Поняття зобов’язання (obligatio)

У джерелах римського права зобо­в’язання (obligatio) визначається так:

1) «Зобов’язання являє собою правові кайдани, в силу яких ми змушені що-небудь виконати згідно з законами нашої держави.»

2) «Сутність зобов’язання не в тому, щоб зробити нашою яку-небудь тілесну річ або який-небудь сервітут, а в тому, щоб зв’язати ним іншого, щоб він нам що-небудь дав, зробив або надав.»

З цих визначень випливає, що римляни вважали людину цілком вільною від інших доти, доки вона не вступить у зобо­в’я­зання. Після укладення останнього вона зв’язує себе правовими кайданами. Треба зазначити, що в стародавню епоху кайдани та зв’язування не були просто фігуральними визначеннями. Так, за законами ХІІ таблиць боржника зв’язували ланцюгами та кайданували. Кредитор міг особисто впіймати боржника, зв’язати його і без суду вбити або продати в рабство. В IV ст. до н. е. законом Петелія кредиторам заборонили вбивати боржників, хоча можливість затримання залишалася. Наприкінці республіканського періо­ду боржника могли позбавити особистої відповідальності шляхом передачі кредиторам його майна. Отже, стали вважати, що за борги особи відповідає її майно. Кайдани та ланцюги з тих, що були за законами ХІІ таблиць, перетворилися на юридичні. Вважалося, якщо людина комусь щось заборгувала, то вона зв’язана кредитором.

Як правовідношення, розраховане на майбутнє (коли виникає зобов’язання, зобов’язана особа ще нічого не вчинила), зобов’язання за своєю природою є відношенням, що ґрунтується на довірі. Тому сторону, що має право вимоги, називали кредитором (credo — вірю). Сторона, зобов’язана щось зробити, мала борг перед кредитором, поки не виконає зобов’язання. Тому її називали боржником.

Зобов’язальне правовідношення від початку розраховане на тимчасовий характер, тобто чинне до моменту виконання зобов’язання. Після того як воно припиняється, сторони вважаються вільними.

Зобов’язання — це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов’язки сторін. Кредитор у зобов’язанні має право вимагати від боржника певної юридичної дії. Із самого визначення зобов’язання видно, що такі дії римляни поділяли на три групи: дати (dare), зробити (facere), надати (praestare).