприйняття, здатний легко пристосовуватися до нових ситуацій і хитро домагатися в них своєї вигоди. Це освічена й розвинута людина. Вона має харизму й привабливість, однак їй бракує цілісності, вона схильна до раптової зміни настрою, не знає чого хоче, прагне до протилежностей водночас. Загалом, байронічний герой не має жодних авторитетів, і насолоджується власноруч створеним образом вигнанця й знедоленого. Він схильний до різкості й цинізму, поведінки, що шкодить йому самому й шкідливих звичок, має нездоланне прагнення спокушати жінок. Він сексуально привабливий, почасти завдяки містичній таємничій масці, але ця сексуальна привабливість часто заводить його в халепу.

Після появи у «Чайльд Гарольді» байронічний герой отримав самостійне життя. Цей образ неодноразово використовувався в романах, фільмах, театральних п'єсах тощо.

У перших двох піснях ми бачимо героя в Португалії, Іспанії, Албанії й Греції - у тих країнах, де побував Байрон. Чайльд-гарольд жадає особистої волі й, не знаходячи її в навколишньому світі «багатств і жалюгідної вбогості», мріє про самітність. Він уникає людей, іде далеко в гори, слухає плескіт морської хвилі, його захоплює стихія, що розбушувалася. Лише прості люди, мужн і волелюбні, залучають до себе Чайльд-Гарольда.

Чайльд-Гарольд не вдоволений життям, але протест його пасивний: він міркує про причини свого невдоволення, але не прагне втрутитися в життя, взяти участь у визвольній боротьбі. И поступово, у міру розвитку сюжету поеми, образ Чайльд-Гарольда усе рішучіше відсувається на другий план. Образ неспроможн і нездатного боротися з обридлої йому життям героя усе більше й більше заслоняють повні драматизму історичні події, у яких сам автор починає виступати не тільки як сучасник і спостерігач, але і як активний їхній учасник. У поемі з'являється другий, не менш важливий образ - образ народу, що бореться.

У центрі другої пісні поеми - поневолена Греція, що втратила свою волю й колишню велич. Байрон таврує колонізаторську діяльність Англії, що разом з феодальною Туреччиною наклала на грецький народ подвійні ланцюги рабства. Так, у перших двох піснях «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрон привітає виступ прогресивних сил, підйом народних мас, захист волі

Наступної, третьої й четверта, пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» відділені від перших двох декількома роками. Вони безпосередньо пов'язані з перебуванням Байрона у Швейцарії й Італії, де він жив в 1816 - 1823 роках, остаточно покинувши Англію.

У третій пісні, опублікованої в 1816 році, Байрон стосується важливого питання - про відношення до французької революції кінця XVIII століття. Говорячи про засилля монархічної реакції, особливо після утворення Священного союзу в 1815 році, він твердо переконаний, що ідеали волі, проголошені революцією, неодмінно повинні восторжествувати; людство многому навчилося, повірило у свої сили, і нехай тирани, нині оказавшиеся у влади, знають, що їхня перемога тимчасова й година розплати не за горами

Швейцарія, куди переноситься дію поеми, нагадує Байронові про великих французьких письменників-просвітителях Руссо й Вольтері, які один час жили в ц-країні. Їхня діяльність ідейно підготувала революційні події кінця XVIII століття. Багатовікове ярмо феодального рабства було долею Франції, «поки не підняв затятої помсти прапор народ, розбуджена Руссо з його друзями».

Для Байрона просвітителя - це «гіганти розуму», натхнені титанічною метою звільнення людства

У четвертій пісні, що вийшла в 1818 році, Байрон розповідає про колишню велич Італії, роздробленої нині на ряд феодальних держав і Австрии, що перебуває під ярмом. Він кличе італійців до повстання. Застава їхньої перемоги - славне минуле Італії, волелюбність її народу

У заключних строфах четвертої пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрон малює образ моря й образ відважного плавця - поета, з дитинства зрідненого з вільною стихією. Що розбушувалася й нескорена морська стихія персоніфікує невичерпні сили народів і як би містить у собі попередження Байрона всім тиранам.