Види речових прав

Речове право-об´єктом права були речі.

Річ- певна частина природи,що єякоюсь цінністю для її володільця. Оточуючий нас матеріальний світ складається з певних речей. З приватно-правової точки зору речі поділяються на певні відособлені види, що зумовило їх різний правовий режим. Деякі види речей зали­шилися сугубо римськими, інші — надовго пережилиримське право. Розглянемо деякі з ник.

1. Найважливішим і сугубо римським розмежуванням ре­чей на окремі види був їх поділ на манципні та неманципні, що певною мірою відповідає сучасному поділу на основні засоби виробництва і предмети споживання. До манципних римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітут — найважливіші і найцінніші речі в господарстві. По суті, це основні засоби виробництва. Неманципні складали групу речей, для відчуженння яких виконання манципації не вимагалося.

2. Наступним досить важливим і чисто римським поділом речей було розмежування за субстанціями. Речі, що мали матеріальну субстанцію, називалися тілесними, а ті, що не мали такої субстанції, безтілесними. До першого виду відносилися речі, до яких мож­на було доторкнутися, наприклад земля. раби, будинок тощо, до другого — ті, які не можна було відчувати дотиком. Це навіть не речі, а скоріше права, наприклад право спадкування чи пра­во, що виникає з договору, сервітути, право вимоги тощо.

3. Первісний поділ речей нарухомі та нерухомі майже не мав правового значення. Вони підля­гали однаковому правовому режиму.

До рухомих відносили речі, які можна було пересувати в просторі (наприклад, тварини, раби, домашній скарб тощо), а до нерухомих — ті, що не можна було пересувати в прос­торі (земля, будинки, дороги, міські стіни тощо).

4. Речі, що знаходяться в обігу, і речі, вилучені з обігу. Якщо певна річ могла бути об'єктом права приватної власності і предметом правочинів між окремими особами, вона знаходилася в обігу. І навпаки, якщо річ внаслідок яких-небудь своїх природних властивостей чи призначення не могла бути об'єктом при­ватної власності окремих осіб, вона знаходилася поза обі­гом, тобто була вилучена з нього.

5. З правової точки зору дуже важливим був поділ речей народові та Індивідуально-визначені. Якщо для влас­ника мали значення тільки вага, міра або кількість речей, тобто загальні родові ознаки, це — річ родова. Якщо ж для нього цінними були не родові ознаки, а індивідуальні властивості, відмінності, ознаки речі, це — річ індивідуально-визначена.

6. Римські юристи вважали речі ділимими, якщо їх можна поділити в будь-який спосіб і вони при цьому не втрачають своєї господарської вартості і призначення (на скільки б частин не розрізана хлібина, вона залишається хлібом), і неділимими, якщо при поділі вони втра­чали господарське призначення, цілісність (наприклад, зарі­заний і поділений на частини баран)

7. Речі, що в процесі їх використання фізично зникали. називалися споживчими — про­дукти харчування, корм для тварин, будівельний матеріал тощо. Речі, які служили людям триваліший час, вважалися не-споживчими. В процесі одноразового використання вони не зникали, а при тривалому використанні зношувалися поступово (земля, будівлі, одяг тощо).

8. Римські юристи звернули увагу, що за фізичним скла­дом речі поділяються на три види: 1) такі, що складаються з однієї матеріальної субстанції (земля, тварина); 2) штучні утворення, створені при поєднанні різно­рідних речей (будинок, корабель); 3) сукупність однорідних речей, матеріально не пов'язаних, однак об'єдна­них загальним призначенням чи назвою (бібліотека, стадо корів).

Речі, що складаються з однієї матеріальної субстанції, є простими, а поєднання речей (різнорідних чи однорідних) — складними. В свою чергу, вони поділялися на штучні поєднання різнорідних речей і поєднан­ня однорідних речей. Римські юристи розрізняли плоди природні і цивільні. Плоди, вирощені природою, тобто самою річчю (наприклад, фрукти саду, приплід тварин), на­зивалися природними. Плід, який приносить річ внаслідок використання її в обороті, називався цивільним (наприк­лад, проценти, одержані за договором позики).