Загальна характеристика розвитку дитини від одного року до трьох років

Особливе значення цього віку пояснюється тим, що він безпосередньо пов'язаний з трьома фундаментальними життєвими надбаннями дитини: прямоходінням, мовним спілкуванням і предметною діяльністю. Прямоходіння забезпечує дитині широку орієнтацію в просторі, постійний приплив необхідної для його розвитку нової інформації. Мовне спілкування дозволяє дитині засвоювати знання, формувати необхідні вміння та навички і через учителя, людини, що володіє ними, швидше долучатися до людської культури. Предметна діяльність безпосередньо розвиває здібності дитини, особливо його ручні руху. Кожен з цих факторів незамінний, а всі вони, разом узяті, достатні для різнобічного і повноцінного психічного і поведінкового розвитку маленького зростаючої людини.
Наполегливість, з якою діти вчаться ходити, свідчить про те, що стояння на двох ногах і прямоходіння доставляють дітям безпосереднє емоційне задоволення. У фізіологічному плані витоки такого прагнення сходять до рефлекторним рухам немовляти перших місяців життя, коли прикладання долоні до ступень напівзігнутих ніг дитини викликає їх автоматичне розгинання. Завдяки переходу до вертикальної ході дитина отримує можливість бачити далі й більше навколо себе. У нього вивільняються руки для маніпулювання предметами, для орієнтовно-дослідницької діяльності та конструкторської, творчої роботи.
Приблизно до трьох років пам'ять, сприйняття, уяву та увагу дитини починають набувати людські властивості. Але головне полягає в тому / що в даному віці дитина опановує тим умінням, який істотно впливає на його подальший поведінкове, інтелектуальне і особистісний розвиток. Мова йде про здатність розуміти і активно користуватися мовою у спілкуванні з людьми. Завдяки постійному мовному взаємодії з дорослими дитина з біологічної істоти до середини раннього дитинства перетворюється за своїми поведінковими і психологічним якостям в людини, а до кінця цього періоду - в особистість. Розвиток пізнавальних процесів і мови допомагає дитині прискорено здобувати знання, засвоювати норми і форми людської поведінки.

Саме в ранньому віці дитина вперше відкриває для себе той чудовий факт, що все в світі людей має свою назву. Через мова, якою дитина практично оволодіває в ці роки, він отримує прямий доступ до найважливіших досягнень людської матеріальної і духовної культури. Через мовне спілкування з дорослими він набуває в десятки разів більше інформації про навколишній його світі, ніж за допомогою всіх даних їй від природи органів почуттів.
Для дитини мова є не тільки незамінним засобом спілкування, але також відіграє найважливішу роль в розвитку мислення і в саморегуляції поведінки. Спрямована з кінця раннього дитинства не тільки на оточуючих людей, а й на самого себе, мова дозволяє дитині опановувати власною поведінкою і власними психічними процесами, робити їх певною мірою довільно регульованими. Без мови неможливі були б ні людське сприйняття дійсності, ні людську увагу, ні розвинена пам'ять, ні досконалий інтелект. Завдяки мови між дорослим і дитиною виникає ділове співробітництво, стає можливим свідоме, цілеспрямоване навчання і виховання.
Для того щоб уявити собі, як в ранньому віці йде процес розвитку предметної та ігрової діяльності, що почався ще в дитинстві, необхідно розширити систему понять, за допомогою яких описуються дані види життєдіяльності. Ми будемо далі називати продуктивної таку діяльність дитини, яка містить в собі спробу трансформувати і перетворити сприйняту реальність. Така діяльність включає в себе сукупність всіх дій дитини, за винятком тих, які виконують роль копіювання дійсності, наприклад сприйняття, наслідування. На відміну від цього репродуктивної ми будемо іменувати діяльність, що містить в собі спробу представити сприйняту реальність в тому вигляді, в якому вона безпосередньо дана нашим органам почуттів, без прагнення суб'єкта трансформувати або перетворити її.
18. Формування характеру у дошкільника.

Як відмічалося, характер формується, розвивається і змінюється в практичній діяльності людини, відображає умови і образ його життя.

Формування характеру починається з раннього дитинства. Вже в дошкільному віці обмальовуються перші контури характеру, починає складатися звичний образ поведінки, визначаються відносини до дійсності. Наполегливість, витримка, сміливість в дошкільному віці формується передусім в грі, особливо в колективній сюжетній грі з правилами.

Велике значення мають найпростіші види доступної дошкільнику трудової діяльності. Виконуючи деякі нескладні обов'язки, дитина привчається поважати і любити працю, відчувати відповідальність за доручену справу. Під впливом вимог батьків і вихователів, їх особистого прикладу у дитини поступово складаються поняття про те, що можна і чого не можна, і це починає визначати його поведінку, закладає основи почуття обов'язку, дисципліни, витримки; дитина привчається давати оцінку власній поведінці.

З надходженням в школу починається новий етап формування характеру. Дитина вперше стикається з рядом суворих правил і шкільних обов'язків, що визначають всю його поведінку в школі, вдома, в суспільних місцях.

Ці правила, обов'язки розвивають у школяра організованість, систематичність, цілеспрямованість, наполегливість, акуратність, дисциплінованість, працьовитість. Виключно важливу роль в формуванні характеру грає шкільний колектив. У школі дитина вступає у нові для нього відносини з вчителями, у відносини співдружності і взаємодопомоги з товаришами. У нього розвивається свідомість обов¢язку і відповідальності перед колективом свого класу, школи, почуття товариства, колективізм. Особливо інтенсивно розвиваються риси вдачі у підлітків. Підліток в значно великій мірі, чим молодший школяр, бере участь в житті дорослих, до нього пред'являють більш високі вимоги. Підліток в своїй учбовій і суспільній діяльності вже набагато більше починає керуватися мотивами громадського порядку - почуттям обов'язку і відповідальності перед колективом, бажанням підтримати честь школи, класу.

Вирішальний вплив на характер дитини надає виховання. Не існує дітей, характер яких не можна було б перевиховати і яким не можна було б прищепити певні позитивні якості, усунувши навіть неначе б то вже укорінені у них негативні межі.

Які ж шляхи виховання характеру?

Необхідною умовою виховання характеру є формування світогляду, переконань, і ідеалів. Світоглядом визначається спрямованість людини, його життєві цілі, спрямування, з світогляду витікають моральні установки, якими люди керуються в своїх вчинках. Задача формування світогляду, переконань повинна вирішуватися в єдності з вихованням певних форм поведінки, в яких могла б втілитися система відносин людини до дійсності. Тому для виховання суспільно цінних рис вдачі необхідна така організація ігрової, учбової, трудової діяльності дитини, при якій він би міг нагромадити досвід правильної поведінки.

У процесі формування характеру треба закріпляти не тільки певну форму поведінки, але і відповідний мотив цієї поведінки, ставити дітей в такі умови, щоб їх практична діяльність відповідала їх ідейному вихованню, щоб вони застосовували на практиці принципи поведінки, що засвоюються. Якщо умови, в яких жила і діяла дитина, не вимагали від нього, наприклад, вияву витримки або ініціативності, то відповідні риси вдачі у нього і не виробляться, які б високі моральні ідеї ні прищеплювалися йому словесно. Не можна виховати мужню людину, якщо не поставити його в такі умови, коли б він міг і повинен був виявити мужність. Виховання, що усуває всі труднощі на життєвому шляху дитини, ніколи не може створити сильного характеру.

Найважливішим засобом виховання характеру є праця. У серйозній і суспільно значущій праці, пов'язаній з подоланням труднощів, виховуються кращі риси вдачі - цілеспрямованість, колективізм, наполегливість. Найважливіша умова правильної організації виховних заходів - тісна узгодженість учбово-виховної роботи школи з відповідними впливами сім'ї.

На виховання характеру впливають література і мистецтво. Образи літературних героїв і їх поведінка часто служать для дитини своєрідним зразком, з яким він порівнює свою поведінку.

На виховання характеру впливає і особистий приклад вихователя, будь те чи батьки або педагоги. Те що роблять вихователі, часто набагато більше впливає на життя дитини, чим те, що вони йому кажуть. Як батьки, вчителі відносяться до роботи, як вони слідують суспільним нормам поведінки, чи володіють собою і своїми почуттями, який стиль їх роботи - все це має величезне значення для виховання характеру дітей.

19. Розвиток мовлення у немовлячому віці.

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлення також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на "розмову" дорослого сміхом і звуками; у 2-4-місячному віці - видає характерні приголосні звуки ("к-к", "х-х"); приблизно у 4 місяці агукання змінюється гулінням; на 4-му - перегукується з дорослим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування. Важливим набуттям є вимовляння звуків під контролем слуху, перетворення вимови на самостійну діяльність. На 5-6-му місяці дитина вимовляє звуки і здійснює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке виокремлюється із загального складу виразних рухів. Дитина вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.
З другої половини 1-го року життя дитина виявляє елементи мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні з'являється лепет: тривалий час вона вимовляє різноманітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорослих. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілкування, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому лепет триває іноді під час усього періоду неспання. Для розвитку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється використання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дитина зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою лепету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє "да-да-да", тягнеться до пляшечки з водичкою).
Із 7-8-ми місяців у дитини значно збільшується кількість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.
Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприймає досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мовою, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї ситуацій. Початий дитячого мовлення проявляються у жестах, які супроводжуються певними звуками.
Із 8-ми-9-ти місяців починається активний період розвитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спроби наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу. Наслідування є своєрідною формою спілкування і механізмом розвитку мовлення. Дитина звертає увагу на артикуляцію дорослого, повторює за ним нові звуки і слова.
До кінця І-то року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях. Дитина позначає цими словами не лише сам предмет, а й ситуацію, в яку вона включена, виявляє своє ставлення до нього, вказує на дію, яка з ним виконується. Малюк легко переносить назву з одного предмета на інший, подібний за певною несуттєвою ознакою. Найголовніше його досягнення полягає у набутті слів предметної спрямованості, що створює основу для засвоєння дитиною їх значень. Значно багатший пасивний словник дитини, який охоплює назви більшості іграшок, посуду, одягу; накази ("Дай!", "Закрий!", "Неможна!", "Ідисюди!", "На!", "Знайди!");слова, які класифікують людей ("мама", "тато", "баба", "діти", "тьотя", "дядя").
Виникнення перших осмислених слів і розуміння мовлення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фонемами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлення в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мовя. Раніше (на дофонемній стадії) розуміння дитиною мовлення дорослого ґрунтувалося на сприйманні не фонематичного складу, а загальної ритмічно-мелодійної структури слова, фрази. Слово сприймалось нею як єдиний нерозчленований комплекс.
Із початком розуміння мовлення дорослого і з використанням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає одним із важливих засобів розширення можливостей спілкування дитини з дорослим.