Кодифікація римського права

Досить велика кількість та різноплановість нормативного матеріалу, що накопичився в Стародавньому Римі, обумовили започаткування в імперський період цілої низки кодифікацій. Перші спроби кодифікацій були зроблені приватними особами в Codex Gregorianus, що об’єднав конституції від Андріана (ІІ ст. н. е.) до кінця ІІІ ст. н. е. та Codex Hermogenianus, що доповнив попередній кодекс конституціями до Костянтина (початок IV ст. н. е.).

Перша офіційна кодифікація відбулася в V ст. н. е. Імператор Феодосій ІІ видав Codex Theodosianus (Кодекс Феодосія), в якому були зібрані і систематизовані імператорські конституції, починаючи з Костянтина. Конституції, що з’явилися після прийняття кодексу, отримали назву новели Феодосія.

Але найбільше значення для романістики має кодифікаційна робота, проведена в першій половині VI ст. н. е. за часів правління Юстиніана. Кодифікація була потрібна для цілісної логічної побудови законодавства, що існувало без певної системи, та з метою врегулювання численних його суперечностей. Крім того, Юстиніан намагався пристосувати норми до потреб тогочасного суспільства. Про це свідчить ліквідація стародавніх ритуалів на зразок mancipatio, emancipatio, cretio.

Для кодифікації імператор створював спеціальні комісії. Першим результатом цієї роботи 529 р. став так званий Кодекс першого видання, який до нас не дійшов. 533 року був складений та обнародуваний збірник, що вміщував фрагменти творів класичних юристів під назвою Digesta або Pandectae. Збірник отримав загальнообо­в’язкове значення та складався з 50 книг, що поділялися на титули та фрагменти. Дігести поєднують витяги з 275 творів 38 юристів.

Того ж таки 533 року був виданий підручник з римського права, який, однак, отримав силу закону. Він називався «Інституції» та був складений на основі інституцій Гая.

Разом зі згаданими роботами, з метою вирішення найсуперечливіших питань в галузі цивільного права, був переглянутий Кодекс першого видання, внаслідок чого 534 року з’явився Кодекс нового видання, що зберігся дотепер. Кодекс складається з 12 книг, що поділяються на титули.

Здійснюючи кодифікацію, комісії мали право частково змінювати норми для пристосування їх до умов тогочасного суспільства. Такі зміни отримали назву інтерполяцій.

На момент правління Юстиніана існувало три збірники — Інституції, Дігести та Кодекс, але розвиток законодавства на цьому не закінчився,— імператор видавав нові закони, що називалися Новелами (тобто новими законами). Пізніше, після Юстиніана, Новели були також зібрані в окремий збірник і разом з Інституціями, Дігестами та Кодексом склали єдину систему римського законодавства, що в середні віки отримав назву Corpus Iuris Civilis (звід цивільного права).

Цитати із цього зводу в науковій літературі позначаються так. Назва збірника — першою великою літерою: І — Інституції, D — Дігести, С — Кодекс, N — Новели. Після того, залежно від струк­тури кожного з джерел, через крапку або кому ставиться певна кількість цифр, що означають підрозділи збірника. Так, наприклад, в Інституціях — I.1.2.2 (Інституції, 1 книга, 2 титул, 2 параграф), в Дігестах — D.4.2.21.5 (Дігести, 4 книга, 2 титул, 21 фраг­мент, 5 параграф) тощо.