Право постійного користування землею

Слід зазначити, що повного аналога праву постійного користування земельними ділянками, передбаченому ст. 92 ЗКУ, в досліджених нами зарубіжних країнах (крім пострадянських) виявити не вдалося. Пропонуємо деякі відомості про деякі схожі конструкції, що використовуються за кордоном.

Право постійного («wieczyste» - дослівно пол. «вічне») землекористування у Польщі передбачене ст. ст.. 232-243 Цивільного кодексу. Це спадкове та відчужуване речове право, що встановлюється на строк 99 років, а в певних виняткових випадках - на коротший строк (ст. 236), може бути встановлено щодо державної або комунальної земельної ділянки (ст. 232). Передача права здійснюється за правилами, встановленим для відчуження нерухомості (ст. 237). Будинки і споруди є власністю користувача, проте по закінченню строку користування земельною ділянкою припиняється і право на будівлі та споруди як похідне (ст. 235). Договір повинен передбачати винагороду, що сплачується користувачу за будівлі і споруди, що знаходитимуться на ділянці на момент припинення права. Природно, що у північній частині Руанди, що залишалася за межами впливу центральної влади, земля традиційно використовувалася громадами за специфічною системою земельної залежності. За цією системою, регламентованою нормами звичаєвого права, особа, що першою зайняла землю, голова громади, надавала землю своїм родичам та окремим залежним особам з-за меж громади. Останні сплачували голові невелику символічну плату у формі пива або відробітку.

Після здобуття Руандою незалежності від Бельгії в 1960 та 1961 роках вживалися законодавчі заходи з метою викорінення звичаєвого землеволодіння. Основним засобом для цього була обрана реєстрація прав на землю, проте успіх був невеликим.

Уряд Еквадору не визнавав прав корінних народів до 1990 року. З цього року спільнотам зі складу корінних народів стали систематично надаватися права на землю. Між тим, держава залишає за собою право на корисні копалини, у т. ч. нафту, а права корінним народам надають з умовою не перешкоджати розвідці та видобуванню корисних копалин.

Використання земельних ділянок відповідно до звичаєвого права Індонезії здійснюється громадою, проте звичаєве право (адат) визнає низку прав користування землею. Контроль громади за правами окремих осіб, на думку дослідників, охоплюється специфічним загальним правом громади розпоряджатися землею «хакулайат». Це право має дві основні особливості. По-перше, право громади є «слабшим», а особи - «сильнішим» при вкладенні більшої частки праці та капіталу у землю. Чим менше особа працює, тим більша ймовірність, що громада передасть право користуванні її земельною ділянкою іншому члену. По-друге, передача прав на землю однією особою іншій підлягає жорсткому контролю громади або її голови.

Також Основний аграрний закон визнає кілька традиційних прав, включаючи право очищувати землю від лісу, ловити та розводити робу, проводити воду, збирати лісові продукти. Поряд із цим, законодавство не передбачає механізму визнання та реєстрації таких прав, через що захистити їх неможливо.