Особливості правового режиму прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів

Водний кодекс України визначає прибережну захисну смугу, як частину водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Землі прибережної захисної смуги розташовуються ближче до водного об’єкта, ніж інші землі водоохоронної зони, і саме вони потенційно розглядаються можливим об’єктом забудови зацікавленими особами. Але прибережна захисна смуга є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Прибережна захисна смуга запобігає руйнуванню водних екологічних систем, зсувам, ерозії, появі необґрунтованої забудови. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм і на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (окрім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Статтею 59 ЗКУ встановлено діяльність на земельних ділянках під прибережними захисними смугами та перелік призначень використання таких земельних ділянок при їх передачі в оренду громадянам і юридичним особам. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг водних об’єктів і островів для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, для проведення науково-дослідних робіт тощо.

Стає зрозумілим, що спорудження будівель, в тому числі житлові, на землях прибережних захисних смуг заборонене. Але ситуація із забороною забудови земельних ділянок під прибережними захисними смугами уздовж і навколо водних об’єктів та на островах не настільки однозначна, як може здаватися.

Земельним кодексом України, а саме статтею 60 визначено поняття прибережної захисної смуги – це частина водоохоронної зони вздовж річки, навколо водойми, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони, та визначені її розміри для водних об’єктів.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації, тобто прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються не автоматично, бо лише в цьому випадку існує можливість врахування містобудівної документації (яка існує на момент встановлення прибережної захисної смуги забудови в її теоретичних межах).

Необхідно зауважити, що при встановленні водоохоронної й прибережної захисної смуги вздовж або навколо водного об’єкту й острова в межах населеного пункту, на таку прибережну захисну смугу розповсюджується закріплений у нормативних актах правовий режим, і будівництво в межах такої смуги заборонене.