Психологічні проблеми відхилень від норм у поведінці дошк

снують ще окремі випадки труднощів в розвитку дітей-дошкільників, які є відхиленнями від норми поведінки. Такі, наприклад, як вербалізм, пасивність, демонстративність, „відхід від діяльності”.

Вербалізм – психологічний синдром, що складається в дошкільному віці і який характеризується різким переважанням розвитку вербальної сфери (усної, а іноді і письмової мови, словесної пам'яті) над іншими сторонами психічного розвитку дитини. Діти, які характеризуються вербалізмом, мають високий рівень розвитку активного мовлення і низький рівень розвитку мислення. Такі діти використовують в мовленні складні вербальні конструкції, вміють розмірковувати на „недитячі” теми, але їх пізнавальні інтереси поверхові та нестійкі. Рівень домагань та самооцінка таких дітей високі. Їх спілкування носить формальний характер, бо вони не цікавляться співрозмовником, а лише демонструють свою вищість.

В дітей дошкільного віку зустрічається демонстративність. Головна мета таких дітей – привернути уваги до себе. Причому засоби такого звернення можуть мати як позитивну, так і негативну сторону. Демонстративність включає гіпертрофірований егоцентризм. Демонстративні діти люблять знаходитися в центрі уваги. Коли дорослі звертають увагу на когось іншого, вони можуть виявляти негативну демонстративність, свідомо порушувати правила, намагаючись опинитися в центрі уваги.
У спілкуванні з демонстративними дітьми необхідно адекватно оцінювати їх успіхи та невдачі. Можна включати дитину в театралізовану діяльність для реалізації їх потреб, демонстрації їх природнім образом.
Дорослі не повинні піддаватися на провокації, кращій засіб поведінки при негативній демонстрації – це її ігнорування. Потрібно хвалити дитину, якщо вона добре поводиться, але вона повинна знати, що у випадку порушення прийнятих правил, ви можете відказатися від спілкування з нею.

Пасивні діти часто не викликають у дорослих зауважень. Вони не виявляють яскравих емоцій, скоріше взагалі ніяк собі не виявляють. Якщо дорослі щось їм доручають, діти його виконують; якщо їх не зачіпати, вони можуть годинами сидіти на одному місці, маніпулюючи однією й тою ж іграшкою.
Міміка в таких дітей бідна, рухи повільні, голос тихий, невиразний. Тихих, пасивних дітей однолітки уникають, не беруть у свої ігри.
Не дивлячись на зовнішню холодність, у таких дітей бурлять внутрішні емоції, але вони їх тримають у собі та не дають виходу. Вони не йдуть на контакт, їх спілкування формальне. У дорослих складається враження, що пасивні діти живуть у прозорій непробивній шкаралупі.
Причина такої поведінки перш за все у взаємовідносинах у сім’ї, частіше всього це неувага батьків до потреб своїх дітей, їх емоційна холодність, конфлікти, скандали.
Завдання дорослих – допомогти дитині виразити свої емоції, дати їм вихід. Необхідно взнати причину такої поведінки, проконсультувати батьків. Перший крок – установлення довірливих відносин. Алі є небезпека простимулювати таку дитину до надмірної прихильності. Тому основний напрямок у роботі з тихими дітьми – навчання батьків навичкам конструктивного спілкування.
Є ще такий симптом порушення поведінки – так званий “ відхід від діяльності ”. Такі діти неуважні, розсіяні, невтримно брешуть, не переслідуючи яку-небудь корисну мету. У таких дітей високий рівень розвитку уяви, але погане розвинуті продуктивні види дитячої діяльності (малювання, конструювання), частіше вони граються самі. Їх фантазії живуть в них, не втілюючись у життя – ігри, малюнки, співи і т. ін.
Такий тип розвитку частіше спостерігається в сім’ях, в яких до дітей пред’являють підвищені вимоги та обмежується природна потреба дошкільника в грі. Бажаючи отримати позитивну оцінку від дорослих, дитина починає займатися іншими формами активності. Але вони, як правило, не приносять задоволення, та вікові особливості беруть своє – дитина починає грати лише у своєї уяві. Крім того, в таких дітей є підвищена потреба до уваги, яка теж задовольняється лише в уяві.
При виявленні такого синдрому можна порекомендувати батькам перш за все адекватно оцінювати потенціальні можливості своєї дитини на основі знань вікових особливостей. Необхідно створити умови, які допоможуть дитині розгорнути свою діяльність в конкретних речах (малюнках, театралізаціях і т. ін.). Цьому буде сприяти підтримка дорослих, позитивна оцінка, яка буде підвищувати в очах дитини цінність результатів його праці.